Ухвала суду № 57923114, 23.05.2016, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 750/4743/15-ц Провадження № 22-ц/795/842/2016 Головуючий у I інстанції -Логвіна Т. В. Доповідач - Шитченко Н. В.Категорія - цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2016 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючої - судді Шитченко Н.В.

суддів: Бобрової І.О., Острянського В.І.,

при секретарі - Зіньковець О.О.,

за участю позивача ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, -

в с т а н о в и в:

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 березня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 визнано такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_3.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на ухвалення рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповноту з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить скасувати вказане рішення суду, а провадження у цивільній справі закрити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції безпідставно взятий до уваги, як доказ у справі, складений начальником КП «ЖЕК-13» акт про непроживання її та дітей у спірній квартирі. ОСОБА_3 зазначає, що даний акт складався вже після подачі позову до суду, а в зазначений в позовній заяві період подібних актів не складалося.

Заявник стверджує, що прийняті судом покази свідків з боку позивача не можуть бути належними доказами по справі і до них слід відноситись критично.

Також вказує на те, що при постановленні рішення суд неправильно визначив правовою підставою для задоволення позову обрання нею іншого постійного місця проживання та не дав належної оцінки тому факту, що проживання у її бувшої свекрухи в с. Зайці мало тимчасовий характер та було пов'язано із складними сімейними обставинами.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач зі своїми неповнолітніми дітьми у 2014 році вибула на постійне місце проживання в інше жиле приміщення по АДРЕСА_8, що, у відповідності до приписів ст. 107 ЖК України, є правовою підставою для визнання ОСОБА_3 та її неповнолітніх дітей такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_3.

З таким висновком районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.

Так, з довідок КП «ЖЕК-13» Чернігівської міської ради вбачається, що в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані квартиронаймач ОСОБА_3 та її неповнолітні діти - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 65-66). Також у даному приміщенні зареєстрована позивач ОСОБА_1 зі своєю неповнолітньою дочкою.

Вищевказана спірна квартира належить до державного житлового фонду та перебуває на балансі КП «ЖЕК-13» Чернігівської міської ради, що підтверджується даними особового рахунку № 317016-0 (а.с. 6).

Позивач, посилаючись на приписи ст. 107 ЖК України, звернулась до суду з позовом про визнання ОСОБА_3 та її дітей такими, що втратили право користування житловим приміщенням в зв'язку з їх вибуттям на інше постійне місце проживання в червні 2014 року.

Ч. 2 ст. 107 ЖК України передбачено, що у разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне місце проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року "Про деякі питання, що виникли у практиці застосування судами Житлового кодексу України" визначено, що на ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Згідно повідомлення Левковицької сільської ради від 28 травня 2015 року ОСОБА_3 та її малолітні діти ОСОБА_5 та ОСОБА_6 проживають без реєстрації за адресою: АДРЕСА_4, житловий будинок на праві власності належить ОСОБА_7 (а.с. 33).

Відповідно довідки Чернігівського ДНЗ № 46 «Теремок» ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, перебував на обліку в закладі з 01 вересня 2011 року по 20 листопада 2014 року включно, останній раз дитина відвідувала заклад 16 вересня 2014 року та вибула з дитячого закладу за бажанням матері до смт. М.Коцюбинська в дитячий садок з логопедичною групою (а.с. 27).

З інформації, наданої завідувачем М.-Коцюбинським ДНЗ (ясла-садок), вбачається, що ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, зарахований 24 листопада 2014 року до старшої вікової групи на підставі заяви матері дитини - ОСОБА_3, в якій зазначена адреса проживання: АДРЕСА_5. Станом на 28 травня 2015 року дитина числиться в табельному списку дітей ДНЗ (а.с. 30).

11 серпня 2015 року комісією у складі майстра КП «ЖЕК-13» ОСОБА_8 та позивача ОСОБА_1, у присутності двох сусідів, був складений акт про не проживання особи за місцем реєстрації, зі змісту якого вбачається, що з травня 2014 року по день складання акту за місцем реєстрації АДРЕСА_2 ОСОБА_3 та її неповнолітні діти ОСОБА_5, ОСОБА_6 не проживають (а.с. 123). Вказаний акт на даний час є чинним і відповідачем не спростований.

Квитанціями про сплату комунальних послуг підтверджено, що витрати по утриманню квартири по АДРЕСА_6 за період з квітня 2014 по травень 2015 року несла ОСОБА_1 (а.с. 34-43)

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, пославшись на вибуття ОСОБА_3 зі своїми дітьми на постійне місце проживання в інший населений пункт, де останні фактично проживають, а старша дитина відвідує дошкільний дитячий заклад. Ці висновки суду першої інстанції належними доказами стороною відповідача не спростовані. Матеріали справи не містять також доказів про те, що відповідач, як квартиронаймач, утримує спірне приміщення, сплачуючи комунальні послуги, та отримує кореспонденцію за адресою місця реєстрації, що також, на думку колегії суддів, свідчить про відсутність у ОСОБА_3 інтересу до спірного помешкання.

Посилання відповідача на отримання нею допомоги при народжені дитини ОСОБА_6 та субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг саме за місцем реєстрації по АДРЕСА_7 не заслуговують на увагу апеляційного суду, оскільки наведені обставини лише свідчать про звернення ОСОБА_3 із заявами до відповідних державних установ за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання, проте жодним чином не підтверджують фактичного проживання заявника за вказаною адресою.

Не являються підставою для скасування судового рішення посилання відповідача на покази свідка ОСОБА_9, яка є лікарем-педіатром малолітньої дитини відповідача, оскільки огляд у такого лікаря здійснюється в дитячій поліклініці за місцем реєстрації матері дитини, а належні та допустимі в контексті ст. 57-59 ЦПК України дані про те, що дитина оглядалась лікарем саме на дому (у спірній квартирі), матеріали справи не містять.

Не можуть бути підставою для скасування вірного по суті рішення твердження ОСОБА_3 про неможливість визнання показів свідків з боку позивача належними доказами по справі, оскільки зазначені покази узгоджуються з зібраними по справі даними та не протирічать один одному.

Є хибними твердження відповідача про те, що суд першої інстанції безпідставно проігнорував пояснення ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_3, які свідчили про проживання відповідача з дітьми у спірній квартирі, оскільки за положеннями ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Отже, за відсутності інших належних та допустимих доказів проживання ОСОБА_3 у спірній квартирі, покази наведених свідків є припущеннями, на яких не може ґрунтуватись судове рішення.

Сама ОСОБА_3, як в апеляційній скарзі, вказуючи на незаконність судового рішення, так і в ході розгляду справи апеляційним судом, повідомляла про те, що дійсно вивезла певні речі та на деякий час переїхала мешкати до бувшої свекрухи в с. Зайці. Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що влаштування дитини до дитячого садка в іншому населеному пункті, тримання господарства та худоби за місцем мешкання в с. Зайці у сукупності із відсутністю даних про сплату відповідачем комунальних платежів за утримання спірної квартири свідчать саме про обрання особою іншого постійного місця проживання та втрату інтересу до спірного житла. Всі надані відповідачем докази щодо проживання її та дітей у квартирі АДРЕСА_2 отримані, як свідчать відповідні дати в них, після пред'явлення позову і не охоплюють зазначений ОСОБА_1 в позовній заяві період з червня 2014 року по травень 2015 року.

Враховуючи наведені обставини, апеляційний суд приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на відповідних положеннях законодавства, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, і підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 315-317, 319, 324 ЦПК України, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 березня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:Судді: