Ухвала суду № 57925566, 25.05.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/375/16

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Токмілова Л. М.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Крусяна А.В.,

суддів Вербицької Н.В., Джабурія О.В.,

за участю секретаря Сємак О.В.,

представника позивача Кудрявцевої Т.В.,

представника відповідача Бутрик А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі міста Одеси Головного управління ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2016 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛЗЮКРАЙН КОРП ЛТД» до Державної податкової інспекції у Суворовському районі міста Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

28.01.2016р. товариство з обмеженою відповідальністю (надалі - ТОВ) «МЕТАЛЗЮКРАЙН КОРП ЛТД» звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Суворовському районі міста Одеси Головного управління ДФС в Одеській області (надалі - ДПІ у Суворовському районі м. Одеси) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 28.09.2015р. №№0002012202; 0002022202; 0002032202.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всі господарські правовідносини позивача з контрагентом дійсно мали реальний характер, за якими наявні первинні документи та відсутні будь-які підстави для висновку про порушення норм чинного законодавства. Твердження відповідача про безтоварність спірних операцій не відповідають дійсності та спростовуються наданими первинними документами.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10.03.2015р. позов задоволений.

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи та порушення норм матеріального, процесуального права, просить постанову суду скасувати і ухвалити нову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Суворовському районі м. Одеси була проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань взаємовідносин з ТОВ «Чарівна Лоза» за період квітень, червень 2015 року, за результатами якої складений акт №1960/15-54-22-02/19349403 від 10.09.2015р., в якому зафіксовано порушення позивачем вимог п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в наслідок чого занижено податок на додану вартість у сумі 8237118грн. та завищено від'ємне значення між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту поточного звітного (податкового ) періоду з податку на додану вартість на суму 7540971грн. /т.1, а.с.13-36/

Відповідач дійшов до висновку про порушення позивачем податкового законодавства з підстав того, що з наданих до перевірки документів неможливо встановити товарність господарських операцій, що свідчить про дефектність первинних документів та нереальність поставки товару.

На підставі зазначеного акту відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення №0002012202 від 28.09.2015р. про нарахування податку на додану вартість в сумі 8237118грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 4118559грн.; №0002022202 від 28.09.2015р. про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 1910061грн.; №0002032202 від 28.09.2015р. про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 5630910грн. /т.1 а.с.37-39/

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позову з наступних підстав.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16.07.1999р. «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» .

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону України від 16.07.1999 р. «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання зобов'язаний заперечувати проти доводів суб'єкта владних повноважень.

В підтвердження виконання господарських операцій між ТОВ «МЕТАЛЗЮКРАЙН КОРП ЛТД» та ТОВ «Чарівна Лоза» за договором поставки №01/04/15МЮ в матеріалах справи наявні передбаченні умовами договору видаткові накладні /т.1 а.с.59-68/, податкові накладні. /т.1 а.с.127-136/

01.06.2015р. між ТОВ "МЕТАЛЗЮКРАЙН КОРП ЛТД" та ТОВ «Чарівна Лоза» укладено договір купівлі-продажу №01/06/15МЮ, відповідно до п.1.1 якого продавець приймає на себе зобов'язання передати, а покупець - прийняти та здійснити оплату за сільськогосподарську продукцію у порядку та на умовах, визначених цим договором. Згідно з п.4.3. зазначеного договору купівлі-продажу визначено, що товар передається згідно з умовами СРТ. /т.1 а.с.69-70/

В підтвердження виконання господарських операцій між ТОВ «МЕТАЛЗЮКРАЙН КОРП ЛТД» та ТОВ «Чарівна Лоза» за договором поставки №01/0/15МЮ в матеріалах справи наявні передбаченні умовами договору видаткові накладні /т.1 а.с.71-80), податкові накладні. /т.1 а.с.117-126/

На підтвердження здійснення оплати товару, позивачем до матеріалів справи додані платіжні доручення. /т.1 а.с.91-103/

Окрім цього, судом встановлено що між ТОВ "МЕТАЛЗЮКРАЙН КОРП ЛТД" та ТОВ "Відродження" укладено договір на переробку давальницької сировини №023Д15 від 20.01.2015р. та додаткові угоди до нього від 30 червня 2015 року, від 01 липня 2015 року. /т.1 а.с.81-90/

Відповідно до п.п.1.1. вказаного договору його предметом є проведення виконавцем - ТОВ "Відродження" робіт з приймання і переробки сировини, що поставляється замовником в готову продукцію з подальшим відвантаженням готової продукції за дорученням замовника на умовах даного договору.

Також позивачем надано до суду вантажно-митні декларації щодо експорту олії соняшникової нерафінованої отримувачами якої є BTG PACTUAL COMMODITIES (SWITZERLAND), Black Sea Commodities LTD. /т.1 а.с.174-180/

Зазначене свідчить про те, що отримані позивачем послуги від контрагента ТОВ «Чарівна Лоза» безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю ТОВ "МЕТАЛЗЮКРАЙН КОРП ЛТД".

При цьому, відповідно до правил Інкотермс 2010 термін СРТ (фрахт/перевезення оплачено до...) означає, що продавець здійснює постачання товару шляхом його передання перевізнику, призначеному ним самим. Продавець зобов'язаний оплатити витрати перевезення товару до названого місця призначення, здійснити митне очищення товару для експорту. Покупець приймає на себе всі ризики та будь-які інші витрати, що можуть виникнути після здійснення поставки товару. Цей термін застосовується незалежно від виду транспорту.

Разом з тим, договорами купівлі-продажу №01/04/15МЮ від 01.04.2015р., №01/06/15МЮ від 01.06.2015р. передбачено, що товар передається згідно з умовами СРТ - склад зазначений покупцем та відповідно доставка товару здійснювалась за замовленням ТОВ "Чарівна Лоза" до ТОВ "Відродження" по договору давальницької сировини з ТОВ "МЕТАЛЗЮКРАЙН КОРП ЛТД" №023Д15 від 20.01.2015р. /т.1 а.с.81-88/ приватними підприємцями - перевізчиками, про що свідчать оригінали товарно-транспортних накладних запитані ТОВ "МЕТАЛЗЮКРАЙН КОРП ЛТД" у контрагента ТОВ "Чарівна Лоза" та надані позивачем працівникам податкової при проведенні перевірки підприємства та для ознайомлення до суду. /т.1 а.с.137-149/

Таким чином, суд вважає безпідставними посилання податкової на відсутність документів, підтверджуючих факт перевезення - поставки насіння соняшника.

За умови відсутності законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника порушення вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України при формуванні податкового кредиту останній має право на податковий кредит, на який зменшується податкове зобов'язання звітного періоду за правилом п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України.

Судом апеляційної інстанції не встановлено фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на податковий кредит. Натомість встановлено, що податкові накладні видані особою, яка, на час їх видачі, була зареєстрована платником податку на додану вартість та дієздатною юридичною особою.

За умови реального здійснення господарських операцій, які призвели до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Доводи податкового органу щодо нікчемності вчинених позивачем господарських зобов'язань є необґрунтованими, оскільки для цього необхідно встановити наявність у платника податку при вчинені таких зобов'язань мети, суперечної інтересам держави і суспільства. Про наявність такої мети у платника податку (покупця) не можуть свідчили лише факти певних порушень правил ведення господарської діяльності чи оподаткування постачальниками товару (послуг).

Водночас, судом апеляційної інстанції досліджені наявні первинні документи та встановлено реальність господарських операцій позивача з контрагентом та дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту.

Враховуючи викладені обставини колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно підтвердження отримання позивачем від його контрагента товару та послуг, а також про добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті.

Таким чином, позивачем у відповідності до вимог п.198.1. п.198.2, п.198.3 ст.198 ПК України віднесено до складу податкового кредиту податок, сплачений в ціні придбаних товарів, на підставі податкових накладних, оформлених належним чином та виданих підприємством, яке на момент здійснення господарської діяльності мало статус платника податку на додану вартість.

За таких обставин, колегія суддів вважає безпідставним, необґрунтованим та таким, що не відповідає матеріалам справи та чинному законодавству висновок апелянта про порушення позивачем п. 198.2. ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, контрагенти були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Так, Європейський суд з прав людини (п'ята секція) у своєму рішенні від 22.01.2009р. (заява №3991/03) у справі «Булвес» АД проти Болгарії зазначив наступне: «Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються, до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Відповідно до вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального закону та вирішив справу по суті правильно, тому постанова суду першої інстанції в порядку ст.200 КАС України підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - залишенню без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст.94 КАС України та відстрочена апелянту, згідно з ст.88 КАС України, сплата судового збору до ухвалення судового рішення у справі за подачу апеляційної скарги підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись, ст.ст. 94, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі міста Одеси Головного управління ДФС в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2016р. залишити без змін.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Суворовському районі міста Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань до спеціального фонду Державного бюджету України на рахунок №:31212206781008, отримувач коштів: УК у м. Одесі/Приморський р-н/22030001, код ЄДРПОУ 38016923, банк отримувача: ГУДКСУ в Одеській області, МФО: 828011, код ЄДРПОУ суду 34380461 судовий збір в розмірі 328294 (триста двадцять вісім тисяч двісті дев'яносто чотири)грн. 69коп.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: А.В. Крусян

Суддя: Н.В. Вербицька

Суддя: О.В. Джабурія