Рішення № 57953024, 17.05.2016, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа 206/6955/15-ц

Провадження 2/206/215/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" травня 2016 р. Самарський районний суд м.Дніпропетровська у складі:

головуючий суддя Сухоруков А.О.,

при секретарі Гуртовий В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м.Дніпропетровську цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, Восьма дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання договору дарування недійсним, визнання укладення договору купівлі-продажу, визнання права власності на ? частину квартири,

ВСТАНОВИВ:

12 липня 2013 року ОСОБА_1 до суду з зазначеною позовною заявою.

Заочним рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня 2013 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_4, про визнання недійсним договору дарування та визнання права власності - задоволено. Визнано Договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений у 2006 році між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, недійсним. Визнано, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі продажу-квартири № 51 будинку 6 по вул. Космонавтів у м. Дніпропетровську. Визнано за ОСОБА_1, право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1. Судовий збір залишено за позивачем.

Ухвалою судді Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 24 грудня 2015 року скасовано заочне рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська, ухвалене 26.09.2013 року у цивільній справі за позовом по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_2, треті особи ОСОБА_4, Восьма дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним договору дарування та визнання права власності. Призначено справу до розгляду в загальному порядку до судового розгляду.

Свої позовні вимоги, з урахуванням уточнень, позивач мотивує тим, що 25 грудня 1991 року вона уклала шлюб з відповідачем, ОСОБА_3. У шлюбі в них народився син ОСОБА_4, 1992р.н. Після реєстрації шлюбу й на протязі 10 років, вони проживали у гуртожитку на ж/м Перемога у м. Дніпропетровську. Весь цей час вона з відповідачем збирали гроші на купівлю житла й у грудні 2002 року, вони за частину своїх грошей та грошей, які ми отримали у кредит, купили двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2. Кредит сплатили. У 2006 році, мати відповідача, ОСОБА_2, повідомила їм, що збирається продавати свою двокімнатну квартиру, оскільки переїжджає проживати у ІНФОРМАЦІЯ_1 та купує там будинок, а також їй необхідно допомогти грошима іншому сину, тому запропонувала їм купити її квартиру. Вона погодилася, так як запропонована квартира знаходиться у більш новому будинку, є більшою за розмірами з кращім плануванням. У червні 2006 року, вона та відповідач ОСОБА_5 продали свою квартиру за адресою: АДРЕСА_2, та віддали гроші відповідачу ОСОБА_2, яка є матірю відповідача ОСОБА_5, за квартиру АДРЕСА_3. Після цього, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 переїхали та стали проживати у ІНФОРМАЦІЯ_2. Через обумовлений позивачем та відповідачем ОСОБА_5 час, договір купівлі-продажу з ОСОБА_2 укладений не був. У 2011 році, вона дізналася від відповідача ОСОБА_5, що ще у 2006 році він спірну квартиру отримав у подарунок від матері ОСОБА_2, відповідно до договору дарування. Оскільки вона та відповідач ОСОБА_5 сплатили відповідачу ОСОБА_2 обумовлену грошову суму за квартиру, а відповідач ОСОБА_2 в свою чергу передала їм квартиру, позивач вважає, що відбулася купівля-продаж квартири. Вважає укладений договір дарування удаваним, оскільки вчинений для приховання іншого правочину - договору купівлі-продажу, який вони насправді вчинили. Вона має право на 1/2 частину майна, що було нею та відповідачем набуте за час шлюбу. Так як спірну квартиру ними було придбано у період шлюбу за спільні кошти з продажу спільного майна.

На підставі викладеного, позивач просить визнати Договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений у 2006 році між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, недійсним. Визнати, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі продажу-квартири та визнати за ОСОБА_1, право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1.

Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_6 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав викладених у позові та просили задовольнити. Позивач пояснила, що відповідач ОСОБА_2 не платила за квартиру за них, яка була в кредиті. Вона постійно приходила і скаржилася на свого молодшого сина, у якого були проблеми і у 2006 році треба було багато грошей. Коли продали кредитну квартиру, то віддали гроші за квартиру ОСОБА_2 і переїхали туди жити, а вона у Перещепине. У квартирі мешкає з 2006р. і по цей час. Договір дарування знайшла вдома, до цього часу вважала, що було укладено договір купівлі-продажу. Шлюбні відносини з відповідачем ОСОБА_5 припинені з лютого 2012 року. ОСОБА_5 працював в слідчому ізоляторі, а у вільний час ще працював, вирощував гриби. Робили у квартирі ремонт, як туди переїхали, а також купували меблі. Квартиру в Перещепине ОСОБА_2 придбали за 17 тис. доларів. У 2014 році поміняла замки на квартирі, у відповідача ключів немає. Вона ніколи не тримала в руках документи на квартиру.

Представник позивача ОСОБА_6 пояснила, що сім'я ОСОБА_2 мали кошти на придбання квартири, факт того, що нібито ОСОБА_2 платила за кредит по квартирі не було доведено. Вони продали кредитну квартиру і купили квартиру ОСОБА_2, а вона собі за ці гроші у Перещепине, оскільки вона була пенсіонеркою. У 2006 році у молодшого сина ОСОБА_2 були проблеми і потрібні були гроші, тому вона продавала свою квартиру, запропонувала купити її своєму сину ОСОБА_5 і його сім'ї. Відповідачем ОСОБА_5 не було доведено, що гроші від продажу квартири були витрачені на сім'ю і на бізнес. Також відповідачем ОСОБА_2 не надано доказів щодо наявності коштів на придбання квартири у Перещепине. З грудня 2006 року відповідач ОСОБА_5 заклав квартиру в іпотеку. До кінця 2015 року позивач ОСОБА_1 сплатила кошти за кредит. Про те, що укладений договір дарування позивач дізналася у 2012 році. Всі свідки відповідача дали неправдиві покази. В день укладення договору дарування позивач перебувала на роботі, що підтверджується табелем.

Відповідач ОСОБА_5 та його представник ОСОБА_7 в судовому засіданні заперечували проти позову та просили відмовити. Відповідач ОСОБА_5 пояснив, що мати йому подарувала квартиру. Гроші на перший внесок на придбання кредитної квартири давала їм його мати та допомагала платити за кредит. Він займався бізнесом, коли продав квартиру, то вони були винні банку ще 5 тис. доларів. Позивачка знала, що буде договір дарування, ніякої мови не велося щодо договору купівлі-продажу квартири його матері. Про те, що він заклав квартиру за 14 тис. доларів, позивачу також було відомо. Квартиру в Перещепине його мати придбала за 5 тис. дол. Коли укладали договір дарування позивачка була у коридорі у нотаріуса. Документи лежали в квартирі, а коли заклав її то у банку. Позивач працювала поваром на підприємстві. У квартирі був у 2013 році, попасти туди не має можливості, оскільки не має ключів.

Представник відповідача ОСОБА_7 пояснила, що доказів того, що повинні були укласти договір купівлі-продажу квартири по вул. Космонавтів позивачем не надано. Також те, що у брата відповідача були проблеми - докази відсутні. Позовні вимоги не обґрунтовані та не знайшли своїх підтверджень. Свідки все казали зі слів позивача.

Відповідач ОСОБА_2 заперечувала проти позовних вимог та просила відмовити. Пояснила, що коли її син одружився з позивачем і у них народився син, вона завжди їм допомагала. Коли син брав в кредит квартиру, то вона платила перший внесок 2500 тис. доларів, а потім також платила за нього. В 2005 році син взяв гроші у борг на два роки для бізнесу, але повернути не зміг і тому вирішили продавати їх квартиру по вул. Карагандинській. Квартиру продали за 26 тис. доларів. 15 тис. доларів віддали ОСОБА_8, інші пішли на повернення боргів, 6 тис. доларів залишили собі. Вона зробила договір дарування на сина, про це всі знали. Оскільки син був винний ще 15 тис. доларів, він заклав квартиру за 14 тис. доларів. 10 він повернув за борг, а 5 залишилося. Вона запропонувала продати квартиру позивача і відповідача і щоб вони жили у її квартирі, бо вона краща і дорожча. Позивач була присутня при укладанні договору дарування. Вона працювала на м'ясокомбінаті шеф-кухарем, а у 2004 році пішла на пенсію і продовжувала працювати.

Третя особа ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив задовольнити. Пояснив. що прийшла бабуся ОСОБА_2 до них і сказала, що у дяді проблеми і йому потрібні гроші, було вирішено продати квартиру та переїхати у квартиру бабусі. Його мати ОСОБА_1 його батько ОСОБА_5 у його бабусі ОСОБА_9 купили квартиру АДРЕСА_4, у якій він і мати проживають та зареєстровані по теперішній час. Казали, що треба оформлювати договір купівлі-продажу, а не договір дарування. Йому тоді було 14 років.

Третя особа Восьма дніпропетровська державна нотаріальна контора надала до суду пояснення у яких зазначила, що 22 серпня 2006 року до Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори звернулись ОСОБА_2 та ОСОБА_5 з проханням посвідчити договір дарування квартири №51, розташованої в будинку №6 по вул. Космонавтів м. Дніпропетровська. ОСОБА_2 та ОСОБА_5 нотаріусом було роз'яснено зміст ст.ст.717-728, 182, 215-220, 225, 228-236 Цивільного кодексу України. Нотаріусом, під час надання ОСОБА_2 документів, необхідних для посвідчення договору дарування, та підготовки договору для укладення та підписання, неодноразово роз'яснювалось дарувальнику, що за договором дарування дарувальник передає обдарованому безоплатно майно у власність. Нотаріусом наголошувалось, що договір дарування є безоплатним, тому дарувальник немає права вимагати від обдарованого вчинення на його користь будь-яких дій майнового чи немайнового характеру. Право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття. Прийняття обдарованим документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка. ОСОБА_2 та ОСОБА_5 стверджували, що повністю розуміють зміст та умови цього договору та його правові наслідки, підтверджували дійсність його укладання, а також стверджували, що він не носить характеру фіктивного та удаваного. ОСОБА_2 та ОСОБА_5 адекватно сприймали суть договору, повністю усвідомлювали значення своїх дій, вільно читали зміст договору, стверджували, що він їм зрозумілий, питань, які залишились нез'ясованими і незрозумілими для них немає. Сторони власноручно підписували договір дарування. Всі роз'яснення знайшли своє відображення в п.п.10-18 договору дарування квартири №51, розташованої в будинку №6 по вул. Космонавтів м. Дніпропетровська, який був посвідчений Восьмою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 22 серпня 2006 року за реєстровим номером 2-2454. Восьма дніпропетровська державна нотаріальна контора з позовними вимогами не згодна та просить розглядати цивільну справу без участі представника (а.с.26-27, 120-121).

Також від відповідача ОСОБА_5 надійшли письмові заперечення, які він обґрунтовує тим, що після укладення шлюбу він з позивачкою стали проживати у гуртожитку на ж/м Перемога де проживали протягом 11 років. Оскільки їх син дорослішав він з позивачкою вирішили поліпшити житлові умови і купити двокімнатну квартиру. Грошей на квартиру у них не було,тому він з позивачкою вирішили взяти кредит в банку "Аркада", але щоб оформити кредит треба було зробити перший внесок у розмірі 2500,00 доларів США і ці гроші їм дала його мати ОСОБА_2, бо він з позивачкою жили дуже скрутно і такої суми не мали. В грудні 2002 року після сплати першого внеску він оформив кредит у банку і за ці гроші була придбана 2-кімнатна квартира АДРЕСА_5. У нього з позивачкою було скрутне матеріальне становище, бо у нього була маленька зарплатня, а позивачка не мала постійної роботи,тому вони були не в змозі виплачувати кредит. Його мати ОСОБА_2, яка на той час мала роботу вирішила допомогти їм і до 12.04.2006 року самотужки виплачувала кредит. Після оформлення кредиту у банку "Аркада" він вирішив зайнятися бізнесом (вирощуванням грибів), для чого займав гроші у своїх знайомих, бо розраховував отримати прибуток і самостійно виплачувати кредит. Позивачка усе це знала, і постійно докоряла, що вони матеріально не забезпечені, що не мають можливості віддавати борги і їх стосунки стали погіршуватися. У 2003 році він познайомився з ОСОБА_10 і з цього часу підтримував з нею близькі відносини. У 2005 році з відома позивачки, яка розуміла, що без позичання грошей їм не обійтись, він позичив у ОСОБА_10 30000,00 доларів США безвідсотково строком на 2 роки, про що написав розписку. Ці гроші він вклав у розвиток свого бізнесу, але прибутку майже не отримав, а після того, як у квітні 2006 року його мати припинила виплачувати банку кредит за квартиру по вул. Карагандинській, в якій проживав він з родиною, їх матеріальне становище стало зовсім тяжким, у зв'язку з чим позивачка постійно учиняла скандали. Про це знали його мати і брат, які на той час проживали в кооперативній квартирі матері по вул. Космонавтів 6. Восени 2006 року його мати запросила його та позивачку до себе у гості, і в присутності брата ОСОБА_11 запропонувала йому прийняти від неї в дар її квартиру з тим, щоб він з родиною продали свою квартиру по вул. Карагандинській і отримали можливість повністю погасити кредит та розрахуватися з боргами. Брат не заперечував і також дав згоду на то, щоб мати подарувала йому квартиру, тому ствердження позивачки, що вона не знала про це, і мати продала їм цю квартиру не витримують ніякої критики, бо ніяких грошей вони його матері не платили і ніякого документу, тобто розписки про отримання грошей не має, навпаки він з позивачкою дуже зраділи цьому подарунку, бо в них з'явилась можливість повністю виплатити банку кредит за квартиру по вул. Карагандинський та хоча би частково розрахуватися з боргами. Мати сказала, що оформить договір дарування своєї квартири на нього, а сама купить собі квартиру в м. Перещепине, де живуть її рідні сестри, бо там квартири дешевше ніж в м.Дніпропетровську і грошей, які вона має вистачить, та буде проживати там з братом. Він знайшов покупця на квартиру ОСОБА_12 і вони домовились, що вона купить квартиру по вул. Карагандинській за 26000,00 дол. США. Отримавши від ОСОБА_12 завдаток, він виплатив 4975 дол. США банку "Аркада", тобто повністю погасив кредит і отримав змогу продати квартиру. 20 червня 2006 року згідно договору купівлі-продажу, яким він продав квартиру ОСОБА_12 і отримав від неї гроші, про що видав їй розписку. Після продажу квартири, тобто вже на другий день, він повернув ОСОБА_10 частину боргу в сумі 15000 дол. США. Після цього він з позивачкою та сином переїхали в квартиру його матері по вул. Космонавтів і проживали там, а 22 серпня 2006 року він з позивачкою пішли до Восьмої Дніпропетровської державної нотаріальної контори, де було укладено договір дарування квартири №51 розташованої в будинку №6 по вул. Космонавтів м. Дніпропетровська між ним та його матір'ю - ОСОБА_2 ОСОБА_13 факт, що позивачці було достеменно відомо, що було укладено договір дарування на квартиру підтверджує і та обставина, що коли вони утрьох виходили із нотаріальної контори, то зустріли там племінницю його матері ОСОБА_13, яка була там у своїх справах, і вони їй розповіли про те, що його матір подарувала йому квартиру. Більше того, договір дарування разом з усіма документами зберігався в їх квартирі і позивачка мала до нього вільний доступ, що також підтверджується і тим фактом, що на момент звернення позивачки до суду з даним позовом в неї були усі оригінали документів на квартиру, в тому числі і договір дарування, в той час як у нього цих документів немає. У вересні 2006 року його мати за свої особисті кошти придбала квартиру у м. Перещепине і стала проживати там з братом. Позивачка стала наполягати, що б він зробив в спірній квартирі ремонт та купив побутову техніку. Після уплати кредиту та боргу ОСОБА_10 у них залишилось приблизно 6000 дол. США і на ці гроші вони зробили ремонт та придбали побутову техніку. Оскільки борги треба було повертати, він з відома позивачки 08.12.2006 року заклав подаровану квартиру в "Укрсоцбанк" за 14000 дол. США. Із цих коштів він повернув ОСОБА_10 10000 дол. США, а 5000 дол. США він ще винен ОСОБА_10 до сьогодні. Їх відносини з позивачкою постійно погіршувались, і тому наприкінці 2013 року він вирішив деякий час пожити окремо, але коли у 2014 році він вирішив повернуться додому, то не зміг зайти до своєї квартири, бо позивачка змінила замки на вхідній двері, і до цього часу він не має до неї доступу. Ці обставини підтверджуються тим, що в спірній квартирі знаходяться усі його особисті документи, а також усі документи на квартиру, майно, особисті речі. З всього викладеного вбачається, що у нього з позивачкою постійно не вистачало грошей і вони фактично не мали матеріальної можливості купити спірну квартиру у його матері, бо ця квартира коштує набагато дорожче, ніж їх квартира по вул. Карагандинський. Окрім цього його мати, маючи фінансову можливість, завжди допомагала їм і ніколи не просила повернути їй кошти, витрачені на них, тому про те, щоби взяти з них гроші за подаровану квартиру не може бути і мови. Навпаки між ним та матір'ю було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору дарування, який було укладено на підставі їх вільного волевиявлення, що було нотаріально посвідчено договором дарування від 22 .08.2006 року. Незважаючи на вимоги чинного законодавства, викладених в ст.ст. 57-60 ЦПК України, позивачкою не надано необхідних, належних та допустимих доказів, що договір дарування укладений для приховання іншого правочину - договору купівлі-продажу квартири, не було надано належних доказів, що він з позивачкою начебто виплачували його матері вартість квартири, не зазначено яка сума була сплачена за квартиру (а.с.141-146).

Вислухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, допитавши свідків, вивчивши та дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

В судовому засіданні було встановлено, що 25 грудня 1991 року ОСОБА_2 (до шлюбу Горб) ОСОБА_14 зареєструвала шлюб з ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу, серії ІV-КИ № 436231, актовий запис 865 (а.с.63).

20 червня 2006 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_12 було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений державним нотаріусом Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_15, зареєстровано в реєстрі за № 5-5831, відповідно до якого ОСОБА_5 передав у власність ОСОБА_12 АДРЕСА_6 (а.с.18).

Відповідно до п. 1 попереднього договору, посвідченого 10 червня 2006 року державним нотаріусом Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_16, зареєстрованого в реєстрі за № 2-1455, ОСОБА_5 та ОСОБА_12 уклали цей договір про те, що квартира продається за ціною 130780,00грн., що на момент укладення угоди за середнім курсом продажу доларів США є еквівалентом суми 26000,00 доларів США (а.с.171).

Окрім того, сума продажу квартири підтверджується розпискою, відповідно до якої ОСОБА_3 отримав 26000 доларів США від ОСОБА_12 за продаж квартири АДРЕСА_7 в присутності свідків (а.с.56).

10 грудня 2005 року ОСОБА_5 взяв у борг у ОСОБА_10 151500,00грн. в еквіваленті 30000,00 дол. США в строк до 10.11.2007 року, 24 червня 2006 року він повернув 15000,00 дол. США, 28.12.2006р. він повернув 10000,00 дол. США (а.с.149).

22 серпня 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було укладено договір дарування, посвідчений державним нотаріусом Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_16, зареєстрованого в реєстрі за № 2-2454, відповідно до умов якого ОСОБА_2 безоплатно передала у власність ОСОБА_5 належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_8 (а.с.11).

З відповіді Комунального підприємства "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради від 22 серпня 2013р. № 9379 вбачається, що станом на 31.12.2012р. в інвентаризаційних справах відсутні відомості про право власності за адресами: АДРЕСА_9 та АДРЕСА_10 за ОСОБА_2. Квартира АДРЕСА_11 була зареєстрована за ОСОБА_2 та була відчужена іншій особі на підставі договору дарування від 22.08.2006р. (а.с.42).

Відповідно до довідки обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив № 300" від 24.09.2013р. № 29/13 АДРЕСА_12 зареєстровані та проживають ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_4 (а.с.64).

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо субєкта, ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 29.09.2006 року є власником квартири № 23 в будинку № 2 в мікрорайоні Кільченський в м.Перещепине, Новомосковського району Дніпропетровської області (а.с.68). Також даний факт підтверджується інформаційною довідкою з реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.69).

З повідомлення ПАТ "Укрсоцбанк" від 08.12.2015р. вбачається, що банк направив повідомлення реєстраційній службі з проханням здійснити припинення запису про іпотеку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та зняти заборону відчуження на квартиру АДРЕСА_12, у зв'язку з виконанням ОСОБА_5 зобов'язань за договором кредиту (а.с.147).

З трудової книжки ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 вбачається, що вона працювала, зокрема поваром у столовій ВАТ "Дніпропетровський М'ясокомбінат" до 02.09.2004 року (а.с.150-153).

З довідки про доходи ПП "Центуріон-04" від 10.08.2012р. вбачається, що ОСОБА_5 з 30.01.2005 року працює начальником охорони, заробітна плата за 6 місяців 31400,00грн. (а.с.206).

З 10 січня 2006р. по 31 грудня 2006р. ОСОБА_5 був найнятий на посаду начальника охорони ТОВ "ВАРС-1" (а.с.203).

З довідки Головного управління Пенсійного фонду України вбачається, що ОСОБА_5 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України і отримує пенсію за вислугу років, сума пенсії ї 01.09.2012р. по 28.02.2013р. складає 10373,52грн. (а.с.204).

Відповідно до витягу з наказу Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Дніпропетровській області від 21 травня 2008 року № 39о/с старшого прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_5, старшого контролера відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом, 31 травня 2008 року звільнено у запас Збройних Сил України по п. 63 ж (за власним бажанням). Вислуга років на день звільнення 19 років 05 місяців 12 днів, у пільговому обчисленні 36 років 10 місяців 03 дні (а.с.205).

З довідки ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Укрпромінвест" від 16.03.2016р. № 21 вбачається та табелю, що ОСОБА_1 працює секретарем у ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Укрпромінвест" за даними кадрового обліку робочого часу 22 серпня 2006 року перебувала на своєму робочому місці за адресою вул. Гаванська, 5, м. Дніпропетровськ (а.с.212-213).

В судовому засіданні свідки дали покази:

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_17 суду пояснила, що сторони її куми, знайома з ними з 1993 року. Сторони жили завжди в достатку. Вони спочатку мешкали в гуртожитку, потім взяли квартиру в кредит. Заробітки у ОСОБА_5 були. Коли вони продавали кредитну квартиру по Карагандинській, то казали причина те, що у брата ОСОБА_5 фінансові проблеми і потрібна допомога. А його мати уступила їм свою квартиру, щоб вони там жили. Вони сказали, що мати ОСОБА_5 оформила на нього договір дарування. Друзі ОСОБА_5 казали, що давали йому гроші в борг на бізнес пов'язаний з грибами, скільки їй невідомо. Батьки ОСОБА_5 завжди допомагали сім'ї, передавали їжу, вони постійно їздили на море, ходили по кафе. ОСОБА_1 працювала реалізатором та поваром.

Також, свідок зазначила, що позивачу ОСОБА_1 було відомо про борги відповідача ОСОБА_5 Гроші за продаж квартири вони давали ОСОБА_2. Передачу грошей вона не бачила, але бачила багато грошей від продажу квартири у ОСОБА_5

Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні пояснила, що у неї дружні відносини з сім'єю ОСОБА_5, вона у 2006 році купувала у них квартиру по вул. Карагандинській. Вони збиралися купити квартиру по вул. Космонавтів і укладати договір купівлі-продажу. ОСОБА_5 отримав за купівлю-продаж квартири по вул. Карагандинській від неї 500 доларів США, що відображено в попередньому договорі. Свідком того, що ОСОБА_5 передав гроші від продажу квартири своїй матері вона не була. Про купівлю квартири в Перещепине їй казала ОСОБА_2

Свідок ОСОБА_18 в судовому засіданні пояснила, що вона рідна сестра ОСОБА_1 З ОСОБА_5 раніше були добрі відносини, наразі - ні. Їх сім'я спочатку мешкали в гуртожитку, у 2003 році купили квартиру по вул. Карагандинській, продали її, оскільки були необхідні гроші брату ОСОБА_5 ОСОБА_11. Повинні були купити квартиру у матері ОСОБА_5 по вул. Космонавтів. При продажі і купівлі квартир вона присутня не була. За продаж своєї квартири віддали гроші ОСОБА_2 В квартирі по вул. Космонавтів робили ремонт. В 2011 році ОСОБА_5 взяв гроші у її чоловіка. Гроші не повернув. Також він брав гроші в банках, він займався з товаришем бізнесом по грибам. Вона та її сестра думали, що по квартирі по вул. Космонавтів було укладено договір купівлі-продажу. Позивач знайшла документи і побачила договір дарування. Яку суму брав ОСОБА_5 у її чоловіка їй невідомо. Квартиру по вул. Карагандинська вони продали за 26 тис. доларів США. Скільки грошей вони передали матері вона не знає, не була при цьому присутня.

Свідок ОСОБА_19 в судовому засіданні пояснила, що позивач ОСОБА_1 і відповідач ОСОБА_5 хрещені батьки її доньки. Вони мешкали у гуртожитку, потім купили в кредит квартиру по вул. Карагандинській, а коли продали, то купили квартиру матері ОСОБА_5 Вони купили квартиру матері у Перещепине. Брату ОСОБА_5 ОСОБА_11 необхідні були гроші, які неприємності були, вона не знає. Скільки грошей йому було потрібно їй не відомо. У матері ОСОБА_5 всі родичі у Перещепине. Про те, що вони відділи гроші матері їй стало відомо зі слів ОСОБА_5 та ОСОБА_1 ОСОБА_1 казала, що по квартирі по вул. Космонавтів буде укладено договір купівлі-продажу. Про те, що квартира була подарована, їй сказав відповідач ОСОБА_5 у 2010-2011р. Про це ОСОБА_1 вона не сказала. У сім'ї ОСОБА_1 був добрий достаток. Їм завжди допомагали їх батьки продуктами, щодо грошей їй не відомо. Вони працювали і сплачували кредит за квартиру. Чи був у ОСОБА_5 бізнес їй не відомо, вона потім дізналася, що він брав кошти у борг у доларах США. Квартира ОСОБА_2 краща, ніж була у них до цього. ОСОБА_2 не казала, що отримувала гроші за свою квартиру по вул. Космонавтів.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що вона знайома відповідача ОСОБА_5 Вона давала йому 30тис. доларів США у борг у 2005 році. Він займався бізнесом і йому потрібні були гроші. Де жили ОСОБА_5 їй не відомо. ОСОБА_5 віддав їй у липні 2006 році 15 000дол. США, у грудні 2006 року 10 000дол. США, ще 5 тис. доларів США не віддав. З ним вона дружить з 2003 року. Знає, що йому його мати ОСОБА_2 подарувала квартиру, а не продала. У неї з ОСОБА_5 дуже близькі відносини, вона є його коханкою з 2003 року і до сьогодні. У нього не дуже гарні відносини у сім'ї з 2003 року. ОСОБА_1 знала, що він взяв борг у 30тис. доларів. З ОСОБА_2 вона знайома, як дівчина ОСОБА_5 Коли він повертав гроші, то не казав де брав.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснив, що відповідач ОСОБА_5 його старший брат, а ОСОБА_2 його мати. Після весілля брат і ОСОБА_1 мешкали у гуртожитку, потім ОСОБА_5 взяв кредит і придбав квартиру по вул. Карагандинській. Перший внесок він брав у матері. Він особисто був присутній при вирішенні дарування квартири матері по вул. Космонавтів брату. Оскільки необхідно було віддавати кредит за квартиру, у ОСОБА_5 постійно були борги, мати вирішила віддати свою квартири, щоб він розрахувався за кредит і борги. Він і мати хотіли мешкати в селі, тому був не проти переїхати у Перещепине. Дружина ОСОБА_5 - ОСОБА_1 була присутня при розмові про дарування квартири. За скільки брат продав квартиру по вул. Карагандинській йому не відомо. Матері вони гроші не давали. Навпаки, мати завжди давала гроші брату, щоб він виплачував кредит за квартиру. Мати скаржилася, що платить за брата квартиру і що краще її продати. Квартира, яку мати купила в Перещепине набагато дешевша ніж її на Космонавтів. Грошей від сім'ї ОСОБА_1 він не отримував. У нього була аварія на мотоциклі, але вона витрат не потягнула. Він працював і сам себе забезпечував. Навпаки у брата ОСОБА_5 були борги. Він займався бізнесом по грибам. Сім'я ОСОБА_5 багато тратила грошей на життя, купували дорогу одежу, багато витрачали на сина. Він мешкає у дружини, а мати продала квартиру у Перещепино, бо там ніхто не мешкає, мешкає у двоюрідної сестри, вона там допомагає. ОСОБА_1 сама схвалила дарування квартири.

Свідок ОСОБА_20 пояснив, що він знайомий ОСОБА_5, з ОСОБА_1 не знайомий. Він з ОСОБА_5 займався бізнесом з грибами. ОСОБА_5 взяв на бізнес кошти у борг. ОСОБА_5 продавав квартиру по вул. Карагандинській для погашення боргів. У 2013 році ОСОБА_5 розповів, що його вигнала з квартири дружина, поміняла замки і він туди не може попасти. ОСОБА_2 розповідала, що подарувала квартиру сину, щоб він повернув борги. Гриби вирощували у с. Любимівка у домі.

Свідок ОСОБА_13 пояснила, що вона племінниця ОСОБА_5 Їй відомо, що ОСОБА_2 подарувала квартиру сину ОСОБА_5, оскільки вона бачила їх у нотаріальній конторі. З ними також була дружина ОСОБА_5 - ОСОБА_1 Зазначила, що ОСОБА_5 не "тягнув" кредит по квартирі по вул. Карагандинській, де мешкав з сім'єю, тому вирішили продати її і погасити борги. А він з сім'єю буде мешкати в квартирі його матері. ОСОБА_2 не могла брати гроші у сина за квартиру, бо вона їм допомагала завжди. Вона постійно працювала навіть на пенсії. ОСОБА_2 мешкає в квартирі її матері, оскільки у її мами в 2009р. був інсульт і ОСОБА_2 допомагала за нею доглядати. ЇЇ мати померла в 2011р. А ОСОБА_2 мешкає там, продала свою квартиру в Перещепине. Їй також відомо, що ОСОБА_5 брав великі кошти у ОСОБА_8 і у неї брав. ОСОБА_5 пішов, але всі його речі і документи залишилися у квартирі по вул. Космонавтів. Кредит по квартирі по вул. Карагандинській платила ОСОБА_2 Всі гроші, які заробляв ОСОБА_5 він вкладав у свій бізнес з грибами. ОСОБА_1 було відомо про його борги і про договір дарування.

Даючи правову оцінку дослідженим в судовому засіданні обставин справи, показам свідків. суд доходить висновку про необхідність у задоволенні позовних вимог відмовити.

В силу приписів ст. 60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: факт укладання правочину, що, за його думкою, є удаваним, спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інший правочин, настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Таким чином, для визнання угоди удаваною позивачу необхідно надати докази, а суду - встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, пятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України (ч.1 ст. 215 ЦК України).

Частиною 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним.

Статтею 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі визнання недійсним правочину, кожна сторона зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в своїй постанові п. 25 № 9 від 06.11.2009 року «Про практикурозгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»,за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваними правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Отже, виходячи з викладеного, основною ознакою, яка є необхідною для визнання правочину удаваним є воля обох сторін такого договору на приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, тобто особа, яка вимагає визнання правочину недійсним, який укладено з метою приховати інший правочин, повинна довести, що правочин укладений з такою метою, тобто позивач повинен довести наявність умислу та волі її та ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укласти договір купівлі-продажу, а не договір дарування спірної квартири.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні, а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Отже, головною відмінністю договору купівлі-продажу від договору дарування є його оплатність.

Договір, що встановлює обовязок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або не майнового характеру, не є договором дарування.

Крім того, відповідно до п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» не може доводитися показаннями свідків виконання зобов'язань, що виникли з правочину. Випадки, коли показання свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, прямо визначені у ЦК, зокрема у ч.2 ст.937 ЦК, ч.3 ст.949 ЦК.

Таким чином, суд вважає, що в даному випадку не допускається показання свідків як засіб доказування факту вчинення правочину та його виконання.

При розгляді справи судом встановлено, що відповідач ОСОБА_5 після укладення оспорюваного договору дарування в серпні 2006 зареєстрував своє право власності на отримане в дар майно у встановленому порядку. Відповідач ОСОБА_2 наполягала, що добровільно подарувала квартиру своєму сину, кошти від нього не отримувала. Дані обставини не спростовані позивачем. Крім того, вони ґрунтуються на припущеннях та спростовуються матеріалами справи, змістом договору дарування квартири, поясненнями відповідачів.

Також слід звернути увагу, що позивач не зазначає за скільки ніби-то вони купили спірну квартиру.

Твердження відповідача ОСОБА_5 про те, що він мав бізнес і витрачав на нього всі кошти не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи. Окрім того, на підтвердження своєї позиції ОСОБА_5 жодних доказів не надав, як того вимагає положення ст. 60 ЦПК України.

Проте судом дійсно встановлено, що ОСОБА_5 мав борги, що підтверджується розпискою та показами свідків, які кожен окремо вказували, що він брав кошти у борг.

Твердження позивача ОСОБА_1 про те, що відповідач ОСОБА_2 не мала коштів на придбання квартири у Перещепине, не могла їм допомагати та віддавала всі гроші своєму молодшому сину, оскільки у нього були проблеми, тому вони купили у неї її квартиру не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи. На підтвердження своєї позиції ОСОБА_1 жодних доказів не надала. Навпаки допитані свідки, які кожен окремо вказували, що саме у відповідача ОСОБА_5 були борги, його мати працювала і завжди допомагала грошима.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

З листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 28.01.2013 р. № 24-150/0/4-13 «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав», в якому зазначається про наступне: «Вирішуючи питання застосування строків позовної давності, суди мають приділяти належну увагу такому поняттю як момент, з якого особа дізналася про порушення свого права, та керуватися доказами, які підтверджують його настання. Суди, інколи відмовляючи в задоволенні позову по суті, додатково підставою для відмови в задоволенні позову зазначають сплив строку позовної давності, що є неправильним. Встановивши, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо стороною у спорі заявлено вимогу до ухвалення ним рішення про застосування строку позовної давності, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для відмови. Тобто, якщо суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів встановить, що право позивача, про захист якого він просить, не порушено, ухвалюється рішення суду про відмову в задоволенні позову саме на цій підставі, а не через пропуск строку позовної давності. Якщо ж встановлено, що таке право порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд ухвалює рішення про відмову в позові у зв'язку із закінченням строку позовної давності. Якщо ж причину пропуску цього строку суд визнає поважною, порушене право повинно бути захищене.

Згідно ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або особу, яка його порушила.

Згідно ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч.ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 214 Цивільного процесуального кодексу України, під час ухвалення рішення суд зокрема має вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Оцінивши та проаналізувавши всі зібрані докази по справі, суд дійшов до висновку про те, що позивачем не доведено, що у сторін оспорюваного договору при його укладенні був умисел приховати інший правочин, а також те, що їх волевиявлення відповідало юридичним наслідкам, які настають внаслідок укладення договору купівлі-продажу.

Керуючись ст.ст. 202, 203, 215-216, 235, 627, 638, 655, 717-722 Цивільного кодексу України, ст. 57, 61 Сімейного кодексу України, ст.ст. 48, 10, 11, 18, 5764, 88, 130, 131, 208, 209, 212 215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Самарський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час оголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя А.О. Сухоруков