Рішення № 5795186, 14.07.2009, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.07.09 Справа№ 33/70

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом :Приватного підприємства «Тепло-Макс»(м. Львів)

до відповідача :Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 (м. Львів)

про :стягнення 50 012 (пятдесят тисяч дванадцять) грн. 18 коп. (з яких: 38679,17 грн. основний борг; 7039,61 грн. пеня; 4293,40 грн. інфляційні)

Суддя : Цікало А.І.

При секретарі : Герасименко В.С. Представники:

Позивача:ОСОБА_2 представник (довіреність б/н від 20.04.2009 р.)

Відповідача:ОСОБА_3 представник (довіреність б/н від 03.06.2009 р.) Представникам сторін, присутнім в судовому засіданні 19.25.2009 р., розяснено їх права та обовязки відповідно до ст. 22 ГПК України, зокрема право заявляти відводи.

В судовому засіданні 23.06.2009 р. представники сторін звернулись до суду з узгодженим клопотанням про нездійснення технічної фіксації судового процесу.

Суть спору: 14 травня 2009 року на розгляд господарського суду Львівської області за вхідним № 3340 поступила позовна заява від Приватного підприємства «Тепло-Макс»(м. Львів) до Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 (м. Львів) про стягнення 50 012 (пятдесят тисяч дванадцять) грн. 18 коп. (з яких: 38679,17 грн. основний борг; 7039,61 грн. пеня; 4293,40 грн. інфляційні).

Ухвалою суду від 15.05.2009 р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 04.06.2009 р. У звязку з неявкою представників сторін 04.06.2009 р. розгляд справи було відкладено на 23.06.2009 р. В судовому засіданні 23.06.2009 р. було оголошено перерву до 09.07.2009 р. В судовому засіданні 09.07.2009 р. було оголошено перерву до 14.07.2009 р.

Позивач вимоги ухвал суду про порушення провадження у справі від 15.05.2009 р. та про відкладення розгляду справи від 04.06.2009 р. виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

08.07.2009 р. до суду за вх. № 13851 від представника позивача поступила заява про збільшення позовних вимог, в якій він просить стягнути з відповідача 56241 (пятдесят шість тисяч двісті сорок одна) грн. 41 коп. ( з яких: 36 286,60 грн. основний борг, 12418,51 грн. пеня, 1617,43 3 % річних та 5918,87 грн. інфляційні втрати).

В судовому засіданні 14.07.2009 р. представник позивача подав до суду заяву про зменшення позовних вимог, в якій він просить стягнути з відповідача 51929 (пятдесят одну тисячу девятсот двадцять девять) грн. 05 коп. (з яких: 36 286,60 грн. основний борг; 8106,15 грн. пеня; 1 617,43 3 % річних та 5 918,87 грн. інфляційні втрати).

Представник позивача позов підтримав, просив суд задоволити позовні вимоги з підстав наведених у позовній заяві, заявах та поясненнях.

Відповідач вимоги ухвал суду про порушення провадження у справі від 15.05.2009 р. та про відкладення розгляду справи від 04.06.2009 р. виконав частково, відзив на позов, в якому частково заперечив позовні вимоги, представив, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

03.06.2009 р. до суду за вх. № 11241 від відповідача поступило клопотання про відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні 09.07.2009 р. представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому визнав позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу та просить відмовити в задоволені позову в частині стягнення пені, інфляційних, 3 % річних і витрат на послуги адвоката.

В судовому засіданні 14.07.2009 р. представник відповідача подав до суду розрахунок пені за прострочення виконання умов Договору поставки.

Представник відповідача позов в частині стягнення суми основного боргу визнав, просив суд відстрочити виконання рішення в цій частині терміном на девять місяців, а в частині стягнення пені, інфляційних, 3 % річних і витрат на послуги адвоката позовні вимоги заперечив, з підстав наведених у відзиві та поясненнях.

Розглянувши документи і матеріали, подані до суду, заслухавши пояснення осіб присутніх в судових засіданнях, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

03 січня 2008 року між ПП «Тепло - Макс»та СПД-ФО ОСОБА_1 було укладено договір поставки № 03/01/08 (оригінал оглянуто в судовому засіданні, копію долучено до матеріалів справи), згідно умов якого позивач взяв на себе зобов'язання по поставці товарів відповідно до рахунків та специфікацій, а відповідач - прийняти та оплатити товар на протязі семи днів з дати поставки (п. п. 1.1., 6.1. Договору).

На виконання умов Договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 91390 (девяносто одна тисяча триста девяносто) грн. 61 коп., що підтверджується накладними:

-№ 0002 від 15.01.2008 р. на 13785,24 грн.;

-№ 0003 від 17.01.2008 р. на 4003,77 грн.;

-№ 0036 від 08.02.2008 р. на 1007,45 грн.;

-№ 0043 від 14.02.2008 р. на 477,89 грн.;

-№ 0066 від 26.02.2008 р. на 5242,46 грн.;

-№ 0081 від 05.03.2008 р. на 12154,84 грн.;

-№ 0089 від 11.03.2008 р. на 18158,99 грн.;

-№ 0090 від 11.03.2008 р. на 10181,79 грн.;

-№ 0095 від 17.03.2008 р. на 1227,82 грн.;

-№ 0114 від 26.03.2008 р. на 557,33 грн.;

-№ 0127 від 31.03.2008 р. на 504,50 грн.;

-№ 0191 від 07.05.2008 р. на 1592,74 грн.;

-№ 0399 від 28.08.2008 р. на 8790,63 грн.;

-№ 0401 від 28.08.2008 р. на 1029,17 грн.;

-№ 0414 від 03.09.2008 р. на 6196,83 грн.;

-№ 0430 від 09.09.2008 р. на 438,52 грн.;

-№ 0432 від 09.09.2008 р. на 367,42 грн.;

-№ 0441 від 17.09.2008 р. на 199,37 грн.;

-№ 0449 від 22.09.2008 р. на 471,14 грн.;

-№ 0454 від 24.09.2008 р. на 4375,25 грн.;

-№ 0072 від 15.04.2009 р. на 627,46 грн.,

(оригінали оглянуто в судовому засіданні, копії долучено до матеріалів справи).

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представників учасників процесу, присутніх в судових засіданнях, позивач свої зобовязання за Договором виконав у повному обсязі. Претензій щодо якості чи кількості поставленого товару від відповідача на адресу позивача не надходило.

Відповідач взяті на себе зобовязання по оплаті отриманого товару виконував частково з порушенням строків оплати встановлених у Договорі.

Станом на день звернення з позовом до суду відповідач сплатив позивачу частину вартості отриманого товару на суму 54204 (пятдесят чотири тисячі двісті чотири) грн. 01 коп., що підтверджується банківськими виписками (оригінали оглянуто в судовому засіданні, копії долучено до матеріалів справи), таким чином заборгованість Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 перед Приватним підприємством «Тепло-Макс»становила 37186 (тридцять сім тисяч сто вісімдесят шість) грн. 60 коп.

Після звернення позивача із заявою до суду про стягнення заборгованості з відповідача, останній сплатив частину суми заборгованості в розмірі 900 (девятсот) грн. 00 коп.

Станом на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем становить 36286 (тридцять шість тисяч двісті вісімдесят шість) грн. 60 коп.

Відповідач факту отримання товару не заперечив, заборгованість в розмірі 36286 (тридцять шість тисяч двісті вісімдесят шість) грн. 60 коп. визнав.

Представник відповідача, в судовому засіданні 14.07.2009 р., представив контр розрахунок пені.

За неналежне виконання відповідачем зобовязань, позивачем правомірно, відповідно до вимог ст. 625 ЦК України, Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»та Договору, нараховано: 2758,70 грн. пеня; 1 617,43 3 % річних та 5 918,87 грн. інфляційні втрати.

Станом на день розгляду справи відповідач доказів сплати заборгованості не надав, відзиву на позов, в якому позов визнав частково, представив, явку повноважного представника забезпечив.

20 квітня 2009 року між Приватним підприємством «Тепло-Макс»та адвокатом ОСОБА_2, який діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1280 від 24.01.2008 р. (оригінал оглянуто в судовому засіданні, копію долучено до матеріалів справи) було укладено Договір А 03-09 про надання юридичної допомоги та виконання юридичних послуг (долучено до матеріалів справи).

Згідно п. 1.1 Договору, виконавець зобовязався здійснити виконання юридичного обслуговування замовника, за дорученням останнього, з приводу питань, що виникають у звязку із захистом інтересів замовника в судовій справі, за позовом ПП «Тепло-Макс»до СПД-ФО ОСОБА_1, про стягнення 50012,18 грн. на умовах визначених Договором.

Відповідно до п. 6.1 Договору, розмір винагороди сторони погодили в сумі 4000 (чотири тисячі) грн. 00 коп.

На виконання умов Договору 29.04.2009 р. між сторонами було підписано акт приймання-передачі документів (матеріалів).

Відповідно до умов Договору Приватне підприємство «Тепло-Макс», платіжним дорученням № 133 від 29.04.2009 р. (в матеріалах справи) сплатило за надані юридичні послуг 4 000 (чотири тисяч) грн. 00 коп.

Інтереси позивача в судових засіданнях представляв адвокат ОСОБА_2

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Згідно ч. 4 ст. 13 Конституції України, Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до ст. 42 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.

Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Згідно ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Відповідно до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 510 ЦК України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частинами 1 та 2 ст. 551 ЦК України встановлено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 179 ГК України, майново-господарські зобовязання, які виникають між субєктами господарювання або між субєктами господарювання і негосподарюючими субєктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобовязаннями.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобовязань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Згідно ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 217 ГК України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.

Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ГК України, при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 1 ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 6 статті 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань543/96-ВР від 22.11.1996 р. (із наступними змінами та доповненнями), цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань543/96-ВР від 22.11.1996 р. (із наступними змінами та доповненнями), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань543/96-ВР від 22.11.1996 р. (із наступними змінами та доповненнями), розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 22 ГПК України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідач має право визнати позов повністю або частково.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На час розгляду справи, відповідач відзив на позов, в якому частково визнав позовні вимоги, представив, не представив доказів сплати заборгованості.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо обєктивних, допустимих та переконливих доказів в підтвердження частини своїх позовних вимог, а відповідач позов визнав частково, доказів погашення заборгованості не представив, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, згідно розяснень Пленуму Верховного Суду України, вказаних у пункті 1 Постанови від 29 грудня 1976 року № 11 “Про судові рішення”, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Приватного підприємства «Тепло-Макс»(м. Львів) до Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 (м. Львів) про стягнення 51929 (пятдесят одну тисячу девятсот двадцять девять) грн. 05 коп. (з яких: 36 286,60 грн. основний борг; 8106,15 грн. пеня; 1 617,43 3 % річних; 5 918,87 грн. інфляційні втрати) є обґрунтовані та підлягають до задоволення в частині стягнення 46581 (сорок шість тисяч пятсот вісімдесят одна) грн. 60 коп. (з яких: 36 286,60 грн. основний борг; 2 758,70 грн. пеня; 1 617,43 3 % річних; 5 918,87 грн. інфляційні втрати).

В задоволенні решти позовних вимог, а саме 5341 (пять тисяч триста сорок одна) грн. 45 коп. пені, слід відмовити.

Щодо клопотання відповідача про відстрочку виконання судового рішення на дев'ять місяців суд прийшов до висновку, що таке є не обґрунтованим і не підлягає до задоволення. Натомість, суд вважає, що відповідачу слід надати розстрочку виконання рішення на чотири місяці. Представники позивача та відповідача, присутні в судовому засіданні, щодо розстрочки виконання рішення не заперечили.

Відповідно до п. а) ч. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” (із змінами і доповненнями), ставка державного мита із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, встановлюється в розмірі 1 % від ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто 102 грн. Державне мито, згідно платіжних доручень № 129 від 29.04.2009 р. на 501,00 грн. та № 203 від 08.07.2009 р. на 57,00 грн., позивачем сплачено в сумі 558 (пятсот пятдесят вісім) грн. 00 коп.

Згідно платіжних доручень № 130 від 29.04.2009 р. на 118,00 грн. та № 141 від 13.05.2009 р. на 194,50 грн., позивачем сплачено 312 (триста дванадцять) грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 3 ст. 48 ГПК України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України „Про адвокатуру”, оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Щодо стягнення з відповідача 4 000 (чотири тисячі) грн. 00 коп. витрат, повязаних з наданням правової допомоги, суд вважає, що такі підлягають до задоволення, оскільки представником позивача представлено належні докази надання таких послуг та оплати їх позивачем.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 43, 45 , 22, 33, 34, 43, 44, 471, 49, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов Приватного підприємства «Тепло-Макс»(м. Львів) до Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 (м. Львів) про стягнення 51929 (пятдесят одну тисячу девятсот двадцять девять) грн. 05 коп. (з яких: 36 286,60 грн. основний борг; 8106,15 грн. пеня; 1 617,43 3 % річних; 5 918,87 грн. інфляційні втрати) задоволити частково.

2.Стягнути з Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 79014; код ДРФО НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства «Тепло-Макс»(вул. Наукова, 19, м. Львів, 79034; код ЄДРПОУ 34558932) 46581 (сорок шість тисяч пятсот вісімдесят одна) грн. 60 коп. (з яких: 36 286,60 грн. основний борг; 2 758,70 грн. пеня; 1 617,43 3 % річних; 5 918,87 грн. інфляційні втрати), 3 312 (три тисячі триста дванадцять) грн. 80 коп. оплати послуг адвоката, 465 (чотириста шістдесят пять) грн. 81 коп. державного мита та 251 (двісті пятдесят одна) грн. 81 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу з розстрочкою виконання рішення на чотири місяці:

-серпень2009 р.-12 653 (дванадцять тисяч шістсот пятдесят три) грн. 00 коп.

-вересень2009 р.-12 653 (дванадцять тисяч шістсот пятдесят три) грн. 00 коп.

-жовтень2009 р.-12 653 (дванадцять тисяч шістсот пятдесят три) грн. 00 коп.

-листопад2009 р.-12 653 (дванадцять тисяч шістсот пятдесят три) грн. 02 коп.

3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ч. 3 ст. 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Суддя