Рішення № 57917752, 16.05.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 452/1237/15 Головуючий у 1 інстанції: Казан І.С.

Провадження № 22-ц/783/2037/16 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

Категорія: 2

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючої - судді Копняк С.М.,

суддів - Кабаля І.І., Монастирецького Д.І.,

секретаря - Юзефович Ю.І.,

з участю представників апелянта ОСОБА_2 - ОСОБА_3, ОСОБА_4, представника апелянта ВК Самбірської міської ради Львівської області - Пицик Р.Є., представника ОСОБА_6- ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та Виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 27 жовтня 2015 року та додаткове рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 12 січня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області, треті особи: Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області, ОСОБА_2 про визнання права власності на майно, за позовом третіх осіб із самостійними вимогами: ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 до ОСОБА_6, треті особи: Самбірська міська рада Львівської області, Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області про усунення перешкод в користуванні прибудинковою територією, шляхом демонтажу самочинно збудованого гаражу,-

В С Т А Н О В И Л А:

В травні 2015 року ОСОБА_6 звернулася в суд із позовною заявою про визнання за нею права власності на гараж АДРЕСА_1. У підтвердження своїх вимог покликалася на те, що нею у 2003 році у ОСОБА_2 було куплено занедбану господарську будівлю в спільному дворі житлових багатоквартирних будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3, про що між сторонами тоді 03.02.2003 року було домовлено, шляхом написання розписки. У наступному цю будівлю було перебудовано у капітальну споруду - гараж площею 17,2 кв.м., чим позивач користується по сьогоднішній день. Згідно висновку Підприємства об'єднання громадян «Навчально-методичний інжиніринговий центр Гільдії інженерів технічного нагляду за будівництвом об'єктів архітектури» зазначений гараж відповідає нормам та підлягає введенню в експлуатацію, а оскільки будівля зведена без наявності відповідних документів, то гараж вважається самочинно збудованим. На підставі прийнятих відповідачем рішень 24.04.2012р. № 209 «Про погодження місця розташування земельних ділянок та надання дозволу на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва гаражів для надання у власність або в оренду», 14.04.2014р. № 23 та 10.06.2014р. № 18, формально Самбірська міська рада вирішила погодити місце розташування земельної ділянки під спірним гаражем АДРЕСА_1, що свідчить про намір відповідача надати позивачу земельну ділянку під уже збудоване нерухоме майно. Тому позивач звернулася із позовом про визнання її власником самочинно збудованого нерухомого майна у відповідності до ст. 376 ЦК України із урахуванням судового захисту права приватної власності громадян і визнання їх власниками самочинного будівництва.

Залучений ухвалою суду від 03.06.15 року третя особа - ОСОБА_2 звернувся до суду із власним позовом до ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні прибудинковою територією шляхом демонтажу збудованого гаражу. Свій позов мотивував тим, що у 2003 році обумовив всі істотні умови такого переходу права власності, зокрема стосовно продажу його гаражу під АДРЕСА_1 покупцю ОСОБА_6, з якими остання погодилась. На даний час вважає, що оскільки спірний гараж є металевим, а не капітальною спорудою, такий має бути переміщеним до подвір'я будинку АДРЕСА_3 де мешкає ОСОБА_6

Треті особи із самостійними вимогами, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 звернулись у суд з позовом до до ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні прибудинковою територією шляхом демонтажу гаражу. Свої позовні вимоги мотивують порушенням права на користування прибудинковою територією.

Оскаржуваним рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 27 жовтня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено.

Вирішено визнати за ОСОБА_6 право власності на нежитлову будівлю гараж АДРЕСА_1. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено за недоведеністю. Вирішено питання судових витрат.

Додатковим рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 12 січня 2016 року відмовлено за недоведеністю у позові ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 до ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні прибудинковою територією шляхом демонтажу гаражу.

Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 27 жовтня 2015 року та додаткове рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 12 січня 2016 року оскаржили ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та Виконавчий комітет Самбірської міської ради Львівської області.

ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 в апеляційній скарзі посилаються на те, що ухвалюючи оскаржувані рішення суд першої допустив порушення норм матеріального права, зокрема приписи ст.ст. 215, 376, 657 ЦК України, ст.ст.35, 36, 126 ЦПК України.

Зазначають, що позивач ОСОБА_6, не отримавши згоди мешканців багатоповерхового будинку, не розробивши та не погодивши у встановленому законом порядку відповідну проектну документацію, самочинно збудувала гараж. Однак, суд першої інстанції не взяв до уваги те, що самочинно збудований гараж не відповідає Державним будівельним нормам України «Планування і забудова міських і сільських поселень». Cамочинно збудований гараж являє собою металеву конструкцію, яку з легкістю можна перемістити в інше місце, що свідчить про його тимчасовий характер, тобто і на те, що такий не може бути прийнятий в експлуатацію, а відтак, на нього не може бути визнано право власності.

Не взято судом до уваги і ту обставину, що спірний гараж знаходиться на прибудинковій території, земельна ділянка для його будівництва позивачці не виділялась, і окрім того, такий створює перешкоди мешканцям будинку, зокрема апелянтам, у користуванні прибудинковою територією.

Просять рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 27 жовтня 2015 року та додаткове рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 12 січня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_6 в задоволенні її позовних вимог, а позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 задовольнити.

В свою чергу, Виконавчий комітет Самбірської міської ради Львівської області в апеляційній скарзі посилається на те, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, судом порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з»ясовано обставини, що мають значення для справи. Покликається на приписи ч.ч.3, 4 ст.376 ЦК України, п.16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами ст.376 Цивільного кодексу України».

Зазначає, що суд першої інстанції з грубим порушенням чинного законодавства визнав ОСОБА_6 власником самочинно збудованого гаражу АДРЕСА_1 Даний гараж підлягає знесенню, як такий, що встановлений на земельній ділянці, власником якої позивачка не є і така їй у користування не надавалась, без належного погодження у встановленому законом порядку відповідної проектної документації. Просить рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 27 жовтня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, межі і доводи апеляційних скарг, колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення таких. До такого висновку колегія суддів дійшла з врахуванням наступних обставин.

За приписами ч. 1 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пленум Верховного Суд України у п.11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року №11 роз»яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався лише частково.

Відповідно до положень ст. ст. 11,15 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Права та обов»язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Згідно із ст. ст. 3,4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України.

На підставі ст. ст. 10, 60, 61 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Обставини визнані сторонами, не підлягають доказуванню. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно положень ст. ст. 57, 64 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які що мають значення для вирішення справи. Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналу.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 про визнання за нею права власності на нежитлову будівлю - гараж АДРЕСА_1, суд першої інстанції виходив з з того, що згідно власноручно написаної розписки 03 лютого 2003 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_6 кошти в сумі одну тисячу двісті доларів США за проданий ним гараж. ОСОБА_2 суду ствердив, що спірний гараж ще був побудований його покійним дідом більше сорока років назад, він його фактично успадкував, і на час укладення розписки між ним, як власником об'єкта нерухомості, з покупцем ОСОБА_6 було досягнуто всіх істотних умов, прав і обов'язків за договором купівлі - продажу. Нотаріально посвідчити такий договір ОСОБА_2 не мав можливості, через відсутність у нього правовстановлюючих документів на гараж.

Під час провадження в цивільній справі жоден з учасників судового розгляду переходу права власності на гараж АДРЕСА_1 від продавця ОСОБА_2 до покупця ОСОБА_6 сумніву не піддав, відтак, суд першої інстанції прийшов до висновку, що сторони уклали договір купівлі-продажу, що згідно ст. 235 ЦК України є удаваним правочином, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Оскільки, судом установлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили за договором розписки, коли відбулись та обумовились права і обов'язки договору купівлі-продажу спірного гаражу.

За змістом ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Відповідно до ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

У відповідності до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, аналізуючи наведені норми закону, ОСОБА_6 за судовим рішенням повинна бути визнана власником нежитлової будівлі - гаражу АДРЕСА_1

Водночас, позивач у суді ставить питання про визнання її власником самочинно збудованого нерухомого майна у відповідності до ст. 376 ЦК України.

Згідно цієї норми цивільного Закону житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до ч. 3 даної норми право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Відповідно до ст.50 Закону України «Про землеустрій» для розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки необхідно представити документ, що посвідчує право власності на об'єкти нерухомого майна, які розміщені на земельній ділянці.

Згідно п. 46 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 22.06.2011 року №702, для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно у зв'язку з набуттям права власності на новозбудоване нерухоме майно заявник подає документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку.

Згідно п. 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)», позов особи, яка самочинно збудувала нерухоме майно на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, про визнання права власності на цю нерухомість може бути задоволено судом на підставі частини третьої статті 376 ЦК України, якщо буде встановлено, що власник або користувач земельної ділянки не заперечує проти цього, будівництво не порушує права інших осіб і відповідає будівельним, архітектурним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам, державним стандартам.

Відповідачем в зв'язку із зверненням позивача на підтвердження встановлених судом обставин про набуття у власність ОСОБА_6 гаражу АДРЕСА_1 Львівської області прийнято рішення Самбірською міською радою Львівської області №20 від 24.04.2014 року «Про погодження місця розташування земельних ділянок та надання дозволу на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва гаражів для надання у власність або в оренду», котрим погоджено місце розташування земельної ділянки та дано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки згідно Додатку за №14 ОСОБА_6, яка проживає у АДРЕСА_3, для будівництва гаражу під № 2, площею 18 кв.м. по АДРЕСА_3. У наступному рішеннями відповідача 14.04.2014р. за № 23 та 10.06.2014р. за №18 внесено зміни у наведене вище рішення, зазначивши вірно адресу земельної ділянки під гаражем по АДРЕСА_1, замість АДРЕСА_3, а також збільшено площу до 40кв.м.

Із висновку на проведення обстеження технічного стану гаражу АДРЕСА_1 від травня 2015 року вбачається, що за результатами проведення технічного обстеження об'єкта Підприємством об'єднання громадян «Навчально - методичний інжиніринговий центр Гільдії інженерів технічного нагляду за будівництвом об'єктів архітектури» зазначений гараж відповідає будівельним, санітарно-гігієнічним, протипожежним вимогам, надійності і підлягає введенню в експлуатацію, а відтак, на лдумку суду першої інстанції, позовні вимоги підлягають до задоволення.

Крім того, оскільки, судом установлено із наявних письмових документів у цивільній справі та із пояснень учасників судового розгляду про відсутність заперечень, щоб ОСОБА_6 стала власником земельної ділянки під придбаним нею гаражем площею 17,2 кв.м., що побудований гараж не порушує права інших осіб і відповідає будівельним, архітектурним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам, державним стандартам, а тому позивача за первісним позовом слід визнати власником майна у відповідності до ч. 3 ст. 376 ЦК України.

Однак, колегія судді не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

За приписами ст. 373 ЦК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю ( земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Частиною 3 ст. 376 ЦК України передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Згідно із ч. 5 ст. 376 ЦК України, на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо не порушує права інших осіб.

Відповідно до ч.7 ст. 376 ЦПК України, у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов»язати особу, яка здійснила ( здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Статтею 8 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку. Згідно ст.24 даного закону забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.

Крім цього, згідно ст. 39 вказаного Закону, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до I-III категорій складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації. Експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Аналогічні норми прописано у Постанові Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011р. № 461, якою затверджено Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів.

Виходячи з системного аналізу норм права, слід прийти до висновку, що ознаками самочинного будівництва є: об»єкт нерухомого майна, збудований або будується на земельній ділянці не відведеній для цього або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети у встановленому законом порядку; відсутність належного дозволу чи належно затвердженого проекту для будівництва; створення об»єкта з істотними порушеннями будівельних норм та правил.

В порушення вище зазначених норм законодавства, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що позивач ОСОБА_6 на правових підставах користується земельною ділянкою, на якій звела гараж, що збудований об»єкт відповідає санітарним нормам та правилам, зокрема, відсутні висновки санітарно-епідеміологічної служби, не підтверджено відповідності самочинно побудованих об»єктів протипожежним нормам та правилам, відсутні акти перевірки дотримання вимог законодавства з питань протипожежного законодавства Державної служби з надзвичайних ситуацій, відсутня експертиза про відповідність збудованих об»єктів ДНБ.

З огляду на викладені норми законодавства, визнання права власності на нежитлове приміщення, їх реєстрація, можлива лише після прийняття в експлуатацію такого, про що відомості в матеріалах справи також відсутні.

У відповідності до положень ч.1 ст.182 ЦК України права та інші речові права на нерухому речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Право власності на нерухоме майно підтверджується правовстановлюючими документами, перелік яких визначений у «Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно», затвердженого Постановою КМУ від 22 червня 2011 р. N 703, (в редакції постанови від 21 листопада 2012 р. N 1156), який прийнятий відповідно до ст. 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Так, згідно п. 26 зазначеного Порядку для проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно та інші документи, визначені цим Порядком.

Відповідно до п п. 7 п. 27 Порядку таким документом є свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане органом місцевого самоврядування або місцевою держадміністрацією до набрання чинності цим Порядком.

Позивач не надала суду жодних доказів на підтвердження того, що право попередніх користувачів на спірну нерухомість, гараж № 2, загальною площею 17, 2 кв. м., що знаходиться по АДРЕСА_1 Львівської області, було зареєстровано у встановленому законом порядку. Таких доказів нею не надано і суду апеляційної інстанції.

Крім того, за приписами ч. ч. 1, 2 ст. 16 ЦПК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути із визнання права власності.

З матеріалів справи вбачається, що заявлений позивачем позов стосується визнання права власності на самочинне будівництво, а саме на збудований гараж, однак позивач ОСОБА_12 не надала суду жодних доказів того, яким чином відповідач Самбірська міська рада Львівської області порушує дане право та чому саме в такий спосіб можливий захист її прав, при цьому, суд першої інстанції не з»ясував можливості вирішення даної справи в позасудовому порядку.

Виходячи з аналізу наявних у справі доказів щодо їх достовірності, допустимості кожного окремо, а також достатності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення в частині визнання права власності на самочинно збудований гараж не відповідає вимогам ст.213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. Висновки суду першої інстанції в цій частині, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи, що полягає у неправильній оцінці встановлених судом фактичних обставин і помилковому визначенні юридичних наслідків цих обставин, а відтак і неправильному застосуванні норм матеріального права, що відповідно до вимог ст.309 ЦПК України є безумовною підставою для скасування в цій частині судового рішення. Тому оскаржуване рішення в частині задоволення первісного позову ОСОБА_6 про визнання права власності на самочинно збудований гараж слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовити.

В той же час, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовів третіх осіб із самостійними вимогами ОСОБА_14, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 до ОСОБА_6, треті особи без самостійних вимог: Самбірська міська рада Львівської області, Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області про усунення перешкод в користуванні прибудинковою територією шляхом демонтажу самочинно збудованого гаражу.

За змістом ч. ч. 4, 7 ст. 376 ЦК України, залежно від ознак самочинного будівництва, зазначені в цих пунктах особи - власник земельної ділянки або орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, можуть вимагати від особи, яка здійснила самочинне будівництво: знесення самочинно збудованого об'єкта або проведення його перебудови власними силами або за її рахунок, приведення земельної ділянки у попередній стан або відшкодування витрат.

З урахуванням змісту вищевказаної правової норми в поєднанні з положеннями ст. ст.16, 386, 391 ЦК України вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або органом державної влади чи орган місцевого самоврядування, а також іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

У п.5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30.03.2012 року "Про застосування судами ст.376 Цивільного Кодексу України" вказано, що відповідно до вимог ст.376 ЦК України право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. У випадку порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам, за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (ст.391 ЦК України).

Зазначені положення узгоджуються з нормами ст.ст.15,16 ЦК України та ст. 3 ЦПК України, відповідно до ч.3 якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих правових норм, правом звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від встановленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Судом встановлено, що гараж ОСОБА_6 збудовано на земельній ділянці, яка не була надана їй для цієї мети, без відповідних документів, які дають право виконувати будівельні роботи, та належно затвердженого проекту, правовстановлюючі документи попередніх користувачів на такий відсутні.

В той же час судом встановлено і те, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 є комунальною власністю Самбірської міської ради. Тобто, встановлено, що не лише позивач ОСОБА_6, але й треті особи із самостійними вимогами ОСОБА_14, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 не є власниками земельної ділянки, на якій позивачкою самочинно зведено об'єкт нерухомості - гараж. Суду не надано жодних доказів, що металевий гараж, який у 2003 році ОСОБА_14 продав ОСОБА_6, створює перешкоди у здійсненні права користування земельною ділянкою і в тому числі для обслуговування багатоквартирного будинку АДРЕСА_1

А отже, порушення прав третіх осіб із самостійними вимогами ОСОБА_14, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, виключно, як мешканців будинку, який використовує дану земельну ділянку як прибудинкову територію, що є обов'язковим для правильного застосування ст.ст.376, 386 , 391 ЦК України, не знайшло свого підтвердження. А відтак, суд вірно прийшов до висновку про те, що третіми особами із самостійними вимогами не доведено порушення свого права, як користувачів земельної ділянки.

Власник земельної ділянки - Самбірська міська рада, в межах даної справи за захистом свого права щодо самовільної забудови належної їй земельної ділянки не звертався.

А відтак, відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погоджується і колегія суддів, прийшов до правильного висновку про те, що треті особи із самостійними вимогами не вправі ставити матеріально-правові вимоги до ОСОБА_6 про усунення порушення права користування шляхом демонтажу самочинного будівництва, оскільки вони (треті особи із самостійними вимогами) не є власниками земельної ділянки, на якій позивачем самочинно зведено гараж та вони не довели наявність порушеного права, яке б підлягало захисту.

Доводи апеляційних скарг в частині оскарження рішення Самбірського міськрайонного суду від 27 жовтня 215 року та додаткового рішення цього ж суду від 12 січня 2016 року про відмову у задоволенні позовів третіх осіб із самостійними вимогами про усунення перешкод в користуванні прибудинковою територією шляхом демонтажу самочинно зведеного гаражу, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки такі є вірними та відповідають нормам як матеріального, так і процесуального права, ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні поданих суду доказів.

Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване рішення Самбірського міськрайонного суду від 27 жовтня 215 року та додаткового рішення цього ж суду від 12 січня 2016 року про відмову у задоволенні позовів третіх осіб із самостійними вимогами про усунення перешкод в користуванні прибудинковою територією шляхом демонтажу самочинно зведеного гаражу ухвалене судом на підставі наявних у справі доказів.

Висновки суду в цій частині ґрунтуються на аналізі зібраних у справі доказів.

З висновками суду в цій частині слід погодитись, оскільки ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України. Підстави для задоволення апеляційних скарг та скасування рішення Самбірського міськрайонного суду від 27 жовтня 215 року та додаткового рішення цього ж суду від 12 січня 2016 року про відмову у задоволенні позовів третіх осіб із самостійними вимогами про усунення перешкод в користуванні прибудинковою територією шляхом демонтажу самочинно зведеного гаражу, відсутні.

Керуючись ст. ст. 209 ч.3, 303, 304, 307 ч.1 п.п.1,2 308, 309 ч.1 п.4, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та Виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області - задовольнити частково.

Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 27 жовтня 2015 року в частині задоволення первісного позову скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 до Самбірської міської ради Львівської області, треті особи: Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області, ОСОБА_2 про визнання права власності на майно відмовити.

В решті рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 27 жовтня 2015 року залишити в силі.

Додаткове рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 12 січня 2016 року залишити в силі.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Кабаль І.І.

Монастирецький Д.І.