Рішення № 57927502, 23.05.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.05.2016

Справа №910/5809/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ІТЛ-ГРУПП”

до Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕНФІЛД”

про стягнення 26 161,30 грн.

Суддя Грєхова О.А.

Представники сторін:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “ІТЛ-ГРУПП” звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕНФІЛД” заборгованості за договором на транспортно-експедиторське обслуговування в загальному розмірі 26 161,30 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2016 порушено провадження по справі №910/5809/16, розгляд справи призначено на 25.04.2016.

Позивач та відповідач в засідання господарського суду 25.04.2016 своїх представників не направили, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи повідомлені своєчасно та належним чином.

Враховуючи нез’явлення сторін в судове засідання, а також ненадання ними витребуваних документів, господарський суд відклав розгляд справи на 23.05.2016.

18.05.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

У судове засідання 23.05.2016 представники сторін не з’явились.

Відповідно до п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі ГПК України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі, коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист містить посилання на пункт 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році» (із змінами від 08.04.2008 р.), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду її судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.07.1997 р. № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

25.06.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю “ІТЛ-ГРУПП” (далі – позивач, експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ЕНФІЛД” (далі – відповідач, замовник) було укладено Договір на транспортно-експедиційне обслуговування у внутрішньому та міжнародному сполученні № 2506Д23 (далі - Договір).

Даний Договір визначає порядок взаємовідносин, що виникають між сторонами при організації, здійсненні та розрахунках за транспортно-експедиційні послуги (далі – ТЕП), що надаються експедитором замовнику, пов’язані з перевезенням вантажів у міжнародному та внутрішньому автомобільному сполученні (п. 1.1 Договору).

Згідно з п. 1.2 Договору замовник доручає, а експедитор бере на себе обов’язки за рахунок коштів замовника організувати перевезення вантажів замовника та здійснювати розрахунки з транспортними організаціями (перевізниками) за перевезення вантажів замовника.

Відповідно до пунктів 5.1 та 5.2 Договору ціни за даним Договором встановлюються заздалегідь та узгоджуються сторонами перед кожним перевезенням шляхом заявки, яка є невід’ємною частиною даного Договору. Кінцева сума фрахту зазначається у рахунку-фактурі на кожну виконану ТЕП і може змінюватися, виходячи зі складності виконання заявки, штрафних санкцій та інших підтверджених або узгоджених витрат, понесених експедитором при виконанні ТЕП.

Розрахунки за виконання ТЕП здійснюються шляхом банківського переводу замовником грошових коштів на рахунок експедитор, якщо інше не зазначено у заявці.

Згідно з п. 5.4 Договору оплата організації перевезення та винагороди експедитора проводиться протягом 3-х днів з моменту доставки вантажу, якщо інше не зазначено у заявці. Підставою для оплати ТЕП замовником є акт виконаних робіт якщо інше не обумовлено в заявці.

Пунктами 6.1 та 6.2 Договору сторонами визначено, що послуги за даним Договором передаються експедитором і приймаються замовником за Актом прийому-передачі наданих послуг. Акт прийому-передачі наданих послуг підписується сторонами протягом 5 (п’яти) банківських днів з моменту отримання акта замовником. У разі незгоди сторони у підписанні Акта, вона надає мотивовану відмову у його підписанні. У разі відсутності мотивованої відмови від підписання Акту протягом 5 (п’яти) банківських днів з моменту його отримання, послуги вважаються прийнятими замовником, а акт підписаний з боку замовника.

Позивач зазначає суду про те, що ним було надано відповідачу послуги на загальну суму 32 123,00 грн., що підтверджується Актом № ОУ-24938 від 24.09.2015, а відповідачем в свою чергу порушено договірні зобов’язання та не сплачено у повному обсязі вартість отриманих послуг.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що Договір за своєю правовою природою є договором транспортного експедирування.

Частиною 1 ст. 316 Господарського кодексу України визначено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Статтею 931 ЦК України встановлено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом.

Судом досліджено надану позивачем копію Акту № ОУ-24938 від 24.09.2015, та встановлено, що позивачем було надано відповідачу послуги на загальну вартість 32 123 грн., проте з урахуванням часткової оплати відповідачем вартості наданих послуг, у останнього перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 18 000,00 грн.

Проте, після звернення позивача із позовом до суду, відповідачем було сплачено на користь позивача 7 500,00 грн., що підтверджується банківськими виписками, копії яких наявні в матеріалах справи.

Відповідно до Узагальнюючої податкової консультації щодо використання банківських виписок як первинних документів, затвердженої наказом Державної податкової служби України 05.07.2012 N 583, первинним документом вважається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В свою чергу, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Виписки з особових рахунків клієнтів, що є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що наявні в матеріалах справи банківські виписки по особовому рахунку позивача є первинним документом, а відповідно і належним та допустимим доказом в розумінні статей 33 та 34 ГПК України, тому приймається до уваги судом.

Відповідно до пункту 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

З огляду на вищенаведене, провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 7 500,00 грн., підлягає припиненню, у зв’язку з відсутністю предмету спору; позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 10 500,00 грн. підлягають задоволенню.

Крім основної заборгованості, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 % річних в розмірі 270,10 грн. та інфляційні втрати в розмірі 338,40 грн.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок заявлених до стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних, наданий позивачем, суд встановив, що позивач невірно здійснено розрахунок 3 % річних, а відтак здійснивши власний розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, суд встановив, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3 % річних в розмірі 269,26 грн. та інфляційні втрати в розмірі 338,40 грн.

Позивачем також заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 952,80 грн. пені та 3 600,00 грн. штрафу.

Відповідно до п. 7.13 Договору за порушення термінів оплати виконаних транспортно-експедиційних послуг, замовник сплачує експедитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день затримки оплати платежу.

Згідно з п. 7.14 Договору за порушення термінів оплати виконаних транспортно-експедиційних послуг, замовник сплачує експедитору штраф у розмірі 20 % від суми заборгованості.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Як вбачається з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з статтями 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Щодо можливості одночасного стягнення пені та штрафу, суд зазначає наступне.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського кодексу України, яка також передбачає, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України, ст. 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 3-88гс11.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Судом здійснено перерахунок заявлених позивачем до стягнення з відповідача сум пені та штрафу та встановлено, що позивачем розраховано пеню поза межами шестимісячного строку (180 днів), а відтак з відповідача на користь позивача підлягають стягненню пеня в розмірі 3 902,55 грн. та штраф в розмірі 3 600,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 4, 49, 80, 82 ГПК України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі № 910/5809/16 в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕНФІЛД” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ІТЛ-ГРУПП” заборгованості в розмірі 7 500 грн. 00 коп. припинити.

2. В іншій частині позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕНФІЛД” (02093, м. Київ, вулиця Поліська, будинок 12, офіс 1; ідентифікаційний код: 39168822) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ІТЛ-ГРУПП” (52071, Дніпропетровська обл., Дніпропетровський район, селище Дослідне, вулиця Наукова, будинок 1; ідентифікаційний код: 37865529) заборгованість в розмірі 10 500 (десять тисяч п’ятсот) грн. 00 коп., інфляційні втрати в розмірі 338 (триста тридцять вісім) грн. 40 коп., 3 % річних в розмірі 269 (двісті шістдесят дев’ять) грн. 26 коп., пеню в розмірі 3 902 (три тисячі дев’ятсот дві) грн. 55 коп. та штраф в розмірі 3 600 (три тисячі шістсот) грн. 00 коп.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕНФІЛД” (02093, м. Київ, вулиця Поліська, будинок 12, офіс 1; ідентифікаційний код: 39168822) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ІТЛ-ГРУПП” (52071, Дніпропетровська обл., Дніпропетровський район, селище Дослідне, вулиця Наукова, будинок 1; ідентифікаційний код: 37865529) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 375 (одна тисяча триста сімдесят п’ять) грн 31 коп.

6. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 24.05.2016.

Суддя О.А. Грєхова