Рішення № 57911910, 20.04.2016, Лисичанський міський суд Луганської області

Справа № 415/6043/15-ц

Провадження № 2/415/99/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.04.16 року м. Лисичанськ

Лисичанський міський суд Луганської області в складі:

головуючого судді Калмикової Ю.О.,

за участю секретарів Нескородової Г.А., Іпатка Я.Ю.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Лисичанська цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, Лисичанської міської ради про визнання договору недійсним, примусове припинення права власності на земельну ділянку, визнання права та оформлення права власності на земельну ділянку, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 звернулась до Лисичанського міського суду Луганської області із позовною заявою до ОСОБА_6, ОСОБА_7, Лисичанської міської ради про визнання договору недійсним, примусове припинення права власності на земельну ділянку, визнання права та оформлення права власності на земельну ділянку.

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що згідно з договором купівлі-продажу квартири в житловому будинку від 09.06.2008р., посвідченого 09.06.2008р. приватним нотаріусом Лисичанського міського нотаріального округу Жихар Н.П., реєстр № 3455, відповідачка за цим позовом ОСОБА_6 продала ОСОБА_5 нерухоме майно, а саме 36/100 часток квартири № 2 в одноповерховому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1. Вказаний договір відповідно до вимог чинного законодавства зареєстровано в Комунальному підприємстві «Бюро технічної інвентаризації». При цьому умовами вказаного договору не було визначено розмір земельної ділянки, яка переходить до ОСОБА_5 у власність, у зв'язку з набуттям нею на підставі договору купівлі-продажу від 09.06.2008р. права власності на нерухоме майно.

Згідно з ч. 1 ст. 377 ЦК України (в редакції Закону, що діяв станом на день укладання договору купіль-продажу) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Аналогічне правило щодо переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на об'єкт нерухомого майна передбачено і ст. 120 ЗК України.

Таким чином, на підставі договору купівлі-продажу квартири в житловому будинку від 09.06.2008р. перейшло право власності на 36/100 часток квартири № 2 в одноповерховому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1, то, відповідно, їй перейшло і право власності на 36/100 часток земельної ділянки, на який розташований вказаний будинок.

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1, виданим Лисичанською міською радою 21.07.2003 р. для обслуговування жилого будинку, в якому нею придбана частка нерухомого майна, ОСОБА_6 належала земельна ділянка площею 0,1000 га.

Позивач вважає, що вона не втратила права на оформлення своїх прав на спірну земельну ділянку у установленому законом порядку. Після її звернення до Лисичанської міської ради їй стало відомо, що на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31.05.2014 р., посвідченого приватним нотаріусом Лисичанського міського нотаріального округу Жихар Н.П., реєстр № 802, ОСОБА_6 продала відповідачу за цим позовом ОСОБА_7 в цілому земельну ділянку під будинком, який розташований за адресою АДРЕСА_1.

Вважає, що укладений відповідачами договір купівлі-продажу земельної ділянки від 31.05.2014р. є недійсним в частині продажу земельної ділянки площею 0,0360 га, на якій розташована її квартира, з огляду на те, що умови договору про продаж в цілому земельної ділянки суперечать приписам ст. 377 ЦК України та приписам ст. 120 ЗК України і порушують право на земельну ділянку.

Після уточнення позовних вимог просила суд визнати недійним договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений 31 травня 2014 року приватним нотаріусом Лисичанського міського нотаріального округу Жихар Н.П., реєстр № 802, в частині продажу земельної ділянки площею 0,0360 га, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, також припинити право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 0,0360 га, яка знаходиться під будинком, розташованим за адресою АДРЕСА_1, і визнати за ОСОБА_5, у зв'язку з переходом до неї на підставі договору купівлі-продажу квартири в житловому будинку від 09.06.2008р. права власності на 36/100 часток квартири №2 в одноповерховому будинку, розташованому за адресою АДРЕСА_1 право на набуття у власність 36/100 часток земельної ділянки, на якій розташований вказаний будинок, що складає 0,0360 га.

Відповідач ОСОБА_7 подав до суду письмові заперечення на позові вимоги позивача, відповідно до яких позов не визнає, просить суд відмовити в задоволенні позову, вважає вимоги позивача необґрунтованими. ОСОБА_6 було продано майно в установленому законом порядку, з додержанням нотаріальної форми посвідчення договорів, а саме:

-36/100 часток квартири АДРЕСА_1, позивачці ОСОБА_5, договір купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Лисичанського міського нотаріального округу Жихар Н.П. 09.06.2008 року за реєстром № 3455. На користь ОСОБА_5 було продано кімнати 2-1, 2-2, 2-3, 2-4, 2-5, 2-6, загальною площею 38,10 кв.м., житловою 17,70 кв.м.

-64/100 часток квартири АДРЕСА_1 відповідачу ОСОБА_7, договір купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Лисичанського міського нотаріального округу Жихар Н.П. 31.05.2014р. за реєстром № 801. На його користь було продано кімнати 2-7, 2-8, 2-10, загальною площею 67,40 кв.м., житловою 49,70 кв.м.

Вказана квартира знаходиться в будинку, в якому одночасно знаходиться міська державна лікарня Ветеринарної медицини в м. Лисичанську, тобто на частину вказаного будинку є ще один власник. Земельна ділянка, на якій розміщено будинок, в якому було відчужено квартиру № 2, згідно з технічним паспортом має загальну площу 3884 кв.м.

Позивачка протягом 2008-2015р.р. не заявляла ніяких претензій, щодо передачі у її власність земельної ділянки, більш того - оскільки Лисичанська міська рада є розпорядником земель комунальної власності то позивач звернулася до Лисичанської міської ради про виділення їй земельної ділянки. Як видно з наданих документів її питання не було вирішено позитивно, не зважаючи на те, що площа земельної ділянки на якій розміщена її квартира складає 2884 кв.м.

Вказана квартира на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом та державного акту про право власності на земельну ділянку НОМЕР_1 ОСОБА_6 була власником земельної ділянки площею 0,1000 га, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель.

Вказану земельну ділянку вона продала йому, договір посвідчено приватним нотаріусом Лисичанського міського нотаріального округу Жихар Н.П. 31.05.2014 року за реєстром № 802.

Згідно з п. 1.6. зазначеного договору, право власності на земельну ділянку, що є предметом цього договору, виникає у покупця з моменту нотаріального посвідчення цього договору та його державної реєстрації.

Відповідно до п. 5.6. зазначеного Договору передбачає, що відповідно до положень ЦК України право власності на земельну ділянку у покупця виникає з дня державної реєстрації відповідно до закону.

Тобто, з урахуванням зазначеного з 31.05.2014р. право власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, виникло у нього, у зв'язку з чим на теперішній час припинити право власності ОСОБА_6 на зазначену земельну ділянку не можливо.

Як вказано вище ця земельна ділянка, надана для будівництва і обслуговування житлового будинку, є окремим самостійним об'єктом нерухомого майна, і немає відношення до купленої ним квартири. На підставі відкладеного просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилася, просила суд розглядати справу за її відсутності.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 надав суду пояснення аналогічні, викладеним в позовній заяві, підтвердив факти, викладені в позові та просив суд зменшені позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_7 надав суду пояснення аналогічні, викладеним в письмових запереченнях, просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі та просив суд застосувати строк позовної давності щодо звернення до суду позивача з даним позовом.

Раніше в судових засіданнях представник відповідача ОСОБА_9 позов визнала. Проти задоволення позовних вимог не заперечувала.

Раніше в судових засіданні представник відповідача ОСОБА_4 позов визнала. Проти задоволення позовних вимог не заперечувала. Вважає, що нотаріус при посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки порушив норми чинного законодавства.

Вислухавши сторони, дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд серед іншого вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню.

Відповідач ОСОБА_7 в усних запереченнях на позовну заяву посилається на ст. 257 ЦК України, що передбачає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Вважає, що є підстави для застосування строків позовної давності до заявлених позивачем вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановлених статтями 253-255 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з листом від 08.09.2015 року ОСОБА_5 звернулася до секретаря Лисичанської міської ради з проханням виділити земельну ділянку під квартирою в житловому будинку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, Луганської області, придбану нею у ОСОБА_6, згідно з договором купівлі-продажу, реєстр № 3455, від 09.06.2008 року та земельну ділянку на обслуговування квартири згідно з чинним законодавством (а.с.8).

Згідно з листом № 26-111-348/2-04 від 10.09.2015р. Лисичанської міської ради на звернення ОСОБА_5 від 08.09.2015 року, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом НОМЕР_3 від 11.06.2001р. № 1-2237 перейшла ОСОБА_6, що посвідчує державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_4 від 21.07.2003р. На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31.05.2014 року за № 802, посвідченого приватним нотаріусом Лисичанського міського нотаріального округу Жихар Н.П., була продана ОСОБА_6 ОСОБА_7. На підставі вищезазначеного, земельна ділянка на якій розміщена кв. № 2, що знаходиться у власності ОСОБА_5, на сьогодні знаходиться у власності ОСОБА_7, що є порушенням ст. 120 Земельного кодексу України. Рекомендовано звернутись до суду з питання визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31.05.2014 року за № 802 недійсним та розподілу земельної ділянки пропорційно до часток у праві власності на житловий будинок (а.с.9, 18). Отже, про порушення свого права ОСОБА_5 дізналася у вересні 2015 року. До суду позивач ОСОБА_5 звернулася 18 вересня 2015 року (а.с.9-18).

На підставі викладеного, суд доходить висновку, що позивач не порушила строків позовної давності та звернулася до суду із позовними вимогами в межах строків позовної давності.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.ст. 57, 58 ЦПК України, належними доказами є будь-які фактичні дані, які містять інформацію щодо предмета доказування, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Спір між позивачем та відповідачами виник з приводу того, що позивачка не набула право власності на ту частину земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок (36/100 частини житлового будинку), за договором купівлі-продажу від 09.06.2008р., в той час, як відповідачка ОСОБА_6 із відповідачем ОСОБА_7 уклала договір купівлі-продажу земельної ділянки, на якому розміщений її житловий будинок (квартира), у зв'язку з чим позивач вважає доцільним захистити своє право власника та користувача спірної земельної ділянки шляхом визначення недійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки в частині продажу 36/100 земельної ділянки площею 0,0360 га із припиненням право власності на 36/100 частки земельної ділянки, а також визнати за нею право власності на 36/100 частки земельної ділянки площею 0,0360 га.

Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4.11.1950 року, підписана від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до ч. 2 ст. 662 ЦК України, продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

З матеріалів справи встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу квартири в житловому будинку від 09.06.2008р., посвідченого приватним нотаріусом Лисичанського міського нотаріального округу Жихар Н.П. за реєстром № 3455, ОСОБА_6 зобов'язується передати майно у власність, а ОСОБА_5 зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього обговорену грошову суму. Відчужуються за даним договором приміщення № 2-1 (коридор), 2-2 (санвузол), 2-3 (коридор), 2-4 (житлова кімната), 2-5 (житлова кімната), 2-6 (кладова), житловою площею 17,70 кв.м., що становить 36/100 частини квартири № 2, яка знаходиться в АДРЕСА_1. (а.с.6).

Згідно з витягом з Державного реєстру правочинів № 6055555 від 09.06.2008р., договір купівлі-продажу від 09.06.2008р., посвідчений приватним нотаріусом Лисичанського міського нотаріального округу Жихар Н.П. за реєстром № 3455 зареєстровано за № 2947999 (а.с.17).

Згідно з витягом з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно № 41378104 від 29.07.2015р., житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу № 3455 від 09.06.2008р., посвідченого приватним нотаріусом Жихар Н.П. на праві приватної власності належить ОСОБА_5, розмір частки 36/100 (а.с.15-16).

На підставі викладеного, судом встановлено, що позивач ОСОБА_5 дійсно набула право власності на 36/100 частини квартири № 2, яка знаходиться в АДРЕСА_1, а отже правомірно звернулася до суду з даним позовом.

Втім, відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Істотними умовами договору купівлі-продажу, за загальним правилом, є умови про предмет та ціну.

Інші умови договору купівлі-продажу можуть набувати значення істотних, якщо щодо них є безпосередня вказівка в інших правових нормах.

Так, за змістом частини другої статті 377 ЦК України та частини шостої статті 120 ЗК України розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).

Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

Положення зазначених правових норм спрямовані на впровадження принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та об'єктів нерухомості, які на ній розташовані.

Матеріалами справи встановлено, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 був укладений договір купівлі-продажу квартири в житловому будинку від 09.06.2008р., посвідченого приватним нотаріусом Лисичанського міського нотаріального округу Жихар Н.П. за реєстром № 3455. Відчужуються за даним договором приміщення № 2-1 (коридор), 2-2 (санвузол), 2-3 (коридор), 2-4 (житлова кімната), 2-5 (житлова кімната), 2-6 (кладова), житловою площею 17,70 кв.м., що становить 36/100 частини квартири № 2, яка знаходиться в АДРЕСА_1. (а.с.6). Судом встановлено, що даний житловий будинок, розміщений на земельній ділянці кадастровий номер: НОМЕР_2, яка знаходиться в АДРЕСА_1, та належав ОСОБА_6 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1 від 21.07.2003р. (а.с.7).

Уклавши договір купівлі-продажу житлового будинку від 09.06.2008р., посвідченого приватним нотаріусом Лисичанського міського нотаріального округу Жихар Н.П., за реєстром № 3455, щодо якого діє презумпція правомірності правочину, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, окрім розміру та кадастрового номеру земельної ділянки, право на яку в подальшому за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 31.05.2014р. перейшло відповідачу ОСОБА_7

Втім, з вимогами щодо оскарження договору купівлі-продажу будинку від 09.06.2008р., до суду ніхто не звертався, під час слухання справи таких вимог також не надходило.

Частина четверта статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачала, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Аналіз змісту норм статті 120 ЗК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що оскільки позивачка, яка набула право власності на 36/100 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, за договором купівлі-продажу від 09.06.2008р., посвідченого приватним нотаріусом Лисичанського міського нотаріального округу Жихар Н.П. за реєстром № 3455, а тому до неї перейшло право власності на 36/100 частини земельної ділянки, на якій він розміщений, а відтак її позовна вимога про визнання права власності на 36/100 частини земельної ділянки, яка дорівнює площі 0,0360 га, підлягає задоволенню пропорційно до її частки власності житлового будинку.

У зв'язку із зменшенням позовних вимог позивачем в частині зобов'язання Лисичанської міської ради оформити відповідно до вимог чинного законодавства право власності на земельну ділянку площею 0,0306 га, яка знаходиться під будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1, суд не вбачає спору про право між позивачем ОСОБА_5 та Лисичанською міською радою та позовні вимоги в цій частині вважає такими, що не підлягають розгляду.

Водночас, з матеріалів справи встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 31.05.2014р., посвідченого приватним нотаріусом Лисичанського міського нотаріального округу Жихар Н.П. за реєстром № 802 ОСОБА_6 зобов'язується передати майно у власність, а ОСОБА_7 зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього обговорену грошову суму. Відчужуються за даним договором земельна ділянка, яка знаходиться в АДРЕСА_1, призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розміром - 0,1000 га, кадастровий номер: № НОМЕР_2 (а.с.51).

Згідно з державним реєстром речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 22424990 від 31.05.2014р., земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер: НОМЕР_2, призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1 га на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31.05.2014р., посвідченого приватним нотаріусом Лисичанського міського нотаріального округу Жихар Н.П. за реєстром № 802 на праві приватної власності належить ОСОБА_7, в частині 1/1 (а.с.52).

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1 від 21.07.2003р. ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом НОМЕР_3 від 11.06.2001р. р.№ 1-2237 є власником земельної ділянки площею 0,1000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, кадастровий номер земельної ділянки № НОМЕР_2 (а.с.7).

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо об'єкта нерухомого майна № 41377952 від 29.07.2015р., житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, кв. 2, на підставі договору купівлі-продажу квартири з господарськими будівлями та спорудами № 801 від 31.05.2014р., посвідчений приватним нотаріусом Жихар Н.П. на праві приватної власності належить ОСОБА_7, розмір частки 1/1, а також земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_2, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 802 від 31.05.2014р. посвідчений приватним нотаріусом Жихар Н.П. на праві приватної власності належить ОСОБА_7, розмір частки 1/1 (а.с.12-14).

На підставі викладеного суд доходить висновку, що відповідач ОСОБА_6 відповідно до умов договору купівлі-продажу земельної ділянки передала у власність відповідачу ОСОБА_7 земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер: НОМЕР_2, призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1 га на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31.05.2014р., посвідченого приватним нотаріусом Лисичанського міського нотаріального округу Жихар Н.П. за реєстром № 802, на якому розміщена квартира № 2 (АДРЕСА_1), що належить позивачу ОСОБА_5.

У зв'язку з чим позивач і звернулася до суду з вимогами про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним, посвідчений 31 травня 2014 року приватним нотаріусом Лисичанського міського нотаріального округу Жихар Н.П., реєстр № 802, в порядку статті 203 ЦК України, в частині продажу земельної ділянки площею 0,0360 га, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, також припиненння права власності ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 0,0360 га, яка знаходиться під будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1, і визнання за ОСОБА_5, у зв'язку з переходом до неї на підставі договору купівлі-продажу квартири в житловому будинку від 09.06.2008р. права власності на 36/100 часток квартири №2 в одноповерховому будинку, розташованому за адресою АДРЕСА_1 право на набуття у власність 36/100 часток земельної ділянки, на якій розташований вказаний будинок, що складає 0,0360 га.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Водночас, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 18 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 р., згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після 31 грудня 2001 р. в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до статті 120 ЗК 2001 року на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди, укладених відповідно відчужувачем або набувачем. До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 р., згідно зі статтею 377 ЦК, а з часу внесення змін до статті 120 ЗК Законом України від 27 квітня 2007 р. N 997-V - і згідно зі статтею 120 ЗК, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування. З 1 січня 2010 р. до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) відповідно до статті 377 ЦК і статті 120 ЗК в редакції Закону України від 5 листопада 2009 р. № 1702-VI.

Відповідно до правової позиції, викладеної в Постанові Верховного Суду України у справі № 6-2цс15 від 11 лютого 2015 року, при відсутності цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості, як і у справі, яка переглядається, слід застосовувати положення частини четвертої статті 120 ЗК України з огляду на таке. Аналіз змісту норм статті 120 ЗК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені. Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. Згідно цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість. Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості. При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.

На підставі викладеного, суд доходить висновку, що дійсно зміст договору купівлі-продажу земельної ділянки, яка знаходиться в АДРЕСА_1, призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розміром - 0,1000 га, кадастровий номер: НОМЕР_2 від 31.05.2014р., в частині продажу земельної ділянки площею 0,0360 га, посвідченого приватним нотаріусом Лисичанського міського нотаріального округу Жихар Н.П. за реєстром № 802, укладеним між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, суперечить статті 377 Цивільного Кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, а саме: статті 120 ЗК України.

Отже, під час укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, в частині продажу земельної ділянки площею 0,0360 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1, призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розміром - 0,1000 га, кадастровий номер: НОМЕР_2 від 31.05.2014р., посвідченого приватним нотаріусом Лисичанського міського нотаріального округу Жихар Н.П. за реєстром № 802, укладеним між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, не були додержані вимоги ч. 1 ст. 203 ЦК України, що відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є підставою для визнання даного правочину недійсним.

На підставі викладеного, суд доходить висновку, що вимоги позивача в частині визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним, посвідченого 31 травня 2014 року приватним нотаріусом Лисичанського міського нотаріального округу Жихар Н.П., реєстр № 802, в частині продажу земельної ділянки площею 0,0360 га, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до правової позиції, викладеної в Постанові Верховного Суду України у справі № 6-2цс15 від 11 лютого 2015 року при застосуванні положень ст. 120 ЗК України у поєднанні з нормою ст. 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням прав власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується і випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстровано одночасно з правом на нерухомість, однак земельна раніше набула ознак об'єкта права власності.

Отже, відповідно до зазначених норм закону та зазначеної правової позиції Верховного Суду України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на всю земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, а право попереднього власника або користувача припиняється автоматично, в силу закону, без оформлення припинення права будь-яким актами та документами.

Враховуючи позовну вимогу про припинення права власності ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 0,0360 га, яка знаходиться під будинком, розташованим за адресою АДРЕСА_1, відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України право власності на земельну ділянку припиняється у разі набуття права власності на житловий будинок.

За таких обставин суд вважає, що при переході права власності на будівлю і споруду припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт. В той час до особи, яка набула право власності на жилий будинок, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності (користуванні) іншої особи, переходить право власності (користування) або її частку, на якій він розміщений, без змін її цільового призначення. Оскільки, відповідно до вимог чинного законодавства право власності ОСОБА_6 на 36/100 частки земельної ділянки, площею 0,0360 га було припинено автоматично в силу закону під час укладення договору купівлі-продажу квартири в житловому будинку від 09.06.2008р., посвідченого приватним нотаріусом Лисичанського міського нотаріального округу Жихар Н.П. за реєстром № 3455, і право власності на спірну частину земельної ділянки перейшло до ОСОБА_5, то позовні вимоги в частині припинення права власності ОСОБА_6 на 36/100 земельної ділянки задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 57, 58, 60, 79, 84, 88, 208, 209, 212-215 ЦПК України, ст. 41 Конституції України, ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 120, 125 ЗК України, ст.ст. 203, 215-217, 260, 261, 377, 655, 657, 662ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляду цивільних справ» № 7 від 16.04.2004 року, Постановою Верховного Суду України у справі № 6-2цс15 від 11 лютого 2015 року, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, Лисичанської міської ради про визнання договору недійсним, примусове припинення права власності на земельну ділянку, визнання права та оформлення права власності на земельну ділянку, задовольнити частково.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений 31 травня 2014 року приватним нотаріусом Лисичанського міського нотаріального округу Жихар Н.П., реєстр № 802, в частині продажу земельної ділянки площею 0,0360 га, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7.

Визнати за ОСОБА_5 право власності на земельну ділянку площею 0,0360 га земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_2, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному суді Луганської області через Лисичанський міський суд, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СУДДЯ Ю.О. КАЛМИКОВА