Ухвала суду № 57922863, 18.05.2016, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 748/3579/15-ц Провадження № 22-ц/795/791/2016 Категорія -цивільнаГоловуючий у I інстанції -Майборода С. М. Доповідач - Шевченко В. М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2016 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіШевченка В.М.,суддів:Лакізи Г.П., Скрипки А.А.при секретарі:Покладі Д.В.за участю:позивача ОСОБА_5 та її представника ОСОБА_6, представників відповідача - ОСОБА_7 та ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою державної установи «Чернігівський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України» на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 09 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до державної установи «Чернігівський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

в с т а н о в и в:

Не погоджуючись з рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 09 березня 2016 року, державна установа «Чернігівський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України» звернулася до апеляційного суду Чернігівської області з апеляційною скаргою, в якій просила рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 09 березня 2016 року позов ОСОБА_5 до Державної установи «Чернігівський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково, поновлено ОСОБА_5 на посаді помічника лікаря-епідеміолога відділення організації епідеміологічних досліджень Чернігівського міського відділу лабораторних досліджень Державної установи «Чернігівський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України» з 19 листопада 2015 року, стягнуто з Державної установи «Чернігівський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України» на користь ОСОБА_5 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 листопада 2015 року по 09 березня 2016 року в сумі 11 720 ( одинадцять тисяч сімсот двадцять) грн 72 (сімдесят дві) коп. В задоволенні позовних вимог в частині скасування наказу про звільнення відмовлено та вирішено питання про судовий збір. Рішення суду першої інстанції в частині поновлення ОСОБА_5 на роботі підлягало негайному виконанню.

ДУ «Чернігівський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України» вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, що призвело до неправильного застосування норм права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що попередження про можливе звільнення відбулось у зв'язку з реорганізацією установи, скороченням штатної чисельності посад, а також у зв'язку зі зміною істотних умов оплати праці працівників. Така робота проводилась у відповідності до вимог наказу Державної санітарно-епідеміологічної служби України №104 від 21.07.2015 року «Про затвердження чисельності працівників державних установ, що належать до сфери управління Держсанепідслужби України», яким затверджена гранична чисельність працівників державних установ, що належать до сфери управління Держсанепідслужби України, у додатку до вищевказаного наказу у п.25 Державній установі «Чернігівський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України» чисельність працівників затверджена цифрою 539, а станом на 01.01.2015 року така цифра становила 556 посад.

Попередження працівників здійснювалось у відповідності до ст.49-2 КЗпП України не пізніше, ніж за два місяці, і хоча законодавство не вимагає письмового попередження, задля уникнення спірних питань всіх працівників повідомили під розписку, що виключило можливі посилання працівників на те, що ними неправильно зрозуміло зміст попередження.

Також ДУ «Чернігівський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України» зазначає, що у зв»язку з неможливістю збереження всіх посад, які були в штатному розписі лабораторного центру, до ведення нового штатного розкладу було прийнято рішення про максимальне збереження місця роботи для працівників, ОСОБА_5 з новими умовами погодилась; однак 18.11.2015 року позивач відмовилася виконувати свої функціональні обов»язки, про що комісією був складений акт про її відмову продовжувати роботу в нових умовах. Станом на 18.11.2015 року колишні істотні умови праці не могли бути збережені, позивач не погодилась працювати в нових умовах, тому трудовий договір з нею припинився об»єктивно з підстав зазначених у п.6ст.36 КЗпП України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до положень ст.308ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суд з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач працювала на посаді помічника лікаря-епідеміолога відділення організації епідеміологічних досліджень Чернігівського міського відділу лабораторних досліджень, з якої 18 листопада 2015 року була звільнена на підставі п.6 ст.36 КЗпП України у зв»язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці наказом № 339к від 18 листопада 2015 року (а.с.27-32, 95-96).

Згідно з роз»ясненнями викладеними в п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992року(з наступними змінами)№9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з»ясовувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення

Наказом № 68 від 15 вересня 2015 року, прийнято рішення щодо введення в дію з 18 листопада 2015 року штатного розпису Державної установи«Чернігівський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України» в межах граничної чисельності 539 штатних одиниць. У порядку, визначеному законодавством про працю, варто вирішити питання щодо звільнення працівників на підставі п.1 ст.40 КЗпП (а.с.92-93).

Додатком до зазначеного наказу №68 була створена комісія з питань переважного права на залишення на роботі працівників ДУ «Чернігівський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України» ( а.с.94).

Як вбачається із попередження ОСОБА_5 08.09.2015 року, у зв»язку із змінами в організації праці і затвердженням нової структури та штатного розпису у Чернігівському міському відділі лабораторних досліджень, позивач була попереджена відповідачем про можливість її звільнення за п.1ст.40 КЗпП України, і їй була запропонована 0,75 посади помічника лікаря-епідеміолога відділення, з даною пропозицією позивач погодилася (а.с.91).

Відповідно до ч. 3 ст. 32 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Отже зі змісту зазначеної норми вбачається, що зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці.

Відмова працівника від переведення в іншу місцевість разом з підприємством,установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв»язку із змінами істотних умов праці, є підставою для припинення трудового договору за п.6ст.36 КЗпП України.

Зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна звільненю у зв»язку із зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у справі №6-2748 цс 15 від 23 березня 2016 року.

В матеріалах справи відсутні дані, про видання відповідачем наказу про внесення змін в організацію виробництва і праці, в якому розкривається зміст цих змін, що ОСОБА_5, істотні умови праці якої у зв»язку із змінами в організації виробництва і праці підлягають зміні, персонально попереджається про те, що з такого-то конкретного дня (але не раніше ніж через два місяці після персонального попередження) змінюються умови її праці, як це передбачено ч.3ст.32 КЗпП України.

В п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9, припинення трудового договору за п.6 ст.36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи із зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізація робочих місць, введення нових форм організації праці, у т. ч. перехід на бригадну або на індивідуальну форму, впровадження передових методів, технологій тощо).

Враховуючи конкретні обставини справи, суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги акт від 18.11.2015 року, про відмову ОСОБА_5 від переведення на 0,75 ставки посади помічник лікаря - епідеміолога відділення епідеміологічних досліджень (а.с.90). Дана обставина, відсутності відмови позивача від продовження роботи, заперечується в категоричній формі ОСОБА_5, яка зазначила, що саме 18.11 2015 року прибула на роботу для виконання своїх трудових обов»язків, і надану нею згоду при попередженні 08.09.2015 року на продовження роботи із 0,75 посади помічника лікаря - епідеміолога не скасовувала, а мала намір продовжувати роботу із зменшеною оплатою праці у відділенні організації епідеміологічних досліджень відділу лабораторних досліджень на посаді помічника лікаря - епідеміолога, тому відомості, які наведені в зазначеному акті від 18.11.2015 року не відповідають дійсності.

Матеріали справи не містять ніяких належних доказів, що ОСОБА_5 відмовилась від продовження роботи із зменшеною оплатою праці( 0,75 посади), у відділенні організації епідеміологічних досліджень відділу лабораторних досліджень на посаді помічника лікаря - епідеміолога.

Враховуючи зазначене, доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_5 відмовилась 18.11.2015року продовжувати працювати в нових умовах, на які вона дала згоду 08 09.2015 року, суперечать фактичним обставинам справи і не можуть бути взяті до уваги.

Суд першої інстанції, встановивши при розгляді справи, що наказ №339 к від 18 листопада 2015 року про звільнення ОСОБА_5 за п.6 ст.36 КЗпП України не відповідає законові, оскільки позивач звільнена без законної підстави, відповідно до положень ст.235 КЗпП України поновив її на попередній посаді помічника лікаря - епідеміолога відділення організації епідеміологічних досліджень Чернігівського міського відділу лабораторних досліджень Державної установи «Чернігівський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України» та стягнув середній заробіток.

При цьому колегія суддів не може взяти до уваги пояснення представників відповідача в засіданні апеляційного суду про можливість поновлення позивача лише на 0,5 посади помічника лікаря - епідеміолога відділення організації епідеміологічних досліджень, куди вона наказом № 338к від 18 листопада 2015 року була переведена на підставі нових структур та штатного розпису ДУ «Чернігівський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України» введеного в дію з 18.11.2015 року (а.с.97-100).

Оскільки із записів в трудовій книжці ОСОБА_5 вбачається, що така була звільнена з посади помічника лікаря - епідеміолога відділення організації епідеміологічних досліджень (а.с.22-32). ОСОБА_5 в судовому засіданні зазначила, що про існування зазначеного наказу №338к від 18 листопада 2015 року про перевод, їй стало відомо лише в судовому засіданні, і ніхто її згоди на таке переведення на 0,5 посади помічника лікаря - епідеміолога не запитував.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що вищенаведений наказ №338к від 18 листопада 2015 року про перевод, не має правового значення при поновленні ОСОБА_5 на роботі, яка працювала і була відповідачем незаконно звільнена саме з посади помічника лікаря-епідеміолога відділення організації епідеміологічних досліджень Чернігівського міського відділу лабораторних досліджень, і тому позивач підлягає поновленню на цю посаду, на 0,5 посади помічника лікаря-епідеміолога позивач не працювала і тому поновлення її на цю посаду суперечило б положенням ч.1ст.235 КЗпП України.

Врахувавши, що між сторонами виник спір із приводу правомірності прийняття рішення про звільнення з роботи ОСОБА_5 за п.6 ст.36 КЗпП України, судом першої інстанції обґрунтовано задоволено позов в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановлене судом рішення є законним і обґрунтованим з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги є необгрунтованими, тому апеляційну скаргу необхідно відхилити і залишити рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу державної установи «Чернігівський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України» - відхилити.

Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 09 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: