Ухвала суду № 57926182, 25.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2016 року м. Київ К/800/20582/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Шипуліної Т.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргуДержавної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській областіна постановуКиївського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2014 рокута ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2014 рокуу справі№810/3396/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Інтерформ»до третя особаДержавної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області Товариство з обмеженою відповідальністю «Асат»провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерфом» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Інтерфом») звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київській області Державної податкової служби, правонаступником якої є Державна податкова інспекція в Обухівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі по тексту - ДПІ в Обухівському районі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06 квітня 2012 року №0000642301/911, №0000672301/912, №0000662301/913, від 19 червня 2012 року №0008362301/1594.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2012 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2012 року, позов задоволено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 червня 2013 року зазначені судові рішення було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30 липня 2013 року до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Асат» (далі по тексту - третя особа, ТОВ «Асат»).

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2014 року позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2014 року і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем у період з 25 січня 2012 року по 21 лютого 2012 року було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2010 року по 30 вересня 2011 року.

За результатами перевірки 15 березня 2012 року складено акт № 418/2301/24593200.

Відповідно до висновків даного акта перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем:

- підпункту 5.2.9 пункту 5.2 статті 5, підпунктів 7.3.2, 7.3.3 пункту 7.3 статті 7, підпункту 11.2.3 пункту 11.2 статті 11 Закону України від «Про оподаткування прибутку підприємств», підпунктів 14.1.36, 14.1.56, 14.1.202 пункту 14.1 статті 14, пунктів 135.1, 135.2, 135.3, 135.4 статті 135 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у періоді, що перевірявся, на загальну суму 346815,00 грн.;

- підпункту 5.2.9 пункту 5.2 статті 5, підпунктів 7.3.2, 7.3.3 пункту 7.3 статті 7, підпункту 11.2.3 пункту 11.2 статті 11 Закону України від «Про оподаткування прибутку підприємств», підпунктів 14.1.36, 14.1.56, 14.1.202 пункту 14.1 статті 14, пунктів 135.1, 135.2, 135.3, 135.4 статті 135 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 2581800,00 грн.;

- підпунктів 14.1.36, 14.1.179, 14.1.202 пункту 14.1 статті 14, пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту в періоді, що перевірявся, на загальну суму 54706,00 грн. та завищено податок на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню в періоді, що перевірявся, на загальну суму 480018,00 грн.

На підставі вказаних висновків, податковим органом 06 квітня 2012 року прийнято податкові повідомлення - рішення:

№0000642301/911, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 346815,00 грн.;

№0000672301/912, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 2581800,00 грн.;

№0000662301/913, яким позивачу нараховано штрафні санкції внаслідок зменшення суми бюджетного відшкодування у розмірі 34902,25 грн.;

№0000652301/914, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 54706,00 грн. та нараховано штрафні санкції в розмірі 13676,00 грн.

За наслідками адміністративного оскарження рішенням Державної податкової служби у Київській області №1380/10/10-206/253-690 від 14 червня 2012 року податкові повідомлення - рішення від 06 квітня 2012 року №0000642301/911, №0000672301/912 та №0000662301/913 залишені без змін, а податкове повідомлення - рішення від 06 квітня 2012 року №0000652301/914 частково скасовано в частині застосованої штрафної санкції в розмірі 13676,00 грн.

На підставі вказаного рішення ДПС у Київській області відповідачем 19 червня 2012 року було прийнято податкове повідомлення - рішення №0008362301/1594, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 54706,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про недоведення відповідачем факту порушення позивачем норм податкового законодавства.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Підставою для визначення спірних грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість стали, зокрема, висновки податкового органу про заниження позивачем ціни реалізації виробленої продукції - пінополіуретану порівняно із звичайними цінами на такий товар.

Як вірно зазначено судами, правовідносини щодо визначення звичайної ціни регулюються статтею 39 Податкового кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин (далі по тексту - ПК України), пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР (далі по тексту - Закон України №334/94-ВР).

Згідно з підпунктом 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 ПК України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Підпунктом 135.4.1 п. 135.4. ст. 135 ПК України встановлено, що дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі.

Виходячи із пункту 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Відповідно до положень розділу XIX Прикінцевих положень ПК України стаття 39 цього Кодексу, а саме стаття про методи визначення та порядок застосування звичайної ціни набирає чинності з 01 січня 2013року. Відповідно до пункту 8 підрозділу 10 розділу XX «Інші перехідні положення» Податкового кодексу України до вступу в дію статті 39 цього Кодексу застосовується пункт 1.20 статті 1 Закону України №334/94-ВР.

Отже, протягом періоду, за який було проведено перевірку, рівень звичайної ціни з метою ведення податкового обліку мав визначатися позивачем із врахуванням вимог пункту 1.20 статті 1 Закону України №334/94-ВР.

Відповідно до підпункту 1.20.1 названого пункту Закону, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Згідно з підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України №334/94-ВР для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи,послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Відповідно до підпункту 1.20.5 пункту 1.20 статті 1 Закону України №334/94-ВР, якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни «справедлива вартість», «ринкова вартість» та «чиста вартість реалізації», які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну «звичайна ціна», визначеного цим Законом.

Під час розгляду справи, судами встановлено, що відповідачем договірну вартість товару (пінополіуретану), який поставлявся позивачем його контрагентам, досліджено не було.

Фактів безоплатного надання позивачем товарів (робіт, послуг) не встановлено, про що свідчить зміст Акта перевірки.

Крім того, відповідно до вимог підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України №334/94-ВР відповідачем не надано обґрунтування звичайної ціни.

Посилання податкового органу на збитковість діяльності позивача, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки наявними у матеріалах справи деклараціями з податку на прибуток наведене твердження спростовується.

Крім того, відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) підчас здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненої в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Розглядувана позиція випливає зі змісту підпункту 14.1.231 ПКУ, відповідно до якого розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов'язкову спрямованість будь-якої операції платника податків на отримання позитивного економічного ефекту.

Поняття економічного ефекту не розкрито в Податковому кодексі України. Однак із загального розуміння характеру економічної діяльності можна дійти висновку, що економічний ефект - це приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

При цьому не обов'язково, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому. Також не виключено, що в результаті об'єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитися збитковою, і це є один із варіантів перебігу подій при здійсненні господарської діяльності.

Проте з визначеного ПК України поняття ділової мети випливає, що обов'язково повинен бути намір платника податків отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості.

Такі висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 28 лютого 2011 року у справі за позовом дочірнього підприємства «Пілснер Україна» до Сквирської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області про скасування податкового повідомлення-рішення, згідно якої збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Також колегія суддів погоджується з висновками судів щодо правомірності відображення у складі валових витрат ТОВ «Інтерформ» витрат, що виникли при перерахуванні вартості товарів у гривню за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України на дату отримання імпортованих товарів на час їх фактичної оплати у зв'язку із зміною валютного курсу у період дії Закону України №334/94-ВР.

Відповідно до підпункту 11.2.3 пункту 11.2 статті 11 Закону України №334/94-ВР датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які є нерезидентами є дата оприбуткування платником податку товарів (а при їх імпорті - також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг), - дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової).

Відповідно до підпункту 7.3.2 пункту 7.3 статті 7 Закону України №334/94-ВР витрати понесені (нараховані) платником податку в іноземній валюті протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат такого платника податку, визначаються у сумі, що має дорівнювати балансовій вартості такої іноземної валюти, визначеної згідно із положеннями пп. 7.3.1, 7.3.4, 7.3.6 цієї статті, і не підлягають перерахуванню у зв'язку із зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.

Відповідно до підпункту 7.3.4 пункту 7.3 статті 7 Закону України №334/94-ВР у разі купівлі іноземної валюти за гривні валові витрати або валові доходи платника податку не змінюються. Сума гривень, сплачена платником податку у зв'язку з такою купівлею (без урахування комісійних або вартості інших послуг осіб, що здійснюють конверсійні (обмінні) операції за дорученням платника податку), вважається балансовою вартістю такої іноземної валюти.

При цьому, судами вірно зазначено, що дата, на яку розраховується балансова вартість валюти, може відрізнятися від дати перерахування такої валюти в оплату за імпортовані товари (роботи, послуги).

За результатами аналізу правових норм Закону України №334/94-ВР суди дійшли висновку, з яким погоджується колегія суддів, про те, що платник податків має можливість визначити фактичну суму грошових витрат лише після перерахування іноземної валюти, необхідної для оплати товару за зовнішньоекономічним контрактом, тобто після визначення фактичної балансової вартості валюти, як це передбачено правилами пункту 7.3 статті 7 названого Закону, адже балансову вартість валюти неможливо визначити до моменту перерахування валюти в оплату отриманого товару.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами попередніх інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 210, 214, 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області залишити без задоволення.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2014 року у справі №810/3396/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна