Рішення № 57907220, 24.05.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/346/2016(м)

222/90/14-ц

Головуючий в 1 інстанції Подліпенець Є.О.

Доповідач Пономарьова О.М.

Категорія 48

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Пономарьової О.М.,

суддів Ігнатоля Т.Г., Лоленко А.В.,

секретар судового засідання Зливка І.І.,

за участю

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання майна спільною власністю подружжя та визнання права власності на його частину за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_4 на рішення Володарського районного суду Донецької області від 15 червня 2015 року

в с т а н о в и л а:

В січні 2014 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з вказаним позовом до відповідача і з урахуванням уточнених позовних вимог, зазначала, що з 1996 року мешкала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5, що підтверджується рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 03 вересня 2013 року. ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Позивач вказує,що вони з ОСОБА_5 мешкали в будинку АДРЕСА_1, який належав ОСОБА_5 За час їх сумісного проживання за спільні кошти у 1997 році придбано майно: автомобіль ВАЗ 21011, держномер НОМЕР_1, оформлений на ОСОБА_5; з 1998 року по 2011 рік у вказаному будинку проведені будівельні роботи по благоустрою будинку, побудовано капітальний гараж на 2 автомобіля, капітальний сарай зі шлакоблоку, прохід зі шлакоблоку, яким поєднано гараж та літню кухню, де розміщено парилку та комору; облагороджено двір з боку вулиці Садової, побудовано арку та зроблено подвір'я; проведені капітальні ремонтні роботи у будинку по оштукатурюванню стін у будинку та переході, який поєднує літню кухню з будинком, перекрито дах будинку та побудовано металеву огорожу навколо будинку, замінені вікна у будинку на металопластикові та поставлені міжкімнатні двері, поклеєно шпалери, побудовано капітальну веранду, замінено сантехніку та підлогу, у деяких приміщеннях покладено кахельну плитку, всі будови окрашені фасадною фарбою зовні. Всі ремонті та будівельні роботи в будинку проведені за особисті кошти позивача, оскільки ОСОБА_5 з 1995 року за власним бажанням перестав працювати та фактично знаходився на її утриманні, будь-яких поважних причин для того, щоб останній не працював, в нього не було. Проте, вона до 2003 року працювала керівником підприємства та мала добрий заробіток, а з 2003 року - є приватним підприємцем та її щорічний дохід складає приблизно 500 000 грн. на рік. Після смерті ОСОБА_5 спадкоємцем першої черги за законом є його син від першого шлюбу ОСОБА_4, який більше 12 років не спілкувався з батьком, ніякої участі в його долі не приймав. Ремонтні та будівельні роботи, які вона провела за власні кошти у будинку, що належав ОСОБА_5 значно підвищили його вартість, вартість вказаних робіт співмірна з вартістю будинку. Просить суд визнати спільною власністю подружжя, а саме її та ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, майно, а саме: будинок АДРЕСА_1 та автомобіль марки ВАЗ-21011, державний номер НОМЕР_1, визнати за нею право власності на 2/3 частини вказаного житлового будинку та автомобілю, а також стягнути з відповідача ОСОБА_4 на її користь понесені судові витрати по сплаті судового збору.

Рішенням Володарського районного суду Донецької області від 15 червня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені частково. Домоволодіння АДРЕСА_1 та автомобіль марки ВАЗ-21011, реєстраційний номер НОМЕР_1 визнані спільною власністю подружжя ОСОБА_3 до ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 2/3 частки домоволодіння АДРЕСА_1, та на ? частку автомобіля марки ВАЗ-21011, 1978 року випуску, жовтого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1., номер двигуна НОМЕР_2, номер шасі НОМЕР_4, номер кузова НОМЕР_3. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 243,60 грн.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 Зазначає, що оскільки його покійний батько та позивач не перебували в зареєстрованому шлюбі, то ОСОБА_3 зобов?язана довести, що спільна сумісна власність створена за рахунок спільної праці та її трудової участі, проте суд необґрунтовано задовольнив вимоги, не зважаючи на їх недоведеність.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1. заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив її відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню з таких підстав.

Задовольняючи позов про визнання спільною сумісною власністю подружжя будинку та автомобілю, суд виходив із того, що вартість майна- будинку, який ОСОБА_5 отримав у спадщину, за час сумісного проживання з ОСОБА_3 суттєво збільшилась унаслідок спільних трудових і грошових затрат подружжя, а тому згідно із ст. 25 КпШС України, який був чинним на той час, його слід визнати обєктом спільної сумісної власністі подружжя та визнав за ОСОБА_3 право власності на 2/3 частини вищевказаного домоволодіння, пославшись на проведення в будинку ремонтних робіт, а саме: заміну даху, вікон, дверей, підлоги, сантехніки, штукатурення, обладнання прибудови, побудову гаража, сараю, парилки, навісів, зведення огорожі, тощо. Визнаючи за позивачем право власності на ? частку автомобіля, суд з посиланням на ст. 22,28 КпШС України зазначив, що в судовому засіданні знайшов підтвердження факт придбання автомобілю марки ВАЗ-21011, реєстраційний номер НОМЕР_1 в період спільного проживання ОСОБА_3 і ОСОБА_5 однією сім'єю без укладення шлюбу, а тому автомобіль є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 4017 від 14 грудня 2000 року, яке недійсним у судовому порядку не визнано, належить жилий будинок із шлакоблоку, жилою площею 39,7 кв.м літ.А-1 з надвірними побудовами: забор № 1, ворота № 2, уборна-Е, сарай-В, літня кухня-Г, нежила прибудова Б-1, баня В, сарай Д, гараж Е, розташовані на земельній ділянці Володарської селищної ради в АДРЕСА_1, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд і власником якої, відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_5, виданого Володарською райдержадміністрацією 02 лютого 2011 року, є ОСОБА_5

Такий же розмір жилої площі спірного будинку зазначений у акті прийомки його в експлуатацію у вересні 1977 року, коли власникоам будинку був ОСОБА_4- батько ОСОБА_5, та зазначена загальна площа 58,1 к.в., яка в подальшому змінювалась у зв?язку з облаштуванням допоміжних приміщень.

Встановлено, що у вказаному будинку під час проживання однією сім?єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_5 проведені будівельні та ремонтні роботи по благоустрою будинку, побудовано гараж, сарай.

Проте, як вбачається з документів інвентарізаційної справи БТІ - витягів з реєстру прав власності на нерухоме майноа від 08 листопада 2007 року, 27 листопада 2007 року, 27 жовтня 2008 року - житлова площа будинку АДРЕСА_1 не змінилася та становить 39,7 кв.м, загальна площа 70,8 кв.м.

Таким чином, у справі не встановлено, що за участю ОСОБА_3 та ОСОБА_5 була збільшена житлова площа будинку, який належав ОСОБА_5, а тому підстав визнавати спірний жилий будинок спільною сумісною власністю відповідно до ст. 17 Закону Украпїни «Про власність» та ст. 62 СК України немає, оскільки після проведених ремонтних та будівельних робіт у вказаному будинку жила площа будинку не змінилася.

Що ж стосується доводів щодо участі позивача ОСОБА_3 у збільшенні цінності будинку за рахунок його капітального ремонту, будівництва та поліпшення допоміжних приміщень, то відповідно до згаданих норм матеріального права, роз'яснень Пленуму Верховного Суду України N 7 від 4 жовтня 1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок» (пп. 4, 5) така участь дає право вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування затрат на будівництво.

Суд першої інстанції на вищезазначене уваги не звернув, а зосередився лише на вартості спірного будинку в різні проміжки часу, при цьому поза увагою суду залишилась та обставина, що житлова площа будинку не змінилася.

За таких обставин ухвалене у справі рішення суду в частині задоволення позову ОСОБА_3 про визнання будинку об?єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання за нею права власності на 2/3 частки будинку АДРЕСА_1 підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову у позові в цій частині.

З матеріалів справи також вбачається, що відповідно до рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 03 вересня 2013 року ОСОБА_3 з 1996 року мешкала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. За час їх сумісного проживання за спільні кошти у 1997 році придбано майно: автомобіль ВАЗ 21011, держномер НОМЕР_1, оформлений на ОСОБА_5, на 2/3 частки якого ОСОБА_3 просить визнати за нею право власності.

Як роз?яснив Пленум Верховного Суду України в п. 5 постанови №20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спільною сумісною власністю є, крім іншого, майно, придбане власлідок спільної праці членів сім?ї. Частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. Оскільки праця є основою створення і примноження власності громадян, розмір частки учасника спільної сумісної власності визначається ступенем його трудової участі, якщо інше не випливає із законодавства України. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.

Майно, набуте до 1 січня 2004 року під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв'язку із цим суду під час вирішення спору про поділ майна, набутого сім'єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 р. у справі № 6-135цс13).

Суд встановив, що ОСОБА_5 17 листопада 1995 року звільнений з підприємства за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України і інші записи про його трудову діяльність, а також відомості про його доходи на час придбання автомобіля відсутні.

Позивач ОСОБА_3 на час придбання автомобіля працювала у Науково-технічного підприємства «Гефест» на посаді директора з 21 жовтня 1992 року по 31 грудня 2002 року та її заробітна плата складала: 1996 рік - 2 102,47 грн., 1997 рік - 2 437,14 грн., 1998 рік - 2 676,96 грн., 1999 рік - 3 088,73 грн.

Проте позивач ОСОБА_3, звертаючись до суду з позовом, визнавала придбаний в 1997 році автомобіль їх спільною сумісною з ОСОБА_5 власністю.

Приймаючи рішення про визнання автомобіля спільною сумісною власністю подружжя, суд першої інстанції помилково послався на положення ст. 22, 28 КпШС України, оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_5 не перебували в зареєстрованому шлюбі, а положення ч. 2 ст. 74 СК України щодо поширення положень глави 8 цього Кодексу на майно, що є об?єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або у будь- якому іншому шлюбі, який набрав чинності з 1 січня 2014 року, не можуть бути застосовані до правовідносин, які виникли в 1997 році.

Проте, судова колегія вважає правильним висновок суду про визнання за позивачем право власності на ? частку автомобіля, придбаного під час проживання позивача з ОСОБА_5 однією сім?єю без реєстрації шлюбу, оскільки це неподільна річ, позивач не ставила питання про визнання за нею права власності на весь автомобіль, грошову компенсацію на депозитний рахунук суду не вносила, достовірних доказів збільшення її частки у сумісно придбаному майні суду не надала, рішення суду, яким визначена її частка в цьому майні, не оскаржувала.

З урахуванням викладеного ухвалене у справі рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання автомобіля об?єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання за нею права власності на ? частку автомобіля марки ВАЗ-21011 реєстраційний номер НОМЕР_1 підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про визнання автомобіля марки ВАЗ-21011 реєстраційний номер НОМЕР_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, та визнання за ОСОБА_3 право власності на ? частку вказаного автомобілю.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 частково задовольнити.

Рішення Володарського районного суду Донецької області від 15 червня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання майна спільною власністю подружжя та визнання права власності на його частину задовольнити частково.

Визнати автомобіль марки ВАЗ-21011 реєстраційний номер НОМЕР_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на ? частку автомобіля марки ВАЗ-21011, 1978 року випуску, жовтого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер двигуна НОМЕР_2, номер шасі НОМЕР_4, номер кузова НОМЕР_3.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання домоволодіння АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя та визнання за ОСОБА_3 право власності на 2/3 частки домоволодіння - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: О.М. Пономарьова

Судді: Т.Г. Ігнатоля

А.В. Лоленко