Рішення № 57947308, 23.05.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 462/1296/14 Головуючий у 1 інстанції: Румілова Н.М.

Провадження № 22-ц/783/2882/16 Доповідач в 2-й інстанції: Зверхановська Л. Д.

Категорія: 44

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2016 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого: Зверхановської Л.Д.

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.

секретаря: Цапа П.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 01 березня 2016 року,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 01 березня 2016 рокузадоволено позов Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення.

Позбавлено ОСОБА_2, ОСОБА_3 права користування жилою площею квартири АДРЕСА_1.

Ухвалено виселити ОСОБА_2, ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1.

Ухвалено усунути перешкоди Публічному акціонерному товариству «Універсал Банк» у користуванні та розпорядженні житловою площею квартири АДРЕСА_1 шляхом зняття з реєстрації ОСОБА_2, ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1.

Рішення суду оскаржили ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

В апеляційній скарзі зазначають, що рішення суду першої інстанції є незаконним, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права, не відповідає фактичним обставинам справи. Вважають, що районним судом не надано належної правової оцінки цільовому призначенню використання кредитних коштів та не з'ясовано шляхи набуття ними у власність предмета іпотеки. Також вказують, що районним судом помилково не застосовано до спірних правовідносин ч.2 ст.109 ЖК України.

Просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «УніверсалБанк» відмовити.

Колегія суддів вважає можливим розглядати справу у відсутності осіб, які беруть участь у справі, у тому числі і апелянтів, котрі належним чином відповідно до вимог ст.ст.74-76 ЦПК України повідомлені про час та місце розгляду справи, але не з'явилися в судове засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не відповідає даним вимогам.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав і обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Кожен, чиї права і свободи, викладені у цій Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Право на судовий захист передбачається ст.55 Конституції України.

Відповідно до положень ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Згідно із ст.ст.3, 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України.

Перелік можливих способів захисту міститься в ст.16 ЦК України.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що суд, встановивши фактичні обставини справи, для вирішення спору повинен застосувати правову норму, яка регулює виниклі правовідносини.

Скориставшись своїм правом, ПАТ «Універсал Банк» звернувся в суд з позовом, в якому просив виселити відповідачів із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житла, позбавити їх права користування цією квартирою та зняти їх із реєстрації у ній, правовими підставами позову вказавши ст.ст. 16,182, 316, 317, 321, 386, 391 ЦК України, ст.40 Закону України «Про іпотеку», ч.2 ст.109 ЖК України, ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст.ст.379,372 ЦК).

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім»ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Згідно ст. 355, 391 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

З матеріалів справи вбачається та районним судом встановлено, що 23 липня 2008 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №017-2008 -2498 та кредитний договір №017-2008-2499.

В забезпечення виконання зобов'язань за цими кредитними договорами між сторонами по справі 23.07.2008 року укладено іпотечний договір, предметом іпотеки по якому була квартира АДРЕСА_1.

При примусовому виконанні виконавчого напису №793 від 05.06.2009 року про стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3 в користь ВАТ «Універсал Банк» 416051,14 грн. державним виконавцем Залізничного ВДВС Львівського МУЮ 05.08.2009 року проведено опис та арешт майна, належного боржникам, а саме квартири АДРЕСА_1.

На підставі акту проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна, приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Нор Н.М. 08.10.2010 року видано свідоцтво, зареєстроване у реєстрі за №1722, яким посвідчено, що ПАТ «Універсал Банк» належить на праві власності квартира АДРЕСА_1.

11.04.2011 року на підставі даного свідоцтва проведено державну реєстрацію права власності на дану квартиру за позивачем.

Статтею 47 Конституції України закріплено право кожного громадянина України на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Положеннями статті 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Відповідно до ч.2 ст.109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту(позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечено іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина 2 ст.109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються з жилого будинку(жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, інше житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Так правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі №6-39цс15 від 18.03.2015 року, що відповідно до вимог ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Однак, районний суд при ухваленні оскаржуваного рішення наведених норм матеріального та процесуального права не врахував.

Так, з свідоцтва про право власності №23310-3 від 21.01.2008 року вбачається, що квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності. Дана квартира приватизована згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Державна реєстрація права власності на спірну квартиру за відповідачами проведена 28.01.2008 року.

Наведене свідчить про те, що квартира АДРЕСА_1придбана не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, а тому відповідачі не можуть бути виселені із неї без надання іншого житлового приміщення.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що оскільки оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, то таке підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.2, 309, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 01 березня 2016 рокускасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: