Ухвала суду № 57904562, 23.05.2016, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1258/16Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 27 Мельничук Ю. В. Доповідач в апеляційній інстанції Міщенко С. В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2016 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоМіщенка С. В.суддівСіренка Ю. В., Пономаренка В. В. при секретаріНаконечній М. М. , Колесник Я.В.,

з участю представників ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,

ОСОБА_10,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_11 - ОСОБА_7 на заочне рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 6 квітня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_12 до ОСОБА_13, ОСОБА_11 про стягнення суми боргу за договором позики, -

в с т а н о в и л а :

У лютому 2015 року ОСОБА_12 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_13, ОСОБА_11 про стягнення суми боргу.

Позовні вимоги обґрунтовуючи тим, що 24 грудня 2014 року між ОСОБА_12 та подружжям ОСОБА_13 і ОСОБА_11 було укладено договір позики на суму 99 375,00 Євро, для купівлі квартири.

На підтвердження чого ОСОБА_13 написав розписку, відповідно до якої зобов'язується повернути борг в місячний строк або у разі виникнення необхідності у ОСОБА_12 - по першій вимозі.

Станом на 16 лютого 2015 року ОСОБА_13 і ОСОБА_11 не виконали своє зобов'язання, кошти в розмірі 99 375,00 Євро, що еквівалентно 2 946 208,68 грн., повернуті не були.

ОСОБА_12 просив суд:

- стягнути на користь ОСОБА_12 з ОСОБА_13 та ОСОБА_11 борг в сумі 2 946 208,68 грн.;

- стягнути на користь ОСОБА_12 з ОСОБА_13 судові витрати.

Заочним рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 квітня 2015 року позовні вимоги було задоволено.

Стягнуто на користь ОСОБА_12 солідарно з ОСОБА_13 та ОСОБА_11 борг в сумі 2 946 208, 68 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_12 солідарно з ОСОБА_13 та ОСОБА_11 судовий збір у розмірі 3 654,00 грн., витрати на розміщення оголошення в газеті "Урядовий кур'єр" в розмірі 420,00 грн.

У грудні 2015 року представник ОСОБА_11 - ОСОБА_7 звернулася з заявою про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 30 березня 2016 року заяву представник ОСОБА_11 - ОСОБА_7 про перегляд заочного рішення було залишено без задоволення.

У квітні 2016 року представник ОСОБА_11 - ОСОБА_7 звернулася з апеляційною скаргою.

Апеляційні вимоги обґрунтовуючи тим, що ОСОБА_11, як відповідача по справі, не було належним чином повідомлено про розгляд справи в суді. В зв'язку з цим вона не змогла прийняти участь у розгляді справи, що призвели до неповного з'ясування обставин справи та прийняття рішення яке не відповідає нормам закону.

Також представник апелянта зазначає, що ОСОБА_11 не укладала жодних договорів з ОСОБА_12, не складала будь-яких розписок на його ім'я, не отримувала від нього в борг грошових коштів та взагалі навіть не знайома з ОСОБА_12

Що стосується розписки від імені ОСОБА_13, в якій він зобов'язується повернути борг ОСОБА_12, то представник апелянта зазначає, що такої розписки не складалось, а борг є надуманим і це можна спростувати за допомогою судової-почеркознавчої експертизи.

Апелянт просить суд:

- скасувати заочне рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 квітня 2015 року;

- ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі;

- судові витрати покласти на позивача.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимог та доводів апелянта, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до відхилення, виходячи з наступного.

Ст. 213 ЦПК України передбачає, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення, що переглядається відповідає визначеним критеріям та вимогам.

З матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції направлялися судові повістки на ім'я ОСОБА_13 та ОСОБА_11, про виклик до суду /а.с. 31 т.1/.

Проте підтвердження про їх отримання адресатами або про повернення її до суду з зазначенням причини не вручення, в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ч.9 ст. 74 ЦПК України відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. На ці випадки поширюється правило частини четвертої цієї статті.

Також судом першої інстанції було подано оголошення про виклик в судове засідання відповідачів ОСОБА_13 та ОСОБА_11, що було надруковано в газеті «Урядовий кур'єр» № 56 від 27.03.2015 року /а.с. 40 т.1/.

Відповідно до ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.

Таким чином, оскільки відповідачі не з'являлися до суду для розгляду справи, а також ними не направлялося жодних заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи, чи про розгляд справи за їх відсутності, а згідно журналу судового засідання представником позивача було заявлено клопотання про розгляд справи в заочному порядку /а.с. 43 т.1/, то судом першої інстанції було винесено ухвалу від 06 квітня 2015 року про ухвалення заочного рішення у справі /а.с. 44 т. 1/.

Тому колегія суддів вважає, що посилання апелянта на безпідставність заочного розгляду справи та порушення процесуальних норм розгляду справи є не обґрунтованим та не доведеними.

Законом передбачено можливість перегляду заочного рішення, судом, який його ухвалив, для чого відповідач має подати заяву, яка за формою і змістом повинна відповідати вимогам, що передбачені ст.229 ЦПК України. А саме: заява про перегляд заочного рішення повинна бути подана у письмовій формі.

У заяві про перегляд заочного рішення повинно бути зазначено: 1) найменування суду, який ухвалив заочне рішення; 2) ім'я (найменування) відповідача або його представника, які подають заяву, їх місце проживання чи місцезнаходження, номер засобів зв'язку; 3) обставини, що свідчать про поважність причин неявки в судове засідання і неповідомлення їх суду, і докази про це; 4) посилання на докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення проти вимог позивача; 5) клопотання про перегляд заочного рішення; 6) перелік доданих до заяви матеріалів.

Подаючи заяву про перегляд заочного рішення, відповідач ОСОБА_11, від імені якої діяла представник ОСОБА_7, не вказала та надала доказів ні про поважність причин неявки в судове засідання, ні про наявність доказів, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення проти вимог позивача /т.2 а.с.76/.

Тому, розглянувши вказану заяву, суд правомірно, ухвалою від 30.03.2016р., відмовив у скасуванні заочного рішення.

Обґрунтовуючи свої заперечення проти ухваленого рішення представник відповідача зазначає, що ОСОБА_11 не укладала жодних договорів з ОСОБА_12, не складала будь-яких розписок на його ім'я, не отримувала від нього в борг грошових коштів та взагалі навіть не знайома з ОСОБА_12

Що стосується розписки від імені ОСОБА_13, в якій він зобов'язується повернути борг ОСОБА_12, то представник апелянта зазначає, що такої розписки не складалось, а борг є надуманим і це можна спростувати за допомогою судової-почеркознавчої експертизи.

Але до поданої апеляційної скарги відповідач також не додала доказів про спростування вимог позивача та не посилається про їх наявність в природі як таких, що є, але вона не може їх отримати. При цьому, беручи під сумнів розписку, як підтвердження боргового зобов'язання, представники ОСОБА_11 також не ставили питання перед судом про призначення судово-почеркознавчої експертизи по питанню чи ОСОБА_13 було виконано текст та підпис у вказаній розписці.

Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Згідно ч. 3 ст. 10 ЦПРК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ч. 1 ст. 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно до положень ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У матеріалах справи міститься оригінал боргової розписки, що датована 24 груднем 2014 роком та зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_13 отримав від ОСОБА_12 кошти в сумі 99 375 Євро, які зобов'язується повернути /а.с. 41 т.1/.

Відповідно до ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

І саме наявністю цього документу, який був в оригіналі наданий суду та долучений до справи /т.1 а.с.41/, позивач доводить свої вимоги про наявність у відповідачів боргових зобов'язань на вказану у розписці суму. А суд першої інстанції, враховуючи норми матеріального права, що регулюють питання виникнення та виконання зобов'язань, правомірно прийняв дану розписку як належний доказ вимог позивача.

Що відповідає вимогам закону та правовим позиціям, що висловлені в Постановах Верховного суду України у справі № 6-63цс13 від 18.09.2013 року та у справі № 6-1967цс15 від 11.07.2015 року.

Згідно із ч. 1 ст. 1049 ЦК позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (кошти в такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Таким чином, враховуючи, що отримані в борг по розписці від 24.12.2014 року кошти в сумі 99 375,00 Євро ОСОБА_14 позивачу не повернув, то суд прийшов до правильного висновку, що дана сума боргу підлягає до стягнення і саме в національній валюті, по курсу, що встановлений Національним Банком України, та правильно визначив суму боргу, яка еквівалентна 2 946 208,68 грн.

Під час розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що на момент вчинення розписки та отримання грошових коштів від ОСОБА_15, ОСОБА_13 перебував у шлюбі з ОСОБА_11 Подружжя проживало разом за адресою: АДРЕСА_1, та вело спільне господарство. Шлюб між ними не розірвано і по даний час.

Згідно ч. 3 ст. 61 Сімейного кодексу України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Ч. 2 ст. 73 Сімейного кодексу України передбачено, що стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

Відповідно до змісту ст. 65 СК України при укладенні договору одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Перевіривши матеріали справи, розглянувши заперечення, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки апелянтом не доведено, що гроші за борговою розпискою бралися її чоловіком не в інтересах сім'ї, а навпаки, з досліджених матеріалів справи вбачається (зокрема, наданих ОСОБА_11 особистих показів, в якості свідка /а.с. 134-137 т. 2/), що вона була обізнана як з тим, що її чоловік брав кошти, так і з метою їх отримання - для придбання квартири в м. Київ, то, за таких обставин, суд дійшов до правомірного висновку про наявність підстав для солідарного стягнення боргу в сумі 2 946 208, 68 грн. і з ОСОБА_11

Тому підстав для задоволення апеляційної скарги, а зокрема скасуванні рішення суду та відмови в солідарному стягненні з ОСОБА_11 коштів в сумі 2 946 208, 68 грн., колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 308 ЦПК України передбачає, що апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасована правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду є законним, обґрунтованим, постановленим на зібраних по справі доказах, які надали суду сторони. Відповідає вимогам матеріального і процесуального законодавства, а доводи апеляційної скарги не є суттєвими, були предметом судового розгляду, суд дав їм належну оцінку і вони не дають підстав для його скасування чи зміни.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_11 - ОСОБА_7 на заочне рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 6 квітня 2015 року - відхилити.

Заочне рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 6 квітня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_12 до ОСОБА_13, ОСОБА_11 про стягнення суми боргу за договором позики - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Головуючий :

Судді :