Рішення № 57921665, 27.04.2016, Кам'янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 676/1680/16-ц

Номер провадження 2/676/1108/16

Копія

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2016 року м. Кам'янець - Подільський

Кам'янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області

в складі: головуючого-судді Бондаря О.О.

при секретарі Мазуркевич О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» про визнання договору недійсним ,стягнення коштів,

Встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» про визнання недійсними договору фінансового лізингу № 003054 від 22 лютого 2016 року , стягнення 90000 гривень , матеріальної шкоди в сумі 1080 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовує тими обставинами, що поки він сплачував авансовий платіж в сумі 90000 гривень , то представник відповідача оформляв оспорюваний договір. Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» при укладанні договору повідомила, що у випадку сплати наявних в позивача 90000 гривень йому буде 03 березня 2016 року поставлено трактор, передбачений договором. Умови спірного договору є несправедливими, даний договір не було посвідчено нотаріусом. Через декілька днів позивачу зателефонували і повідомили, що для отримання трактора йому необхідно сплатити ще 108000 гривень. Трактор позивачу відповідачем надано не було. При укладанні договору позивачу не повідомлялося, що 90000 гривень це адміністративний платіж.

Представник позивача в судове засідання не зявився. Подав заяву про розгляд справи у його відсутності.

Представник відповідача в судове засідання повторно не зявився, причини неявки суду не повідомив.

Вивчивши матеріали справи в повному обємі, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем було укладено договір фінансового лізингу № 003054 від 22 лютого 2016 року (далі - Договір) , згідно умов якого відповідач мав надати позивачу в користування транспортний засіб (трактор) марки FOTON FT 454

З копії квитанції від 22 лютого 2016 року ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» за № 191С54406 вбачається, що позивач сплатив на рахунок відповідача 90000 гривень.

Згідно квитанції 22 лютого 2016 року ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» за № 191С54406 вбачається, що позивач сплатив за послуги банку комісію в сумі 1080 гривень 00 коп.

З копії наданого позивачу рахунку вказано призначення платежу: «Платіж по Договору Фінансового Лізингу № 003054 від 22.02.2016 року», загальна сума 90000 гривень.

Не зазначення в квитанції дійсного призначення платежу - "адміністративний платіж" дає підстави для висновку, що дії відповідача були нечесними та недобросовісними і вчинені умисно, щоб привабити клієнта та схилити його до укладання договору.

Разом з тим, в Договорі у розділі "визначення термінів" та по тексту договору цей платіж значиться як першочерговий одноразовий адміністративний платіж, зазначений в додатку № 1 до договору у розмірі 1200 доларів США - 10% від вартості предмета лізингу за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору. При цьому додатково зазначено, що таке призначення вказаного платежу зберігається незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату.

Згідно п. 4.1 Договору Лізингодавець надає в користування Предмет Лізингу Лізингоодержувачу не пізніше 120 днів з дати отримання на поточний рахунок Лізингодавця «Адміністративного платежу», «Авансового платежу» , у разі наявності сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.4 ст. 9 даного договору, або різниці вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.6 ст. 9 даного договору.

У статті 11 оспорюваного договору визначені умови переходу від лізингодавця до лізингоодержувача права власності на предмет лізингу (викуп предмета лізингу).

Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого у лізинг майна.

Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору фінансового лізингу поширюються, зокрема і елементи договорів оренди та купівлі-продажу.

Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що сторони остаточно не визначились з вартістю предмета лізингу та, як наслідок, не погодили графік сплати лізингових платежів, який в договорі неодноразово згадується як Додаток № 3, але до договору не додається.

У пункті 8.2 оспорюваного Договору вказана погоджена сторонами вартість предмета лізингу, однак лише на момент укладання договору (12000 доларів США , гривневий еквівалент становить 330000 гривень.

За умовами договору вона може бути змінена, в залежності від зміни обмінного курсу долара США до української гривні або у разі зміни відпускної ціни транспортного засобу у продавця (8.3 Договору).

При цьому, зі змісту договору випливає, що лізингоодержувач в жодному разі не може вплинути на вибір продавця та підбір товару за вигідною для нього ціною. Таке обмеження лізингоодержувача та невизначеність з обсягом майбутніх лізингових платежів ставить позивача в повну залежність від відповідача, інтерес якого полягає в отриманні більшого прибутку від якомога дорожчого предмета лізингу.

Фінансовий лізинг є непрямим лізингом з точки зору цивільного права і майно, що передається лізингодавцем у користування лізингоодержувача за таким договором, лізингодавець має придбати у відповідного постачальника (продавця) відповідно до умов та специфікацій, встановлених лізингоодержувачем.

У такий спосіб законодавець захищає право споживача фінансових послуг на вільний вибір предмета лізингу, його ціни та обрання контрагента.

За договором фінансового лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - у можливості користуватися обраним ним предметом лізингу тапридбати його у власність шляхом викупу з зарахуванням до купівельної ціни сплачених лізингових платежів.

Відповідно дост. 692 ЦК Українипокупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Юридична природа договору фінансового лізингу та можливість викупу предмета лізингу, дає підстави для висновку, що укладаючи такий договір, споживач послуг має право знати обсяг фінансових зобов'язань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу.

За таких обставин, та відповідно до положеньст. 655 ЦК України, суд вважає, що погоджена сторонами ціна предмету лізингу є істотною умовою такого договору.

Такожіз Договорута додатку №2 (специфікація) вбачається, що предмет фінансового лізингу належним чином не визначений, зокрема відсутні технічні та індивідуальні характеристики транспортного засобу , рік його випуску, продавець (постачальник), ціна у грошовій одиниці України.

У пункті 4.3 Договору вказано, що разом з підписанням акту приймання передачі лізингодавець передає лізингоодержувачу графік сплати лізингових платежів (план відшкодування або додаток №3 до даного договору), який сторони зобов'язані підписати до моменту підписання акту приймання передачі предмета лізингу.

Згідно пунктів 12.1; 12.13 Договору лізингоодержувач не має права відмовитись від запропонованого та повинен пристати на пропозицію відповідача, а у разі відмови договір може бути розірваний. Адміністративний платіж в такому випадку поверненню не підлягає, крім того на лізингоодержувача накладаються додаткові фінансові санкції

Відповідно до п. 3.2.7 Договору лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати оспорюваний договір у випадку неможливості придбання предмета лізингу або відмови Продавця здійснити продаж/або поставку Предмета лізингу та у разі не обрання предмета лізингу лізингоодержувачем протягом одного року. У такому випадку лізингодавець повертає лізингоодержувачу кошти на умовах п.12.1 ст.12 Договору, що стосується обсягу повернення коштів, а адміністративний платіж взагалі поверненню не підлягає

Така умова договору є несправедливою, як сама по собі, так і з огляду на те, що згідно п. 12.1 цього договору наслідком розірвання договору з ініціативи лізингоодержувача, який не отримав транспортний засіб, є утримання з нього штрафу в розмірі 40% від сплаченого авансового платежу та неповернення йому усієї суми адміністративного платежу.

Відповідно до п. 10.1 оспорюваного Договору лізинговим платежем є платіж, що сплачується кожного місяця лізингоодержувачем на користь лізингодавця відповідно до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Додаток №3 до договору). Кожен лізинговий платіж включає: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування в розмірі 21% річних на залишок частини від обсягу фінансування; частину вартості предмета лізингу; комісію за супроводження договору в розмірі 7 відсотків.

Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (додаток №3) та сам обсяг таких платежів сторони не погодили та не підписали в момент укладення договору, що вказує на невизначеність загального обсягу фінансування.

Вказана обставина є істотним порушенням принципу справедливості та добросовісності, може поставити позивача у невигідні для нього фінансові умови, чого він не знав в момент підписання договору, позаяк не міг передбачити максимальну вартість предмета лізингу, який йому запропонує відповідач.

Відповідно до п. 10.4 Договору у разі зміни вартості предмета лізингу з моменту укладання даного договору сторони домовились та беруть на себе зобов'язання, до купівлі транспортного засобу підписати додаток №3 до даного договору із встановленням щомісячних платежів, які розраховуються із ціни транспортного засобу на момент купівлі .

Пунктами 1.7, 9.7 оспорюваного Договору передбачено обов'язок сплати лізингоодержувачем до моменту передачі йому предмета лізінгу ( протягом 120 робочих днів) різниці до вже сплаченого авансового платежу.

В такий спосіб лізингоодержувач передбачає імовірне подорожчання предмета лізингу. Однак, в договорі не передбачено дій лізингодавця, зокрема повернення частини сплаченого авансового платежу лізингоодержувачу, як надмірно сплаченої суми у випадку придбання транспортного засобу за нижчою ціною, що не виключено в умовах нестабільності цінової політики.

Згідно зст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

У відповідності до вимогст.806 ЦК Україниза договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюютьсяЗаконом України " Про фінансовий лізинг".

Відповідно до ч.2ст. 1 Закону України"Про фінансовий лізинг"за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника)відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікаційтаумов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За правилами ч. 1 ст.3 Закону України «Про фінансовий лізинг» та ст. 807 ЦК України предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками.

Згідно ч.1ст. 184 ЦК Україниріч є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

Відповідно до ч. 2ст. 6 ЗУ "Про фінансовий лізинг"істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу;строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За приписамистатті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг"лізингоодержувач має право: обирати предмет лізингу та продавцяабовстановити специфікацію предмета лізингу і доручити вибір лізингодавцю; відмовитисявід прийняття предмета лізингу, який не відповідає його призначенню та/або умовам договору, специфікаціям; вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках; вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням умов договору лізингу. Означені права лізингоодержувача не знайшли свого відображення у змісті оспорюваного договору.

Статтею 16 ЗУ "Про фінансовий лізинг"встановлено, щолізингові платежі можуть включати: а) суму яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору.

Як вбачається із змісту договору лізингу, укладеного між сторонами, адміністративний платіж - це першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу першого платежу, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення Договору. Згідно додатку №1 до Договору розмір адміністративного платежу становить 1200 доларів США .

З огляду на положення статті 16 Закону адміністративний платіж не відноситься до витрат лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Про те, що адміністративний платіж не є лізинговим платежем свідчить і той факт, що у спірному Договорі у розділі "визначення термінів", лізинговий платіж і адміністративний платіж мають свої окремі визначення, із яких також випливає, що адміністративний платіж не підпадає під визначення лізингового платежу, наведене уст.16 ЗУ "Про фінансовий лізинг".

Вказану обставину підтверджує і той факт, що пунктом п.12.1 оспорюваного Договору лізингу передбачено, що у випадку розірвання договору лізингоодержувачем комісія за організацію даного договору лізингоодержувачем не повертається.

Стаття 627 ЦК Українипередбачає свободу договору, яка полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживача.

Держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри. Разом з тим споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму. Отже, для споживача існує ризик помилково придбати не потрібні йому послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, зокрема положеннямиЗУ "Про захист прав споживачів".

Відповідно до ч. 1ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів"продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Згідно ч.2 цьогоЗаконуумови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

З врахуванням вищевикладеного, аналізу договору фінансового лізингу, суд вважає, що в оспорюваний договір включені несправедливі умови, які зазначені у ч. 3ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", а саме: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця;надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Відповідно до положеньст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів"підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Порушення цієї норми закону знайшло вираження в тому, що відповідач при укладанні з позивачем договору фінансового лізингу завуалював призначення першого адміністративного платежу в розмірі 1200 доларів США під вигляд "платіж за договором", який за умовами договору не повертається в жодному випадку.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про невідповідність положень договору фінансового лізингу № 003054 від 22 лютого 2016 року принципам добросовісності, розумності, справедливості та рівності сторін у договорі. Положення оспорюваного договору порушують вимогиЗакону України "Про фінансовий лізинг"таЗакону України "Про захист прав споживачів".

Згідно ч. 1ст. 806 ЦК Україниза договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати у власність другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату.

Відповідно до ч. 2ст. 806 ЦК Українидо договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей та законом.

Відповідно до частини другоїстатті 806 ЦК Українидо договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно достатті 628 ЦК України.

Згідностатті 799 ЦК Українидоговір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першоїстатті 220 ЦК Україниу разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Вищезазначене узгоджується з правовою позицією ВСУ України № 6-2766цс15

Верховний Суд України у Постанові від 19 грудня 2012року у справі №6-87цс12 висловив позицію, що визнання нікчемного правочину судом недійсним законом не вимагається, тобто для сторін правочину він не спричиняє правових наслідків, крім наслідків його недійсності.

Враховуючи, що договір фінансового лізингу № 003054 від 22 лютого 2016 року, укладений між сторонами є нікчемним, то він не підлягає визнанню недійсним а судом повинен застосовуватись спосіб захисту прав і законних інтересів позивача в виді застосування наслідків нікчемного правочину.

Частиною 2ст. 215 ЦК Українивстановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним не вимагається.

За змістомст. 216 ЦК Українинедійний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а кожна із сторін такого правочину зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 90000 гривень , отриманих відповідачем.

Позов про відшкодування матеріальної шкоди в сумі 1080 гривень не підлягає задоволенню, оскільки ці кошти сплачувались за послуги ПАТ «ОСОБА_2 Аваль».

Враховуючи, що позивача, який при зверненні до суду обґрунтовував позовні вимоги порушенням його прав . передбачених Законом України «Про захист прав споживачів» , звільнено від сплати судового збору, то з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 892 гривні 58 коп. ( 910 грн. 80 коп. х 98 %). (90000 грн. сума задоволених позовних вимог / 91080 гривень сума заявленого позову) = 98 %

Відповідно до ч.3ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної частини вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.. 208 - 210, 212 - 214 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Застосувати правові наслідки нікчемної угоди та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» на користь ОСОБА_1 90000 гривень.

В стягненні з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» на користь ОСОБА_1 матеріальних збитків в сумі 1080 гривень відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» на користь держави судовий збір в сумі 892 гривні 58 коп.

На рішення позивачем може бути подана апеляційна скарга протягом 10 днів з дня отримання копії рішення до апеляційного суду Хмельницької області через Кам'янець-Подільський міськрайонний суд.

Рішення набирає законної сили в порядку , передбаченому ст. 223 ЦПК України.

Суддя Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Бондар О.О