Ухвала суду № 57918676, 24.05.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №481/1954/14-ц 24.05.2016 24.05.2016 24.05.2016

Провадження №22-ц/784/1150/16 Суддя по 1 інстанції: Уманська О.В.

Категорія: 23 Суддя-доповідач апеляційного суду: Шолох З.Л.

Ухвала

Іменем України

24 травня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Шолох З.Л.,

суддів - Довжук Т.С., Коломієць В.В.,

із секретарем судового засідання - Гавор В.Б.,

за участю:

-представників позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, ОСОБА_4,

-представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами

ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3

на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 31 березня 2016 року у справі за

позовом

ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про розірвання договору оренди земельної ділянки, стягнення заборгованості по орендній платі та пені, повернення земельної ділянки,

встановила :

У жовтні 2014 року ОСОБА_2, а також у квітні 2015 року, діючи в його інтересах його представник ОСОБА_3, звернулися з позовом до ОСОБА_5 про повернення земельної ділянки з підстав недійсності договору оренди, укладеного між сторонами 3 березня 2008 року, та визнаного судом недійсним.

В подальшому ОСОБА_2 змінив підстави позову, подавши у червні 2015 року позовну заяву в новій редакції про повернення земельної ділянки з підстав розірвання договору оренди.

У лютому 2015 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_5 про дострокове розірвання договору оренди спірної земельної ділянки, укладеного між ними 3 березня 2008 року, у зв'язку із систематичною невиплатою орендної плати.

Позивач також просив стягнути з відповідача заборгованість по орендній платі в сумі 6 000 грн. за 2012-2014 роки, а також пеню у розмірі 0,02 % за кожен день прострочення за невиконання умов договору в сумі 320,40 грн. за період з 1 грудня 2014 року по 10 лютого 2015 року ( за 71 день).

Ухвалою Новобузького районного суду від 25 червня 2015 року вищезазначені позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_5 об'єднані в одне позовне провадження.

Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 31 березня 2016 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

В апеляційних скаргах позивач та його представник, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, просили його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з такого.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відсутні правові підстави, зазначені позивачем для дострокового розірвання договору оренди земельної ділянки, стягнення заборгованості по орендній платі, пені та повернення земельної ділянки.

Колегія погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Так, згідно із ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької діяльності.

Відповідно до ч. 3 ст. 792 ЦК України та ч.6 ст. 93 ЗК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Таким спеціальним законом, що регулює орендні земельні відносини та підлягає застосуванню до спірних правовідносин є Закон України від 2 жовтня 2003 року «Про оренду землі» (далі -Закон).

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (ст.ст.14, 18, 20 Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Відповідно до ст. 13 Закону за договором оренди землі орендодавець зобов'язується за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 23 Закону орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.

Статтями 24, 25 Закону передбачені права та обов'язки орендодавця та орендаря, зокрема, орендодавець зобов'язаний своєчасно вносити орендну плату в розмірі та строки обумовлені договором.

За змістом ст. 32 Закону договір оренди землі на вимогу однієї із сторін може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24, 25 Закону та умовами договору, зокрема, й щодо несплати орендної плати.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на землю (серія НОМЕР_1), виданого 8 травня 2001 року Баратівською сільською радою Новобузького району, є власником земельної ділянки, площею 17,16 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Баратівської сільської ради.

3 липня 2014 року ОСОБА_2 взамін вказаного державного акту отримав в Реєстраційній службі Новобузького районного управління юстиції Миколаївської області свідоцтво про право власності на нерухоме майно - земельну ділянку, площею 17,16 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Баратівської сільської ради (кадастровий номер НОМЕР_2) та в цей же день зареєстрував право власності на вказану земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с. 7-8).

3 березня 2008 року позивач уклав з відповідачем договір оренди належної йому земельної ділянки, площею 17,16 га, строком на 49 років і передав її у платне користування відповідача за актом приймання - передачі земельної ділянки в оренду (а.с. 46-48).

Договір зареєстрований 13 травня 2008 року у Державному реєстрі за місцем розташування земельної ділянки за № НОМЕР_3.

Відповідно до пункту 20 договору оренди передача земельної ділянки орендарю здійснюється у 3-денний строк після державної реєстрації цього договору за актом її приймання -передачі.

Як вбачається зі змісту договору оренди нормативна грошова оцінка земельної ділянки (рілля) становить 24 810,85 грн.

Відповідач зобов'язався щорічно, до 1 грудня кожного року, сплачувати позивачу орендну плату у грошовій формі по 2000 грн. на рік. У разі невнесення орендної плати у строки , визначені цим договором , сплачується пеня у розмірі 0,02% несплаченої суми за кожний день прострочення (пункти 9, 11, 14 договору оренди ).

За змістом пункту 13 договору оренди розмір орендної плати переглядається щорічно у визначених цим пунктом випадках.

Судом встановлено, що розмір орендної плати не змінювався.

Відповідно до п. 19 договору прибутковий податок та податок на землю сплачує орендар.

Сторони також узгодили, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін, зокрема, унаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором або з інших підстав, визначених законом (пункт 38 договору).

Відповідно до п. 41 договору за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону або договору.

У квітні 2013 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_5 про визнання недійсним спірного договору оренди з підстав відсутності у договорі істотних умов, передбачених ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», та витребування земельної ділянки.

Заочним рішенням Новобузького районного суду від 10 грудня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди задоволені. Відмовлено у задоволенні інших позовних вимог.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 27 листопада 2014 року скасовано заочне рішення Новобузького районного суду від 10 грудня 2013 року в частині визнання недійсним договору та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_2 (а.с. 9-10, 35-36).

Обґрунтовуючи заявлений позов у цій справі, позивач посилалась на те, що відповідач не виконує умови договору та не сплатив йому орендну плату в обумовленому договором розмірі за 2012-2014 роки в розмірі 6 000 грн. (2000 грн. х 3 = 6000 грн.), що є підставою для стягнення цієї заборгованості, пені, розірвання договору та повернення йому земельної ділянки.

Заперечуючи проти позову, представник відповідача посилався на належне виконання орендних зобов'язань. Вказував, що розрахунок по орендній платі позивач отримав наперед в сумі 49 000 грн., про що видав йому розписку, копію якої надав суду.

Вказував, що така ситуація склалася у зв'язку з тим, що сторони мали намір укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки, який не уклали через законодавчі заборони.

Зі змісту розписки, оригінал якої оглянутий апеляційним судом в судовому засіданні, вбачається, що ОСОБА_2 за оренду земельного паю, зданого в оренду на 49 років, отримав розрахунок в сумі 49 000 грн., претензій до ОСОБА_5 він не має (а.с. 111).

Не заперечуючи сам факт написання такої розписки на 49 000 грн., ОСОБА_2 посилався на те, що гроші в зазначеному розмірі він не отримував, а отримав від відповідача лише 25 740 грн. за земельну ділянку через бухгалтерію.

Допитана в якості свідка ОСОБА_7, яка працювала бухгалтером у 2008 році, підтвердила факт видачі ОСОБА_2 в рахунок розрахунків за вказану земельну ділянку від ОСОБА_5 25 740 грн., зазначене підтвердила відповідними записами, які вона особисто вела, натомість ОСОБА_2 надав розписку про отримання цієї суми коштів (а.с. 136, 150).

Із розписки (попередній договір про наміри), оригінал якої оглянутий апеляційним судом, вбачається, що ОСОБА_2 отримав 25 740 грн. за продаж земельної ділянки, належної йому на підставі державного акту серія НОМЕР_1, виданого 8 травня 2001 року та зобов'язується після зняття мораторію на продаж земельної ділянки переоформити земельну ділянку на ОСОБА_5 та ОСОБА_8 (а.с. 150).

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано вважав доведеним факт отримання позивачем від відповідача наперед грошових коштів в рахунок орендної плати за договором оренди спірної земельної ділянки, виходячи із розрахунку 2000 грн. на рік. Зокрема, за 2008 - 2014 роки (всього 7 років) за договором оренди позивач мав отримати 14 000 грн. орендної плати. Позивач визнав факт отримання від відповідача коштів в сумі 25 740 грн., які правомірно зараховані відповідачем в рахунок належної позивачу до сплати орендної плати.

За такого, суд першої інстанції вірно вважав, що заборгованість у відповідача перед позивачем за період, заявлений позивачем у позові (2012 -2014 роки), відсутня. Інші позовні вимоги є похідними від цих вимог.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідачем права позивача не порушені і підстави для дострокового розірвання договору оренди, в зв'язку з систематичною невиплатою орендної плати, відсутні.

Іншого позивачем не доведено, хоча відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

З урахуванням викладеного, доводи апеляційних скарг ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 про те, що суд не з'ясував характер спірних правовідносин, що склалися між сторонами, надав невірну оцінку доказам та узаконив купівлю-продаж земельної ділянки, є безпідставними.

Посилання в апеляційних скаргах на те, що ОСОБА_5, згідно із пунктом 19 договору оренди, зобов'язаний сплачувати за позивача прибутковий податок та податок на землю, однак не довів цього, не впливають на правильність висновків суду.

До того ж, згідно із повідомленням Новобузького відділення Баштанського ОДПІ станом на 4 лютого 2016 року заборгованість у ОСОБА_5 як платника податку за неосновним місцем обліку зі сплати податку на доходи фізичних осіб від оренди земельних паїв та військового збору відсутня (а.с. 208).

Не підтверджується наявність заборгованості перед державою у ФОП ОСОБА_5 і Криворізькою ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області, де він перебуває на обліку та є платником єдиного податку 2 групи за ставкою 20 % до мінімальної зарплати за період з 1 січня 2012 року по 31 березня 2015 року (форма 1-ДФ) (а.с. 85-98, 165-195).

Інші доводи апеляційних скарг не стосуються предмета цього спору та знаходяться поза межами заявлених позовних вимог.

Враховуючи викладене, колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 відхилити, а рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 31 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: