Ухвала суду № 57926242, 25.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2016 року м. Київ К/800/24085/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Шипуліної Т.М.,

за участю секретаря Титенко М.П.

представників сторін:

позивача Намінаса О.В.,

відповідача Мухи С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуКременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській областіна постановуПолтавського окружного адміністративного суду від 02 березня 2015 рокута ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2015 рокуу справі№816/2859/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат»до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській областіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Єристівський ГЗК») звернулось до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби, правонаступником якої є Кременчуцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі по тексту - відповідач, Кременчуцька ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 02 березня 2015року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2015 року, позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02 березня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2015 року і постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем у період з 21 по 27 грудня 2012 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Єристівський ГЗК» з питань перевірки достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за жовтень 2012 року, яке виникло за рахунок від'ємного значення ПДВ, що декларувалось в вересні 2012 року.

За результатами перевірки 29 грудня 2012 року складено акт №5833/15-507/35713283, у якому відображено порушення позивачем пункту 198.3 статті 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.6 статті 200 Податкового кодексу України, у результаті чого:

- завищено суму від'ємного значення з ПДВ (рядок 19 декларації) за жовтень 2012 року - 17245106,00 грн.;

- завищено суму бюджетного відшкодування по ПДВ (рядок 23.1 декларації): за жовтень 2012 року - 16408886,00 грн.;

- завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24 декларації): за жовтень 2012 року - 82346956,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем 21 січня 2013 року прийнято податкове повідомлення - рішення №0000041555/8, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 99592062,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачем дотримано вимоги податкового законодавства під час визначення суми податку на додану вартість, що заявлена до відшкодування.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судами, підставою для висновку податкового органу про завищення позивачем від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 99592062,00 грн. стала позиція відповідача про те, що право на використання від'ємного значення з податку на додану вартість можливе лише в періодах, в яких фінансово-господарська діяльність підприємства направлена на отримання доходу.

Отже, визначальним питанням для вирішення справи є встановлення правомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість сум, сплачених на підставі договорів, укладених з різними суб'єктами господарювання.

Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України закріплено, що податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірки, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такі висновки узгоджуються з позицією Верховного суду України, викладеною в постановах від 22 вересня 2015 року у справах №21-887а15 та №21-1526а15. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє товар (послуги), на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Як правильно встановлено судами, на обґрунтування правомірності віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених позивачем по операціям з придбання основних фондів, позивачем надано належним чином оформлені податкові накладні, а також надано первинні документи, якими підтверджено реальне виконання договорів купівлі - продажу.

Посилання податкового органу на збитковість господарської діяльності позивача, обґрунтовано не прийнято судами першої та апеляційної інстанцій до уваги, оскільки наведені вище положення Податкового кодексу України не встановлюють залежності права платника податків на включення до податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість від прибутковості господарської діяльності такого платника.

Крім того, судами вірно зазначено, що відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) підчас здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненої в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Розглядувана позиція випливає зі змісту підпункту 14.1.231 ПКУ, відповідно до якого розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов'язкову спрямованість будь-якої операції платника податків на отримання позитивного економічного ефекту.

Поняття економічного ефекту не розкрито в Податковому кодексі України. Однак із загального розуміння характеру економічної діяльності можна дійти висновку, що економічний ефект - це приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

При цьому не обов'язково, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому. Також не виключено, що в результаті об'єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитися збитковою, і це є один із варіантів перебігу подій при здійсненні господарської діяльності.

Проте з визначеного ПК України поняття ділової мети випливає, що обов'язково повинен бути намір платника податків отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості.

Такі висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 28 лютого 2011 року у справі за позовом дочірнього підприємства «Пілснер Україна» до Сквирської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області про скасування податкового повідомлення-рішення, згідно якої збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

З огляду на встановлення під час розгляду справи правомірності формування позивачем податкового кредиту, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо протиправності податкового повідомлення - рішення, а доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області залишити без задоволення.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02 березня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2015 року у справі №816/2859/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна