Рішення № 57917732, 16.05.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 445/542/15 Головуючий у 1 інстанції: Постигач Б.А.

Провадження № 22-ц/783/269/16 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

Категорія: 43

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючої - судді Копняк С.М.,

суддів - Кабаля І.І., Монастирецького Д.І.,

секретаря - Юзефович Ю.І.,

з участю відповідача ОСОБА_2 та його представника - ОСОБА_3, позивача ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2, представника відповідача - ОСОБА_3 на рішення Золочівського районного суду Львівської області від 23 липня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права власності на жилий будинок,-

В С Т А Н О В И Л А:

В березні 2015 року позивач ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання права власності на жилий будинок. Свій позов мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року в с.Велика Вільшаниця Золочівського району Львівської області помер ОСОБА_6, який доводився йому батьком, а відповідачу рідним братом. Покійний батько проживав разом з матір`ю ОСОБА_7, якій на праві власності належав жилий будинок, розташований в АДРЕСА_1. ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року, її чоловік помер ще в ІНФОРМАЦІЯ_3 році. 17.02.2004 року ОСОБА_7 склала заповіт, якими все своє мано заповіла його батькові ОСОБА_6 Після смерті ОСОБА_7 спадщину прийняв її син, а батько позивача - ОСОБА_6, так як проживав разом з бабою і був зареєстрований в її будинку, але в нотаріальному порядку свого права на спадщину останній не оформив. ІНФОРМАЦІЯ_1 року батько помер. Коли позивач у встановлений законом строк звернувся до нотаріуса за оформленням свого права на спадщину, то в цьому йому було відмовлено через відсутність у свідоцтві про право власності на будинок, яке було видане ще його бабусі, печатки сільської ради і підпису сільського голови. Окрім цього, в оформленні спадщини перешкоджають дії відповідача. Тому позивач у поданому суду позові просив визнати за ним право власності на будинок, і саме про це, зменшивши позовні вимоги, просив в судовому засіданні.

Оскаржуваним рішенням позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права власності на жилий будинок задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 право приватної власності на жилий будинок, що залишився після смерті його батька ОСОБА_6, який знаходиться в АДРЕСА_1.

Рішення Золочівського районного суду Львівської області від 23 липня 2015 року оскаржив відповідач ОСОБА_2

В апеляційній скарзі посилається на те, що оскаржуване рішення є незаконним, ухваленим з порушенням норм процесуального права та без належного дослідження обставин, які мають значення для справи.

Зазначає, що не погоджується з висновками суду першої інстанції про прийняття спадщини ОСОБА_6 після смерті своєї матері ОСОБА_7, оскільки не заперечуючи факту проживання ОСОБА_6 в одному будинку із спадкодавцем ОСОБА_7, вважає, що так як після смерті спадкодавця спадкова справа не заводилась і свідоцтво про право на право на спадщину за заповітом, який укладено від імені ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 не видавалось і таке не проходило державної реєстрації, визнавати право власності на вказане майно суд не може.

Окрім того, судом першої інстанції не були витребувані відомості про спадкові справи після смерті ОСОБА_7, ОСОБА_6, реєстраційна справа з БТІ та ряд інших документів, які слід було дослідити у судових засіданнях як докази, на підставі яких ґрунтується рішення суду.

Мотивує апеляційну скаргу ще й тим, що на час будівництва спірного будинку ОСОБА_7 перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року і дане будинковолодіння є спільним майном подружжя, так як таке споруджувалося під час перебування таких у шлюбних відносинах, але оформлено було на ОСОБА_7 вже після смерті її чоловіка. Зазначений будинок, на думку апелянта, слід спадкувати відповідно до чинного законодавства на загальних підставах, єдиним спадкоємцем за законом такого є ОСОБА_2, а не ОСОБА_4, оскільки спадщина не оформлена за ОСОБА_6, а відтак, спадкове майно після смерті ОСОБА_6 відсутнє.

Просить рішення Золочівського районного суду Львівської області від 23 липня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення сторін та їх представників, перевіривши матеріали справи, межі і доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення такої. До такого висновку колегія суддів дійшла з врахуванням наступних обставин.

За приписами ч.1 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пленум Верховного Суд України у п.11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року №11 роз»яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Суд першої інстанції зазначених вимог закону не дотримався.

Згідно ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до положень ст. ст. 11,15 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Права та обов»язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Згідно із ст. ст. 3,4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України.

На підставі ст. ст. 10, 60, 61 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Обставини визнані сторонами, не підлягають доказуванню. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_7 була власником спірного будинку, вона за життя все майно, крім грошового вкладу, заповіла батькові позивача, а останній, вступивши реально у володіння та розпорядження майно, прийняв спадщину, однак не оформивши її нотаріально, помер. У зв`язку із його смертю відкрилась спадщина. Позивач ОСОБА_4 є спадкоємцем першої черги за законом на майно, що залишилось після смерті батька, тому він правомірно вимагає визнання за ним права власності на будинок.

Покликання відповідача на те, що позивач не народився в с. В.Вільшиниця , не зареєстровний там і не піклувався про свого батька не впливає на вирішення спору, оскільки спадкування здійснюється на підставі кровного споріднення з спадкодавцем і позивач права на спадщину в передбаченому заном порядку не позбавлений.

Проте колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до копії свідоцтва на право особистої власності на жилий будинок, яке було видано 15.01.1992 року Золочівським МБТІ, житловий будинок в АДРЕСА_1 належав колгоспному двору, головою якого була ОСОБА_7 На свідоцтві відсутня печатка сільської ради та підпис голови виконкому В. Вільшанецької сільської ради (а.с.8,60).

Довідкою виконкому цієї ради № 207 від 17.03.2015 року підтверджено, що цей будинок був споруджений в 1970 році та належав ОСОБА_7 Спадщину після смерті ОСОБА_7 прийняв її син ОСОБА_6, який проживав з померлою в одному будинку в АДРЕСА_1 і був там зареєстрований (а.с.6).

Як вбачається з довідки В. Вільшанецької сільської ради №17 від 26.01.2016 року, у відповідності до записів по господарської книги №8 за 1991-1995 роки, господарство, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 відносилося до колгоспного типу двору і станом на 15 квітня 1991 року у такому були прописані ОСОБА_7, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 (а.с.149).

Згідно п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України положення зазначеного Кодексу застосовуються до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України 2003 року, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Дані правовідносини, в частині колгоспного двору, виникли до набрання чинності новим Кодексом, що помилково не було враховано при розгляді даної справи судом першої інстанції, а відтак і не застосовано закон, який підлягав застосуванню, а саме, положення ЦК України в редакції 1963 року.

У відповідності до ч. 2 ст. 9 Закону СРСР "Про власність в СРСР", який набрав чинності з 1.07.1990 року, майно селянського господарства належить його членам на праві загальної спільної власності, якщо інше не передбачено законодавчими актами союзної і автономної республіки.

Пунктом 4 Постанови Верховної Ради УРСР від 26.03.1991 року №885-12 "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність" (що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що правила, які містяться в Законі Української РСР «Про власність» і були передбачені Законом СРСР "Про власність в СРСР", застосовуються з дня введення в дію Закону СРСР, тобто з 1 липня 1990 року.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.6 постанови №20 від 22.12.1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» - положення статей 17, 18 Закону України «Про власність» щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року).

Спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватись за нормами, що регулювали власність цього двору: право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба).

Розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних у відповідності до ст. 123 ЦК УРСР. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Отже до правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

а) відповідно до ст. ст.120, 121 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), яка була чинною до 1991 року, майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Володіння, користування і розпорядження майном колгоспного двору здійснюється за згодою всіх членів двору. Колгоспний двір може мати у власності підсобне господарство на присадибній ділянці землі, що знаходиться в його користуванні, жилий будинок, продуктивну худобу, птицю, тощо;

б) згідно ст.ст. 120-127 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), колгоспний двір - це сімейно-трудове об'єднання осіб - членів колгоспу, які використовують майно двору для ведення підсобного господарства та задоволення сімейних потреб;

в) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право згідно ст. 126 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба);

г) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних у відповідності до ст. 123 ЦК УРСР (в редакції 1963 року). Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Відповідно до п. 20 "Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів", затверджених постановою Держкомстату СРСР від 25 травня 1990 року № 69, в графі "суспільна група господарства" записується станом на 1 січня відповідного року одна із наступних суспільних груп: господарство колгоспника; господарство робітника; господарство службовця; господарство інших категорій населення. Суспільна група господарства встановлювалася в залежності від роду занять голови господарства.

Спірне господарство знаходиться на території В.Вільшанецької сільської ради. Сторони визнали, що таке відносилося до колгоспного типу двору, оскільки ОСОБА_7 та її чоловік ОСОБА_8 працювали у колгоспі та були членами колгоспу. Обставини, визнані сторонами, у відповідності до вимог ст.61 ч.1 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до невірного висновку про те, що дане господарство повністю належало на праві власності лише ОСОБА_7, оскільки відносилося до суспільної групи колгоспний двір і станом на 15 квітня 1991 року у ньому були зареєстровані троє осіб, а саме, ОСОБА_7, ОСОБА_2 та ОСОБА_6. Частки всіх членів колгоспного двору, які проживали і були зареєстровані у вказаному будинковолодінні станом на 15 квітня 1991 р. є рівними, тобто складають по 1/3 за кожним із членів колгоспного двору.

Таким чином, спадкодавцю ОСОБА_6 на праві власності належала 1/3 частина спірного житлового будинку, як члену колгоспного двору.

Не заслуговує на увагу посилання апелянта на те, що йому також належить частка після смерті батька, оскільки спірний житловий будинок було побудовано ОСОБА_7 у шлюбі з ОСОБА_8, який помер у ІНФОРМАЦІЯ_3 році і після смерті останнього також відкривалась спадщина, так як за приписами ст.563 ЦК УРСР в редакції 1963 року у разі смерті члена колгоспного двору спадщина на майно двору не відкривалось.

Із копії свідоцтва про смерть ОСОБА_7 вбачається, що вона померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року (а.с.10), а її заповітом від 17.02.2004 року підтверджено, що вона свій грошовий вклад заповіла ОСОБА_10, а все інше майно своєму синові ОСОБА_6 (а.с.11).

Як встановлено вище, до іншого майна спадкодавця, як члена колгоспного двору, належала 1/3 частина житлового будинку по АДРЕСА_1.

Також встановлено, що ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, що підтверджено копією свідоцтва про смерть НОМЕР_1 (а.с.12). Він був батьком позивача, що, в свою чергу, підтверджується копією свідоцтва про народження ОСОБА_4 № НОМЕР_2 (а.с.13).

З відповіді Золочівської державної нотаріальної контори №16/02-17 від 21.012016 року вбачається, що спадкова справа після смерті ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 року у нотаріусів Золочівського районного нотаріального округу не заводилась (а.с.138). Тобто із заявами про прийняття спадщини в нотаріальну контору ніхто не звертався. В той же час, згідно довідки В.Вільшаницької сільської ради №207 від 17.03.2015 року та будинкової книги по спірному домогосподарству, спадщину після смерті ОСОБА_7 фактично прийняв її син, ОСОБА_6, так як проживав із нею однією сім»єю та на час смерті спадкодавця і до дня своєї смерті був зареєстрований у будинку (а.с.6).

Згідно довідки В. Вільшанецької сільської ради № 50 від 26.04.2016 року відповідач ОСОБА_2 із спірного господарства по АДРЕСА_1, вибув у період з 1991 по 1995 рік і в цей же період часу прописався у домогосподарство, яке знаходиться в АДРЕСА_2, куди в подальшому прописались його дружина та діти (а.с. 176).

Дані правовідносини, в частині спадкування, виникли після набрання чинності новим ЦК України в редакції 2003 року, а тому до них слід застосовувати положення цього кодексу.

За приписами ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов»язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ст. ст. 1217, 1218 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права і обов»язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч. 1 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

За приписами ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 ЦК України.

Стаття 1241 ЦК України передбачає право на обов»язкову частку у спадщині.

Згідно із ст.1268 ч. 3 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України ( шість місяців) він не заявив про відмову від неї.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки ОСОБА_6 на час смерті своєї матері ОСОБА_7 постійно проживав разом з нею, інших спадкоємців за заповітом до 1/3 частини житлового будинку не було, відповідач ОСОБА_2, який є спадкоємцем першої черги після смерті матері ОСОБА_7, за наявності заповіту на користь свого брата до спадщини не закликався, права на обов»язкову частку не мав, відповідно, покійного ОСОБА_6 слід вважати таким, що прийняв спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_7, і така складалася з 1/3 частини будинковолодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1.

Таким чином, після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина на 2/3 частини житлового будинку, який знаходиться в АДРЕСА_1 - на 1/3 частину, яка належала йому, як члену колгоспного двору і на 1/3 частину, яка успадкована ним за заповітом після смерті матері ОСОБА_7.

Позивач ОСОБА_4 в межах передбаченого законом шестимісячного строку звернувся у Золочівську державну нотаріальну контору про оформлення спадщини після смерті свого батька, ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Успадкувати спірний будинок не міг через відсутність належного правовстановлюючого документу на ім.»я спадкодавця. Авідтак, колегія суддів приходить до висновку, що захист порушеного права позивача підлягає в судовому порядку.

Відповідно до ст. ст. 1258, 1261 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив та батьки.

Позивач ОСОБА_4 є спадкоємцем першої черги після смерті свого батька - ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.Відповідач ОСОБА_12, будучи рідним братом спадкодавця, в силу вимог ст.1262 ЦК України відноситься до другої черги спадкоємців за законом.

А тому, оцінивши всі докази в їх сукупності та виходячи з системного аналізу перелічених норм права, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 є частково підставними і за ним слід визнати в порядку спадкування після смерті батька право власності на 2/3 частини житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. Судом першої інстанції неповно з»ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції, викладені у оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи, що полягає у неправильній оцінці встановлених судом фактичних обставин і помилковому визначенні юридичних наслідків цих обставин. Окрім того, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до ст.309 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 209 ч. 3, п.2 ч.1 ст. 307, п. п. 1,3 ч.1 ст. 309, ст. 313, ч. 2 ст. 314, ст. ст. 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Золочівського районного суду Львівської області від 23 липня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права власності на жилий будинок задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на 2/3 частини житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1, в порядку спадкування після смерті його батька - ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом 20-ти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з дня набрання рішенням апеляційного суду законної сили.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Кабаль І.І.

Монастирецький Д.І.