Постанова № 57924672, 25.05.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

25 травня 2016 року № 826/5044/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до треті особиприватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (третя особа-1) публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк» (третя особа-2) ОСОБА_3 (третя особа-3) провизнання протиправним та скасування рішення від 11.12.2015, зобов'язання вчинити дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк», ОСОБА_3, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11.12.2015, індексний номер 27013690, згідно з яким проведено державну реєстрацію прав власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект»;

- зобов'язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (код ЄДРПОУ 37825968) право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, що здійснена приватним нотаріусом 11.12.2015 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером №27013690, номер запису про право власності №12492809.

Позовні вимоги мотивовано тим, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою Аллою Михайлівною, як державним реєстратором прав на нерухоме майно, вчинено реєстраційну дію за відсутності факту вчинення щодо нерухомості нотаріальних дій, що виключає вчинення реєстраційних дій з останнім, а також не враховано те, що статтею 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлено заборону примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті. Крім того, за твердженням позивача, відповідачем при вчиненні реєстраційної дії не перевірено всіх документів, поданих товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», оскільки позивач не отримував письмової вимоги про усунення порушень, наявність якої передбачена приписами Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про правомірність оскаржуваного рішення, прийнятого у межах та на підставі наявних в останнього повноважень, як державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Треті особи у судове засідання не з'явилися, явку своїх представників не забезпечили, пояснень з приводу заявлених позовних вимог суду не надали, з огляду на що розгляд справи №826/5044/16 здійснено у порядку письмового провадження на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між ОСОБА_1 (позичальник) та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (банк) укладено договір про надання споживчого кредиту від 26.02.2007 №11122013000, у відповідності до положень якого банк зобов'язується надати позичальнику, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 100 000,00 доларів США та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором.

З метою забезпечення виконання умов вказаного договору про надання споживчого кредиту від 26.02.2007 №11122013000 між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (банк), ОСОБА_4 (іпотекодавець-1) та ОСОБА_3 (іпотекодавець-2) укладено договір іпотеки від 26.02.2007, зареєстрований в реєстрі за №з-617, згідно з яким предметом іпотеки виступає трикімнатна квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, із загальною площею 69,20 кв.м. (жила площа - 41,90 кв.м.)

Приписами пунктів 4.4 та 4.6 вказаного договору передбачено, що у разі невиконання іпотекодавцями та позивачальником вимог, зазначених у повідомленні, іпотекодержатель здійснює звернення стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення по застереженню про задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється відповідно до розділу 5 цього договору іпотеки та відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку».

Згідно з пунктами 5.1 та 5.3 договору іпотеки від 26.02.2007, у разі настання обставин, зазначених у пункті 4.1 цього договору, іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцям та позичальнику повідомлення про застування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

У разі застосування передачі предмету іпотеки у власність іпотекодержателя як способу задоволення вимог іпотекодержателя право власності переходить до іпотекодержателя з моменту отримання повідомлення, про яке йдеться в пункті 5.1 цього договору іпотеки.

За твердженнями відповідача, викладеними у письмових запереченнях проти позову, між публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» укладено договір факторингу від 12.12.2011 №1, яким право грошової вимоги за договором про надання споживчого кредиту від 26.02.2007 №11122013000 та за договором іпотеки від 26.02.2007 відступлено на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект».

На підставі викладеного, товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» звернулось до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, як державного реєстратора прав на нерухоме майно, із заявою про державну реєстрацію права приватної власності на предмет іпотеки, за результатами розгляду якої відповідачем прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 11.12.2015 за індексним №27013690, у відповідності до якого за товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» зареєстровано право приватної власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, про що зроблено запис №12492809 від 11.12.2015 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на підтвердження чого у матеріалах справи міститься інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна станом на 25.03.2016.

Вважаючи вказане рішення за індексним №27013690 від 11.12.2015 та запис про реєстрацію права власності від 11.12.2015 №12492809 протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Досліджуючи наявні у матеріалах справи докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Нормативно-правовим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав, є Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У відповідності до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право власності на нерухоме майно.

При цьому, згідно з частиною п'ятою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія. Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

Державним реєстратором може бути громадянин України, який має вищу освіту та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Міністерством юстиції України. У випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно (частина перша статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Аналогічні положення містяться у пункті 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 №868, у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин (надалі - Порядок №868), у силу якого нотаріус, яким вчинено нотаріальну дію з нерухомим майном, проводить державну реєстрацію прав, набутих виключно у результаті вчинення такої дії, крім випадків, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Крім того, приписами пункту 5-5 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію.

Наведене вище також узгоджується з положеннями статті 46-1 Закону України «Про нотаріат» у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, у відповідності до якої, нотаріус є спеціальним суб'єктом, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і який має печатку такого реєстратора.

У той же час, як вбачається з матеріалів справи, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою Аллою Михайлівною не вчинялося жодної з перелічених у статті 34 Закону України «Про нотаріат» у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, нотаріальної дії з об'єктом нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, а тому відповідач не мав передбачених законодавством підстав здійснювати функції державного реєстратора щодо цього майна.

За таких обставин суд дійшов до висновку, що відповідач не мав права приймати оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 11.12.2015 за індексним №27013690, у відповідності до якого за товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» зареєстровано право приватної власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

Слід зазначити, що аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 21.01.2015 у справі №К/800/66279/13 (ЄДРСР №42627401) та від 02.02.2016 у справі №К/800/44973/15 (ЄДРСР №55514131).

Також, суд звертає увагу на таке.

Згідно з частиною першою статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Приписами пункту 40 Порядку №868 передбачено, що для проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, яке перебуває в іпотеці або податковій заставі, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає документ, що підтверджує факт надання іпотекодержателем або контролюючим органом згоди на відчуження або передачу на іншому речовому праві такого майна.

Дія цього пункту не поширюється на випадки внесення до Державного реєстру прав відомостей про речові права на нерухоме майно, реєстрація яких проведена до 1 січня 2013 р. відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

У силу пункту 46 Порядку №868, для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: 1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; 2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Так, за твердженнями позивача, на адресу останнього, як позичальника/боржника за договором споживчого кредиту письмова вимога про усунення порушень, наявність якої для здійснення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем, передбачена наведеними положеннями Порядку №868, не направлялась.

Вказане відповідачем, який у спірних правовідносинах виступає суб'єктом владних повноважень, а також іншими особами, які беруть участь у справі, належними та допустимими доказами не спростовано, а іншого з матеріалів справи не вбачається.

Водночас, як було зазначено вище, іпотекодавцями за договором іпотеки від 26.02.2007, зареєстрованим в реєстрі за №з-617, на підставі якого і прийнято оскаржуване рішення, виступають ОСОБА_4 та ОСОБА_3, які є власниками предмету іпотеки, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією договору купівлі-продажу 3/5 часток квартири від 04.11.2002, зареєстрованого в реєстрі за №4550, а також відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Так, приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У відповідності до положень частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

З вказаних правових норм вбачається, що фізична особа може звернутися до адміністративного суду з позовом щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень лише в тому випадку, якщо останні безпосередньо впливають на її права, свободи та інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Тобто, фізична особа наділена правом оскаржити до суду не будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, які на її думку, були вчинені з порушенням вимог закону, а лише ті, що мають безпосереднє відношення до особи, яка подала адміністративний позов.

Таким чином, звертаючись до суду з вищезазначеним позовом ОСОБА_1 зобов'язаний був зазначити не лише в чому полягали неправомірність, на його думку, рішення відповідача, а й чим останній порушує його права та інтереси у сфері публічно-правових відносин, проте, вказаного позивачем під час судового розгляду не зазначено.

Вищий адміністративний суд України в інформаційному листі від 01.06.2010 року №781/11/13-10 зазначає, що звернення до суду з позовом особи, якій не належить право вимоги (неналежний позивач), є підставою для відмови у задоволенні такого позову оскільки права, свободи чи інтереси цієї особи у сфері публічно-правових відносин не порушено.

При цьому, Кодекс адміністративного судочинства України не містить положень, які б давали позивачу право звертатися до суду із вимогою щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити в інтересах позивача певні дії, спрямовані на захист прав, порушення яких на момент постановлення судового рішення не відбулося.

У зв'язку з вищевикладеним, суд вважає, що ОСОБА_1 є неналежним позивачем за заявленими позовними вимогами, оскільки власниками об'єкту нерухомого майна, щодо якого прийнято оскаржуване рішення, є інші особи, відмінні від особи, яка звернулась з даними позовом до суду, а саме: ОСОБА_4 та ОСОБА_3.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.