Рішення № 57916176, 25.05.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/27713/15-ц Провадження № 22-ц/772/1515/2016Головуючий в суді першої інстанції Овсюк Є. М.Категорія 30 Доповідач Зайцев А. Ю.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі:

Головуючого судді: Зайцева А.Ю., суддів: Шемети Т.М., Рибчинського В.П.,

при секретарі: Топольській В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18.03.2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди завданих внаслідок вчинення злочину , -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди завданої внаслідок вчинення злочину.

Позов мотивований тим, що постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 14.11.2014 року ОСОБА_2 було звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України за вчинення злочину передбаченого ст. 356 КК України у зв'язку із закінченням строків давності. Як зазначено в постанові суду від 14.11.2014 року суд вважає доведеною вину підсудної ОСОБА_2 в тому, що вона в період з січня 2010 року по серпень 2010 року самовільно, всупереч установленого законом порядку, умисно неправомірно розпорядилась майном, а саме, меблевою стінкою "Клен-8" вартістю 1500 грн., телевізором "Gold Star" вартістю 800 грн., тумбою під телевізор вартістю 100 грн., холодильником "Мінськ -16" вартістю 800 грн., диваном вартістю 300 грн. загальною вартістю 3500 грн., яке належало потерпілому ОСОБА_3, винісши дане майно з квартири АДРЕСА_1, чим заподіяла потерпілому значної матеріальної шкоди та шкоди у вигляді порушення його конституційних прав щодо володіння та користування майном і кваліфікує її дії за ст. 356 КК України, як самоправство, тобто самовільне, всупереч установленому законом порядку, вчинення будь-яких дій, правомірність яких оспорюється окремим громадянином, якими була заподіяна значна шкода інтересам власника. Позивач вважає, що йому заподіяна майнова шкода неправомірними діями ОСОБА_2 на суму 3500 гривень. Крім того, неправомірними діями ОСОБА_2 позивачу заподіяна моральна шкода, яка виразилась в тому, що він опинився в пустій квартирі без коштів на відновлення, без меблів, що викликало в нього сильні душевні хвилювання та моральний розлад, в нього пропав апетит, порушився сон та стосунки з оточуючими людьми. Моральну шкоду позивач оцінив в 35 000 гривень. Наведене змусило позивача звернутись до суду з даним позовом.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18.03.2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 3500 гривень матеріальної шкоди, 15 000 гривень моральної шкоди, 300 гривень витрат на правову допомогу, а всього на загальну суму 18800 гривень. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення з неї моральної шкоди і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні моральної шкоди, посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково виходячи з наступних підстав.

Так, відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_2 в період з січня 2010 року по серпень 2010 року самовільно, всупереч установленого законом порядку, умисно, неправомірно розпорядилась майном, а саме, меблевою стінкою "Клен-8" вартістю 1500 грн., телевізором "Gold Star" вартістю 800 грн., тумбою під телевізор вартістю 100 грн., холодильником "Мінськ -16" вартістю 800 грн., диваном вартістю 300 грн. загальною вартістю 3500 грн., яке належало потерпілому ОСОБА_3, винісши дане майно з квартири АДРЕСА_1, чим заподіяла потерпілому значної матеріальної шкоди в розмірі 3500 грн. та шкоди у вигляді порушення його конституційних прав щодо володіння та користування майном.

Згідно постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 14.11.2014 року на підставі п.1 ч.1 ст.49 КК України звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за ст. 356 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності. Відповідно до ч.2 ст. 11-1 КПК України (в редакції 1960 року) кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченому ст. 356 КК України - закрито. Цивільний позов ОСОБА_3 про відшкодування завданої злочином шкоди - залишено без розгляду, що не позбавляє його права на звернення з вказаним позовом в порядку цивільного судочинства.

Вище зазначеною постановою було доведено вину ОСОБА_2 в тому що вона в період з січня 2010 року по серпень 2010 року самовільно, всупереч установленого законом порядку, умисно неправомірно розпорядилась майном, а саме, меблевою стінкою "Клен-8" вартістю 1500 грн., телевізором "Gold Star" вартістю 800 грн., тумбою під телевізор вартістю 100 грн., холодильником "Мінськ -16" вартістю 800 грн., диваном вартістю 300 грн. загальною вартістю 3500 грн., яке належало потерпілому ОСОБА_3, винісши дане майно з квартири АДРЕСА_1, чим заподіяла потерпілому значної матеріальної шкоди та шкоди у вигляді порушення його конституційних прав щодо володіння та користування майном і кваліфікує її дії за ст.356 КК України, як самоправство, тобто самовільне, всупереч установленому законом порядку, вчинення будь-яких дій, правомірність яких оспорюється окремим громадянином, якими була заподіяна значна шкода інтересам власника.

Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що моральна шкода дійсно була заподіяна позивачу діями відповідача, врахувавши роз'яснення Верховного Суду України надані у п.3 Постанови Пленуму № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», згідно яких, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

В той же час приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та стягуючи 15000 гривень, суд першої інстанції лише вказав, що ним прийнято до уваги конкретні обставини справи, характер заподіяної шкоди, ступень та тривалість моральних страждань позивача. Однак мотивації такого висновку судом першої інстанції у рішенні не наведено.

Колегія суддів вважає, що висновки суду в цій часині не відповідають обставинам справи. Розмір моральної шкоди заявлений позивачем не доведений ним відповідними доказами. Те ж стосується і розміру шкоди задоволеної судом, яка також не обгрунтована ним в ухваленому рішенні.

Оскільки позивачем не доведено необхідність стягнення саме заявленого розміру, з чого він виходив обгрунтовуючи такий розмір, враховуючи характер заподіяної шкоди позивачу, а також вимоги ч. 3 ст. 23 ЦК України, якою передбачено, що при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості, колегія суддів прийшла до висновку, що у відшкодування моральної шкоди може бути стягнуто не більше 2000 гривень.

Враховуючи наведене доводи апеляційної скарги в цій частині є частково обґрунтованими, а тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині стягнутої моральної шкоди з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 з 15000 гривень на 2000 гривень.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18.03.2016 року змінити в частині розміру стягнутої моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 у відшкодування моральної шкоди 2000 гривень.

В іншій частині рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18.03.2016 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: А.Ю. Зайцев

Судді: Т.М. Шемета

В.П. Рибчинський