Ухвала суду № 57925014, 26.05.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

У Х В А Л А

про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову

26 травня 2016 року м. Київ № 826/7596/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Аблова Є.В., за участю секретаря судового засідання Мар’янченко Д.А., розглянувши у судовому засіданні клопотання про вжиття заходів забезпечення позову в адміністративній справі за позовом приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» до Державної авіаційної служби України про визнання незаконним та нечинним наказу, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної авіаційної служби України, в якому просить визнати незаконним та нечинним наказ відповідача від 04 квітня 2016 року № 222 «Про внесення змін до наказу Державної авіаційної служби України від 24 жовтня 2014 року № 686», що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 квітня 2016 року за № 636/28766, з моменту його реєстрації в Міністерстві юстиції України.

ПрАТ «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» подано до суду клопотання про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом:

- зупинення дії оскаржуваного наказу Державної авіаційної служби України від 04 квітня 2016 року № 222 «Про внесення змін до наказу Державної авіаційної служби України від 24 жовтня 2014 року №686», що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 квітня 2016 року за №636/28766;

- заборони Державній авіаційній службі України, її структурним підрозділам та посадовим особам, у тому числі голові Державної авіаційної служби України, комісії Державної авіаційної служби України з розгляду питань щодо прав на експлуатацію повітряних ліній приймати рішення та вчиняти будь-які дії щодо відмови позивачу в наданні права на експлуатацію повітряної лінії, обмеження обсягу та/або анулювання права позивача на експлуатацію повітряної лінії, відмови у внесенні змін до документа позивача про право на експлуатацію повітряної лінії, відмови у прийнятті до розгляду та/або залишення без розгляду заяви позивача про надання права на експлуатацію повітряної лінії та/або внесення змін до документа про право на експлуатацію повітряної лінії з підстав несплати позивачем виставлених Державною авіаційною службою України рахунків-фактур на оплату державних зборів, передбачених Повітряним кодексом України, в повному обсязі.

При вирішенні питання щодо наявності підстав для забезпечення адміністративного позову суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 статті 117 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), суд за клопотанням позивача або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Згідно з ч.ч. 3, 4 статті 117 КАС України, подання адміністративного позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, але суд у порядку забезпечення адміністративного позову може відповідною ухвалою зупинити дію рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень, що оскаржуються.

Адміністративний позов, крім способу, встановленого частиною третьою цієї статті, може бути забезпечено забороною вчиняти певні дії.

Забезпечення адміністративного позову – це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених КАС України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.

Виходячи з системного тлумачення зазначених положень вбачається, що застосування заходів забезпечення позову можливе лише у випадку існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або якщо захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також наявність ознак, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Наказом відповідача від 24 жовтня 2014 року № 686 затверджено Авіаційні правила України «Порядок надання і анулювання прав на експлуатацію повітряних ліній».

Відповідно до п. 2.1 вказаних Авіаційних правил встановлено, що для отримання прав на експлуатацію повітряних ліній український авіаперевізник повинен мати ліцензію та сертифікат експлуатанта; іноземний авіаперевізник повинен мати відповідну ліцензію та сертифікат або аналогічний документ, виданий авіаційним органом влади іншої держави чи компетентною організацією, якщо це передбачено міжнародним договором України та відповідними міжнародно-правовими актами.

Як вбачається зі змісту абзаців 2 та 3 пп. 2 п. 2 оскаржуваного позивачем наказу відповідача від 04 квітня 2016 року № 222, наведений вище п. 2.1 Авіаційних правил було викладено в новій редакції, відповідно до якої, обов'язковими умовами надання права на експлуатацію повітряної лінії є наявність у авіаперевізника сертифіката експлуатанта та/або ліцензії (у випадках, передбачених законодавством), а також сплата авіаперевізником на дату подачі заяви рахунків-фактур (виставлених Державіаслужбою до першого числа місяця, в якому подана заява) на оплату державних зборів, передбачених Повітряним кодексом України, в повному обсязі.

Вбачаючи очевидні ознаки протиправності оскаржуваного рішення відповідача в наведеній частині, а саме в частині встановлення юридичної залежності між правом на експлуатацію повітряної лінії та сплатою авіаперевізником у спосіб і строки, визначені Державіаслужбою, передбачених Повітряним кодексом України державних зборів в повному обсязі, позивач просить суд прийняти рішення про вжиття заходів забезпечення його адміністративного позову наведеним вище шляхом.

При цьому, позивач вважає явно протиправним встановлення такої залежності від сплати ним саме зборів за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України, які визначені п.п. 3, 4 ч. 5 статті 12 Повітряного кодексу України.

Щодо вказаної позиції ПрАТ «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 5 статті 12 Повітряного кодексу України, надходженнями Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях є державні збори із суб'єктів авіаційної діяльності, в тому числі, за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України.

При цьому, згідно з ч. 9 статті 12 Повітряного кодексу України, перелік, розмір та порядок сплати державних зборів, порядок використання коштів Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях визначаються Кабінетом Міністрів України.

Так, питання діяльності та наповнення Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях, частиною надходжень до якого і є вказані збори, врегульовується Положенням про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1993 року № 819.

Зокрема, додатком до такого Положення «Розміри державних зборів за надання державних послуг із сертифікації, реєстрації тощо» визначений перелік та розмір зборів, які є надходженнями до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях.

Між тим, вказаним додатком, як і Положенням про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях та Постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1993 року № 819 в цілому, не визначений порядок та терміни сплати, розмір визначених п.п. 3, 4 ч. 5 статті 12 Повітряного кодексу України державних зборів із суб'єктів авіаційної діяльності за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України.

Наведеним додатком до Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях лише визначено, в контексті наведеного, залежність розміру збору за видачу дозволів на експлуатацію повітряних ліній від розрахунку за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту, та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває.

Отже, Кабінетом Міністрів України, якому ч. 9 статті 12 Повітряного кодексу України було делеговано повноваження щодо встановлення переліку, розміру та порядку сплати державних зборів із суб'єктів авіаційної діяльності за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України, зазначеного здійснено не було.

Між тим, в абзацах 2 та 3 пп. 2 п. 2 оскаржуваного позивачем наказу від 04 квітня 2016 року № 222 Державна авіаційна служба України самостійно визначила порядок та терміни сплати таких зборів, що виходить за межі повноважень Державної авіаційної служби України, з огляду на те, що ч. 9 статті 12 Повітряного кодексу України такими повноваженнями прямо наділяється Кабінет Міністрів України.

При цьому суд враховує, що відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, суд звертає увагу на те, що наведені державні збори із суб'єктів авіаційної діяльності за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України, визначені статтею 12 Повітряного кодексу України, не відображені у відповідних положеннях Податкового кодексу України, відповідно до п. 4.2 статті 4 якого, загальнодержавні, місцеві податки та збори, справляння яких не передбачено цим Кодексом, сплаті не підлягають.

Суд зазначає, що оскільки наведене положення Податкового кодексу України є спеціальним в частині визначення переліку державних зборів, їх розміру та порядку сплати, по відношенню до наведених приписів п.п. 3, 4 ч. 5 статті 12 Повітряного кодексу України, застосуванню у спірних правовідносинах підлягають саме вони.

Крім того, такі положення податкового законодавства мають вищу юридичну силу у порівнянні з оскаржуваним наказом відповідача, відповідно останній має відповідати і не суперечити приписам Податкового кодексу України.

Відповідно до пояснень представника позивача та представників відповідача господарськими судами неодноразово розглядались питання щодо стягнення з позивача сум зазначених державних зборів за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України, однак Верховним Судом України зазначені судові рішення скасовані, що свідчить про спірність взаємовідносин щодо сплати зазначених зборів.

Представник позивача також пояснив, що Державна авіаційна служба України не має повноважень та не наділена Законами України взагалі функціями виставляти суб’єктам авіаційної діяльності рахунки по сплаті державних зборів за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України.

Враховуючи наведене вище, Державною авіаційною службою України поза межами законодавчо встановлених повноважень було визначено порядок та терміни сплати державних зборів суб'єктами авіаційної діяльності за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України.

Відповідно, встановлення в абзацах 2 та 3 пп. 2 п. 2 оскаржуваного позивачем наказу від 04 квітня 2016 року № 222 прямої залежності між отриманням права на експлуатацію повітряної лінії та сплатою авіаперевізником у спосіб і строки, визначені Державною авіаційною службою України, передбачених Повітряним кодексом України державних зборів за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України, свідчить про наявність ознак очевидної протиправності оскаржуваного рішення в наведеній частині.

В судовому засіданні 26.05.2016 року представники відповідача зазначили, що у разі несплати позивачем державних зборів позивач за рішенням комісії на підставі оскаржуваного наказу №222 від 04.04.2016 року не буде допущений до участі у конкурсі щодо прав на експлуатацію повітряних ліній, засідання якої буде проходити 27.05.2016 року.

Крім того, в разі відмови позивача у сплаті таких зборів у встановлений Державною авіаційною службою України спосіб, остання на підставі п. 2.1 Авіаційних правил (в редакції наказу від 04 квітня 2016 року № 222) буде уповноважена вчиняти дії щодо відмови у наданні ПрАТ «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» права на експлуатацію повітряних ліній.

Таким чином, Державна авіаційна служба України, в тому числі її структурні підрозділи та посадові особи, у відповідності до п.п. 1.1, 1.4, 1.6, 1.13 та Розділів 2, 3, 4 Авіаційних правил України «Порядок надання і анулювання прав на експлуатацію повітряних ліній», матимуть змогу обмежувати обсяг та/або анулювати право позивача на експлуатацію повітряних ліній, відмовляти у внесенні змін до документів позивача про право на експлуатацію повітряних ліній, відмовляти у прийняття до розгляду та/або залишати без розгляду заяви позивача про надання права на експлуатацію повітряних ліній та/або внесення змін до документів про право на таку експлуатацію з підстави невиконання ПрАТ «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» абзаців 2 та 3 пп. 2 п. 2 наказу Державної авіаційної служби України від 04 квітня 2016 року № 222 «Про внесення змін до наказу Державної авіаційної служби України від 24 жовтня 2014 року № 686» в частині несплати державних зборів за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України.

А оскільки такі дії відповідача об’єктивно можуть мати місце до ухвалення рішення за наслідком розгляду заявлених в даній справі позовних вимог, суд констатує, з огляду на наведені вище ознаки очевидної протиправності оскаржуваного рішення в частині, існування реальної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, відновлення яких вимагатиме від ПрАТ «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» здійснення значних зусиль та витрат пов’язаних з оскарженням таких дій Державної авіаційної служби України в судовому порядку.

Враховуючи наведене, ПрАТ «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» були надані належні та переконливі докази наявності ознак очевидної протиправності оскаржуваного рішення в частині встановлення юридичної залежності між правом на експлуатацію повітряної лінії та сплатою авіаперевізником у спосіб і строки, визначені Державіаслужбою державних зборів за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України та, відповідно, існування небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в даній адміністративній справі, необхідності докладання значних зусиль та витрат для захисту цих прав, свобод та інтересів у майбутньому, в разі не вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.

За таких обставин, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість поданих ПрАТ «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» клопотань про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, оскільки позивачем наведено докази існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення у справі рішення та наявності очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення лише в частині зобов’язання його, як авіаперевізника, сплачувати державні збори за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України.

Щодо питання способу забезпечення адміністративного позову ПрАТ «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України», необхідно зазначити, що його забезпечення шляхом зупинення дії оскаржуваного наказу відповідача від 04 квітня 2016 року № 222, як про це, в тому числі, просить ПрАТ «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України», є необгрунтованим, оскільки позивачем у поданих клопотаннях наведено очевидні ознаки протиправності та реальної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення у справі рішення лише в наведеній вище частині.

Крім того, оскаржуване рішення має неперсоніфікований характер, тобто розповсюджує свою дію на всіх суб’єктів відповідних правовідносин, а не лише на ПрАТ «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України». А оскільки позивачем обґрунтовано наведено обставини реальної небезпеки заподіяння шкоди саме його правам, свободам та інтересам, суд не вбачає підстав для зупинення дії наказу відповідача від 04 квітня 2016 року № 222.

Суд звертає увагу на те, що ч. 4 статті 117 КАС України передбачає такий спосіб забезпечення адміністративного позову як заборона вчиняти певні дії, а не заборона приймати суб’єктом владних повноважень окремі рішення, як про це, в тому числі, просить позивач, а тому даний позов може бути забезпечено виключно шляхом, визначеним наведеним положенням процесуального законодавства.

Враховуючи все наведене вище та беручи до уваги встановлення судом наявності ознак очевидної протиправності оскаржуваного рішення лише в частині зобов’язання позивача, як авіаперевізника, сплачувати державні збори за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України, суд вважає, що обґрунтованим та таким, який дійсно спрямований на захист прав, свобод та інтересів позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, є спосіб вжиття заходів забезпечення поданого ПрАТ «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» адміністративного позову шляхом встановлення заборони Державній авіаційній службі України, її структурним підрозділам та посадовим особам, у тому числі голові Державної авіаційної служби України, комісії Державної авіаційної служби України з розгляду питань щодо прав на експлуатацію повітряних ліній вчиняти дії щодо відмови приватному акціонерному товариству «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» в наданні права на експлуатацію повітряної лінії, обмеження обсягу та/або анулювання права приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» на експлуатацію повітряної лінії, відмови у внесенні змін до документа приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» про право на експлуатацію повітряної лінії, відмови у прийняття до розгляду та/або залишення без розгляду заяви приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» про надання права на експлуатацію повітряної лінії та/або внесення змін до документа про право на експлуатацію повітряної лінії, з підстави невиконання абзаців 2 та 3 пп. 2 п. 2 наказу Державної авіаційної служби України від 04 квітня 2016 року № 222 «Про внесення змін до наказу Державної авіаційної служби України від 24 жовтня 2014 року № 686» в частині несплати ПрАТ «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» державних зборів за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України.

На переконання суду, наведений спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті.

Керуючись статтями 117, 118, 160, 165 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Клопотання приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» (01030, м. Київ, вул. Лисенка, буд. 4, код ЄДРПОУ 14348681) про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову задовольнити частково.

Заборонити Державній авіаційній службі України (01135, м. Київ, пр. Перемоги, 14, код ЄДРПОУ 37536026), її структурним підрозділам та посадовим особам, у тому числі голові Державної авіаційної служби України, комісії Державної авіаційної служби України з розгляду питань щодо прав на експлуатацію повітряних ліній вчиняти дії щодо відмови приватному акціонерному товариству «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» в наданні права на експлуатацію повітряної лінії, обмеження обсягу та/або анулювання права приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» на експлуатацію повітряної лінії, відмови у внесенні змін до документа приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» про право на експлуатацію повітряної лінії, відмови у прийняття до розгляду та/або залишення без розгляду заяви приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» про надання права на експлуатацію повітряної лінії та/або внесення змін до документа про право на експлуатацію повітряної лінії, з підстави невиконання абзаців 2 та 3 пп. 2 п. 2 наказу Державної авіаційної служби України від 04 квітня 2016 року № 222 «Про внесення змін до наказу Державної авіаційної служби України від 24 жовтня 2014 року № 686» в частині несплати приватним акціонерним товариством «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» державних зборів за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України.

В іншій частині клопотання відмовити

Ухвала діє до вирішення справи по суті та набрання рішення по справі законної сили.

Ухвала підлягає негайному виконанню, оскарження ухвали не зупиняє її виконання та не перешкоджає розгляду справи.

Ухвалу направити для виконання сторонам у справі.

Ухвала може бути пред’явлена до виконання в порядку Закону України “Про виконавче провадження” до 26.05.2017 р.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 5-ти денний строк з дня отримання ухвали апеляційної скарги.

Суддя Є.В. Аблов