Постанова № 57923408, 24.05.2016, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2016 року м.Житомир справа № 806/535/16

категорія 12.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сичової О.П.,

секретар судового засідання Мазур О.О.,

за участю: позивача, представника позивача та представника відповідача

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні та моральної шкоди,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом в якому з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог (а.с. 39-40) просить суд:

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Житомирській області (код ЄДРПОУ 40108625) на користь ОСОБА_1 (іден.номер НОМЕР_1) компенсацію за затримку розрахунку при звільнені в розмірі 29187 (двадцать дев"ять тисяч сто вісімдесят сім) грн. 85 коп.;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Житомирській області (код ЄДРПОУ 40108625) на користь ОСОБА_1 (іден.номер НОМЕР_1) моральну шкоду в розмірі 10000 (десять тисяч) грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на приписи статей 116, 117 Кодексу законів про працю України просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 29187,85 грн. Також, зазначає, що не проведення вчасних виплат завдало йому моральної шкоди. Позивач зазначає, що дії відповідача стосовно невиконання ним свого обов'язку щодо повного розрахунку належних коштів призводить до втрати нормальних життєвих зв'язків, моральних страждань, додаткових зусиль для організації життя, неможливості пройти лікування, необхідності запозичувати кошти у рідних, що спричиняє позивачу втрату душевного спокою та рівноваги.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити позов з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях, просив у позові відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

В період з 21.11.1995 по 31.12.2015 ОСОБА_1 працював в органах внутрішніх справ України та Національної поліції України на різних посадах, останньою з яких була командир роти батальйону патрульної поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області, що підтверджується записами в трудовій книжці (а.с.8-9).

Згідно із наказом Головного управління Національної поліції в Житомирській області від 30.12.2015 №72 о/с позивач звільнений за п.2 ч.1 ст.77 (через хворобу) Закону України "Про Національну поліцію", вислуга років на день звільнення складає 21 рік 06 місяців 07 днів (а.с.10).

Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Водночас, питання проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України "Про Національну поліцію" №580-VIII від 02.07.2015.

Статтею 77 вказаного Закону врегульовано питання звільнення зі служби в поліції.

Грошове забезпечення поліцейських Національної поліції врегульовано ст.94 зазначеного Закону та Постановою Кабінету Міністрів України №988 від 11.11.2015 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції".

Проте зазначеними нормативними актами не визначено порядку проведення розрахунку при звільненні зі служби в поліції.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі №21-8а15, а тому суд критично оцінює заперечення відповідача щодо неможливості застосування трудового законодавства до даних правовідносин.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Частиною 1 статті 117 КЗпП України зазначається, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно п.20 Постанови Пленуму ВСУ №13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).

Відповідно до п. 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню (п.6 Постанови Пленуму ВСУ №13 від 24.12.1999).

Враховуючи, що одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 виплачено лише 16.05.2016, тобто із затримкою, суд задовольняє вимоги про стягнення компенсації за затримку проведення розрахунку в розмірі 29187,85 грн. виходячи із наступного.

Матеріалами справи доведено, що грошове забезпечення ОСОБА_1 за листопад 2015 року (24 календарні дні) складає 3720,00 грн.

Грошове забезпечення ОСОБА_1 за грудень 2015 року складає 7998,00 грн., а разом 11718 грн. (а.с.41).

Середньоденний заробіток становить: 11718 грн. поділене на кількість фактично відпрацьованих днів листопаді, грудні 2015 року (24+31)= 213,05 грн.

213,05*137 днів (кількість календарних днів у січні, лютому, березні, квітні по 16 травня 2016 року) і станом на 16.05.2016 становить 29187 (двадцать дев"ять тисяч сто вісімдесят сім) грн. 85 коп.

Щодо стягнення з відповідача моральної шкоди суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно п.5 зазначеної Постанови, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювання, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіюванням та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позивачем не надано доказів заподіяння йому відповідачем моральної шкоди. Судом не встановлено обставин, що підтверджують спричинення позивачу моральної шкоди.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України,

постановив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Житомирській області на користь ОСОБА_1 компенсацію за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 29187 (двадцять дев"ять тисяч сто вісімдесят сім) грн. 85 коп.

В решті позову відмовити.

Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.П. Сичова

Повний текст постанови виготовлено: 26 травня 2016 р.