Постанова № 57898216, 23.05.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" травня 2016 р. Справа № 907/997/15

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - суддіЗварич О.В.

суддівДубник О.П.

ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Закарпатського обласного військового комісаріату за № 1341 від 22.02.2016р. (вх. № 01-05/960/16 від 26.02.2016р.)

на рішення господарського суду Закарпатської області від 22.01.2016р.

у справі № 907/997/15

за позовом: Відділу охорони здоровя Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області

до відповідача-1: Закарпатського обласного військового комісаріату

до відповідача-2: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево

про стягнення 5892,78 грн.,

за участю:

від позивача: не зявився;

від відповідачів: не зявились,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 22.01.2016р. у справі №907/997/15 (суддя Журавчак Л.С.) позов задоволено частково. Стягнуто з Закарпатського обласного військового комісаріату на користь Відділу охорони здоровя Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області 3680,17 грн. боргу, а також 760,67 грн. на відшкодування сплаченого судового збору. Відмовлено в іншій частині позову.

В ході розгляду справи суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що відповідач-1 не виконував свої зобовязання по оплаті комунальних послуг, внаслідок чого за період з 01.01.2012р. по 31.07.2014р. виникла заборгованість у розмірі 5892,78 грн. Беручи до уваги заяву відповідача-1 про застосування строку позовної давності до даних позовних вимог, суд відмовив у стягненні 2212,61 грн. заборгованості за період 01.01.2012р. по 09.09.2012р., як такої, що погашена строком позовної давності. Суд відхилив клопотання позивача про поновлення строку позовної давності, вважаючи не поважними причини його пропуску.

Відповідач-1 подав апеляційну скаргу, в якій вважає рішення суду першої інстанції прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Стверджує, що позивач, в порушення умов договору від 09.09.2011р. не надавав йому щомісяця рахунків з відображенням цін, затрат та діючих тарифів. Звертає увагу на те, що суд першої інстанції порушив приписи п. 3 ч. 1 ст. 63 ГПК Україн, оскільки повинен був повернути дану позовну заяву у звязку з відсутністю обгрунтованого розрахунку заявленої до стягнення суми. Покликається на те, що Закарпатський ОВК перебуває на забезпеченні КЕВ міста Мукачево, кошторисом не передбачено витрат на оплату комунальних послуг, а КЕВ міста Мукачево, як розпорядник бюджетних коштів щодо оплати рахунків за електричну та теплову енергію, водопостачання, водовідведення, природний газ, послуги звязку, спожиті Закарпатським ОВК, повинен забезпечувати проведення розрахунків в повному обсязі. Просить скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 22.01.2016р. у справі №907/997/15 в частині зобовязання відповідача-1 сплатити на користь позивача 3680,17 грн. боргу та 760,67 грн. судового збору, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач в запереченні на апеляційну скаргу звертає увагу на допущену описку в даті договору про відшкодування комунальних послуг, а саме: замість 12.09.2011р. проставлено помилкову дату 09.09.2012р. Стверджує, що кожного місяця відповідачу-1 надавались рахунки для оплати спожитих комунальних послуг, підтвердженням чого є журнал отримання рахунків, копія якого приєднана до матеріалів справи. Вказує, що саме по собі ненадання рахунків, не звільняє відповідача-1 від виконання обовязку щодо оплати фактично використаних комунальних послуг. Зазначає, що при укладенні та підписанні договору про відшкодування комунальних послуг, відповідач-1 не повідомив про неможливість оплати комунальних послуг та про те, що кошторисом витрат Закарпатського ОВК не передбачено оплати комунальних послуг. Просить залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач-2 в запереченні на апеляційну скаргу вказує, що про укладений між позивачем та відповідачем-1 договір щодо відшкодування комунальних витрат йому не було відомо. Просить відмовити в повному обсязі у задоволенні апеляційної скарги Закарпатського обласного військового комісаріату.

Сторони не забезпечили явки в судове засідання уповноважених представників, про час, дату і місце розгляду апеляційної скарги належно повідомлені, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень від 12.05.2016р.

Позивач та відповідач-1 в клопотаннях № 303/01-6 від 09.03.2016р. (вх. № 01-04/1944/16 від 12.03.2016р.) та № 3249 від 28.04.2016р. (вх. № 01-04/3477/16 від 13.05.2016р.) просили розглянути справу № 907/997/15 без участі їх представників.

Апеляційний господарський суд, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечень на апеляційну скаргу, здійснивши аналіз наявних у справі письмових доказів, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення господарського суду Закарпатської області від 22.01.2016р. у справі №907/997/15.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.09.2011р. між Перечинською районною радою (орендодавець) та Закарпатським обласним військовим комісаріатом (орендар) на підставі рішення районної ради від 05.09.2011р. №108 "Про надання в оренду комунального майна Великоберезнянсько-Перечинському обєднаному військовому комісаріату" укладено договір оренди нерухомого майна спільної комунальної власності територіальних громад сіл, міста Перечинського району за № 5, відповідно до якого орендодавець передає, орендар приймає в оренду приміщення площею 27,6 кв.м, що знаходяться в господарському корпусі Перечинської ЦРЛ (літ.Є) за адресою: м.Перечин, вул.Червоноармійська,8 й позначені в інвентарній справі №Р-398 за №13, №14, №15 та №16 (далі приміщення або орендоване майно) (а.с.15-16).

Відповідно до п. 1.1 договору приміщення передаються в оренду з метою розміщення в них службових кабінетів філії Великоберезнянсько-Перечинського обєднаного районного військового комісаріату.

Зазначені у п. 1.1 цього договору приміщення переаються орендарю згідно з актом приймання-передачі, що додається до цього договору і є його невідємною частиною (п. 1.2 договору).

Пунктом 1.3 договору визначено, що витрати на утримання нерухомого майна зданого в оренду (оплата комунальних послуг) розподіляються між орендарем та балансоутримувачем (Перечинською ЦРЛ) пропорційно розміру займаної площі або на підставі даних приладів обліку таких послуг й відшкодовуються на підставі договору про відшкодування витрат за спожиті комунальні послуги, який укладається між орендарем та балансоутримувачем.

Згідно п. 2.1 договору орендар вступає в користування майном з моменту підписання сторонами цього договору та акту прийому-передачі майна.

Розділом 3 договору врегульовано питання щодо орендної плати.

Обовязки орендаря, права та відповідальність сторін передбачені розділами 5, 6 та 8 договору.

Пунктом 9.2 передбачено, що договір вступає в дію з моменту його підписання сторонами. Термін дії договору 5 років: з 12 вересня 2011 року по 11 вересня 2016 року.

Договір оренди нерухомого майна спільної комунальної власності територіальних громад сіл, міста Перечинського району за № 5 від 12.09.2011р. підписаний і скріплений печатками його сторін.

В подальшому, на підставі вищевказаного договору про приймання в оренду приміщень будівлі господарського корпусу ЦРЛ, корисною площею 30,1 кв.м, між Відділом охорони здоровя Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області (надавач) та Закарпатським обласним військовим комісаріатом (користувач) укладено договір про відшкодування комунальних послуг орендарями приміщень відділу охорони здоровя Перечинської РДА за № 9, датований 09.09.2011р. (в запереченні на апеляційну скаргу позивач пояснив, що при оформленні даного договору допущену описку в його даті, а саме: замість 12.09.2011р. проставлено помилкову дату 09.09.2012р.) (а.с.13-14).

Предметом даного договору є: умови експлуатації користувачем інженерних та інших комунікацій надавача; визначення обємів прямих і непрямих затрат, які несе надавач в результаті виробничої діяльності користувача; умови відшкодування цих затрат (п. 1.1 договору).

Відповідно до п.2.3 договору визначення всіх затрат надавача, які він несе в процесі виробничої діяльності користувача, проводиться комісійно спеціалістами надавача і оформляється актом, який є невідємною частиною даного договору (додаток 1).

В пункті 3.1 договору визначено, що користувач відшкодовує затрати надавача згідно виставлених надавачем щомісячних рахунків, ціни яких визначаються обємами прямих і непрямих затрат надавача та діючими тарифами.

Користувач сплачує щомісячні рахунки надавача на протязі 10 банківських днів (п.3.2 договору).

Відповідальність сторін визначено в розділі 4 договору.

Згідно п. 5.1 цей договір діє на час дії договору між користувачем та Перечинською районною радою про оренду площ Перечинської ЦРЛ.

Договір про відшкодування комунальних послуг орендарями приміщень відділу охорони здоровя Перечинської РДА за № 9 підписаний і скріплений печатками його сторін, погоджений помічником військового комісара з правової роботи ОСОБА_2

В актах уточнених комісійних обмірів орендованих Закарпатським обласним військовим комісаріатом приміщень та величин відшкодування витрат за комунальні послуги, затверджених начальником відділу охорони здоровя Перечинської РДА та головним лікарем Перечинської ЦРЛ, зазначено, що площа орендованих приміщень становить 30,1кв.м та визначено обєми комунальних послуг, які підлягають відшкодуванню (а.с.17-19).

Відповідно до розрахунків відшкодування витрат за комунальні послуги, не спростованих Закарпатським ОВК, за 2012 рік відповідач-1 зобовязаний сплатити 3220,24грн., за 2013 рік 2275,79 грн. та за січень - липень 2014 року - 396,75 грн. (а.с.28-30).

В матеріалах справи відсутні докази про виконання відповідачем-1 своїх договірних зобовязань щодо відшкодування позивачу комунальних послуг.

В порядку досудового врегулювання спору позивач надіслав на адресу відповідача претензію № 1148 від 29.09.2014р., в якій просив у добровільному порядку сплатити заборгованість за отримані комунальні послуги (а.с.21).

03.10.2014р. позивачем надіслано заяву № 118, в якій звернуто увагу на те, що Закарпатський ОВК не оплатив рахунки для оплати комунальних послуг за період з 1 січня 2012 року по 30 липня 2014 року на загальну суму 6556,33 грн. До вказаної заяви було додано зведений рахунок для оплати отриманих послуг та два примірники акту звірки розрахунків (а.с.22, 24).

В листі-відповіді № 5032 від 20.10.2014р. на вказані заяву та претензію відповідач-1 повідомив позивачу, що його кошторисом не передбачено видатків на оплату комунальних послуг та вказав, що оплату всіх видів комунальних послуг, наданих Закарпатському ОВК, проводить КЕВ м. Мукачево на підставі відповідного договору (а.с.23).

Підставою звернення Відділу охорони здоровя Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області до місцевого господарського суду з даним позовом слугувало невиконання відповідачем-1 своїх договірних зобовязань щодо оплати комунальних послуг, у звязку з чим станом на 07.09.2015р. виникла заборгованість у розмірі 5892,78 грн. за період з 01.01.2012р. по 31.07.2014р. В позовній заяві позивач просив суд вважати поважною причину пропуску строку позовної давності, врахувавши що він є державною бюджетною установою, яка фінансується з районного бюджету.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.

Згідно частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності із статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу приписів статті 202 Господарського кодексу України, статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В ході розгляду апеляційної скарги Закарпатського обласного військового комісаріату судом встановлено, що на підставі договору про приймання в оренду приміщень будівлі господарського корпусу ЦРЛ, корисною площею 30,1 кв.м, між Відділом охорони здоровя Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області та Закарпатським обласним військовим комісаріатом було укладено договір про відшкодування комунальних послуг орендарями приміщень відділу охорони здоровя Перечинської РДА.

Внаслідок невиконання зобовязань за договором виникла заборгованість відповідача-1 перед позивачем по оплаті за комунальні послуги в сумі 5892,78 грн. за період з 01.01.2012р. по 31.07.2014р., що підтверджується розрахунками відшкодування витрат за комунальні послуги (а.с.28-30).

28.10.2015р. відповідач-1 подав до місцевого господарського суду письмове уточнення до відзиву на позовну заяву, в якому вказує, що позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів після спливу позовної давності, так як оскаржує дії, які мали бути вчинені з січня 2012 року. Просив відмовити повністю в задоволенні позовних вимог (а.с.84-85).

Відповідно до положень статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 Цивільного кодексу України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Частинами 3 та 4 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З врахуваннями вищевказаного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги Відділу охорони здоровя Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області підлягають частковому задоволенню, враховуючи положення п. 3.2 договору щодо оплати комунальних послуг щомісячно та те, що позивач дізнався про порушення свого права ще в січні 2012 року. З даним позовом він звернувся до суду першої інстанції 09.09.2015р., про що свідчить відтиск поштового штемпелю на конверті, в якому позовну заяву надіслано до суду першої інстанції (а.с.44).

Отже, як вірно зазначив місцевий господарський суд, позовна вимога про стягнення боргу за період 01.01.2012р. по 09.09.2012р. погашена строком позовної давності, у звязку з чим підставно та правомірно відмовив позивачу у стягненні з відповідача 2212,61 грн. заборгованості за вказаний період.

Суд обгрунтовано відхилив клопотання позивача про поновлення строку позовної давності, оскільки позивач не довів поважності причин його пропуску.

Статтею 267 Цивільного кодексу України не встановлено для державних бюджетних установ будь-яких пільг чи переваг перед іншими господарюючими субєктами у застосуванні наслідків спливу позовної давності.

З огляду на вищевказане, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про те, що судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги необхідно покласти на скаржника відповідно до положень ст.49 ГПК України.

Керуючись, ст. ст. 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

Рішення господарського суду Закарпатської області від 22.01.2016р. у справі №907/997/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Справу повернути в господарський суд Закарпатської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 ГПК України.

Головуючий суддя Зварич О.В.

судді Дубник О.П.

ОСОБА_1