Ухвала суду № 57926224, 25.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2016 року м. Київ К/800/28011/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Шипуліної Т.М.,

за участю секретаря Титенко М.П.

представників сторін:

позивача не з'явився,

відповідача Паська Т.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуЛохвицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській областіна постановуПолтавського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2015 рокута ухвалуХарківського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2015 рокуу справі№816/707/15за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Луксор-УТР»доЛохвицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській областіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Луксор-УТР», яке є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю «Амарант» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Луксор-УТР») звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області, яка ухвалою суду замінена на належного відповідача - Лохвицьку об'єднану державну податку інспекцію Головного управління Міндоходів у Полтавській області, правонаступником якої є Лохвицька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області (далі по тексту - відповідач, Лохвицька ОДПІ), у якому, з урахуванням заяв про зміну предмету позову та зменшення позовних вимог, просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 30 січня 2015 року №0000012200 в частині нарахованих зобов'язань з податку на прибуток в розмірі 3415495 грн. в тому числі за основним платежем в розмірі 2276996 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 1138498 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2015 року, адміністративний позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2015 року і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач в письмових поясненнях просив в задоволенні касаційної скарги відмовити.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у м. Полтаві ГУ Міндоходів у Полтавській області у період з 26 серпня 2014 року по 06 жовтня 2014 року проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Амарат» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2012 року по 31 грудня 2013 року.

Результати перевірки оформлені актом № 5583/16-01-22-01-09/31821166 від 13 жовтня 2014 року (далі по тексту - акт перевірки).

Перевіркою, зокрема, встановлено порушення позивачем приписів підпункту 44.1 статті 44, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 141.1 статті 141, пункту 146.11, пункту 146.13 статті 146 Податкового кодексу України, за рахунок чого підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 2555691 грн.

На підставі висновків акта ДПІ у м. Полтаві ГУ Міндоходів у Полтавській області 30 жовтня 2014 року прийнято податкове повідомлення - рішення №0001092301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 3833536,50 грн. в тому числі за основним платежем в розмірі 2555691 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 1277845,50 грн.

За результатами оскарження зазначеного податкового повідомлення - рішення до Головного управління Міндоходів у Полтавській області, його було скасовано в частині на суму 290207 грн., у тому числі основного платежу - 193471 грн. та штрафних санкцій - 96736 грн.

За результатами оскарження позивачем вищевказаного податкового повідомлення-рішення та його частковим скасуванням, Лохвицькою ОДПІ 30 січня 2015 року, на підставі акту перевірки №5583/16-01-22-01-09/31801166 від 13 жовтня 2014 року, прийнято податкове повідомлення - рішення №000012200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 3543329,50 грн. в тому числі за основним платежем в розмірі 236222 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 1181109,50 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про правомірність віднесення позивачем до складу витрат сум відсотків, сплачених за користування кредитом, отриманим від ПАТ «Банк Кредит Дніпро».

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до приписів підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14.1 Податкового кодексу України у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України), господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 ПК України до складу інших витрат включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Особливості визначення складу витрат платника податку в разі сплати процентів за борговими зобов'язаннями врегульовані у статті 141 ПК України.

Згідно з пунктом 141.1 статті 141 ПК України до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) підчас здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненої в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Розглядувана позиція випливає зі змісту підпункту 14.1.231 ПК України, відповідно до якого розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов'язкову спрямованість будь-якої операції платника податків на отримання позитивного економічного ефекту.

Поняття економічного ефекту не розкрито в Податковому кодексі України. Однак із загального розуміння характеру економічної діяльності можна дійти висновку, що економічний ефект - це приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

При цьому не обов'язково, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому. Також не виключено, що в результаті об'єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитися збитковою, і це є один із варіантів перебігу подій при здійсненні господарської діяльності.

Проте з визначеного ПК України поняття ділової мети випливає, що обов'язково повинен бути намір платника податків отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості.

Такі висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 28 лютого 2011 року у справі за позовом дочірнього підприємства «Пілснер Україна» до Сквирської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області про скасування податкового повідомлення-рішення, згідно якої збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Як встановлено судами, грошові кошти, отримані позивачем на підставі кредитного договору, були покладені позивачем на депозитний рахунок.

За результатами розміщення грошових коштів на депозитному рахунку позивачем отримано проценти в розмірі 5173051,88 грн.

За користування кредитними коштами позивачем було сплачено 362217,81 дол. США, що склало 2895206,95 грн.

Відповідні суми підтверджені листами банку.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів про отримання позивачем доходу за результатами розміщення грошових коштів, отриманих на підставі кредитного договору, на депозитному рахунку.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Лохвицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області залишити без задоволення.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2015 року у справі №816/707/15 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна