Рішення № 57930494, 17.05.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.05.2016Справа №910/24949/15

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Островській О.С.

розглянувши справу № 910/24949/15

За позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1;

до товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд»;

про визнання додаткової угоди недійсною.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Орлова О.Г., довіреність № 217 від 27.01.2016р.

обставини справи:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» (далі - відповідач) про визнання недійсною Додаткової угоди № 2 від 20.02.2015р. до Договору фінансового лізингу №2573/02/14-В від 11.02.2014р.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що підпис на спірній Додатковій угоді йому не належить та здійснений невідомою особою, у зв'язку з чим, за твердженням позивача, означена Додаткова угода була укладена без його волі, що свідчить про наявність правових підстав для визнання даного правочину недійсним на підставі ст. 203 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2015р. порушено провадження у справі № 910/24949/15.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2015р. призначено у справі № 910/24949/15 судову почеркознавчу експертизу, проведення якої у встановлений законом строк доручено Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України.

01.04.2016р. на адресу Господарського суду міста Києва від Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України надійшов висновок експерта № 199/215 від 29.03.2016р. та матеріали справи № 910/24949/15.

Розпорядженням Керівника апарату Господарського суду міста Києва від 01.04.2016р. № 04-23/674 призначено повторний автоматичний розподіл матеріалів справи, у зв'язку з припиненням повноважень щодо здійснення правосуддя у судді Ломаки В.С., в провадженні якої перебувала дана справа.

За результатами повторного автоматичного розподілу матеріалів справи передано на розгляд судді Привалову А.І.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про поновлення провадження у справі, оскільки обставини, які зумовили зупинення провадження у справі №910/24949/15, на даний час усунуті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2016р. прийнято справу №910/24949/15 до провадження суддею Приваловим А.І., поновлено провадження у справі, розгляд справи призначено на 17.05.2016р.

Присутній у судовому засіданні 17.05.2016р. представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

11.02.2014р. між позивачем (за договором - лізингоодержувач) та відповідачем (за договором - лізингодавець) було укладено договір фінансового лізингу № 2573/02/14-В, відповідно до п. 1.1 якого лізингодавець набуває у власність і передає на умовах фінансового лізингу в платне володіння і користування з правом викупу майно (далі по тексту предмет лізингу), найменування і характер якого вказані в специфікації (додаток № 2 до договору), а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу, оплачувати лізингові платежі, зазначені в графіку внесення лізингових платежів (додаток № 1 до договору, далі - графік платежів), а також інші платежі відповідно до умов даного договору.

Додатком № 1 до договору сторони погодили графік внесення лізингових платежів за договором, відповідно до якого позивач зобов'язаний щомісячно здійснювати лізингові платежі.

Пунктом 8.1 договору передбачено, що загальна сума лізингових платежів на дату укладення цього договору становить 1 962 010,67 грн. та може змінюватись відповідно до загальних умов договору фінансового лізингу.

Як зазначає позивач, починаючи з дати укладення договору лізингу, останній належним чином виконував свої зобов'язання за договором лізингу, сплативши загальну суму лізингових платежів 1 633 615,20 грн.

Згідно позовної заяви, 18.06.2015р. Державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Чуднівського районного управління юстиції Циганком В.Д. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження стосовно позивача.

Підставою для відкриття виконавчого провадження став виконавчий напис, здійснений нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубничою Ольгою Василівною 03.06.2015р. та зареєстрований в реєстрі за № 855, згідно якого позивачу запропоновано повернути відповідачу предмет лізингу.

З метою захисту своїх прав та законних інтересів, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, який було прийнято зазначеним судом до провадження у справі № 910/17566/15.

Під час розгляду справи № 910/17566/15 відповідач надав суду копію додаткової угоди № 2 від 20.02.2015р. до договору лізингу.

Згідно п. 1 додаткової угоди № 2 від 20.02.2015р. до договору фінансового лізингу № 2573/02/14-В від 11.02.2014р., сторони дійшли згоди викласти в наступній редакції пункт 8.1 договору: «Загальна сума лізингових платежів на дату укладення цього договору 1 743 399,31 грн., може змінюватись відповідно до загальних умов договору фінансового лізингу».

Також, пунктом 2 зазначеної додаткової угоди сторони виклали в новій редакції Додаток № 1 до договору «Графік внесення лізингових платежів».

Водночас, позивач зазначив, що йому не було відомо про укладення додаткової угоди № 2 від 20.02.2015р. та про її існування він дізнався лише під час розгляду справи №910/17566/15; підпис, який стоїть на Додатковій угоді № 2 від 20.02.2015р. не належить позивачу та здійснений невідомою особою, у зв'язку з чим вказана додаткова угода укладена без його волі.

З огляду на викладене, позивач просить суд визнати недійсною Додаткову угоду № 2 від 20.02.2015р. до Договору фінансового лізингу № 2573/02/14-В від 11.02.2014р.

В поданому до суду 06.10.2015р. відзиві на позову заяву відповідач зазначив про те, що оригінал спірної додаткової угоди надсилався позивачу 25.02.2015р. електронною поштою та був отриманий відповідачем 03.03.2015р. з підписом позивача, що підтверджується експрес-накладною Нової пошти № 59000097802153 про відправлення на адресу відповідача. В свою чергу, відповідач підписав Додаткову угоду № 2 від 20.02.2015р. до договору і направив її на поштову адресу позивача 16.03.2015р., що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 16.03.2015р., та отримана останнім 19.03.2015р., про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення. Враховуючи вищевикладене, відповідач стверджує, що спірна додаткова угода укладена у відповідності та з дотриманням вимог чинного законодавства України.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору та встановлюються письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів, а також поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

У відповідності до положень ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України також передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договором, відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.ч. 2-4 ст. 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом, Додатком № 3 до договору сторони погодили загальні умови договору лізингу.

Так, відповідно до п.13.2 Додатку № 3 до договору, всі додатки та додаткові угоди до договору є його невід'ємними частинами лише у разі двостороннього підписання Сторонами, за винятком випадків, передбачених цими Загальними умовами.

Статтею 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Судом було призначено у справі судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центру Міністерства внутрішніх справ України.

Приписами частини першої статті 41 ГПК України встановлено, що для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Якщо під час проведення судової експертизи встановлюються обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, з приводу яких судовому експерту не були поставлені питання, у висновку він викладає свої міркування і щодо цих обставин. Висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу (ст. 42 ГПК України).

Відповідно до статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Положеннями статей 33, 34 ГПК України унормовано, що Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За результатами проведеної судової почеркознавчої експертизи, судом отримано висновок експерта № 199/215 від 29.03.2016р., яким встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 в графі «ОСОБА_1.» в додатковій угоді № 2 до договору № 2573/02/14-В фінансового лізингу від 11.02.2014р., виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Господарського кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені цим кодексом. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що додаткова угод № 2 від 20.02.2015р. до Договору фінансового лізингу № 2573/02/14-В від 11.02.2014р. укладена всупереч нормам закону, що тягне наслідком недійсність такого правочину в силу приписів ст. 207 Господарського кодексу України та ст. 215 Цивільного кодексу України.

Частиною першою статті 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Також, суд відзначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази схвалення позивачем додаткової угоди № 2 від 20.02.2015р. до Договору фінансового лізингу № 2573/02/14-В від 11.02.2014р. та не вчиняв дій, що свідчили б про прийняття спірної додаткової угоди до виконання.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача. Щодо витрат за проведення судової експертизи - в матеріалах справи відсутні належні докази її оплати та позивачем відповідне клопотання щодо їх відшкодування не подавалось, а відтак у суду відсутні підстави для віднесення цих витрат на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати недійсною Додаткову угоду № 2 від 20.02.2015р. до Договору фінансового лізингу № 2573/02/14-В від 11.02.2014р.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» (04205, м. Київ, пр. Оболонський, 35-А, оф. 301; код ЄДРПОУ 37859096) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) витрати по сплаті судового збору в сумі 1218 грн. Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 23.05.2016р.

Суддя А.І. Привалов