Постанова № 57913753, 11.05.2016, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/4981/16-а

Провадження № 2-а/643/152/16

11.05.2016

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2016 року Московський районний суд м. Харкова в складі: головуючого судді - Єлізарова І.Є., при секретарі-Охріменко А.І. розглянувши в порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова про визнання дій та бездіяльності неправомірними ,зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова, яка полягає у не виплаті, починаючи з березня 2016 року, пенсії по інвалідності ОСОБА_1 , визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова про призупинення (припинення) виплати пенсії по інвалідності ОСОБА_1 , зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова поновити виплату пенсії по інвалідності ОСОБА_1 та стягнути з Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова на користь ОСОБА_1 5000,00 (п'ять тисяч) гривен завданої моральної шкоди.

Судом встановлено, що позивач є вимушено переміщеною особою з тимчасово непідконтрольній Українській владі території. У зв'язку зі здійсненням антитерористичної операції на Сході України був змушений виїхати із м. Харцизьк Донецької області до м. Харків, де мешкає й наразі, що підтверджується довідкою від 29.03.2016 року № 6330022239, виданою Управлінням праці та соціального захисту населення Адміністрації Московського району Харківської міської ради .

З 01.09.2014 року позивач є отримувачем пенсії по інвалідності ІІ групи загального захворювання, обчисленої відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV, в управлінні Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова . Розмір пенсії станом на березень 2016 року складав 2432,31 грн. Виплата пенсії провадилась на підставі довідки про взяття на облік ВПО (№ 6343018512 від 15.10.2015 року) з відміткою про реєстрацію місця проживання, проставленою територіальним підрозділом Державної міграційної служби, щомісяця шляхом перерахування належних позивачу сум на відкритий у відділенні Публічного акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» картковий рахунок.

29.03.2016 року позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова із заявою про зміну місця проживання у зв'язку з переїздом, до якої додав нову видану 29.03.2016 року УПСЗН Адміністрації Московського району Харківської міської ради довідку № 6330022239 з датою закінчення дії довідки 28.09.2016 року, а також лист від 29.03.2016 року № 06-3212, виданий УПСЗН Адміністрації Московського району Харківської міської ради про підтвердження нової адреси фактичного місця проживання внаслідок проведеної перевірки.

Проте у березні 2016 року відповідач безпідставно та неправомірно припинив виплату належних позивачу сум пенсії по інвалідності, а на заяву б/н від 30.03.2016 року про поновлення виплати пенсії надав відповідь № 197/3-3 від 06.04.2016 року, в якій у якості підстави припинення виплат посилався на недійсність наданої позивачем довідки № 633002239 від 29.03.2016 року та на вимоги Постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» (зі змінами та доповненнями) у якості підгрунтя такого висновку.

Згідно виписки по особистому картковому рахунку № 0200-26258501498421, відкритому в ПАТ «Державний Ощадний банк України», останній раз позивач отримав пенсію у розмірі 2432,31 грн. 04.03.2016 року. В подальшому виплата належних позивачу сум пенсії була припинена.

Судом встановлено, що діями Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова порушило охоронювані Конституцією та Законами України права позивача , тим самим позбавивши його основного джерела для існування.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення, а згідно зі ст. 5 даного Закону виключно цим Законом визначається порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Статтею 47 ЗУ № 1058-IV також встановлено, що пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Отже бездіяльність відповідача з невживання встановлених ЗУ № 1058-IV дій щодо нарахування та перерахування пенсії на належний та визначений позивачем рахунок є протиправною, а ігнорування його права на щомісячне отримання пенсії - неправомірним, як і сам факт призупинення таких виплат, адже:

ЗУ № 1058-IV, який є спеціальним законом, взагалі не передбачає можливість призупинення виплати пенсії, яка раніше була призначена та виплачувалась.

Зокрема статтею 49 цього Закону передбачено право територіального органу Пенсійного фонду своїм рішенням припиняти виплату пенсії лише у випадках:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» № 9 від 01.11.1996 року, встановлено, що виходячи із зазначеного у ст. 8 Конституції України принципу верховенства права, конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя. При цьому судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.

Також Постановою встановлено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного органу підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить закону, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Крім того, як наголошено у листі Міністерства юстиції України від 30.01.2009 № Н-35267-18, вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України, отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Проте, постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 (зі змінами та доповненнями) «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що продовження виплати пенсій (щомісячного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік ВПО, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється в установах публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» та з використанням його платіжних пристроїв. Зазначені виплати припиняються з місяця, наступного за тим, у якому завершився строк дії такої довідки, виданої після 09 вересня 2015 року. У разі продовження строку дії довідки зазначені виплати поновлюються з дати припинення їх виплати.

Тобто постановою встановлені обмеження у реалізації громадянами прав на отримання пенсій, гарантованих ст. 47 ЗУ № 1058-IV, а саме: отримання пенсійних та інших соціальних виплат лише за наявності довідки; лише за місцем перебування таких осіб на обліку; лише через рахунки, відкриті в установах ПАТ «Державний Ощадний банк України» та лише в межах дії довідки.

Крім того, згідно з п. 7-1 Постанови КМУ № 509 територіальний підрозділ ДМС у триденний строк після повідомлення внутрішньо переміщеною особою про фактичне місце проживання проводить перевірку наведених у довідці відповідних відомостей, проставляє у разі підтвердження таких відомостей на зворотному боці довідки відмітку про реєстрацію місця проживання осіб, зазначених у довідці, та щодня подає в електронній формі уповноваженому органові відповідну інформацію.

Довідка не є дійсною без проставлення на її зворотному боці зазначеної відмітки.

Тоді як відповідно до п. 1 ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року № 1706-VII, з урахуванням змін, які набрали чинності 13 січня 2016 року, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково.

Водночас, в п. 2 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 24.12.2015 року № 921-VIII Кабінет Міністрів України зобов'язано протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом (з 13.01.2016 року) привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, зокрема стосовно безстроковості дії довідки про взяття на облік ВПО.

Проте, на сьогодні постанови КМУ, якими у своїй діяльності керуються органи УПСЗН та пенсійного фонду України не були приведені у відповідність з цією нормою Закону, суперечать йому, обмежують і звужують загальновизнані та охоронювані Основним Законом (ст. ст. 3, 24, 25, 33, 64 Конституції України), та чинними законами України права ВПО, а тому не підлягають застосуванню.

Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13.06.2007 року, в якому зазначено, що відповідно до ст. ст. 8, 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. А при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності суди керуються Конституцією України як актом прямої дії.

Крім того, враховуючи практику Європейського суду з прав людини відповідачем порушуються основоположні права та свободи людини.

Через бездіяльність відповідача щодо неперерахування належних сум пенсії позивач опинився у вкрай тяжкому матеріальному становищі, оскільки пенсійні виплати є основним джерелом для його існування, задоволення фізичних потреб у харчуванні, лікуванні, забезпеченні житлом тощо.

Через нестачу грошових коштів, безпідставне припинення відповідачем виплати пенсії, позивач був змушений звертатись до знайомих за допомогою, позичати гроші, відмовляти собі у звичному способі життя, придбанні вкрай необхідних медикаментів, способі харчування та спілкування з близьким оточенням через сором і брак коштів, обмежувати себе, що принижувало гідність, змушувало страждати морально, та в результаті спричинило загострення проявів хвороб, що підтверджується випискою з лікарні № 3130 .

Внаслідок браку коштів на адекватне та життєво необхідне лікування позивач був виписаний після стаціонарного лікування «…без покращень, зберігається головний біль, запаморочення, слабкість у правій руці та нозі». А придбати призначене лікування для стабілізації стану позивач не має жодної можливості, що також підтверджується випискою по картковому рахунку № 0200-26258501498421, відповідно до якої станом на 21.04.2016 року залишок на рахунку становить 0 грн. 93 коп.

Відповідно до положень Конституції України, зокрема статей 32, 56, 62 і чинного законодавства, фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних інтересів.

Згідно з п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Судом встановлено, що в результаті неправомірних дій відповідача позивач зазнав моральні страждання й переживання, що порушило його нормальний спосіб життя, у зв'язку із чим суд вважає , що заподіяна моральна шкода підлягає стягненню в розмірі 5000 гривен.

Керуючись ст. ст. 11, 17, 18, 71, 94, 128, 160, 161, 162, 163, 183, 186 КАС України, Конституцією України, Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова про визнання дій та бездіяльності неправомірними ,зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова, ЄДРПОУ 22682655, яка полягає у не виплаті, починаючи з березня 2016 року, пенсії по інвалідності ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, (Іпн. НОМЕР_3).

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова, ЄДРПОУ 22682655, про призупинення (припинення) виплати пенсії по інвалідності ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ( Іпн. НОМЕР_3).

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова, ЄДРПОУ 22682655, поновити виплату пенсії по інвалідності ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ( Іпн.НОМЕР_3).

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова, ЄДРПОУ 22682655, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ( Іпн. НОМЕР_3) моральну шкоду в розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривен .

Постанова підлягає негайному виконанню в повному обсязі.

Апеляційна скарга подається до Харківського апеляційного адміністративного суду через Московський районний суд м. Харкова протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Єлізаров І.Є.