Ухвала суду № 57926188, 25.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2016 року м. Київ К/800/26003/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Шипуліної Т.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргуСпеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постановуХарківського окружного адміністративного суду від 05 березня 2015 рокута ухвалуХарківського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2015 рокуу справі№2а-13180/10/2070за позовомХарківського державного авіаційного орденів Жовтневої Революції та Трудового Червоного Прапору виробничого підприємствадо Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходівпроскасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій,

В С Т А Н О В И В:

Харківське державне авіаційне орденів Жовтневої Революції та Трудового Червоного Прапору виробниче підприємство (далі по тексту - позивач, ХДАВП) звернулось до суду з позовом, в якому просило скасувати рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові, правонаступником якої є Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у місті Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі по тексту - відповідач, СДПІ) від 27 вересня 2010 року №0000600852.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28 березня 2011 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2011 року, позов задоволено.

За результатами перегляду зазначених судових рішень Вищим адміністративним судом України 09 грудня 2014 року постановлено ухвалу, якою постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28 березня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2011 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05 березня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2015 року, позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05 березня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2015 року і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено виїзну позапланову перевірку позивача з питань дотримання валютного законодавства при здійсненні зовнішньоекономічних операцій при виконанні експортно-імпортних контрактів за період з 01 квітня 2009 року по 31 липня 2010року.

За результатами вказаної перевірки 13 вересня 2010 року складено акт №3313/50-111/14308894, на підставі якого відповідачем прийняте рішення про застосування сум штрафних (фінансових) санкцій у вигляді пені за порушення розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності у сумі 4215405,15 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про дотримання позивачем строків проведення розрахунків за імпортними операціями, визначених Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Крім того, щодо частини розрахунків, проведених із порушенням зазначених строків, відносно позивача було порушено провадження про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, що виключає нарахування пені по зовнішньоекономічним контрактам за порушення термінів розрахунків.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті при проведенні суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності експортно-імпортних операцій встановлено Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» з наступними змінами та доповненнями, у редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 23.09.1994р. №185/94-ВР).

Статтею 2 зазначеного Закону, зокрема, передбачено, що імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України від 23.09.1994р. №185/94-ВР порушення резидентами строків, передбачених названою правовою нормою, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка вартості недопоставленого товару в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

З акта перевірки та додатків до нього вбачається, що відповідачем визначено 3 зовнішньоекономічних імпортних контракти, за якими встановлено порушення вимог статті 2 Закону України №185/94-ВР та нарахована пеня у сумі 3691026,69 грн.

Підставою для такого висновку стали посилання відповідача на дати оформлення вантажних митних декларацій, якими було оформлено розмитнення імпортованого товару.

Тим часом, згідно зі статтею 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 року №959-ХІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції, на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України №959-ХІІ), моментом здійснення експорту (імпорту) є момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.

Відповідно до пункту 2 статті 1 Митного кодексу України ввезення товарів і транспортних засобів на митну територію України, вивезення товарів і транспортних засобів за межі митної території України - це сукупність дій, пов'язаних із переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України у відповідному напрямку.

Положеннями пунктів 23 та 35 названої статті встановлено, що переміщення товарів через митний кордон України у вантажних відправленнях - це переміщення товарів через митний кордон України при здійсненні експортно-імпортних операцій, а також інших операцій, пов'язаних із ввезенням товарів на митну територію України, вивезенням товарів за межі митної території України або переміщенням їх митною територією України транзитом. При переміщенні товарів через митний кордон України у вантажних відправленнях оформляється вантажна митна декларація; пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України - це дозвіл митного органу на переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України з урахуванням заявленої мети такого переміщення після проведення митних процедур.

Приписами статті 37 Митного кодексу України встановлено, що переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів підлягає митному оформленню, яке здійснюється службовими особами митниці з метою забезпечення митного контролю та для застосування засобів державного регулювання ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через територію України товарів та інших предметів.

Положенням про вантажну митну декларацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 червня 1997 року № 574, вантажна митна декларація є заявою, що містить відомості про товари та інші предмети і транспортні засоби та мету їх переміщення через митний кордон України або про зміну митного режиму щодо цих товарів.

Відповідно до частини 1 статті 40 Митного кодексу України, митному контролю підлягають усі товари і транспортні засоби, які переміщуються через митний кордон України.

Згідно частини 2 статті 43 Митного кодексу України, у разі ввезення на митну територію України товарів і транспортних засобів митний контроль розпочинається з моменту перетинання ними митного кордону країни.

Проаналізувавши наведені правові норми, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку, що момент перетину товаром митного кордону України не ставиться у залежність від необхідності проходження всіх процедур митного оформлення даного товару, завершення яких дає право для подальшого їх використання власником на вільний розсуд. Відповідно до статті 1 Закону України №959-ХІІ визначальним є початковий момент перебування товару під митним контролем - момент фізичного перетину товаром митного кордону держави.

Оформлення ВМД не є єдиним документом, яким засвідчується факт і дата фактичного переміщення через митний кордон товарів, а є документом, який містить відомості про товари та мету їх переміщення через митний кордон України, який посвідчує надання суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності права на розміщення товарів в визначений митний режим і який підтверджує, а не встановлює права та обов'язки зазначених в ВМД осіб відносно здійснення ними відповідних правових, фінансових, господарських операцій.

Перебування під митним контролем товарів неможливе без їх фактичного ввезення в Україну і при цьому первинним є фактичне переміщення товарів через митний кордон України, підставою для якого в режимі імпорту є наявність на вантаж товаросупровідного документа, на якому проставлено відтиск штампу «під митним контролем» з відповідною датою, який засвідчує факт і дату перетину митного кордону України.

За результатами дослідження наданих позивачем вантажних митних декларацій, судами встановлено дотримання ХДАВП строків, закріплених у статті 2 Закону України №185/94-ВР.

Викладені висновки узгоджуються з позицією Верховного суду України, викладеною у постановах від 04 липня 2011 року у справі №21-136а11 та від 16 січня 2012 року у справі №21-412а11.

Також колегія суддів погоджується з посиланнями судів на приписи статті 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 року №2343-ХІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України №2343-ХІІ).

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 210, 214, 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05 березня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2015 року у справі №2а-13180/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна