Рішення № 57930638, 24.05.2016, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24 травня 2016 р. Справа № 918/248/16

Господарський суд Рівненської області у складі судді Горплюка А.М. розглянувши матеріали справи

за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція"

до відповідача ОСОБА_1 міського комунального підприємства

про стягнення в сумі 4 722 801,71 грн.

Від позивача : ОСОБА_2 (довіреність 865 від 22.04.2016р.).

Від відповідача : ОСОБА_3 (керівник).

Від відповідача : ОСОБА_4 (довіреність №1809 від 11.09.2015р.).

Від відповідача : ОСОБА_5 (довіреність №2067 від 20.10.2015р.).

Суть спору: Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" звернулося в Господарський суд Рівненської області з позовом до відповідача - ОСОБА_1 міського комунального підприємства про стягнення 4 639 700 грн. 60 коп. основного боргу, 124 605 грн. 29 коп. пені, 8 459 грн. 82 коп. 3%.

Ухвалою суду від 06.04.2016р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження, справу призначено до слухання на 26.04.2016р.

10.06.2015р. представник відповідача, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, подав відзив на позов, в якому визнає позовні вимоги, однак просить зменшити позовні вимоги в частині нарахованої пені на 50%.

26.04.2016р. позивач, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, подав клопотання, в якому просить суд при розгляді справи № 918/248/16 здійснювати технічну фіксацію судового процесу.

Згідно абзацу 7 статті 81.1 Господарського процесуального кодексу України на вимогу хоча б одного учасника судового процесу у суді першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи по суті або за ініціативою суду здійснюється фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу. Судом дане клопотання задоволено.

26.04.2016р. позивачем було подано заяву про забезпечення позову в якій просив накласти арешт на кошти, що обліковуються на розрахунковому рахунку боржника ОСОБА_1 міського комунального підприємства, а саме р/р 26002054713090 в РФ ПАТ "Приват Банк" м.Рівне, в межах розміру позовних вимог ВП "Рівненська АЕС" ДП "НАЕК Енергоатом" в сумі 4 794 393,74 грн.

Свою заяву Позивач обґрунтував тим, що у відповідності до проекту рішення ОСОБА_1 міської ради від 24.02.2016р. № 113 "Про утворення юридичної особи комунальне підприємство "Благоустрій", опублікованого на офіційному сайті ОСОБА_1 міської ради - планується утворення юридичної особи - комунального підприємства "Благоустрій". Вказує, що у відповідності до проекту рішення ОСОБА_1 міської ради від 30.03.2016р. №158 "Про створення юридичної особи комунального підприємства "Житлокомунсервіс", опублікованому на офіційному сайті ОСОБА_1 міської ради - планується утворення юридичної особи - комунального підприємства "Житлокомунсервіс". Пунктом 2.1. проекту Статуту КП "ЖКС" передбачено, що на майно, яке передано підприємству власником на праві господарського відання, не може бути звернено стягнення. Враховуючи вказане позивач вважає, що є підстави стверджувати про існування загрози невиконання рішення суду по справі №918/248/16, оскільки вищевказаними проектами рішень передбачено створення нових юридичних осіб: КП "Благоустій", КП "ЖКС". які не є правонаступниками ОСОБА_1 о міського комунальною підприємства.

Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" від 26 грудня 2011 року № 16 особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

У п. 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України зазначається, у позовному провадженні піддані арешту кошти слід обмежувати розміром суми позову та можливих судових витрат. Накладення господарським судом арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачене, але господарський суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат. Відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, надаються суду заявником.

Позивачем до поданої заяви не було долучено доказів вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, відтак, для уникнення наслідку повного припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання - ОСОБА_1 міського комунального підприємства, у задоволенні заяви Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" про забезпечення позову слід відмовити.

В судовому засіданні 26.04.2016р. оголошувалась перерва до 24.05.2016р.

Ухвалою від 24.05.2016р. позивачу відмовлено у задоволенні клопотання про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти, що обліковуються на розрахунковому рахунку боржника ОСОБА_1 міського комунального підприємства, а саме р/р 26002054713090 в РФ ПАТ "Приват Банк" м.Рівне, в межах розміру позовних вимог ВП "Рівненська АЕС" ДП "НАЕК Енергоатом" в сумі 4 794 393,74 грн.

В судовому засіданні 24.05.2016р. представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав вказаних у позовній заяві, у свою чергу, представники відповідача визнав позовні вимоги, просив зменшити позовні вимоги в частині нарахованої пені на 50%.

Суд вбачає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду заяви.

В результаті розгляду матеріалів справи господарський суд

ВСТАНОВИВ:

01.10.2002р. між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (надалі Енергопостачальна організація) та ОСОБА_1 комунальним підприємством (надалі - Споживач) було укладено договір № 3 про постачання теплової енергії в гарячій воді (а.с. 9-11), відповідно до умов якого ВП "Рівненська АЕС" бере на себе зобовязання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобовязується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

У відповідності до пункту 6.2. Договору, розрахунок за теплову енергію, яка відпускається споживачеві, проводиться на основі рахунків шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок ВП "Рівненська АЕС" щомісячно до 25-го числа наступного за розрахунковим.

06.07.2010р. сторони уклали додаткову угоду №1 до договору №3 від 01.10.2002р. про постачання теплової енергії в гарячій воді, якою погодили п. 7.2.2. договору №3 від 01.10.2002р. про постачання теплової енергії в гарячій воді викласти в наступній редакції:

"За несвоєчасне здійснення розрахунків за теплову енергію споживач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час виникнення заборгованості за кожен день прострочення від суми невиконаних зобовязань".

На виконання умов Договору позивач в січні 2016 року забезпечив відповідача тепловою енергією, за що виставив відповідачу рахунок №СП000046 від 31.01.2016р. на загальну суму 5 045 475 грн. 24 коп. (а.с. 17).

24.02.2016р. та 14.03.2016р. між відповідачем та позивачем згідно заяв про зарахування зустрічних однорідних вимог, проведено часткове зарахування зустрічних однорідних вимог в рахунок заборгованості відповідача за січень 2016 року по Договору № 3 від 01.10.2002 року, на суму 78 656 грн. 75 коп. та 327 117 грн. 89 коп.

Враховуючи вищевказане, відповідач взятий на себе за Договором обовязок щодо своєчасної та повної оплати використаної теплової енергії виконав частково у звязку з чим у відповідача з врахуванням заяв про зарахування зустрічних однорідних вимог виникла заборгованість в сумі 4 639 700 грн. 60 коп.

На підставі пункту 7.2.2. Договору (в редакції додаткової угоди №1 від 06.07.2010р. до договору №3 від 01.10.2002р. про постачання теплової енергії в гарячій воді) позивач нарахував відповідачу пеню (з урахуванням часткового погашення заборгованості) за період з 25.02.2016р. по 16.03.2016р. в розмірі 124 605 грн. 29 коп. Також, на підставі частини 2 статті 625 ЦК України позивач нарахував відповідачу 3% річних з 25.02.2016р. по 16.03.2016р. в розмірі 8 495 грн. 82 коп. (розрахунок а.с. 8).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін встановивши обставини справи і давши їм оцінку, господарський суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

За своєю правовою природою укладений між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" та ОСОБА_1 міським комунальним підприємством Договір № 3 про постачання теплової енергії в гарячій воді від 01.10.2002р. є Договором поставки.

У відповідності до частини 1 статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 статті 712 ЦК України визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно статті 692 ЦК України покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товарно-розпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобовязаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до частин 1 статті 530 ЦК України якщо у зобовязані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із статтею 526 ЦК України та статтею 193 ГК України - зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" належним чином виконано взяті на себе зобовязання та забезпечило Кузнецовське міське комунальне підприємство в січні 2016 року тепловою енергією на загальну суму 5 045 475 грн. 24 коп.

Однак, Кузнецовське міське комунальне підприємство, всупереч взятих на себе зобовязань, вартість наданих послуг за вказаний період не оплатило, в результаті чого у відповідача виникла заборгованість в сумі 4 639 700 грн. 60 коп.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частина 1 статті 546 ЦК України передбачає, що виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частина 1 статті 546 ЦК України передбачає, що виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У відповідності до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання. Субєктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

У поданій заяві про зменшення позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача пеню в сумі 124 605 грн. 29 коп. Суд погоджується з вірністю зробленого позивачем розрахунку пені.

Відповідно п.3 ст.83 ГПК України, передбачено право господарського суду, приймаючи рішення зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки, штрафу, пені, які підлягають стягненню.

Тому, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання, господарський суд повинен обєктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобовязання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобовязання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобовязання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобовязання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозвязку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 ЦК України і статтею 233 ГК України.

Такої ж правової позиції притримується і Вищий господарський суд України, що вбачається з п.3.17.4 постанови Пленуму від 26.12.2011р. №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції.

Втілення у договорі спільного волевиявлення сторін можливе лише за умови забезпечення свободи договору як принципу, що гарантує відсутність зовнішнього впливу на учасників договору. Так, зокрема, статтею 627 ГПК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Гарантіями забезпечення принципу свободи договору є норми чинного цивільного законодавства щодо можливості визнання недійсними договорів, укладених під впливом насильства, обману, погрози, зловмисної згоди представників сторін, а також норми антимонопольного законодавства.

Юридична особа бере на себе цивільні права та обовязки через свої органи управління. Органи управління юридичної особи це призначені або обрані посадові особи.

Укладення господарської угоди є інтелектуальним процесом, наслідком якого є свідомі юридично значимі дії органу управління юридичної особи, які спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільно-правових відносин. Тому, підписуючи та скріплюючи печатками Договір, представник відповідача повинен був усвідомлювати господарсько-правові наслідки, зокрема обсяг і зміст відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобовязань за Договором.

Частиною 4 статті 231 ГК України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобовязання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У відповідності до ч.1 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Як зазначалось вище, пунктом 7.2.2. Договору сторони узгодили умови про сплату споживачем енергопостачальній організації пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за несвоєчасне здійснення розрахунків за теплову енергію. На момент вирішення спору Договір чинний.

Тому, посилання відповідача на винятковість даного випадку та такі обставини, як заборгованість населення, бюджетних організацій по оплаті послуг з теплопостачання, тяжкий фінансовий стан відповідача та ступінь виконання зобовязання не є, на переконання суду достатніми для звільнення його від відповідальності за неналежне виконання зобовязання шляхом зменшення розміру пені в порядку ст.233 ГК України.

Згідно статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене та перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку 3% річних, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 8 495 грн. 82 коп. 3% річних є законними та обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Статтями 33 та 34 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обовязковим.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про задоволення позову, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 4 639 700 грн. 60 коп. заборгованості, 124 605 грн. 29 коп. пені та 8 495 грн. 82 коп. 3% річних.

На відповідача на підставі статті 49 ГПК України покладаються витрати по сплаті судового збору в розмірі 71 592 грн. 03 коп.

Керуючись ст. 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з ОСОБА_1 міського комунального підприємства (34400, Рівненська область, м. Кузнецовськ, майдан Незалежності 2, код ЄДРПОУ 30536302) на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від іменні якого діє Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (34400, Рівненська область, м. Кузнецовськ, код ЄДРПОУ 05425046) - 4 639 700 грн. 60 коп. заборгованості, 124 605 грн. 29 коп. пені, 8 495 грн. 82 коп. 3% річних та 71 592 грн. 03 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення підписане суддею 27 травня 2016р.

Суддя Горплюк А.М.