Рішення № 57946099, 17.05.2016, Новомиколаївський районний суд Запорізької області

НОВОМИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

смт. Новомиколаївка

Іменем України

РІШЕННЯ

17 травня 2016 рокуСправа № 322/1334/15

Новомиколаївський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Гасанбекова С.С.,

при секретарі судового засідання Гавриш О.А.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за позовом: ОСОБА_3

до: ОСОБА_4

про: стягнення заборгованості за договором позики,

та

за зустрічним позовом: ОСОБА_4

до: ОСОБА_3

про: визнання договору позики недійсним та стягнення моральної шкоди.

11 грудня 2015 року до Новомиколаївського районного суду Запорізької області надійшов вищезазначений цивільний позов, в якому позивач просить суд стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 84 807,19 грн. в рахунок відшкодування заборгованості за договором позики, з яких: сума основного боргу 53 751,00 грн.; сума відсотків за час користування позикою 24 811,64 грн.; 3% річних в розмірі 1173,23 грн.; інфляційні втрати 5071,32 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне.

03.10.2008 між сторонами було укладено договір позики, відповідно до якого відповідач отримав у позику грошові кошти у сумі 11 500,00 грн. без визначеного строку їх повернення з обов'язком сплати 30 % річних за весь час фактичного користування грошовими коштами.

Договором позики передбачено, що в разі девальвації національної грошової одиниці України позичальник зобов'язується повернути суму грошей у гривнях еквівалентну 2300 доларам США за офіційним курсом НБУ на день платежу.

Згідно з договором позики позичальник зобов'язаний повернути позику зі сплатою належних процентів за користування грошовими коштами за першою вимогою позикодавця.

20.05.2015 позивач направив відповідачу вимогу про сплату боргу в розмірі 71730,07 грн., яку він отримав 23.05.2015, а отже з урахуванням норми ст. 530 ЦК України, відповідач мав сплатити борг до 30.05.2015.

Проте, відповідач суму боргу за вищезазначеним договором позики не повернув.

Виходячи з наведеного, та посилаючись на норми ст.ст. 509, 525, 526, 530, 533, 625, 1216, 1218, 1231, 1281 ЦК України, позивач просив задовольнити його вимоги та підтримав їх у судовому засіданні.

08.04.2016 позивач, не змінюючи підстави позову, збільшив позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача на його користь 89 696,81 грн. в рахунок відшкодування заборгованості за договором позики, з яких: сума основного боргу 59 961,00 грн.; сума відсотків за час користування позикою 25 917,53 грн.; 3% річних в розмірі 1833,54 грн.; інфляційні втрати 1984,74 грн.

Відповідач у судовому засіданні позову не визнав та надав суду письмові заперечення проти позову, обґрунтовані наступним.

За твердженням відповідача, він 03.10.2008 отримав у позику від позивача не 11 500,00 грн., а 3000,00 грн., на підтвердження чого відповідач послався на показання свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Також відповідач посилається на відсутність розписки про отримання ним у позику суми в розмірі 11 500,00 грн. у зв'язку з чим, на думку відповідача, цей факт є недоведеним.

До того ж, відповідач стверджує, що позивач необґрунтовано намагається двічі стягнути із нього інфляційні втрати за договором позики, які позивачем вже були враховані у його розрахунках в основну суму боргу.

Крім зазначеного відповідач зазначає про пропуск позивачем трирічного строку позовної давності, оскільки право вимоги у позивача виникло з моменту укладення договору, а саме 04.10.2008, отже останнім днем строку позовної давності на думку позивача, є 04.10.2011.

11.03.2016, до початку розгляду судом справи по суті, відповідач пред'явив зустрічний позов до позивача, в якому просив: визнати недійсним договір позики від 03.10.2008, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн.

В обґрунтування зустрічного позову відповідач, крім доводів, наведених у запереченнях проти первісного позову, зазначив наступне.

За твердженням відповідача, договір позики від 03.10.2008 був укладений сторонами внаслідок обману з боку позивача та у зв'язку з чим на підставі ст.ст. 230, 1051 ЦК України цей договір має бути визнаний недійсним у судовому порядку.

В судовому засіданні 17.05.2016 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши матеріали та з'ясувавши обставини цивільної справи, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, та дослідивши наявні в справі докази в їх сукупності,

встановив:

03 жовтня 2008 року між ОСОБА_3 (позикодавець) та ОСОБА_4 (позичальник) було укладено договір позики, відповідно до якого:

- позикодавець передає у власність позичальникові грошові кошти у сумі 11 500,00 грн., а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів та сплатити проценти за користування грошовими коштами на умовах, визначених цим договором (п. 1);

- грошові кошти, які є предметом цього договору, передані позикодавцем та одержані позичальником до підписання цього договору (п. 2);

- в разі девальвації протягом строку дії цього договору національної грошової одиниці України позичальник зобов'язується повернути суму грошей у гривнях еквівалентну 2 300,00 доларам США за офіційним курсом НБУ на день платежу (п. 3);

- за весь час фактичного користування грошовими коштами позичальник зобов'язується сплатити позикодавцеві 30 процентів річних, які виплачуються під час остаточного розрахунку за весь період фактичного користування позиченими коштами (п. 4);

- позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) зі сплатою належних з нього процентів за користування грошовими коштами по першій вимозі позикодавця (п. 5);

- якщо позичальник своєчасно не поверне позикодавцю суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України, тобто несплачену у строк суму основного боргу, несплачені проценти за користування грошовими коштами та три проценти річних від простроченої суми (п. 9);

- позикодавець зобов'язується на вимогу позичальника підписати зміни до цього договору позики, пов'язані зі скороченням строку його дії (п. 11);

- проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, визначених сторонами, та умов, які є обов'язковими, ними прочитаний, зрозумілий і схвалений (п. 12).

Позивач направив відповідачу вимогу про повернення боргу за договором позики в розмірі 71 730,07 грн., яку відповідач отримав 23.05.2015, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, а також показаннями свідка ОСОБА_7

Вирішуючи питання про наявність підстав для задоволення первісного позову, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною другою статті 524 ЦК України передбачено можливість визначення сторонами грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а згідно з ч. 2 ст. 533 цього Кодексу, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 530 ЦК України визначено, що в разі, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), а згідно з частиною другою цієї статті, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, при цьому боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За правилами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З вищенаведених умов укладеного між сторонами договору позики від 03.10.2008 випливає, що цей договір укладено на невизначений строк, а строк виконання позичальником обов'язку визначений моментом пред'явлення до нього вимоги з боку позикодавця.

За таких обставин, оскільки позивач пред'явив відповідачу вимогу про повернення суми боргу за договором позики 23.05.2015, відповідач, згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України мав виконати зобов'язання у семиденний строк - до 30.05.2015 включно.

За договором позики від 03.10.2008 сума позики, еквівалент якої визначено у доларах США, перераховується у гривню за офіційним курсом НБУ на день платежу, отже, за змістом вищенаведених норм ст.ст. 533, 625, у випадку прострочення сплати суми позики виникає заборгованість у гривні, яку боржник на вимогу кредитора має сплатити з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних за весь час прострочення.

Станом на 30.05.2015 офіційний курс гривні до долара США становив 21,04823 грн. за 1 долар США.

Отже, відповідно до п. 3 договору позики від 03.10.2008, сума основного боргу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача визначається судом станом на 30.05.2015 і становить: 2 300,00*21,04823 = 48 410,92 грн.

Розмір процентів за договором позики становить 24 150,00 + 1 758,08 = 25 908,08 грн., а саме:

- за сім років з 03.10.2008 по 03.10.2015: 30%*7 = 210%*11 500,00 грн. = 24 150,00 грн.;

- за період з 04.10.2015 по 06.04.2016 (186 днів): 30/365*186*11 500,00/100 = 1 758,08 грн.

Розмір трьох процентів річних за період з 31.05.2015 по 06.04.2016 (312 днів) становить: 3/365*312*48 410,92/100 = 1 241,44 грн.

Сукупний індекс інфляції за період з 31.05.2015 по 06.04.2016 судом обчислено шляхом множення індексів за 10 місяців (червень 2015 року - березень 2016 року) становить: 100,4%*99%*99,2%*102,3%*98,7%*102%*100,7%*100,9%*99,6%*101,00% = 103,79463%.

Відтак, інфляційні втрати за період з 31.05.2015 по 06.04.2016 складають: 48 410,92*103,795% = 50 247,94 - 48 410,92 = 1 837,02 грн.

Загальна сума боргу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за первісним позовом становить: 48 410,92+25 908,08+1 241,44+1 837,02 = 77 397,46 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що первісний позов підлягає частковому задоволенню на суму 77 397,46 грн.

Вирішуючи питання про наявність підстав для задоволення зустрічного позову, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною третьою статті 10, частиною першою статті 61 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. При цьому, якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором, проте це правило не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Згідно з ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, при розгляді даної справи суд також враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 24 лютого 2016 року по справі № 6-50цс16 (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 56128584) та зазначає наступне.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Як зазначалося вище, договір позики є укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (п. 2 ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Таким чином, враховуючи зміст пункту 2 укладеного між сторонами договору позики від 03.10.2008, цей договір є належним допустимим та достатнім доказом отримання відповідачем у позику грошової суми в розмірі 11 500,00 грн., у зв'язку з чим твердження відповідача про обов'язковість складання розписки, яка підтверджує цей факт, є помилковим.

За правилом ч. 1 ст. 1047 ЦК України, для укладеного між сторонами договору позики від 03.10.2008 передбачено обов'язкову письмову форму, оскільки його сума більше ніж у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Проте, відповідач не надав суду доказів існування виняткових обставин, передбачених абзацом другим ч. 1 ст. 1051 ЦК України, що дозволяють використовувати показання свідків для підтвердження факту передання грошей у меншій кількості, ніж це передбачено письмовим договором позики.

Так, відповідач не надав суду жодного доказу того, що договір позики від 03.10.2008 було укладено ним під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Водночас, отримані у судовому засіданні показання свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, на які посилався відповідач, не підтвердили як наявність обставин, передбачених ч. 1 ст. 1051 ЦК України, так і сам факт передачі позивачем коштів у позику, оскільки вони не були присутні при цьому.

З огляду на викладене, судом не встановлено підстав, передбачених ст.ст. 230, 1051 ЦК України, для визнання недійсним договору позики від 03.10.2008. У зв'язку з цим також відсутні підстави, визначені ч. 2 ст. 230 ЦК України, для відшкодування відповідачу моральної шкоди.

Таким чином, недоведеність обставин, на які посилався відповідач в обґрунтування зустрічного позову, є підставою для відмови в його задоволенні в повному обсязі.

Твердження відповідача стосовно пропуску позивачем строку позовної давності суд визнає безпідставним, з огляду на таке.

Частиною п'ятою статті 261 ЦК України передбачено, що за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом пред'явлення вимоги, перебіг строку позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення права особи (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

З огляду на викладене, позивач лише 31.05.2015 довідався або міг довідатися про порушення свого права за договором позики від 03.10.2008, тобто після закінчення семиденного строку, передбаченого ст. 530 ЦК України для виконання його вимоги, яку було отримано відповідачем 23.05.2015.

Отже, передбачений статтею 257 ЦК України трирічний строк позовної давності позивачем не було пропущено.

Відповідно до частини першої статті 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

До позовної заяви додано квитанцію від 11.12.2015 № 90 на суму 848,07 грн., а до заяви про збільшення позовних вимог квитанцію від 07.04.2016 № 16 на суму 48,90 грн., якими підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 896,97 грн., отже, враховуючи часткове задоволення позову на суму 77 397,46 грн., що становить 86,29 % від розміру заявлених позовних вимог, сума судових витрат, що підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача, становить: 896,97 грн.* 86,29% = 774,00 грн.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 88, 208, 209, 212 - 215, 218, 223, 294, 296 ЦПК України, суд

вирішив:

1. Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) заборгованість за договором позики від 03 жовтня 2008 року в розмірі 77 397,46 (сімдесят сім тисяч триста дев'яносто сім гривень 46 коп.), з яких: 48 410,92 грн. - сума основного боргу; 25 908,08 грн. - проценти за користування позикою за період з 03 жовтня 2008 року по 06 квітня 2016 року; 1 241,44 грн. - три проценти річних за період з 31 травня 2015 року по 06 квітня 2016 року; 1 837,02 грн. - інфляційні втрати за період з 31 травня 2015 року по 06 квітня 2016 року

В задоволенні решти позову відмовити.

3. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним та стягнення моральної шкоди - відмовити повністю.

4. Стягнути з ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) судовий збір в розмірі 774,00 грн. (сімсот сімдесят чотири гривні 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Запорізької області через Новомиколаївський районний суд Запорізької області.

Суддя С.С. Гасанбеков