Ухвала суду № 57925827, 24.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2016 року м. Київ К/800/11094/15

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Єрьоміна А.В.(головуючий); Кравцова О.В., Маслія В.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 грудня 2014 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року у справі за позовом Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція» до Державної фінансової інспекції України, за участю Прокуратури м. Києва, про скасування окремих пунктів вимоги в частині, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2013 року Державне підприємство Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція» (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної фінансової інспекції України (далі - відповідач), в якому просило скасувати вимоги, викладені в п.п.1, 2 листа від 12 грудня 2012 року №05-14/985 в частині, що стосується Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція».

В обґрунтування позову позивач зазначав, що не погоджується з висновками акта ревізії щодо порушення відповідних положень цивільного та господарського законодавства, оскільки висновок відповідача за наслідками проведеної ревізії щодо порушень позивачем положень Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України при провадженні господарської діяльності є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючи, які не мають підтвердження належними доказами.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 грудня 2014 року адміністративний позов задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано п. 1 вимоги від 12 грудня 2012 року №05-14/985 в частині, що стосується відокремленого підрозділу «Южно-Українська АЕС»;

- визнано протиправним та скасовано п. 2 вимоги від 12 грудня 2012 року №05-14/985 в частині, що стосується відокремленого підрозділу «Южно-Українська АЕС» по взаємовідносинам з ЗАТ «НВО «Радій»;

- визнано протиправним та скасовано п. 2 вимоги від 12 грудня 2012 року №05-14/985 в частині, що стосується відокремленого підрозділу «Южно-Українська АЕС» по взаємовідносинам з ТОВ «Вестрон;

- визнано протиправним та скасовано п. 2 вимоги від 12 грудня 2012 року №05-14/985 в частині, що стосується відокремленого підрозділу «Южно-Українська АЕС» по взаємовідносинам з ТОВ «Тунельспецбуд» в сумі 218,26 тис. грн.;

- визнано протиправним та скасовано п. 2 вимоги від 12 грудня 2012 року №05-14/985 в частині, що стосується відокремленого підрозділу «Южно-Українська АЕС» по взаємовідносинам з ЗАТ «НВО «Укрсовпроект»;

- визнано протиправним та скасовано п. 2 вимоги від 12 грудня 2012 року №05-14/985 в частині, що стосується відокремленого підрозділу «Южно-Українська АЕС» по взаємовідносинам з ТОВ «Інтелектуальні Технології-Славутич;

- визнано протиправним та скасовано п. 2 вимоги від 12 грудня 2012 року №05-14/985 в частині, що стосується відокремленого підрозділу «Южно-Українська АЕС» по взаємовідносинам з ПП «ВКФ «Калімера».

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено порушення матеріально-відповідальними особами вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим вимоги про відшкодування шкоди у порядку статей 130-136 КЗпП України є необґрунтованими, матеріалами справи спростовуються твердження Державної фінансової інспекції України щодо завищення витрат позивачем при взаємовідносинах з ТОВ «НВО Радій», ТОВ «Вестрон», ТОВ «Тунельспецбуд», ЗАТ «НВО «Укрсовпроект», ТОВ «Інтелектуальні Технології - Славутич», ПП «ВКФ «Калімера». Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що матеріалами справи підтверджуються висновки Державної фінансової інспекції України в частині нанесення позивачу збитків за наслідками взаємовідносин з ТОВ «Висотпромспецсервіс», АТЗТ «Луч», ПрАТ «Юженергобуд», ТОВ «Тунельспецбуд», ПП «Укрбудсервіс», ІВП ТОВ «Ременерго», АТЗТ «Гідроенергобуд».

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року апеляційна скарга Державної фінансової інспекції України задоволена частково.

Апеляційна скарга Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція» залишена без задоволення.

Постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 грудня 2014 року скасована, ухвалена нова постанова, якою у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

У касаційній скарзі, позивач, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції змінити, задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі..

Заслухавши доповідача, здійснивши перевірку матеріалів справи та доводів касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, працівниками Державної фінансової інспекції у Миколаївській області у період з 27. серпня 2012 року по 7 листопада 2012 року у відповідності до п. 2.8 Плану контрольно-ревізійної роботи Державної фінансової інспекції України на ІІІ квартал 2012 року проведено планову виїзну ревізію фінансово-господарської діяльності позивача за період з 31 червня 2010 року по 30 червня 2012 року, висновки якої зафіксовані в довідці від 12 листопада 2012 року. Зазначена ревізія проводилася відповідно до плану робот на ІІІ квартал 2012 року Державної фінансової інспекції України про перевірку позивача та його відокремлених підрозділів. Результати вказаної ревізії були викладені в акті від 19 листопада 2012 року №05-21/71.

На підставі викладених в акті ревізії висновків відповідачем складено та направлено Позивачу лист від 12 грудня 2012 року №05-14/985 з вимогами щодо усунення виявлених ревізією порушень (далі - письмова вимога).

Пунктом 1 вказаної вимоги визначено, зокрема, що в порушення п. 1 статті 180, п. 2 статті 193 та п. 1 статті 230, 231 ГУ України, статей 526, 629 ЦК України позивачем не нараховано штрафних санкцій, передбачених умовами договорів з КП «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство», ТзОВ «Южноукраїнська атомна енергетична компанія», ДЗ з ТОВ «Фірма «Крус», ТзОВ «Українська торгово-промислова компанія «Інструмент», та не вжито протягом строку позовної давності заходів щодо їх стягнення на загальну суму 1 155,1 тис грн., що призвело до матеріальної шкоди (збитків). У зв'язку з викладеним відповідач вимагав у порядку, встановленому статями 130-136 КЗпП України стягнути з осіб, винних у не донарахуванні пені за несвоєчасну оплату послуг, передбаченої умовами договорів, та не вжитті заходів протягом строку позовної давності, шкоду в сумі 1 155,1 тис грн. (в частині, що стосується позивача).

Згідно п. 2 письмової вимоги ревізією питання капітальних інвестиції встановлено порушення, що призвели до збитків на суму 6 173,08 тис грн. внаслідок завищення вартості будівельно-ремонтних робіт, які зайво сплачені підрядникам - ЗАТ «НВО Радій», ПрАТ «Юженергобуд», ТОВ «ЗАЕК», ТОВ «Вестрон», ВП «Атомремонтсервіс», СФГ «Артур», ТОВ «Тунельспецбуд», ПП «Укрбудсервіс», ДП ЕМ ПрАТ «Атомсервіс», ТОВ «Висотпромспецсервіс», АТЗТ «Луч», МПП «Реґіна», ТОВ «Інтелектуальні Технології - Славутич», МП ТОВ «Технічний науково-виробничий центр «ТОМ», ІВП ТОВ «Ременерго», ПП ВКФ «Калімера». У зв'язку з виявленням вказаних порушень ДФІ вимагало у порядку, встановленому ст. ст. 130-136 КЗпП України стягнути з осіб, винних у проведенні зайвих виплат за невиконані ремонтно-будівельні роботи (різницю вартості виконаних робіт), матеріальну шкоду (збитки) в сумі 6 173,08 тис грн. (в частині, що стосується ВП ЮУАЕС).

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки відповідачем не було доведено, що виявлені порушення фінансової дисципліни призвели до заподіяння прямих збитків, відшкодування яких має здійснюватися за рахунок винних матеріально-відповідальних осіб, пункт 1 письмової вимоги підлягає скасуванню. Щодо правомірності пункту 2 оскаржуваної вимоги, суд, виходячи з положень ДБН Д.1.1-2000, статей 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також за наслідками дослідження наявних у матеріалах справи первинних документів, прийшов до висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції обгрунтовано не погодився з таким висновком суду першої інстанції, з чим погоджується Вищий адміністративний суд України, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі - Закон), головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи.

Положенням про Державну фінансову інспекцію України (далі -Держфінінспекця), затвердженим Указом Президента України від 23 квітня 2011 року №499/2011 (далі - Положення №499), визначено, що Державна фінансова інспекція є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Згідно із п. 7 Положення №499 Держфінінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах або міжрайонні, об'єднані в районах та містах територіальні органи, головних інспекторів у районах та містах.

Відповідно до пункту 6 Положення №499 Держфінінспекція має право в установленому порядку, зокрема: пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (підпункт 15); у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства (підпункт 18); при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України (підпункт 21).

Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб і, у разі якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, має право звернутися до суду в інтересах держави.

Приписи п.п. 7, 8, 10 частини першої статті 10 Закону надають органам державного фінансового контролю право, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Відповідно до частини другої статті 15 цього ж Закону, законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Відповідно до частини першої статті 113 Бюджетного кодексу України, до повноважень органів державного фінансового контролю з контролю за дотриманням бюджетного законодавства належить здійснення контролю за: 1) цільовим та ефективним використанням коштів державного бюджету та місцевих бюджетів (включаючи проведення державного фінансового аудита); 2) цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), одержаних під державні (місцеві) гарантії; 3) достовірністю визначення потреби в бюджетних коштах при складанні планових бюджетних показників; 4) відповідністю взятих бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів відповідним бюджетним асигнуванням, паспорту бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі); 5) веденням бухгалтерського обліку, а також складанням фінансової і бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету; 6) станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудита у розпорядників бюджетних коштів.

Згідно із п. 1 частини першої статті 8 Закону, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль та контроль за: виконанням функцій з управління об'єктами державної власності; цільовим використанням коштів державного і місцевих бюджетів; цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), одержаних під державні (місцеві) гарантії; складанням бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету; станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту у розпорядників бюджетних коштів; усуненням виявлених недоліків і порушень.

Одним з основних завдань органу державного фінансового контролю є, зокрема, контроль за цільовим використанням коштів державного і місцевих бюджетів.

Здійснюючи інспектування, орган державного фінансового контролю повинен, насамперед, встановити, чи використовувалися підконтрольною установою (фактично розпорядником бюджетних коштів) кошти державного чи місцевих бюджетів за цільовим призначенням.

У такому випадку до повноважень органу державного фінансового контролю належить в силу п. 13 частини першої статті 10 Закону право при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку. У той же час в разі виявлення порушень, які призвели до завдання збитків, орган фінансового контролю уповноважені пред'явити вимогу про зобов'язання усунення виявлених порушень.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 15 квітня 2014 року у справі №21-40а14, від 20 травня 2014 року у справі №21-93а14, від 14 жовтня 2014 року №21-453а14, від 18 листопада 2014 року у справі №21-461а14, від 25. листопада2014 року у справі №21-442а14, від 20 січня 2015 року у справі №21-603а14, в яких зазначено, що при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на коригування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

При цьому, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, в органу державного фінансового контролю наявне право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки (постанови Верховного Суду України від 15 квітня 2014 року у справі №21-40а14, від 20 травня 2014 року у справі №21-93а14, від 14 жовтня 2014 року №21-453а14, від 18 листопада 2014 року у справі №21-461а14, від 25 листоп2014 року у справі №21-442а14, від 20 січня 2015 року у справі №21-603а14).

Аналіз чинного законодавства та правових позицій Верховного Суду України дає підстави для висновку, що письмові вимоги органу фінансового контролю, в яких міститься припис про стягнення чи відшкодування шкоди, прийняті за результатами ревізій, у ході яких встановлені нецільове або неефективне використання коштів підконтрольними установами, повинні виконуватися шляхом добровільного повернення підконтрольними установами надмірно витрачених коштів або шляхом звернення контролюючого органу до суду з відповідним позовом.

Згідно статті 119 Бюджетного кодексу України, нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають: бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет); напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів; бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).

Відповідно до п. 50 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року №550 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, в якому передбачено, що за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав контролюючі органи вживають заходів для забезпечення:

притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об'єктів контролю;

порушення перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства;

звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства;

застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.

Обов'язковою до виконання може бути вимога, оформлена у вигляді зобов'язання підконтрольної установи вжити заходи щодо повернення бюджетних коштів, використаних не за призначенням, вчинити дії щодо усунення порушень, які спричинили нецільове використання бюджетних коштів. У той же час, вимога, яка містить припис про стягнення чи відшкодування підконтрольною установою шкоди чи збитків у конкретно встановленому розмірі, може бути виконана останньою добровільно або шляхом звернення органу державного фінансового контролю з позовом про стягнення збитків.

Звернення підконтрольної установи до адміністративного суду з позовом про скасування вимоги, якою зобов'язано за рахунок винних осіб стягнути шкоду у порядку, встановленому статями 130-136 КЗпП України, не є належним способом захисту, адже така вимога, як наголошує Верховний Суд України, може бути виконана підконтрольною установою добровільно або шляхом звернення контролюючого органу до суду про стягнення коштів. На думку колегії суддів, з метою забезпечення повернення таких коштів Позивач наділений правом звернутися до суду з позовом про стягнення збитків, що й буде належним способом захисту інтересів держави.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи, зміст пунктів 1, 2 письмової вимоги зводиться до зобов'язання позивача стягнути з винних осіб матеріальну шкоду відповідно до статей 130-136 КЗпП України.

Як вже було зазначено вище, виявлені в ході ревізії збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення органу державного фінансового контролю до суду з відповідним позовом. При цьому правильність обчислення їх розміру, як і наявність підстав для їх стягнення, перевіряє суд, який розглядає цей позов. Вказаний пункт вимоги пред'явлений позивачу без наявності у відповідача необхідних повноважень.

При цьому, виставляючи таку вимогу, ДФІ України не було враховано, що результат проведення претензійно-позовної роботи не може бути відомий заздалегідь, тобто вчинення таких дій не обов'язково призведе до усунення порушення. Водночас, у письмовій вимозі Позивач не зазначає осіб, винних у вчиненні порушення, виявлених під час ревізії.

Так, згідно ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до статті 132 КЗпП України, за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві

Згідно із стаями 133-134 Кодексу законів про працю України у відповідності з законодавством обмежену матеріальну відповідальність несуть: працівники - за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. В такому ж розмірі працівники несуть матеріальну відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування; керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних, грошових чи культурних цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних, грошових чи культурних цінностей.

Відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: 1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; 2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; 3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; 4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані; 5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування; 6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків; 7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків; 8) службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу; 9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

Вказуючи на необхідність відшкодування шкоди з винних осіб в порядку статей 130-136, Державна фінансова інспекція України не зазначила, який вид відповідальності слід застосувати.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що позиція суду першої інстанції не узгоджується з висловленою Верховним Судом України обов'язковою в силу статті 244-2 КАС України позицією щодо застосування норм матеріального права при вирішенні питання про правомірність письмової вимоги органів ДФІ, яка вказує на виявлені збитки та їх розмір, а відтак постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 грудня 2014 року у підлягає скасуванню.

Судом апеляційної інстанції повно встановлено обставини справи, дано належну оцінку доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права та обґрунтовано відмовлено в задоволенні адміністративного позову, тому підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція» залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: