Ухвала суду № 57934809, 27.05.2016, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

27 травня 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.,

суддів Боймиструка С.В., Хилевича С.В.;

секретар судового засідання Коробчук А.М.,

з участю представника позивачки,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу судді Рівненського міського суду від 11 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Слідчого відділу Рівненського міського відділу Головного Управління Національної поліції в Рівненській області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Перша державна Рівненська нотаріальна контора, про зняття арешту на нерухоме майно,

в с т а н о в и л а :

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Слідчого відділу Рівненського міського відділу Головного Управління Національної поліції в Рівненській області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Перша державна Рівненська нотаріальна контора, про зняття арешту на нерухоме майно.

Ухвалою судді Рівненського міського суду від 11 квітня 2016 року у відкритті провадження у справі було відмовлено на підставі п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України.

В поданій апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 висновок судді місцевого суду про те, що її заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства, вважала помилковим.

Зазначала, що згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 15 травня 2013 року у справі № 6-26цс13, вимоги особи, що ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту. У порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, коли арешт на майно накладено при провадженні в кримінальній справі, розглядаються заяви боржників на правильність арешту майна.

Саме до цього зводяться і роз'яснення Верховного Суду України, які викладені у п. 4 постанови Пленуму № 6 від 27 серпня 1976 року „Про судову практику в справах про виключення майна з опису".

Вона не є стороною у кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_2 Ухвалою Рівненського міського суду від 23 лютого 2016 року їй було відмовлено у задоволенні заяви про зняття арешту з нерухомого майна в порядку кримінального судочинства.

Саме тому вона і звернулася в суд із даним позовом вже у порядку ЦПК України.

21 вересня 2011 року слідчим СВ Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області ОСОБА_3 у межах кримінальної справи № 1/911-11 було винесено постанову про накладення арешту на нерухоме майно - приміщення магазину загальною площею 334, 9 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1.

Станом на 21 вересня 2012 року вона на підставі договору дарування, який ОСОБА_2 12 жовтня 2010 року уклала на її користь, відповідно до рішення Рівненського міського суду від 8 лютого 2011 року вже була власником спірного нерухомого майна.

Таким чином, слідчим у межах кримінальної справи № 1/911-11 було накладено арешт на майно, яке обвинуваченій ОСОБА_2 вже не належало.

Речовим доказом приміщення магазину на АДРЕСА_1 у зазначеній вище кримінальній справі не визнано, цивільний позов щодо нього у кримінальній справі не заявлено.

Вироком Рівненського міського суду від 25 червня 2013 року ОСОБА_2 у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 388 КК України у справі № 1-550/11 була виправдана у зв'язку з відсутністю в її діях складу злочину. Проте рішення про зняття арешту з нерухомого майна судом у вироку не ухвалено.

Покликаючись на ці обставини, позивачка ухвалу судді місцевого суду вважала незаконною та необґрунтованою і просила апеляційний суд її скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду по суті.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи позивачці у відкритті провадження у справі за її заявою на підставі п. 1 ч. 2 ст. 122 КК України, суддя місцевого суду виходив з того, що арешт на майно позивачки було накладено слідчим у рамках розслідування кримінальної справи та в порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством України, відтак, і скасовувати його також слід за правилами, встановленими КПК України, а законодавство про захист права власності застосуванню до спірних правовідносин не підлягає.

Проте погодитися з таким підходом судді до вирішення справи не можна.

З матеріалів цивільної справи безспірно вбачається, що арешт на спірне приміщення магазину загальною площею 334, 9 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1, 21 вересня 2011 року слідчим СВ Рівненського МВ УМВС України ОСОБА_3 дійсно було накладено у межах кримінальної справи № 1/911-11, тобто у порядку кримінального судочинства (а. с. 6).

Відповідно до рішення Рівненського міського суду від 8 лютого 2011 року, яким за позивачкою було визнано право власності на спірний магазин й яке набрало законної сили, на час накладення слідчим арешту на спірне нерухоме майно його власником була вже не обвинувачена ОСОБА_2, а позивачка ОСОБА_1 (а. с. 8-13).

Вироком Рівненського міського суду від 25 червня 2013 року ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією майна; у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 388 КК України виправдано у зв'язку з відсутністю в її діях складу злочину. Рішення про зняття арешту з нерухомого майна судом у вироку не ухвалено (а. с. 16).

Статтею 174 КПК України, в редакції, яка була чинною на час ухвалення вироку від 25 червня 2013 року, було визначено, що підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано. Клопотання про скасування арешту майна розглядає слідчий суддя, суд не пізніше трьох днів після його надходження до суду. Про час та місце розгляду повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно. Прокурор одночасно з винесенням постанови про закриття кримінального провадження скасовує арешт майна. Суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Таким чином, питання про скасування арешту майна відповідно до вимог чинного КПК на різних стадіях кримінального процесу може вирішуватися слідчим суддею або судом у порядку кримінального судочинства.

Проте, як було зазначено вище, рішення про зняття арешту зі спірного нерухомого майна судом у вироку від 25 червня 2013 року не ухвалено.

Ухвалою Рівненського міського суду від 23 лютого 2016 року, постановленою у порядку кримінального судочинства, яка була залишеною без змін ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Рівненської області від 28 березня 2016 року, ОСОБА_1 у задоволенні її заяви про зняття арешту на спірне нерухоме майно у кримінальному процесі було відмовлено.

Зі справи видно, що позивачка власником спірного нерухомого майна стала ще до накладення слідчим арешту на спірне нерухоме майно. Учасником кримінального провадження ОСОБА_1 не була.

З поданої ОСОБА_1 у даній справі позовної заяви вбачається, що її фактичні вимоги до відповідача зводяться до усунення перешкод у користуванні належним нерухомим майном шляхом зняття з нього арешту або до звільнення належного майна з-під арешту, які позивачка обґрунтовувала нормами закону про захист права приватної власності (а. с. 1-3).

Верховний Суд України у правовій позиції, висловленій у постанові від 15 травня 2013 року у справі № 6-26цс13, роз'яснив таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Отже, вимоги особи, що ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту. В порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, коли арешт на майно накладено при провадженні в кримінальній справі, розглядаються заяви боржників на правильність арешту майна.

Таким чином, право власності особи, яка не є учасником кримінального провадження, має захищатися судом шляхом звільнення цього майна з-під арешту, тобто законодавство про захист права власті поширюється на ці відносини.

Аналогічне вбачається і з роз'яснень п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 серпня 1976 року «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» з наступними змінами і доповненнями.

Тому враховуючи все викладене вище, з метою забезпечення позивачці доступу до правосуддя колегія суддів приходить до висновку про те, що у судді місцевого суду, не було достатніх підстав відмовляти позивачці ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі за її позовом до Слідчого відділу Рівненського міського відділу Головного Управління Національної поліції в Рівненській області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Перша державна Рівненська нотаріальна контора, про зняття арешту на нерухоме майно з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 122 КК України.

Тому зважаючи на наведене, ухвала судді місцевого суду від 11 квітня 2016 року відповідно до правил ст. 311 ЦПК України підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 303, 307, 311-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу судді Рівненського міського суду від 11 квітня 2016 року скасувати, а справу направити до цього ж суду для вирішення питання про відкриття провадження.

Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення. Вона може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді: