Ухвала суду № 57955377, 25.05.2016, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 У Х В А Л А

з питань залишення позовної заяви без розгляду

25 травня 2016 року № 813/1032/16

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Хоми О.П.,

з участю секретаря судового засідання Павлішевського М.В.,

з участю представників: позивачів ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові клопотання відповідача про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Львівського обласного військового комісаріату про визнання незаконними дій та зобовязання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, в інтересах яких діє ОСОБА_1, звернулися до суду з позовом до Львівського обласного військового комісаріату (далі ЛОВК, відповідач) з вимогами:

- визнати незаконними дії ЛОВК з відмови видачі посвідчень членів сімї загиблого на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 №379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби», батькам загиблого солдата військового резерву Національної Гвардії України ОСОБА_6 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а також сину - ОСОБА_5;

- зобовязати ЛОВК видати ОСОБА_3, ОСОБА_4 Степановичута ОСОБА_5 посвідчення членів сімї загиблого на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 №379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби».

Відповідачем в судовому засіданні подано клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду відповідно до статті 100 КАС України. Клопотання обґрунтовано пропуском позивачем передбаченого частиною четвертою статті 99 КАС України місячного строку звернення до суду з даним позовом. Вказує, що позивачі дізналися про відмову ЛОВК у видачі посвідчень у січні 2016 року, проте до суду звернулися з даним позовом 23.03.2016 року, жодним чином не обґрунтувавши поважність причин пропуску.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду підтримала. Додатково пояснила, що позивачі скористалися досудовим порядком врегулювання спору, передбаченим постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 року № 379, тому вважає, що слід застосувати положення частини четвертої статті 99 КАС України. Просила клопотання задовольнити.

Представник позивачів ОСОБА_1 в судовому засіданні проти Задоволення клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду заперечила з підстав, викладених у письмовому запереченні, суть яких полягає у дотриманні позивачами строків звернення до суду з даним позовом. Просила відмовити у задоволенні клопотання.

Суд, заслухавши доводи представників сторін, вивчивши матеріали справи, дійшов висновку про необґрунтованість клопотання, мотивуючи це наступним.

Відповідно до частини 1 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України ) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно до положень частини другої статті 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У відповідності до частини четвертої цієї ж статті якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то для звернення до адміністративного суду встановлюється місячний строк, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду передбачені статтею 100 КАС України, відповідно до частини першої якої адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 155 КАС України суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

Як вказано у Рішенні Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) обовязкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання субєктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обовязком особи, яка потребує такого захисту.

Право на судовий захист не позбавляє субєктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли субєкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обовязком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обовязкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

З урахуванням викладеного положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Системний аналіз вищевказаного дає підстави стверджувати, що розрізняється досудовий порядок врегулювання спору, який встановлений законом або договором, та досудовий порядок врегулювання спору за волевиявленням учасників правовідносин.

Предметом оскарження у даній справі є дії ЛОВК щодо відмови у видачі позивачам, які є батьками та сином загиблого солдата військового резерву Національної Гвардії України, посвідчень членів сімї загиблого на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 №379.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 №379«Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби» визначено коло осіб, яким такі посвідчення видаються, та органи, уповноважені на видачу вказаних посвідчень (військові

комісаріати).

Ні постанова КМУ від 28.05.1993 №379, ні Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачають досудового порядку врегулювання спору з приводу одержання посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби.

Звернення позивачів до ЛОВК відбулося саме як до органу, до повноважень якого віднесено видачу такого виду посвідчень, а не з метою досудового врегулювання спору, оскільки такого спору до звернення не існувало.

Відповідач підміняє вказані поняття, тому його посилання на частину четверту статті 99 КАС України є помилковим.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для залишення позовної заяви без розгляду, тому відповідне клопотання відповідача не підлягає до задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 100, 160, 165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

У задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає, проте заперечення на неї можуть бути викладені в апеляційній скарзі на постанову суду.

Суддя Хома О.П.