Ухвала суду № 57931794, 26.05.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 158/2213/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Пономарьова О.М. Провадження № 22-ц/773/710/16 Категорія: 27 Доповідач: Мудренко Л. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2016 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Мудренко Л. І.,

суддів - Русинчука М. М., Осіпука В. В.,

з участю:

секретаря - Губарик К. А.,

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договорами позики за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 18 березня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А:

В листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договорами позики. Позов мотивовано тим, що 27.08.2014 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір позики, за умовами якого останній отримав кошти в сумі 15000 доларів США, з кінцевим терміном повернення до 01.03.2015 року. Про отримання коштів ОСОБА_3 свідчить його розписка, засвідчена підписами сторін. Відповідач умови укладеного договору виконав частково, а сааме, повернув лише 10 000 доларів США, внаслідок чого виникла заборгованість, яка згідно курсу НБУ станом на 16.11.2015 року складає 173 274,92 грн., з яких: 115 300 грн. основний борг, 2 473,42 грн. 3% річних; 26 100 грн. штраф/пеня; 29 401,50 грн. індекс інфляції.

Крім того, 03.03.2015 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики, за умовами якого останній отримав кошти в сумі 15000 доларів США, з кінцевим терміном повернення до 01.06.2015 року. Про отримання коштів ОСОБА_3 свідчить його розписка, засвідчена підписами сторін. В порушення умов договору відповідачем позичені кошти не повернуті. Сума заборгованості за даним договором станом на 16.11.2015 року, відповідно до курсу НБУ, складає 367 733,12 грн., з яких: 345 900 грн. основний борг; 4 833,12 грн. 3% річних; 17 000 грн. штраф/пеня. На підставі викладеного, позивач просив суд, з врахуванням поданої до суду заяви про збільшення позовних вимог, стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором позики від 27.08.2014 року в сумі 175 015,57 грн., з яких 134 050 грн. основний борг; 4065,57 грн. 3% річних; 36900 грн. штраф/пеня за 369 днів прострочення, та за договором позики від 03.03.2015 року в сумі 439 005,80 грн., з яких 402 150 грн. основний борг; 9155,80 грн. 3% річних; 27 700 грн. штраф/пеня за 277 днів прострочення, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 6 140,21 грн.

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 18 березня 2016 року позов задоволено частково. Суд вирішив стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики в сумі 537 172 (п'ятсот тридцять сім тисяч сто сімдесят дві) грн. 15 коп., з яких: 155 696,91 грн. за договором позики від 27.08.2014 року та 381 475,15 грн. за договором позики від 03.03.2015 року. Вирішено питання щодо судових витрат. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу в якій просить рішення суду першої інстанції в частині суми задоволених позовних вимог скасувати.

В судове засідання відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 не з'явилися, хоч належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення судових викликів. Колегія суддів вважає можливим справу розглядути за їх відсутності.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу відповідача не визнали та просили її відхилити.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, пояснення осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу відповідача слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції з наявних у матеріалах справи та досліджених у судовому засіданні письмових доказів встановлено, що 27.08.2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 надав у позику ОСОБА_3 кошти в сумі 15 000 доларів США з терміном повернення до 01.03.2015 року (а.с. 10).

03.03.2015 року між сторонами був укладений аналогічний договір на суму позики у 15000 доларів США з терміном повернення до 01.06.2015 року (а.с. 12).

Отримання коштів відповідачем у зазначених сумах підтверджується розписками, які засвідчені підписами сторін (а.с. 11,13).

Встановлено, що 30.04.2015 року та 29.05.2015 року ОСОБА_1 у повернення позики отримав від ОСОБА_3 кошти двома платежами по 5000 доларів США, тобто ОСОБА_3 повернув заборгованість в сумі 10 000 доларів США (а.с. 11).

Стаття 1046 ЦК України визначає, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу (частина перша статті 1050 ЦК України). За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що він окрім 10000 доларів США також на погашення боргу повернув позивачу 6900 доларів США не знайшло свого підтвердження ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами ст. ст. 57-60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

У розглядуваному випадку, повернення коштів не може ґрунтуватися на показаннях свідків, а тому суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про допит свідків щодо обставин повернення грошових коштів.

Не заслуговують на увагу доводи відповідача у апеляційній скарзі про відсутність у рішенні суду розрахунків щодо обсягу задоволених вимог, оскільки судом зроблено відповідні розрахунки сум заборгованості, яка підлягала стягненню.

Отже, рішення постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду, вони були предметом розгляду в суді першої інстанції і їм дана правильна правова оцінка.

Оскільки відповідачем не сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції і ухвалою апеляційного суду Волинської області від 21 квітня 2016 року сплату судового збору відстрочено до ухвалення апеляційним судом судового рішення у даній справі, та у зв'язку з тим, що апеляційна скарга відповідача на рішення Ківерцівського районного суду від 18 березня 2016 року відхилена, тому з відповідача ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір в дохід держави у розмірі 6754 грн. 23 коп.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 18 березня 2016 року в даній справі залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1, жителя АДРЕСА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 6754 (шість тисяч сімсот п'ятдесят чотири) гривні 23 копійки на одержувача УДКСУ у м. Луцьку, 22030101, код одержувача 38009628, банк одержувача ГУДКСУ у Волинській області, код банку (МФО) 803014, рахунок одержувача 31212206780002, призначення платежу: судовий збір, код 02890400.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ впродовж двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: