Ухвала суду № 57926235, 25.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2016 року м. Київ К/800/24120/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Шипуліної Т.М.,

за участю секретаря Титенко М.П.

представників сторін:

позивача Намінаса О.В., Юренка О.Б.,

відповідача Мухи С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуКременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській областіна постановуПолтавського окружного адміністративного суду від 18 березня 2015 рокута ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 рокуу справі№816/2858/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат»до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській областіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Єристівський ГЗК») звернулось до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби, правонаступником якої є Кременчуцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області (далі по тексту - відповідач, Кременчуцька ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 18 березня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року, позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18 березня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року і постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач в письмових запереченнях на касаційну скаргу просив у її задоволенні відмовити.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем у періоді з 14 по 20 грудня 2012 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Єристівський ГЗК» з питань перевірки достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на рахунок платника у банку за вересень 2012 року, яке виникло за рахунок від'ємного значення ПДВ, що декларувалось в серпні 2012 року.

За результатами перевірки 26 грудня 2012 року складено акт №5461/15-507/35713283, у якому відображено порушення позивачем пункту 198.3 статті 198, пунктів 201.1, 201.4 статті 200 Податкового кодексу України, у результаті чого:

- завищено суму від'ємного значення по ПДВ (рядок 19 декларації) за вересень 2012 року - 16735146,00 грн.;

- завищено суму бюджетного відшкодування по ПДВ (рядок 23.1 декларації): за вересень 2012 року - 16172425,00 грн.;

- завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24 декларації): за вересень 2012 року - 82020696,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем 16 січня 2013 року прийнято податкове повідомлення - рішення №0000011555/6, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень 2012 року у розмірі 16172425 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 8086212,5 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачем дотримано вимоги податкового законодавства під час визначення суми податку на додану вартість, що заявлена до відшкодування.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судами, підставою для висновку податкового органу про завищення позивачем суми бюджетного відшкодування з ПДВ за вересень 2012 року на суму 16172245 грн. були наступні обставини:

1) зменшення суми від'ємного значення з ПДВ (рядок 19 декларації) за серпень 2012 року в розмірі 16172425 грн. попереднім актом перевірки від 30 жовтня 2012 року №4480/15-507/35713283;

2) отримання позивачем незначних доходів від ведення фінансово-господарської діяльності, у зв'язку з чим ревізор вважає, що позивач, укладаючи угоди на придбання основних фондів, товарів (робіт, послуг), завідомо не використовував їх для отримання прибутку.

Як вірно встановлено судами, за результатами раніше проведеної перевірки позивача на предмет правомірності формування залишку від'ємного значення по декларації з податку на додану вартість за серпень 2012 року, що зафіксовано в акті від 30 жовтня 2012 року №4480/15-507/35713283, встановлено завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 98193121,00 грн. У той же час, всупереч висновкам цієї перевірки, в податковій звітності за вересень 2013 року ТОВ «Єристівський ГЗК» включено до складу залишку від'ємного значення попередніх звітних періодів суму без врахування висновків податкового органу.

На підставі акта перевірки від 30 жовтня 2012 року №4480/15-507/35713283 податковим органом було винесено податкове повідомлення - рішення від 15 листопада 2012 року №0000211555/228.

Зазначене податкове повідомлення - рішення оскаржувалось позивачем в судовому порядку.

Так, постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2015 року, у справі № 2а-1670/7454/12 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат» до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15 листопада 2012 року №0000211555/228 задоволено.

Отже, станом на дату податкової перевірки позивача та складання відповідного акта (26 грудня 2012 року), тривала процедура узгодження грошового зобов'язання, визначеного податковим повідомленням - рішенням.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що обов'язок щодо зменшення залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного періоду, що ґрунтується на висновках попереднього акта перевірки від 30 жовтня 2012 року №4480/15-507/35713283, для позивача наступає з моменту узгодження грошового зобов'язання визначеного попереднім актом перевірки.

До моменту узгодження грошових зобов'язань платник податків повинен діяти за загальними правилами Податкового кодексу України, визначеними, зокрема, пунктами 200.1, 200.3 Кодексу, якими передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно вищенаведених норм, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

З огляду на те, що на час проведення перевірки грошове зобов'язання, що ґрунтується на попередньому акті перевірки від 30 жовтня 2012 року №4480/15-507/35713283, було оскаржено в судовому порядку, тобто було неузгодженим, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту поточного звітного періоду залишок від'ємного значення попереднього звітного періоду, який був предметом перевірки, за результатом якої складено акт від 26 грудня 2012 року №5461/15-507/35713283 та винесено податкове повідомлення - рішення, яке є предметом оскарження у даній справі.

Також колегія суддів погоджується з висновками судів про безпідставність посилань податкового органу на збитковість діяльності позивача на обґрунтування правомірності зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України закріплено, що податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірки, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такі висновки узгоджуються з позицією Верховного суду України, викладеною в постановах від 22 вересня 2015 року у справах №21-887а15 та №21-1526а15. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє товар (послуги), на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Як правильно встановлено судами, на обґрунтування правомірності віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених позивачем по операціям з придбання основних фондів, позивачем надано належним чином оформлені податкові накладні, а також надано первинні документи, якими підтверджено реальне виконання договорів купівлі - продажу.

Посилання податкового органу на збитковість господарської діяльності позивача, обґрунтовано не прийнято судами першої та апеляційної інстанцій до уваги, оскільки наведені вище положення Податкового кодексу України не встановлюють залежності права платника податків на включення до податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість при збитковості господарської діяльності такого платника.

Порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню) та строки проведення розрахунків визначені у статті 200 ПК України. Саме нормами зазначеної статті регулюються всі питання, пов'язані із порядком визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг.

З огляду на встановлення під час розгляду справи правомірності формування позивачем податкового кредиту, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо протиправності податкового повідомлення - рішення. Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області залишити без задоволення.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18 березня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року у справі №816/2858/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна