Постанова № 57954902, 20.04.2016, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2016 р. Справа № 804/1083/16 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Захарчук-Борисенко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відповідача 1: Дніпропетровського обласного центру зайнятості, відповідача 2: Ленінського районного центру зайнятості м. Дніпропетровська про зобовязання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

24 лютого 2016 року ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1Г.) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Дніпропетровського обласного центру зайнятості (далі відповідач 1), в якому просить суд зобовязати Дніпропетровський обласний центр зайнятості здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 не нарахованої частини грошової допомоги в розмірі 8198,08 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Дніпропетровський обласний центр зайнятості здійснював виплату допомоги по безробіттю на підставі Постанови правління Фонду загальнообовязкового державного соціального страхування України на випадок безробіття про мінімальний розмір допомоги по безробіттю № 327 від 12.04.2012, та за період з 29.10.2014 по 30.11.2015 його дохід мав становити 14 636, 00 грн. Проте, відповідно до довідки №7222 від 01.12.2015 позивачеві було виплачено 6 437, 92 грн., а сума недоплаченої допомоги становить 8 198, 08 грн. Позивач вважає дії Дніпропетровського обласного центру зайнятості щодо невірного нарахування йому допомоги протиправною та незаконною, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Ухвалою суду від 26 лютого 2016 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Дніпропетровського обласного центру зайнятості було залишено без руху у звязку з несплатою судового збору.

Ухвалою суду від 16 березня 2016 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду.

Ухвалою суду від 28 березня 2016 року до участі у справі в якості другого відповідача було долучено Ленінський районний центр зайнятості м. Дніпропетровська (далі відповідач 2).

Позивач у судове засідання не зявився, надав до суду заяву, в якій просить здійснювати розгляд справи без його участі та просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідача 1 та відповідача 2 надали у судове засідання письмові заперечення на позовну заяву та у задоволенні адміністративного позову просили відмови.

Відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Згідно з частиною 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, в письмовому провадженні.

Дослідивши подані документи і матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовна заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 у жовтні 2014 року звернувся до Ленінського районного центру зайнятості за сприянням у працевлаштуванні.

29 жовтня 2014 року ОСОБА_1 було надано статус безробітного та призначено виплату допомоги по безробіттю в мінімальному розмірі (544 грн.) відповідно до частин 2, 4 статті 22 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», оскільки на момент звернення ОСОБА_1 до Ленінського районного центру зайнятості м. Дніпропетровська, його страховий стаж протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи, як безробітного становив менше шести місяців. Згідно частини 2 статті 22 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, за даними Державного реєстру загальнообовязкового державного соціального страхування мають страховий стаж менше шести місяців або звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, статтями 41, 45 Кодексу законів про працю України (322-08), особи зазначені у частині другій статті 6 цього Закону, особи зазначені в абзаці третьому частини четвертої статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (1706-18), мають право на допомогу по безробіттю у мінімальному розмірі.

Згідно довідки № 7222 від 01 грудня 2015 року сума грошової допомоги щомісяця була наступною: в жовтні 2014 року - 0,00 грн.; в листопаді 2014 року - 417,46 грн.; в грудні 2014 року - 544,01 грн.

Таким чином за період жовтень - грудень 2014 року я отримав грошову допомогу в розмірі -1015,47 грн.; в січні 2015 року - 544,00 грн.; лютому 2015 року - 544,00 грн.; в березні 2015 року - 544,00 грн.; в квітні 2015 року - 544,00 грн.; в травні 2015 року - 544,00 грн.; в червні 2015 року - 544,00 грн.; в липні 2015 року - 544,00 грн.; в серпні 2015 року - 544,00 грн.; в вересні 2015 року - 544,00 грн.; в жовтні 2015 року - 526,45 грн.; в листопаді 2015 року - 0,00 грн.

Отже, дохід позивача за період з 29 жовтня 2014 року по 30 листопада 2015 року становив -6 437,92 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 1176 гривень та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 1032 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 1286 гривень; працездатних осіб - 1218 гривень; осіб, які втратили працездатність - 949 гривень. Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2015 року - 1176 гривень, з 1 вересня - 1330 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня 2015 року - 1032 гривень, з 1 вересня - 1167 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2015 року - 1286 гривень, з 1 вересня - 1455 гривень; працездатних осіб: з 1 січня 2015 року - 1218 гривень, з 1 вересня - 1378 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2015 року - 949 гривень, з 1 вересня - 1074 гривні.

Відповідно до частини 4 статті 3 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», з питань, що регулюються цим Законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, посадові особи цих органів діють виключно на підставах, у межах та у спосіб, передбачені законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Згідно з частиною 2 статті 22 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, за даними Державного реєстру загальнообовязкового державного соціального страхування мають страховий стаж менше шести місяців або звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, статтями 41, 45 Кодексу законів про працю України (322-08), особи зазначені у частині другій статті 6 цього Закону, особи зазначені в абзаці третьому частини четвертої статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (1706-18), мають право на допомогу по безробіттю у мінімальному розмірі.

Відповідно до письмових заперечень відповідачів, на час звернення до Ленінського районного центру зайнятості, ОСОБА_1Г мав страховий стаж 4 місяці.

Згідно з частиною 1 статті 23 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», застрахованим особам, зазначеним у частині першій статті 22 цього Закону, розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням (1266-2001-п), затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу, але не менше ніж мінімальний розмір допомоги по безробіттю, встановлений правлінням Фонду для цієї категорії осіб.

Відповідно до частини 1 Постанови правління Фонду загальнообовязкового державного соціального страхування України на випадок безробіття про мінімальний розмір допомоги по безробіттю № 327 від 12.04.2012 року, що діяла на момент перебування позивача на обліку в Ленінському районному центрі зайнятості м. Дніпропетровська, установити на період з 01.01.2012 до 31.12.2015 мінімальний розмір допомоги по безробіттю для осіб, зазначених у частині другій статті 22 Закону України „Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у розмірі 544 гривні, у разі якщо розмір допомоги по безробіттю, розрахований застрахованій особі, зазначеній у частині першій статті 22 Закону України „Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, відповідно до частини першої статті 23 цього Закону, менший за 80 % від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, допомога по безробіттю такій особі виплачується у розмірі 80 % від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно статті 86 цього КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивачу в період з 05.11.2014 по 30.10.2015 було нараховано та виплачено допомогу по безробіттю відповідно та в розмірі, визначеним чинними законодавством України, а тому позовні вимоги про зобовязання Дніпропетровського обласного центру зайнятості здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 не нарахованої частини грошової допомоги в розмірі 8198,08 грн. не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 71, 122, 128, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до відповідача 1: Дніпропетровського обласного центру зайнятості, відповідача 2: Ленінського районного центру зайнятості м. Дніпропетровська про зобовязання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.254 КАС України та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та строки, передбачені ст.186 КАС України.

Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили станом на 20.04.2016 р. Суддя З оригіналом згідно Помічник суді ОСОБА_2 ОСОБА_2 ОСОБА_3