Ухвала суду № 57925993, 25.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2016 року м. Київ К/800/24942/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 серпня 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2015 року

у справі № 826/6255/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Роквул Україна"

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Роквул Україна" (надалі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві (надалі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13 грудня 2013 року: № 00010272220, № 00010282220, № 00010292220 та від 06 березня 2014 року № 0003272220 та №0003282220.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 серпня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2015 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 13 грудня 2013 року № 00010292220, від 06 березня 2014 року № 0003272220, № 0003282220. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2015 року в даній справі клопотання позивача та відповідача про закриття провадження у справі у зв'язку із досягненням податкового компромісу задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 серпня 2014 року визнано нечинною в частині позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 06 березня 2014 року № 0003282220. Провадження у справі у відповідній частині закрито.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 серпня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2015 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу в частині задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

У зв'язку із неподанням клопотань особами, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2011 року по 31 грудня 2012 року. За результатами перевірки складено акт № 756/26-54-22-02-10/30757290 від 29 листопада 2013 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.1, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на 1300887,00 грн.; п. 198.1 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено від'ємне значення податку на додану вартість на 150737,00 грн., що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 133658,00 грн..

Підставою для вказаних висновків відповідача, стала відсутність, на його думку, реального виконання господарських операцій позивача з його контрагентами.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 13 грудня 2013 року: № 00010272220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 1902977,00 грн., у тому числі за основним платежем - на 1300887,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - на 602090,00 грн.; № 00010282220, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 133658,00 грн. та нараховані штрафні фінансові санкції (штрафи) в розмірі 66829,00 грн.; № 00010292220, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 17079,00 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення оскаржені позивачем в порядку процедури адміністративного оскарження до Головного управління Міндоходів у м. Києві, яке своїм рішенням від 24 лютого 2014 року № 1780/10/26-15-10-06-15 скаргу позивача задовольнило частково. Податкове повідомлення-рішення від 13 грудня 2013 року № 00010292220 залишило без змін, а податкові повідомлення-рішення 13 грудня 2013 року № 00010272220 та № 00010282220 скасувало в частинах застосованих штрафних санкцій, відповідно, в розмірах 301045,00 грн. та 33141,50 грн., в решті вказані податкові повідомлення-рішення залишило без змін.

У зв'язку із вищевикладеним, відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 06 березня 2014 року № 0003272220, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 133658,00 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 33414,50 грн.; № 0003282220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 1601932,00 грн., у тому числі за основним платежем - на 1300887,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - на 301045,00 грн.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірці, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній, зокрема, у постанові від 27 жовтня 2015 року у справі № 826/661/14 (№ 21-1539а15).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивачем укладено договори на транспортно-експедиційне обслуговування з ТОВ «Клайм Лоджистикс» та ТОВ «Бінком». На підтвердження реальності укладених правочинів позивачем надано: податкові накладні, товарно-транспортні накладні, акти здачі-прийняття робіт, докази оплати.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача. Вказаними актами встановлена, зокрема, відсутність ТОВ «Бінком» за місцем знаходження, а також відсутність у контрагентів позивача трудових та виробничих ресурсів для виконання господарських зобов'язань.

Колегія суддів вказані доводи до уваги не бере, оскільки вказані акти фіксують лише факт неможливості проведення зустрічних звірок та не можуть давати оцінку реальності здійснених господарських відносин. Натомість їх оцінка повинна даватись на підставі комплексного всебічного аналізу матеріалів справи та фактичних обставин, що і було належним чином здійснено судами першої та апеляційної інстанцій.

Крім того, порушення контрагентами позивача вимог податкового законодавства не може спричиняти негативні наслідки для позивача. Зазначена позиція також збігається із висновками Європейського суду з прав людини у справах «Інтерсплав» проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).

Також не заслуговують на увагу посилання відповідача на факт анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ «Бінком», оскільки, як зазначено самим відповідачем в касаційній скарзі, вказане свідоцтво анульовано 31 травня 2013 року, тобто після виконання зобов'язань за відповідним правочином з позивачем.

Фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується первинними документами, які належним чином досліджено судами першої та апеляційної інстанцій, укладені правочини відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Колегія суддів не дає оцінки правомірності рішень судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки вказане відповідачем не оскаржується.

Згідно з частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 серпня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2015 року у справі № 826/6255/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна