Ухвала суду № 57939843, 12.05.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/15347/15-ц

Провадження № 22-ц/779/929/2016

Категорія 5

Головуючий у 1 інстанції Мелещенко Л. В.

Суддя-доповідач Соколовський В.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого: Соколовського В.М.,

суддів: Пнівчук О.В., Беркій О.Ю.,

секретаря: Турів О.М.,

з участю: представника апелянта ОСОБА_2 - ОСОБА_3, представника апелянта ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ спільного сумісного майна подружжя,

за апеляційними скаргами представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду від 09 березня 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

12 жовтня 2015 року позивач ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що з 09 березня 2005 року перебувала з відповідачем у шлюбі, від якого вони мають сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 06 березня 2013 року шлюб між сторонами розірваний, стягнуто аліменти на утримання сина у твердій грошовій сумі у розмірі 500 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття. За час перебування у шлюбі подружжям було придбано трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1. Позивач зазначає, що після розірвання шлюбу з нею залишився проживати син. Відповідач не забезпечує достатній фізичний, духовний розвиток та лікування дитини, має значну заборгованість зі сплати аліментів. Оскільки добровільно поділити вказане майно відповідач не бажає, тому позивач просила визнати за нею право власності на 3/4 частки вищезазначеної квартири.

11 грудня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_4 про поділ спільного сумісного майна подружжя. Посилався на те, що за час шлюбу подружжя набуло наступне майно: квартиру АДРЕСА_1; земельну ділянку площею 0,0817 га для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4; та земельну ділянку площею 0,1063 га для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4. За таких обставин просив поділити майно наступним чином: визнати за ним та ОСОБА_4 право власності по 1/2 частині квартири та 1/2 частині вказаних земельних ділянок.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 09 березня 2016 року первісний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_4 в порядку поділу майна, придбаного в період шлюбу з ОСОБА_2, право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2.

Визнано за ОСОБА_2 в порядку поділу майна, придбаного в період шлюбу з ОСОБА_4, право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2.

У задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ спільного сумісного майна подружжя задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_2 в порядку поділу майна, придбаного в період шлюбу з ОСОБА_4, право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0817 га за кадастровим номером НОМЕР_1 для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4.

Визнано за ОСОБА_4 в порядку поділу майна, придбаного в період шлюбу з ОСОБА_2, право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0817 га за кадастровим номером НОМЕР_1 для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4.

У задоволенні решти позовних вимог за зустрічним позовом відмовлено.

На зазначене рішення обидві сторони по справі подали апеляційні скарги.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 в поданій апеляційній скарзі посилається на порушення судом норм чинного законодавства, неповне з'ясування дійсних обставин справи, неналежне дослідження наявних доказів. Зокрема зазначає, що відповідно до ч.1 ст.71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» встановлено, що вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Виходячи із наведеного вважає, що дійсна вартість майна, набутого сторонами за час перебування у зареєстрованому шлюбі, складає 209 224,28 грн., тобто 50 782 грн. - це узгоджена вартість квартири і 158 442,28 грн. - визначена суб'єктом оціночної діяльності вартість земельної ділянки площею 0,0817 га.

У п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року зазначено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст.372 ЦК України. Із врахуванням даної норми права, при вирішенні питання про розподіл спільного майна подружжя, слід виходити з порядку, який склався з приводу його користування. Тому вважає, що необхідно взяти до уваги те, що ОСОБА_2 користується та постійно проживає у квартирі, в той час як ОСОБА_4, на час розгляду справи, проживає разом зі своїм чоловіком у його помешканні, що вона повідомила у судовому засіданні. Тому з урахуванням ст.71 СК України за ОСОБА_2 слід залишити квартиру, яка є об'єктом, виділеним в натурі, а за ОСОБА_4 - земельну ділянку площею 0,0817 га, яка також є об'єктом, виділеним в натурі. Тільки такий поділ, на думку представника апелянта, надасть реальну безперешкодну можливість кожному із подружжя здійснювати весь комплекс правомочностей права власності. Стверджує, що судом не враховано наведені обставини і не долучено до матеріалів справи копії звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки, що потягнуло постановлення неправомірного рішення.

З наведених підстав просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким виділити ОСОБА_2, при цьому, визнавши право власності на квартиру, а ОСОБА_4 виділити, при цьому, визнавши право власності на земельну ділянку площею 0,0817 га.

ОСОБА_4 в поданій апеляційній скарзі не погоджується із рішенням в частині поділу квартири - за первісним позовом, та земельної ділянки площею 0,0817 га - за зустрічним позовом, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вважає, що суд повинен був застосувати ст.70 Сімейного кодексу України, збільшивши її частку у майні до ? частки, оскільки нею надано документальні докази того, що відповідач не забезпечує фізичний, духовний розвиток та лікування їхньому сину, що свідчить про те, що він уникає та всіляко ігнорує виконання свого батьківського обов'язку по утриманню дитини. Станом на 01 березня 2016 року розмір заборгованості аліментів на утримання сина становить 22 708,68 грн. Суд вказані обставини безпідставно проігнорував. Крім того суд у рішенні не вирішив питання розподілу судових витрат, чим порушено норми процесуального права.

З наведених підстав апелянт просила рішення в частині визначення частки в спільному сумісному майні подружжя змінити, визнавши за нею право власності на 3/4 частки квартири та 3/4 частки земельної ділянки площею 0,0817 га, а за відповідачем визнати право власності на 1/4 частки квартири та 1/4 частки земельної ділянки, а також стягнути в її користь понесені судові витрати.

В засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 доводи поданої ним апеляційної скарги підтримав з мотивів, викладених у ній, та заперечив проти апеляційної скарги, поданої первісним позивачем.

Представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 доводи поданої ОСОБА_4 апеляційної скарги підтримав з мотивів, викладених у ній, та заперечив проти апеляційної скарги, поданої відповідачем за первісним позовом.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду зазначеним вимогам відповідає.

Відповідно до вимог ст.303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Апелянти не оскаржують рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог в частині поділу земельної ділянки площею 0,1063 га для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, яка, як встановив суд, не підлягає поділу, оскільки є особистою приватною власністю позивача ОСОБА_4, тому в цій частині рішення апеляційним судом не переглядається.

Судом встановлено, що сторони зареєстрували шлюб 09.03.2005 року. Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.9).

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 березня 2013 року, що набрало законної сили 10 квітня 2013 року, шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 був розірваний, неповнолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, залишено на виховання з матір'ю, стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_7 на утримання сина у твердій грошовій сумі у розмірі 500,00 грн. щомісячно, але не менше ніж 30% від встановленого мінімуму для дітей відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, стягнення аліментів розпочато з 19.05.2012 року (а.с.7-8).

18 грудня 2014 року ОСОБА_8 та ОСОБА_7 зареєстрували шлюб, прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу ОСОБА_8 (а.с. 10).

06 серпня 2010 року між ОСОБА_9, продавцем, та ОСОБА_2, покупцем, був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 (а.с.12-13, 40).

ОСОБА_7 надана згода на купівлю на умовах, за ціною та на підписання договору купівлі-продажу квартири (а.с.14-16).

31 липня 2008 року між ОСОБА_10, продавцем, та ОСОБА_7, покупцем, був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0817 га за кадастровим номером НОМЕР_1 для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 (а.с.41).

Відповідно до ст.60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Судом вірно встановлено, що квартира АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,0817 га за кадастровим номером НОМЕР_1 для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, є об'єктом права спільної сумісної власності сторін по справі, яке підлягає поділу між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 Сімейного кодексу України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Ст.70 Сімейного кодексу України передбачає, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Звертаючись із позовом, ОСОБА_4 просила відступити від принципу рівності часток, визнавши за нею право власності на 3/4 квартири та земельної ділянки. Єдиною підставою для відступу від принципу рівності часток позивач зазначала те, що відповідач має заборгованість по аліментах в розмірі 22 708,68 грн.

Суд дійшов правильного висновку, що підстави для відступу від принципу рівності часток відсутні.

Так, судом встановлено, що між позивачем та відповідачем шлюбний контракт не укладений, будь-якої домовленості щодо поділу майна немає.

У судовому засіданні не надано доказів у підтвердження того, що відповідач за первісним позовом не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, що він приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його не в інтересах сім'ї, чи будь-яким іншим способом діяв не в інтересах сім'ї.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи та пояснень сторін, відповідач за первісним позовом дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, не приховував, не знищив та не пошкодив спільне майно, не витратив його на шкоду інтересам сім'ї.

Суд правильно вважав, що посилання позивача за первісним позовом на те, що з нею залишився проживати син, не є підставою для відступу від засад рівності часток подружжя.

ОСОБА_4 в обґрунтування своїх вимог вказувала, що відповідач не виконує зобов'язання зі сплати аліментів.

Судом встановлено, що виконавчий лист про стягнення аліментів був пред'явлений до відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції 03 липня 2015 року, постанова про відкриття виконавчого провадження прийнята 07 липня 2015 року.

Таким чином, позивач протягом більше двох років з моменту набрання законної сили рішенням Івано-Франківського міського суду від 06 березня 2013 року про стягнення аліментів на утримання дитини не пред'являла до виконавчої служби для виконання виконавчий лист.

Крім того представник відповідача зазначив, що жодні виконавчі дії щодо стягнення аліментів державним виконавцем не вчинялися. Дане твердження позивачем та її представником у судовому засіданні не спростовано.

Також позивач за первісним позовом у судовому засіданні підтвердила те, що ніколи не працювала та фактично проживала з відповідачем до жовтня 2014 року.

Жодних належних та допустимих доказів на підтвердження наявності підстав для відступу від рівності часток, зокрема на підтвердження того, що розмір аліментів, який призначений на утримання дитини і який позивач ОСОБА_4 одержує, є недостатнім для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування дитини, суду не надано.

Крім того, відповідачем здійснена сплата аліментів 09 березня 2016 року у сумі 5 000 грн., проте на котрий рахунок зараховано дані кошти судом не було встановлено.

Слід також зазначити, що заборгованість зі сплати аліментів не є сталою величиною, її розмір зменшується або збільшується залежно від оплати відповідачем. Стягнення такої заборгованості здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» і така заборгованість є підставою для звернення стягнення на майно відповідача в порядку черговості, передбаченої зазначеним Законом, а не є підставою для відступу від принципу рівності часток при поділі майна.

Враховуючи вказані обставини, суд правильно вважав, що немає підстав для відступу від засад рівності часток подружжя при вирішенні спору про поділ майна сторін.

Таким чином, суд дійшов правильного висновку, що частки сторін у спільному сумісному майні є рівними, тобто по 1/2 частині.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, поданій представником відповідача, про те, що суд неправильно поділив майно, а правильним, на його думку, є поділ, при якому за ОСОБА_2 слід залишити квартиру, а за ОСОБА_4 - земельну ділянку площею 0,0817 га, не можуть бути взяті до уваги, оскільки такі вимоги, всупереч ч.1 ст.303 ЦПК України, виходять за межі зустрічних позовних вимог відповідача.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі представника відповідача також не спростовують правильних висновків суду.

Також доводи, викладені в апеляційній скарзі позивача, не спростовують правильних висновків суду, оскільки вони були предметом розгляду у суді і їм судом дана належна оцінка.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст.307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 09 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: В.М. Соколовський

О.В. Пнівчук

О.Ю. Беркій