Ухвала суду № 57919389, 20.05.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 11-сс/785/653/16

Номер справи місцевого суду: 522/7147/16-к

Головуючий у першій інстанції Попревич В.М.

Доповідач Копіца О. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.05.2016 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Копіци О.В.

суддів та Толкаченка О.О., Балана В.Д.

секретаря судового засідання Головченко Ю.Л.,

за участю прокурора Мєняліна А.С.

представника ОСОБА_4 - адвоката Споришева М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на ухвалу слідчого судді Приморського райсуду м. Одеси від 26.04.2016 року в рамках кримінального провадження №12016160000000040 про арешт майна,

встановив:

Зазначеною ухвалою слідчого судді задоволено клопотання прокурора відділу прокуратури Одеської області Мєняліна А.С. про арешт майна та накладений арешт на речі та предмети, вилучені 20.04.2016 р. в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1, перелік якого міститься в резолютивній частині ухвали суду.

Мотивуючи своє рішення, слідчий суддя вказав, що підставою для застосування арешту є наявність розумних підозр вважати, що вказане майно може містити важливі докази злочину, при здійсненні досудового розслідування необхідно провести ряд слідчих дій, з метою встановлення всіх обставин кримінального провадження, тому слідчий суддя прийшов до висновку, що в даному випадку розумним та співрозмірним обмеженню права власності буде накладення арешту для забезпечення виконання завдань кримінального провадження.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 зазначив, що ухвала слідчого судді є незаконною, винесеною з порушенням норм кримінального процесуального закону та підлягає скасуванню в частині накладення арешту на належне йому майно, обґрунтовуючи свої доводи наступними обставинами:

- слідчим суддею не перевірено та не встановлено наявність належних підстав для арешту майна, оскільки не прийнято до уваги відсутність достатніх доказів, що вказують на вчинення особою чи особами, на майно яких накладений арешт, кримінального правопорушення.

- в рамках зазначеного кримінального провадження ОСОБА_4 статус підозрюваного не отримував, та про підозру нікому не повідомлялось, крім того, санкція ст. 229 КК України не передбачає конфіскацію майна, доказів подання цивільного позову в рамках кримінального провадження стороною обвинувачення не надано, однак швейне обладнання у ФОП ОСОБА_4 вилучено та арештовано;

- не встановлений розмір шкоди та питання щодо наявності цивільного позову, та співрозмірність обмеження права власності;

- клопотання прокурора про арешт майна не відповідає вимогам ст.ст. 170, 171 КПК України, подано до суду із порушенням строку, передбаченого ч.5 ст. 171 КПК України.

З огляду на це, апелянт просив скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на майно, що фактично належить ФОП ОСОБА_4

Частина перша ст. 404 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ї інстанції в межах апеляційної скарги.

Разом з тим, ч. 1 ст. 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існують достатні підстави вважати, що воно є предметом, засобом чи знаряддям вчинення злочину, доказом злочину, набуте злочинним шляхом, доходом від вчиненого злочину, отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину або може бути конфісковане у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого чи юридичної особи, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру, або може підлягати спеціальній конфіскації щодо третіх осіб, юридичної особи або для забезпечення цивільного позову. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Положення даної норми КПК України узгоджуються зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Згідно із ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна, як доказ в кримінальному провадженні... ; 3) наявність обгрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння ...; 4) розмір шкоди завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Як вбачається з мотивувальної частини ухвали, слідчий суддя вказаних вимог закону дотримався та дійшов правильного висновку про можливість задоволення клопотання слідчого про арешт майна в рамках зазначеного кримінального провадження.

З огляду на зазначені вище положення ст.ст. 170, 173 КПК України, апеляційний суд вважає необгрунтованими доводи апелянта про те, що оскільки в рамках зазначеного кримінального провадження ОСОБА_4 статус підозрюваного не отримував, та про підозру нікому не повідомлялось, вилучене майно не може бути арештованим та підлягає поверненню власнику, з огляду на наступне.

Так, ухвалою слідчого судді Приморського райсуду м. Одеси від 25.03.2016 року наданий дозвіл на проведення обшуку в приміщенні якого здійснюється діяльність з пошиття трикотажних виробів (різноманітного одягу) маркірованих знаками і логотипами торгівельної марки «Адідіас», «Nike», яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 яке належать на праві власності ОСОБА_7 (2/1000), ОСОБА_8 (3/1000), ТОВ « Завод Полімер», ОСОБА_9 (13/1000), ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 (4/1000), ОСОБА_15 (5/1000), ТОВ «Завод Полімер» (8195/1000), ОСОБА_9 (14/1000), ОСОБА_16 (1/1000), з метою відшукання та вилучення контрафактних речей та документів, що мають значення для встановлення обставин скоєння злочину, в тому числі пакувальних матеріалів під знаком для товарів і послуг фірми «Адідас», «Nike», як в порожньому вигляді так із розфасованим у них товаром, також оригіналів (копій) документів, які можуть свідчити про виготовлення, збут та друк продукції під вказаним знаком, обладнання на якому виготовлялися трикотажні вироби, техніки за допомогою якої здійснюється друк, маркування, опечатування продукції, комп'ютерної техніки, електронних носіїв, а також інших предметів, речей та документів, що можуть свідчити про незаконні дії, спрямовані на незаконне використання знаків для товарів і послуг фірми «Адідас», «Nike». (а.п.14-15)

За наслідками виконання зазначеної ухвали слідчого судді, був проведений обшук про, що складений відповідний протокол від 20.04.2016 року (а.п.8-13).

В ході проведення обшуку на підставі вказаної ухвали суду, вилучені предмети та речі (майно), відносно яких прокурор відділу прокуратури Одеської області Мєнялін А.С.звернувся до суду із клопотанням про накладення арешту.

Відповідно до висновку спеціаліста, від 13 травня 2016 р. наданого прокурором в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, вилучені зразки продукції в ході обшуку за місцем знаходження майна ФОП ОСОБА_4 не є оригінальною продукцією Компанії «Adidas International Marketing B.V.», «Adidas AG», є фальсифікованою і контрафактною, також визначена сума збитків, спричинених потерпілому.

Окрім того, по вилученому обладнанню в рамках кримінального провадження буде призначено ряд експертиз, отже, лише після отримання їх результатів можна зробити висновок про те, чи набуто вказане майно в результаті вчинення кримінального правопорушення, або є предметом його вчинення після чого органам досудового розслідування, та в розумні строки, необхідно вирішити питання про подальшу долю вилученого майна.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що доказів подання цивільного позову в рамках кримінального провадження стороною обвинувачення не надано, однак швейне обладнання у ФОП ОСОБА_4 вилучено та арештовано.

Разом з тим, апеляційний суд вважає помилковими доводи апеляційної скарги про те, що оскільки санкція ст. 229 КК України не передбачає конфіскацію майна, то вилучене майно підлягає поверненню ФОП ОСОБА_4, оскільки відповідно до санкції ч. 3 ст. 229 КК України, за ознаками якої проводиться досудове розслідування, передбачено покарання у виді штрафу від 10000 до 15000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого та з конфіскацією і знищенням відповідної продукції та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувалися для її виготовлення.

Апеляційний суд вважає передчасними доводи апелянта про те, що інформація, внесена до ЄРДР про вчинення злочину не має під собою правових підстав, не встановлений розмір матеріальної шкоди, оскількина даній стадії провадження, лише вирішується питання про обґрунтованість заявленого клопотання тому слідчий суддя, суд не може давати оцінку допустимості доказів, оскільки триває досудове розслідування.

Разом з тим, відповідно до ст.ст. 89, 94 КПК України, оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом 1-ої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті, а підстав для визнання доказів недопустимими, які передбачені в ч. 2 ст. 87 КПК України, апелянтом не наведено.

Також, апеляційний суд вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що оскільки майно належить на праві власності ФОП ОСОБА_4, якому не повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ст. 229 ч.3 КК України, то слідчий суддя не мав повноважень накладати на нього арешт, з огляду на наступне.

Так, слідчим відділом ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженню №12016160000000040 за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 229 КК України, а саме за матеріалами кримінального провадження, воно розпочато на підставі постанови про виділення матеріалів в окреме провадження з кримінального провадження № 1201560020000166 від 13.07.2015 року щодо невстановлених осіб, які здійснювали діяльність з виготовлення спортивного взуття маркірованого знаками та логотипами торгівельної марки «Найк», які спричинили компанії «Найк Іновейт» матеріальну шкоду в особливо великому розмірі.

Пункт 1 частини 2 ст. 170 КПК України передбачає, що арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.

Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому п.1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.

Частина 1 ст. 98 КПК України передбачає, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що вилучені в ході обшуку, за місцем знаходження ФОП ОСОБА_4 товари та обладнання можуть бути знаряддям вчинення злочину передбаченого ч. 2 ст. 229 КК України можуть містити на собі сліди вчинення злочину та відповідають критеріям, які пред'являються до речових доказів

Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що клопотання подано прокурором із порушенням строку, оскільки відповідно до п.2 ч.5 ст. 171 КПК України у разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої ст. 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.

Разом з тим, прокурор, у встановлений законом строк звернувся до слідчого судді із клопотанням про арешт майна, вилученого під час проведення обшуку.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що потреби досудового розслідування на данному етапі виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна, накладення арешту є розумним та співрозмірним обмеженню права власності та вчинено з метою попередження настання інших негативних наслідків, які можуть перешкодити всебічному та повному проведенню досудового розслідування.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду справи, тому апеляційна скарга ФОП ОСОБА_4 не підлягає задоволенню, а ухвала слідчого судді про накладення арешту на майно підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 170-173, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд -

ухвалив:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на ухвалу слідчого судді Приморського райсуду м. Одеси від 26.04.2016 року про арешт майна - залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 26.04.2016 р. прокурора відділу прокуратури Одеської області Мєняліна А.С. про арешт майна в рамках кримінального провадження №12016160000000040, а саме накладення арешт на речі та предмети, вилучені 20.04.2016 р. в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1, перелік якого міститься в резолютивній частині ухвали суду 1-ої інстанції - залишити без змін.

Ухвала є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді апеляційного суду Одеської області:

О.В. Копіца В.Д. Балан О.О. Толкаченко