Рішення № 57913039, 19.05.2016, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/8403/15-ц

Провадження № 2/638/372/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.05.2016> Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого - судді Гайдук Л.П.

за участю секретарів Литвиненко М.А., Кушнарьова Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Мельник Юлії Олександрівни, 3-ті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору дарування квартири недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, визнання дій нотаріуса неправомірними,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2, приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Мельник Юлії Олександрівни, 3-ті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору дарування квартири недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, визнання дій нотаріуса неправомірними. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 26.01.2015р. відповідач уклав договір дарування квартири № АДРЕСА_1, який було посвідчено приватним нотаріусом Мельник Ю.О., відповідно до даного договору, відповідач ОСОБА_2 подарував зазначену квартиру ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в рівних частках. Даний договір позивач вважає таким, що не відповідає вимогам закону, оскільки 19.01.2015р. Київським районним судом м. Харкова був накладений арешт на зазначену квартиру в рамках забезпечення позову при розгляді цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення шкоди, спричиненої злочином. Проте дана ухвала суду не була виконана належним чином, оскільки 29.01.2015р. державним виконавцем був накладений арешт на квартиру, а 30.01.2015р. державним реєстратором було відмовлено в державній реєстрації обтяження на зазначену квартиру у зв*язку з передачею права власності на нього іншим особам. Позивач вважає, що нотаріус, при посвідченні договору навмисно проігнорувала вимоги закону та інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій» та не пересвідчилась у відсутності заборон для реєстрації правочину, посвідчила правочин поспішно та неправомірно, використовуючи своє право доступу до Державного реєстру прав на нерухоме майно та незаконно впливала на держвиконавця, про що свідчить двократна реєстрація в держреєстрі скасування заборон та затримка з відкриттям примусового виконання ухвали про забезпечення позову.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник позовні вимоги не визнали та просили суд відмовити в їх задоволенні, відповідач пояснив суду, що ним дійсно була подарована належна йому квартира його дітям, однак на момент укладення правочину, арешт з квартири був знятий, оскільки 14.05.2015р. Київським районним судом м. Харкова було скасовано заочне рішення від 12.09.2014р. та на підставі цього скасований арешт на квартиру. Окрім того, відповідач зазначив, що позивач ОСОБА_1 в судах різних інстанцій постійно дає неправдиві свідчення та оговорює його, жодним рішенням суду його не було визнано винним у спричиненні останньому шкоди, тому як роботи з виконання проекту газопроводу були призупинені ще в жовтні 2005р. з вини позивача.

Відповідач Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Мельник Ю.О. в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила суд відмовити в їх задоволенні, пояснивши суду, що нею, при посвідченні спірного договору дарування були дотримані всі вимоги Цивільного кодексу України, перевірено волевиявлення сторін, роз*яснені наслідки посвідчення такого договору, перевірений обсяг дієздатності, сторонами були надані всі необхідні документи для реєстрації правочину та плачені необхідні витрати пов*язані з реєстрацію даного правочину. Також, приватний нотаріус зазначило, що дійсно при перевірці квартири в перший раз коли до неї звернувся Васильєв нею була виявлена заборона відчуження та вона відмовила ОСОБА_2 в посвідченні договору, однак при повторному зверненні останнього до неї, дана заборона в реєстрі заборон була відсутня, тому 26 січня 2015р. вона посвідчила договір дарування квартири.

3-ті особи в судовому засіданні позовні вимоги не визнали та просили суд відмовити в їх задоволенні, пояснивши суду, що їх батьком їм була подарована квартира № 29 в будинку 22-Б по вул.. Дерев*янко в м. Харкові по ? частині кожній, зазначена квартира належала батьку на праві приватної власності,здійснити дарування було волею їх покійної матері що й було реалізовано, будь-які заборони на її відчуження були скасовані, тому даний договір дарування було посвідчено нотаріусом у відповідності до вимог закону, позивач ОСОБА_1 вже багато років оговорює їх батька та безпідставно звинувачує в невиконанні умов договору по розробки проекту газопроводу, однак ці твердження позивача є безпідставними та такими, що не відповідають дійсності. Окрім того, фактично ОСОБА_4 в даній квартирі проживає все своє життя. Про існування ухвали суду від 19.01.205року нікому з їх родини відомо не було.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 26.01.2015р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, ОСОБА_5 було укладено договір дарування, реєстраційний № 75, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мельник Ю.О., відповідно до якого ОСОБА_2 добровільно, передав безоплатно, а ОСОБА_4 та ОСОБА_5 прийняли в дар по ? частині кожна квартири « 29, що знаходиться в АДРЕСА_1.

Згідно зі ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином. Фіктивний правочин вчиняється його учасниками без наміру виникнення, зміни або припинення цивільних прав та обов*язків, тобто про «людське око», знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину його учасники мають інші цілі, ніж ті, що ним передбачені. При чому, справжні їх цілі можуть бути як протизаконними, так і цілком законними. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Як роз*яснив Пленум ВСУ у постанові №9 від 6 листопада 2009р. № «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов*язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Позивач не довів відсутності у сторін наміру створити юридичні наслідки на момент вчинення договору дарування.

Матеріалами справи доведено, що договір дарування був направлений на певні цілі отримання кредитних коштів і передачу нерухомого майна в іпотеку. Обдаровані зареєстрували за собою право власності на спірне майно в органах державної реєстрації.

Обґрунтування позивача не можна вважати переконливими, оскільки він пов'язує фіктивність договору з його невиконанням, тоді як за матеріальним законом визнання недійсним фіктивного договору пов'язане з наміром сторін створити правові наслідки правочину. Сторони, укладаючи правочини, мали намір створити правові наслідки правочину.

Таким чином, для досягнення зазначеної мети необхідно в суді довести наявність наміру всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути охарактеризований як фіктивний.

Виходячи з наведеного, позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен доказати відсутність в учасників угоди наміру створити юридичні наслідки.

Окрім того, суд так само виділяє, що такого характеру угода реалізується з якою-небудь неправомірною (вмотивованою) метою (наприклад, приховати майно від кредиторів, від конфіскації тощо).

Втім, як окреслене так і несправжня природа правочину мали б бути в суді підтверджена виконавчими документами (реальність вимоги) або вироком суду про призначення покарання у вигляді конфіскації.

Як відомо, право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття (ст.722 ч.1 ЦК).

Суд нагадує, що мотиви укладення договору дарування знаходяться за межами договору й не впливають на його дійсність.

Частиною 4 ст.722 ЦК визначено, що прийняття обдарованим документів, які посвідчують право власності на річ, інших паперів, які демонструють належність дарувальнику предмету договору, або символів (зокрема ключів) є прийняття дарунка.

Як встановлено судом, натепер, право власності на спірну квартиру зареєстровано за обдарованими ОСОБА_4 та ОСОБА_5, окрім того, ОСОБА_4 постійно проживає в спірній квартирі.

Ця подія свідчить про активність дій обдарованих, прагнення до справжнього втілення своїх прав, а їх дійсна воля відповідала волевиявленню отримання дарунку й, окрім того, вони фактично виконали умови договору про прийняття нерухомого майна.

Оформлення права власності свідчить про реальність настання правових наслідків правочину.

Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації після ухвалення рішення суду та за процедурою виконавчого провадження (ст.32,52,57 Закону).

На час укладення угоди виконавче провадження з приводу примусового стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів було відсутнє.

Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс і под.).

Правомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.

Правомочність розпорядження означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка і т. ін.).

Згідно з нормою ст.319 ЦК власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства.

Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов*язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто, закон може встановлювати певні обмеження здійснення права власності.

Межі здійснення цивільних прав фактично виражаються у формулі "дозволено все, що прямо не заборонено законом", а обмеження (заборони), які мають найбільш загальний характер і які особа-власник повинна враховувати у своїй поведінці, конкретизуються уст.13 ЦК.

Обтяження (обмеження) - заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, яка встановлена або законом, або актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або яка виникає на підставі договорів (ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень").

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного суду України у справі № 6-197цс14 від 21.01.2015 року, та в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для врахування усіма судами загальної юрисдикції України.

Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Суд також враховує, що на момент укладання оспорюваного договору дарування, ухвала Київського районного суду м. Харкова від 19.01.2015року, якою накладено арешт на спірну квартиру була чинною, однак, дані обтяження не було внесено в реєстр обтяжень, жодних обтяжень на квартиру накладено не було і сторонам договору не було відомо про існування вищезазначеної ухвали, а також те, що згідно п.36 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженої Наказом Міністерства України від 03.03.2004 року № 20/5 нотаріуси зобов'язані встановити дійсні наміри кожної сторони до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Встановлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної сторони. Встановлення дійсних намірів однієї з сторін правочину може бути здійснено нотаріусом за відсутності іншої сторони з метою виключення можливості стороннього впливу на її волевиявлення. Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають на меті інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна були властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

При ухваленні рішення суд враховує правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 21.01.2015року, яка є обов'язковою при застосування правової норми у спірних правовідносинах.

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку про необґрунтованість та недоведеність належними та допустимими доказами фіктивність укладеної угоди та відсутність наміру сторін на укладення договору.

При наданні оцінці діям нотаріуса Мельник, суд приходить до висновку про те, що такі вимоги також не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та не доведені позивачем. При посвідченні договору заборони відчуження на спірну квартиру були відсутніми, про що свідчать дані реєстру, що не перешкоджало нотаріусу вчинити певні дії.

В судовому засіданні позивач не довів обставин обізнаності нотаріуса та сторін про існування ухвали суду про накладення арешту на спірне майно, оскільки дана заборона діє з моменту внесення записів про обтяження в установленому законом порядку до офіційного реєстру заборон.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 57- 60, 88, 212- 215 ЦПК України, ст.ст.13,234,317,319,722 ЦК України, постановою Верховного суду України у справі № 6-197цс14 від 21.01.2015 року, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Мельник Юлії Олександрівни, 3-ті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору дарування квартири недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, визнання дій нотаріуса неправомірними залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, які не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення - протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Головуючий - суддя: