Рішення № 57903664, 23.05.2016, Костопільський районний суд Рівненської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 564/559/16-ц

23 травня 2016 року

Костопільський районний суд Рівненської області в складі:

головуючий суддя Цвіркун О. С.

секретар судового засідання Шепель Ж. С.

за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, третіх осіб: ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Костопіль цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про виселення без надання іншого жилового приміщення

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про виселення з квартири № 3, за адресою Рівненська обл., м. Костопіль, вул. Островського 7 без надання іншого житлового приміщення.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що він є співвласником даної квартири на підставі свідоцтва про право власності на житло від 15.07.1993 року. З вересня місяця 2015 року у цій квартирі без реєстрації та його згоди проживає співмешканець його доньки ОСОБА_3 Спільно проживати з відповідачем ОСОБА_1 не бажає, оскільки між ними виникають конфліктні ситуації, відповідач неодноразово погрожував йому, що вижене його з квартири та лунали погрози вбивста.

В судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_2 позов підтримали із підстав зазначених у позові та просили його задоволити.

Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та пояснив, що в даній квартирі він проживає однією сімєю з донькою позивача ОСОБА_4 та їхньою спільною дитиною. В дану квартиру він переїхав у серпні місяці 2015 року, щодо його переїзду батько дружини, який проживає у цій квартирі, не заперечував. Підстав для задоволення позову він не вбачає, оскільки конфліктні ситуації, які виникають між ним та позивачем провокує сам позивач ображаючи його дружину та дітей.

Третя особа ОСОБА_5 в судовому засіданні повністю підтримала позовні вимоги позивача, обґрунтовуючи це тим, що вона як співвласниця квартири, не давала дозвіл на вселення відповідача до даної квартири. Пояснила, що неодноразово чула ненормативну лексику та погрози в сторону позивача з вуст відповідача.

Третя особа ОСОБА_4 в судовому засіданні повністю заперечувала проти задоволення позовних вимог, мотивуючи це тим, що вона є співвласницею даної квартири і з відповідачем проживає однією сімєю, як чоловік та дружина. Повідомила суду, що у даній квартирі разом з відповідачем та дітьми проживають з серпня місяця 2015 року, за згодою її батька та матері, яка також є співвласницею даної квартири. Також зазначила, що у березні місця 2016 року у них з відповідачем народилася спільна дитина.

Треті особи ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в судове засідання не зявилися, про час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином у встановленому законом порядку.

Суд, заслухавши пояснення сторін, всебічно та обєктивно дослідивши матеріали справи, прийшов до переконання, що позов не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає справу в межах загальних вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно свідоцтва про право власності на житло від 15 липня 1993 року квартира, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності позивачу та третім особам по справі (а.с. 5).

Обґрунтовуючи позовні вимоги сторона позивача посилається на те, що відповідач неправомірно вселився до спірної квартири, оскільки позивач як співвласник не надавав дозволу на його вселення. Однак, судом було встановлено, що вселення відповідача до квартири, за адресою Рівненська обл., м. Костопіль, вул. Островського 7 є законним та правомірним.

Статтею 47 Конституції Українизакріплено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Вказаний конституційний принцип закріплений також в статті 9 ЖК України.

У відповідність до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Зі змісту ч. 1ст. 383 ЦК Українивбачається, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Так, в судовому засідання було зясовано, що відповідач ОСОБА_3 є членом сімї одного із співвласників спірної квартири, а саме ОСОБА_4, з якою він спільно проживає в даній квартирі як чоловік і дружина та мають спільну дитину.

Згідно ч. 2 ст. 3 СК України сімю складають особи, які спільно проживають, повязані спільним побутом, мають взаємні права та обовязки.

У відповідності до ч.1 ст. 405 ЦК України та ст. 156 ЖК України члени сімї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Згідно зі ст. 157 ЖК України членів сімї власника житлового будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених ч.1 ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 ЖК України, якщо наймач, члени його сімї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять не можливим для інших проживання з ним в одній квартирі, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.17постанови від 12 квітня 1985 року №2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України»при вирішенні справ про виселення на підставіст.116 ЖКосіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

Згідно ч. 1ст. 60 ЦПК Україникожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Беручи до уваги офіційний характер заходів запобігання та громадського впливу, які мають передувати виселенню наймача, або членів його сім'ї на підставіст.116 ЖК Українибез надання іншого жилого приміщення, і відповідно до вимог цивільно-процесуального законодавства про допустимість засобів доказування факт застосування заходів запобігання та громадського впливу має підтверджуватися письмовими доказами.

Позивачем не було надано суду доказів, які б підтверджували, що відповідач систематично руйнує чи псує жиле приміщення, або використовує його не за призначенням, або систематично порушує правила проживання в одній квартирі, а заходи запобігання такій поведінці відповідача є безрезультатними.

Суд вважає, що позивачем не наведено переконливих доводів на обґрунтування обставин, які б стали підставою для виселення відповідача зі спірної квартири, оскільки в судовому засіданні не встановлено фактів порушення відповідачем правил співжиття, а встановлено, що між сторонами по справі виникли неприязні взаємини, які самі по собі не можуть бути підставою для виселення.

Таким чином враховуючи, що відповідач вселилися у спірну квартиру в установленому законом порядку та набув права і обов'язку, передбаченихЖК, відсутність підстав виселення згідно ст. 116 ЖК та доказів порушення відповідачем прав та свобод позивача, які полягали б у систематичному порушенні відповідачем правил співжиття, робили неможливим для інших проживання з ним в одній квартирі, виходячи з встановлених судом обставин і визначених відповідно до них правовідносин, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 116,150, 156, 157,ЖК України, статтями 318, 383, 405 ЦК України та статтями 10, 57, 59,60, 88, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про виселення без надання іншого жилового приміщення - відмовити за безпідставністю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Рівненської області через Костопільський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СуддяОСОБА_8