Постанова № 57923514, 12.05.2016, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2016 року 14:44Справа № 808/653/16 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Стрельнікової Н.В.,

за участю секретаря Горбової І. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1, м. Запоріжжя,

до: Державної судової адміністрації України, м. Київ,

Апеляційного суду Запорізької області, м. Запоріжжя,

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі - позивач або ОСОБА_1) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Державної судової адміністрації (надалі - відповідач 1 або ДСА України), Апеляційного суду Запорізької області (надалі - відповідач 2), в якому просить суд: визнати протиправною відмову ДСА України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку, в розмірі заробітної плати за останньою посадою за кожен повний відпрацьований рік; зобов'язати ДСА України нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу, у зв'язку з виходом у відставку, в розмірі місячної заробітної плати на посаді судді Апеляційного суду Запорізької області за кожен повний відпрацьований рік, за 27 років.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем 1 протиправно було відмовлено позивачу у виплаті вихідної допомоги у зв'язку з відставкою. Зазначає, що необхідний для відставки стаж роботи 20 років позивач має з 2007 року, так станом на 2007 рік Законом України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції від 15.12.1992 була передбачена виплата вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, у розмірі місячної заробітної плати за кожен повний відпрацьований рік. Необхідний для відставки стаж роботи, а саме 20 років, позивач має з 2007 року. Відмовляючи позивачу у виплаті вихідної допомоги, відповідач 1 посилається на Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014, яким стаття 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" була виключена. Однак, на думку позивача вилучення ст. 136 вказаного Закону не може скасувати вже набутого нею, на той час, права на одержання вихідної допомоги, вважає, що такі дії відповідача 1 суперечать позиції Конституційного суду України висловленого у своїх рішеннях щодо розуміння сутності соціальних гарантій суддів, при цьому зміст та обсяг досягнутих соціальних гарантій не може бути звужено шляхом змін до законодавства, а правовідносини щодо матеріального та соціального забезпечення судді виникають не в момент призначення довічного утримання та вихідної допомоги, а в момент виникнення права на їх призначення, зокрема для позивача з 2007 року.

Позивач в судове засідання не прибув, 15.04.2016 (вх.№12135) подав заяву, якою просить розглядати справу без її присутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Представник відповідача 1 проти заявлених вимог заперечив, зазначивши серед іншого, що підставами для виплати вихідної допомоги є: відповідна норма Закону (яка передбачає таку виплату), постанова Верховної Ради України про відставку судді та наказ голови відповідного суду, де працював суддя до виходу у відставку про відрахування із штату суду. Позивача звільнено з посади судді Апеляційного суду Запорізької області постановою Верховної Ради України від 12.11.2015 № 788-VІІ у зв'язку з виходом у відставку та 27 листопада 2015 року відраховано зі складу суду наказом Голови Апеляційного суду Запорізької області від 25.11.2015 №151-к . Станом на 12.11.2015 Закон України "Про судоустрій і статус суддів" не містив норм, що передбачали виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги. Крім того, звернув увагу на те, що на даний час норми Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 № 1166-VII, яким внесено зміни до ст.136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" діють та у встановленому законодавством порядку вони не визнанні неконституційними. До того ж, вважає за необхідне зазначити, що Державна судова адміністрація України не наділена правами роботодавця, визначеними КЗпП України стосовно суддів, а є лише головним розпорядником коштів для потреб місцевих та апеляційних судів.

З підстав викладених в письмових запереченнях (вх.№10018 від 28.03.2016) просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Представник відповідача 2 у судове засідання не прибув, у наданих суду 28.04.2016 письмових запереченнях (вх.№13739) просив розглянути позов без представника Апеляційного суду Запорізької області.

В обґрунтування заперечень зазначив, що Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 № 1166-VII, який набрав чинності з 01.04.2014 було виключено ст. 136 із Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Постановою Верховної Ради України від 12 листопада 2015 року № 788-VІІ позивача було звільнено із займаної посади, тобто на момент звільнення судді Літвіної В.В. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" не містив норми щодо виплати вихідної допомоги та такі видатки до бюджету на 2015 рік не закладались, у зв'язку з чим вихідна допомога позивачу при звільненні не нараховувалась та не виплачувалась.

Заслухавши пояснення представника відповідача 1, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню.

В липні 2015 року позивачем - суддею Апеляційного суду Запорізької області Літвіною В.В. до Вищої ради юстиції було подано заяву про звільнення з посади судді у відставку. Стаж роботи на посаді судді склав 27 років 11 місяців 14 днів, що не є спірним.

17 вересня 2015 року Вища рада юстиції прийняла рішення №532/0/15-15 внести подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді апеляційного суду Запорізької області у відставку, а 2 жовтня 2015 року - внесла подання №25/0/12-15 до Верховної Ради України.

Постановою Верховної Ради України від 12 листопада 2015 року № 788-VІІ, у зв'язку із поданням заяви про відставку, позивача звільнено з посади судді Апеляційного суду Запорізької області.

04.01.2016 до відповідача 1 надійшла заява позивача від 29.12.2015, відповідно до якої позивач просила нарахувати та виплатити вихідну допомогу в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою з урахуванням довідки про суддівську винагороду, видану Апеляційним судом Запорізької області 27.11.2015.

Листом від 12.01.2016 за № Л3-16-21/16 відповідач 1 повідомив позивача про відсутність правових підстав для нарахування та виплати їй вихідної допомоги у зв'язку зі звільненням у відставку. Зазначена відмова була обґрунтована тим, що 12.11.2015 на момент звільнення позивача у відставку ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" виключена, тому підстави для нарахування та виплати вихідної допомоги відсутні.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у виплаті вихідної допомоги у зв'язку з відставкою, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Як свідчить зміст позову, позивач просить суд зобов'язати відповідача1 нарахувати та виплатити вихідну допомогу, у зв'язку з виходом у відставку, в розмірі місячної заробітної плати на посаді судді Апеляційного суду Запорізької області за кожен повний відпрацьований рік, за 27 років, мотивуючи тим, що на час набуття нею права на відставку діяли норми Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 №2862-ХІІ.

Так, частиною 3 ст.43 Закону України «Про статус суддів», було передбачено, що судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

Проте, Закон України «Про статус суддів», крім ст.43-44, втратив чинність з прийняттям Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VІ. Статті 43 та 44 Закону України «Про статус суддів» діяли до 01.01.2012.

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VІ визначено правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлює систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою і статусу суддів.

Відповідно до ч. 1 ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції Закону, що діяла до 01.04.2014) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Суд звертає увагу позивача, що у своїй заяві до відповідача 1 від 29.12.2015р., позивач просила нарахувати та виплати вихідну допомогу в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою і саме на це звернення позивач отримала відмову, яка є предметом оскарження.

Суд зазначає, що Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 № 1166-VII (набрав чинності 01.04.2014) ст. 136 було виключено із Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Позивач в адміністративному позові посилається на те, що необхідний стаж для відставки, а саме 20 років, вона має з 2007 року, а отже до неї мають застосовуватися положення ч. 1 ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції, що діяла до 01.04.2014).

З приводу зазначених посилань, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 100 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції, що діяла до 01.04.2014), суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

Порядок звільнення судді у відставку, на момент подачі позивачем заяви про звільнення у відставку, регулювався положеннями ст. 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Згідно з положеннями вказаної норми Закону, заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.

Відповідно до ч. 4 ст. 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.

Судом встановлено, що позивачем було подано заяву про відставку до Вищої ради юстиції.

Розглянувши матеріали про звільнення позивача з посади судді Апеляційного суду Запорізької області Вища рада юстиції склала рішення від 17.09.2015 №532/0/15-15, відповідно до якого було вирішено внести подання до Верховної ради України про звільнення позивача з посади судді Апеляційного суду Запорізької області.

Судом встановлено, що позивача було звільнено із займаної посади судді Апеляційного суду Запорізької області Постановою Верховної Ради України від 12.11.2015 № 788-VІІ.

До 12 листопада 2015 року позивач здійснював свої повноваження, як працюючий суддя.

Тобто, статусу судді у відставці позивач набув з моменту набрання чинності Постановою Верховної Ради України. Суд зазначає, що розділ Х, в якому перебуває стаття 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції, яка діяла до 01.04.2014) регламентував статус судді у відставці, а відтак, положення цього розділу можуть застосовуватися лише до осіб, які мають статус судді у відставці. Станом на 01.04.2014 позивач не мав статусу судді у відставці.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Указом Президента України від 10.06.1997 № 503/97 "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" акти Верховної Ради України і Президента України про призначення відповідно до законодавства на посади і звільнення з посад набирають чинності з моменту їх прийняття.

Таким чином, рішення про звільнення позивача з посади у зв'язку з поданням заяви про відставку набрало чинності 12.11.2015.

Суд зазначає, що на момент прийняття рішення про звільнення позивача з посади судді у відставку норма, що передбачала виплату судді вихідної допомоги (ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"), з тексту Закону України "Про судоустрій і статус суддів" була виключена.

Крім того, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у Рішенні № 10-рп/2013 від 19.11.2013 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 Розділу XII "Прикінцеві положення", абзацу 4 пункту 3, абзацу 4 пункту 5 Розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів", за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

Слід зазначити, що відповідно до ст. 8 Основного Закону закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Статтею 147 Конституції України право вирішувати питання про відповідність законів Конституції України та право офіційного тлумачення законів України надано Конституційному Суду України.

Судом встановлено, що норми Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 №1166-VІІ, якими внесені зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", не змінено, не визнано неконституційними чи такими, що не підлягають застосуванню.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з приписів ч.3 ст.2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи позивача спростовуються вищевикладеним.

За вказаних обставин суд приходить до висновку, що відповідачі діяли в межах Закону, шляхом застосування норм законодавства, актуальних саме на час прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення позивача із займаної посади.

Виходячи з викладеного, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, а отже в їх задоволенні слід відмовити.

Враховуючи вищезазначене, та керуючись 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Н.В.Стрельнікова