Рішення № 57927585, 24.05.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.05.2016

Справа №910/6492/16

За позовом Публічного акціонерного товариства “Золотоніський машинобудівний завод ім. І.І. Лепсе

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ТД Металургпром”

про: стягнення заборгованості в сумі 35 820,59 грн.

Суддя О.С. Комарова

Представники сторін: не з’явились.

В судовому засіданні 24 травня 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство “Золотоніський машинобудівний завод ім. І.І. Лепсе, 08.04.2016 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою № 77-01/1 від 04.04.2016 року до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю “ТД Металургпром”, про стягнення заборгованості в сумі 35 820,59 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.04.2016 року порушено провадження у справі № 910/6492/16 та призначено розгляд справи на 10.05.2016 року.

Через відділ діловодства суду 04.05.2016 року від представника позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду, оформлені супровідним листом № 104-01/1 від 28.04.2016 року, які булі долучені судом до матеріалів справи.

В судовому засіданні 10.05.2016 року представник позивача позовні вимоги підтримав та дав пояснення по суті спору. Представник відповідача у судове засідання 10.05.2016 року не з’явився, вимог ухвали суду про порушення провадження у справі не виконав, про причини неявки до суду не повідомив, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Ухвалою суду від 10.05.2016 року розгляд справи було відкладено до 24.05.2016 року.

Через відділ діловодства суду 23.05.2016 року надійшло електронне повідомлення від позивача про розгляд справи без участі представника позивача.

У судове засідання 24.05.2016 року представники сторін не з’явились, вимог ухвали не виконали, про причини неявки до суду не повідомили, про час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Пунктом 11 "Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. (02.04.2009р.)" передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між Публічним акціонерним товариством “Золотоніський машинобудівний завод ім. І.І. Лепсе (далі – позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ТД Металургпром” (далі – відповідач, продавець) було укладено усний договір купівлі-продажу металевих виробів (далі – товар).

Позивач зазначає, що на виконання умов Договору покупець здійснив попередню оплату за товар на загальну суму 28 828,32 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи рахунками на оплату № 2282 від 25.09.2015 року, № 2359 від 06.10.2015 року та платіжними дорученнями № 1020 від 06.10.2015 року та № 1060 від 20.10.2015 року, таким чином виконавши свої зобов’язання перед продавцем у повному обсязі, однак продавець не поставив продукцію покупцю, а тому, станом на день звернення до суду з позовом, продавець має заборгованість перед покупцем за непоставлену продукцію, у розмірі 28 828,32 грн.

Оцінивши в матеріалах справи документи та докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до 1 ч. ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов’язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Як уже було встановлено судом, між Публічним акціонерним товариством “Золотоніський машинобудівний завод ім. І.І. Лепсе та Товариством з обмеженою відповідальністю “ТД Металургпром” було укладено усний договір купівлі-продажу металевих виробів, на виконання умов якого покупець здійснив попередню оплату за товар на загальну суму 28 828,32 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи рахунками на оплату № 2282 від 25.09.2015 року, № 2359 від 06.10.2015 року та платіжними дорученнями № 1020 від 06.10.2015 року та № 1060 від 20.10.2015 року, таким чином виконавши свої зобов’язання перед продавцем у повному обсязі, однак продавець не поставив продукцію покупцю, а тому, станом на день звернення до суду з позовом, продавець має заборгованість перед покупцем за непоставлену продукцію, в розмірі 28 828,32 грн.

Доказів поставки відповідачем товару відповідно до усного договору на суму здійсненої позивачем передплати в розмірі 28 828,32 грн. до суду не надано.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України).

За ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Як убачається з матеріалів справи, 11.11.2015 року та 10.12.2012 року покупець звернувся до продавця з вимогою № 373-08 та претензією № 409-01/а про повернення суми попередньої оплати у розмірі 28 828,32 грн., в яких вимагав повернути кошти за товар (копії у справі). Позивач стверджує, а відповідачем не спростовано, що коштів за непоставлений товар продавець покупцеві не повернув.

Враховуючи викладене, зважаючи на відсутність в матеріалах справи контррозрахунку відповідача, а також те, що доказів повернення грошових коштів за непоставлений товар у розмірі 28 828,32 грн., як доказ попередньої оплати, станом на травень 2016 року до суду не надано, обґрунтованими є застосування статей 665, 693 Цивільного кодексу України та стягнення суми основного боргу у розмірі 28 828,32 грн.

Окрім того, при зверненні до суду позивач також просив стягнути з продавця пеню у розмірі 6 318,49 грн. 3% річних у розмірі 431,24 грн. та інфляційні втрати у розмірі 542,54 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З положень п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Нормами ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статті 1 та 2 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» також вказують, що пеня за прострочення грошових зобов'язань встановлюється за згодою сторін, а її розмір, який повинен застосовуватись, не визначається даним законом, а натомість лише обмежується ним (подвійною обліковою ставкою НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня).

Пунктом 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” визначено, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач нараховує пеню у розмірі 6 318,49 грн. на підставі усної домовленості, що прямо суперечить законодавству, оскільки суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено договором чи певним законодавчим актом, а отже, про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 6 318,49 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до приписів Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Зокрема, рекомендації Верховного Суду України, викладені в листі № 62-97р від 03.04.1997 року щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачають, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця – червня.

Положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14 визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

За умовами пункту 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) також не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, здійснивши перевірку розрахунків 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що вони здійснені невірно, оскільки позивачем неправильно визначено період нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Частиною 3 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом установлено, що усною домовленістю сторони не передбачили строк виконання зобов’язання, а тому необхідно застосувати ч. 3 ст. 530 Цивільного кодексу України. Відтак, з матеріалів справи випливає, що претензія № 409-01/а оформлена 10.12.2015 року, а тому, відповідно до зазначеної вище норми, дата нарахування 3% річних та інфляційних втрат починається з 18.12.2015 року (10.12.2015р./дата претензії/ + 7 днів).

Таким чином, суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача підлягає 258,27 грн. 3% річних та 432,82 грн. інфляційних втрат відповідно до наведених нижче розрахунків.

Сума боргу (грн)

Період прострочення

Кількість днів прострочення

Розмір процентів річних

Загальна сума процентів

28828.32

18.12.2015 - 04.04.2016

109

3 %

258.27

Період заборгованості

Сума боргу (грн.)

Сукупний індекс інфляції за період№

Інфляційне збільшення суми боргуІ

Сума боргу з врахуванням індексу інфляціїі

18.12.2015 - 04.04.2016

28828.32

1.015

432.82

29261.14

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Положеннями ст. 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Як установлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст.22 Господарського процесуального кодексу України правами, жодного разу не з’явився у судові засідання, про дату і місце проведення яких був повідомлений належним чином, жодного доказу на спростування доводів позивача, або доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення кошти, суду не надав.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення суми у розмірі 29 519,41 грн., де 28 828,32 грн. основний борг, 258,27 грн. 3% річних та 432,82 грн. інфляційних втрат.

Судові витрати позивача щодо сплати судового збору в сумі 1 135,60 грн., пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ТД Металургпром” (ЄДРЮОФОП 39450721, адреса: 03194, м. Київ, ПРОСПЕКТ ЛЕСЯ КУРБАСА, будинок 15 В) на користь Публічного акціонерного товариства “Золотоніський машинобудівний завод ім. І.І. Лепсе (ЄДРЮОФОП 01374406, адреса: 19700, Черкаська обл., місто Золотоноша, ВУЛИЦЯ ШЕВЧЕНКА, будинок 18) грошові кошти: основного боргу - 28 828,32 грн. (двадцять вісім тисяч вісімсот двадцять вісім гривень 32 копійки), 3% річних у розмірі 258,27 грн. (двісті п’ятдесят вісім гривень 27 копійок), інфляційних втрат - 432,82 грн. (чотириста тридцять дві гривні 82 копійки) та судовий збір – 1 135,60 грн. (одна тисяча сто тридцять п’ять гривень 60 копійок). Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

5. Копію рішення надіслати сторонам у справі 910/6492/16.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 26.05.2016 року.

Суддя О.С. Комарова