Постанова № 57924670, 23.05.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 травня 2016 року № 826/23427/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Огурцова О.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомПублічного акціонерного товариства "Про Кредит Банк"до Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції прозняття арешту

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Про Кредит Банк" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції про зняття арешту.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що накладений постановами про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП № 43202999 від 23.04.2014, ВП № 43932447 від 10.07.2014, ВП № 43932298 від 10.07.2014, ВП № 44432494 від 01.09.2014 арешт на все майно Споживчого товариства "Діамед" порушує права позивача, як іпотекодержателя відповідно до договорів іпотеки № 498-ДЗ12 від 22.03.2006, № 498-ДЗ10 від 14.06.2004 та договору застави №498/09.01-ДЗ2 від 12.09.2001, на задоволення своїх вимог за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Представник позивача через канцелярію суду подав заяву про розгляду справи за його відсутності.

Представники відповідачів у судове засідання не прибули, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, своєї позиції щодо заявлених позовних вимог суду не надали.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд, заслухавши у судовому засіданні представника позивача ухвалив продовжити розгляд справи у письмовому провадженні.

Під час судового розгляду справи, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Між Споживним товариством «Діамед» та Публічним акціонерним товариством "Про Кредит БАНК" укладена Рамкова угода № 498/09.01 від 12.09.2001та на її підставі договір про надання траншу № 105.43164/FW116.9 від 18/07/2012, договір про відкриття кредитної лінії №115.44077/FW116.9від 25/09/2013 та договір про надання траншу №115.44078/ FW116.9 від 25.09.2013.

Між Публічним акціонерним товариством "Про Кредит Банк" та Споживним товариством «Діамед», з метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань, було укладено:

- договір іпотеки №498-Д312 від 22.03.2006 предметом іпотеки за яким є нежиле приміщення №1, №2 (групи приміщень №7), №1 (групи приміщень №7а), №1, №2 (групи приміщень №8), з №1 по №6 (групи приміщень №1) (в літ. «А»), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, заг. площа 264,7 кв.м.: нежиле приміщення №1 по №9 (групи приміщень №5) (в літ. «А»), загальна площа - 291,4 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

- договір застави №498/09.01 -Д32 від 12.09.2001 предметом іпотеки за яким є нежиле приміщення, яке складає 4/100 частини нежилого будинку, заг. площа 84,5 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1;

- договір іпотеки №498-Д310 від 14.06.2004 предметом за яким є нежиле приміщення (в літ. А), яке складає 7/100 частини, що складає 167, 4 кв.м. від нежилого будинку площею 2377,50 кв.м. що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, заг. площа 167,4 кв.м.

Публічним акціонерним товариством "Про Кредит Банк" з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо суб'єкта № 44354139 від 23.09.2015 встановлено факт накладення арешту на все майно Споживчого товариства «Діамед» :

- 23.05.2014 зареєстровано запис № 5765903 про обтяження - арешт нерухомого майна, на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія на номер: 43202999 виданої 23.04.2014 старшим державним виконавцем ВДВС Святошинського РУЮ ОСОБА_2, опис предмета обтяження: все нерухоме майно в межах 70082,12 грн.;

- 10.07.2014 зареєстровано запис №6294436с про обтяження - арешт всього майна, на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 43932447, виданої 10.07.2014, опис предмета обтяження: все нерухоме майно;

-18.07.2014 зареєстровано запис № 6376006 про обтяження - арешт всього майна, на підставі постанови, про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 43932298, виданої 10.07.2014 ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві, опис предмета обтяження: все нерухоме майно;

- 03.10.2014 зареєстровано запис про обтяження - арешт всього майна, на підставі постанови, номер 44432494, дата видачі 01.09.2014, видавник: ОСОБА_3, Центральний відділ державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, Миколаївська обл., опис предмета обтяження: все нерухоме майно.

Позивач, вважаючи, що арешт на нерухоме майно, яке належить Споживчому товариству «Діамед» та передано в іпотеку відповідно до договорів іпотеки № 498-ДЗ12 від 22.03.2006, № 498-ДЗ10 від 14.06.2004 та договору застави №498/09.01-ДЗ2 від 12.09.2001 було накладено неправомірно звернулось з відповідним позовом до суду.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною першою статті 52 Закону України «Про виконавче провадження», встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Таким чином, законодавством передбачено, що поняття «звернення стягнення» охоплює наявність в сукупності трьох послідовних дій: арешт (опис), вилучення та примусова реалізація.

Згідно з частинами першою та другою статті 57 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Отже, накладення арешту на майно у виконавчому провадженні не є актом звернення стягнення на майно, а є лише дією, спрямованою на забезпечення можливості звернення стягнення на майно у майбутньому.

Відповідно до частини восьмої статті 54 Закону України «Про виконавче провадження», примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною шостою статті 3 зазначеного Закону у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Таким чином, у іпотекодержателя виникає право на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки тільки у випадку порушення боржником основного зобов'язання.

Частиною четвертою статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Відповідно до частини шостої статті 54 зазначеного Закону за рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, здійснюються утримання, передбачені статтею 43 цього Закону, після чого кошти використовуються для задоволення вимог заставодержателя. У разі якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, йому виплачуються кошти після належного підтвердження права на заставлене майно. У разі задоволення в повному обсязі вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, встановленому цим Законом.

Отже, у випадку, якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, після задоволення його вимог залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, визначеному цим Законом.

З огляду на викладене, враховуючи те, що накладення арешту на майно у виконавчому провадженні не є актом звернення стягнення на майно, а є дією спрямованою на забезпечення можливості звернення стягнення на майно у майбутньому, а також те, що стягнення коштів за рахунок предмета іпотеки можливо лише у випадку порушення боржником основного зобов'язання та залишок коштів після задоволення вимог іпотекодержателя використовується для задоволення вимог інших стягувачів, суд дійшов висновку про те, що факт накладення арешту на предмет іпотеки не може порушувати переважне право іпотекодержателя на звернення стягнення на майно, що перебуває в іпотеці.

Порядок вчинення державним виконавцем дій щодо накладення арешту на майно боржника встановлено Законом України "Про виконавче провадження ".

Частиною другою статті 25 зазначеного Закону встановлено, що за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Відповідно до частини другої статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Таким чином Законом України "Про виконавче провадження" право державного виконавця на накладення арешту на майно боржника не обмежено перебуванням такого майна у іпотеці та не встановлено обов'язку державного виконавця при накладенні арешту на майно боржника здійснити перевірку відсутності обтяження зазначеного майна іпотекою.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2012 у справі № 2а-2679/12/2670.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що відповідачами було неправомірно накладено арешт на майно боржника постановами ВП №43202999 виданої 23.04.2014, ВП №43932447 від 10.07.2014, ВП № 43932298 від 10.07.2014, ВП № 44432494 від 01.09.2014

Позивачем не надано доказів на підтвердження факту звернення до відповідачів щодо зняття арешту з майна, що перебуває в нього у іпотеці.

З огляду на викладене, враховуючи те, що у суду відсутні підстави вважати, що відповідачами було неправомірно накладено арешт на майно Споживчого товариства «Діамед», а також те, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження факту звернення до відповідачів щодо зняття арешту з майна, яке перебувало у позивача в іпотеці та на яке було накладено арешт, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зобов'язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна.

Згідно з частинами першою та другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Керуючись вимогами статтями 69-71, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити повністю.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі апеляційного оскарження постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.П. Огурцов