Постанова № 57898152, 18.05.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" травня 2016 р. Справа№ 922/4906/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Андрієнка В.В.

при секретарі Петрик М.О.

за участю представників:

від позивача: не з'явились;

від відповідачів: 1) не з'явились;

2) не з'явились;

від третьої особи: не з'явились,

розглянувши у відкритому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2015 року

по справі № 922/4906/13 (суддя: Турчин С. О.)

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до 1) Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова

2) Державної казначейської служби України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління Державної казначейської служби України в Київському районі міста Харкова

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про відшкодування шкоди в розмірі 12 942,58 грн.

12.02.2015 року позивач подав до Господарського суду Харківської області заяву про збільшення рjзміру позовних вимог, у якій просив стягнути з відповідача матеріальну шкоду в сумі 8930,65 грн., в тому числі витрати пов'язані з прибуттям до судових засідань, до відповідача та до інших установ в сумі 2687,49 грн., витрати пов'язані з використанням мобільного зв'язку та інтернет для підготовки документів, вивчення законодавства та інших дій, пов'язаних з захистом від порушень відповідача в сумі 1362,36 грн., витрати на роздрукування документів в сумі 535,32 грн., витрати на оплату послуг Укрпошти за пересилання документів в сумі 43,50 грн., витрати на оплату державного мита та судового збору 160,78 грн. та справедлива компенсація за час, витрачений для оскарження незаконних дій/рішень відповідача та за час витрачений на відновлення своїх порушених прав в сумі 4141,20 грн., та моральну шкоду в сумі 8930,65 грн., яка була прийнята судом до розгляду.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 25.02.2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням від 05.03.2015 року, винесеним на підставі статті 88 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з невирішеним питанням про розподіл судових витрат у справі, Господарський суд Харківської області стягнув з позивача на користь Державного бюджет України судовий збір в сумі 1720,50 грн.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.05.2015 року рішення Господарського суду Харківської області від 25.02.2015 року у даній справі скасовано в частині відмови у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди в сумі 8930,65 грн., та прийнято в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволені в частині стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 3000,00 грн. В іншій частині рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.07.2015 року припинено касаційне провадження, порушене за касаційною скаргою Фізичної підприємця ОСОБА_2 на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 05.03.2015 року у справі № 922/4906/13; касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 та касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Київському районі м. Харкова Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Харківській області задоволено частково та рішення Господарського суду Харківської області від 18.05.2015 року у справі № 922/4906/13 скасовано; справу № 922/4906/13 направлено на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.09.2015 року залучено до участі у справі у якості відповідача Державну казначейську службу України, а справу № 922/4906/13 направлено за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2015 по справі № 922/4906/13 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2015, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2015 року скасувати та прийняти нове, яким в задовольнити позов.

Судом першої інстанції не досліджувалося, що незаконними діями ДПІ була паралізована підприємницька діяльність позивача, оскільки замість виконання підрядних робіт вимушений був впродовж років витрачати багато робочого часу на підготовку документів для оскарження незаконних дій ДПІ.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2016 року справу № 922/4906/13 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: Дідиченко М. А. (головуюча), Руденко М. А., Пономаренка Є. Ю. та призначено до розгляду на 13.04.2016 року.

У судове засідання 13.04.2016 року представники сторін не з'явились, про поважні причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.04.2016 року розгляд справи відкладено до 18.05.2016 року.

Розпорядженням Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2016 року у зв'язку із перебуванням судді Руденко М. А., яка не є головуючим суддею, у відпустці, справу № 922/4906/13 передано на повторний атоматизований розподіл.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справ від 18.05.2016 року, справу № 922/4906/13 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Пономаренко Є. Ю., Андрієнко В. В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2016 року, справу № 922/4906/13 прийнято до провадження колегією суддів у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Пономаренко Є. Ю., Андрієнко В. В.

У судове засідання 18.05.2016 року представники сторін не з'явились, про поважні причини неявки суд не повідомили, хоча про час і місце судового засідання були повдомленні належним чином.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2, відповідно до свідоцтва про держану реєстрацію серія В02 №218466, 15.03.2066 р. зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності.

На підставі акту документальної перевірки № 5018/17-218/НОМЕР_1 за період з 01.04.2006 року по 31.03.2009 рік Державною податковою інспекцією у Київському районі міста Харкова винесені податкові повідомлення-рішення № 0003881702/0 від 02.09.2009 року, № 0003881702/1 від 04.11.2009 року відносно Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 за порушення п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", у зв'язку з чим визначено суму податкового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" в сумі 141642,00 грн., з яких 94428,00 грн. - сума донарахованого позивачу податку та 47214,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

27 серпня 2009 року позивач, не погодившись з висновками акту перевірки №5018/17-218/НОМЕР_1, подав до ДПІ Київського району м. Харкова письмові заперечення, які відповідачем були залишені без задоволення.

Не погодившись з донарахуванням відповідачем податку на додану вартість у сумі 141642,00 грн., ФОП ОСОБА_2 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про скасування податкового повідомлення-рішення № 0003881702/0 від 02.09.2009 року, податкового повідомлення-рішення № 0003881702/1 від 04.11.2009 року та податкового повідомлення-рішення № 0003881702/2 від 25.11.2009 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18 червня 2010 року у справі №2-а-43702/09/2070, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року, позовні вимоги ФОП ОСОБА_2 задоволені частково. Визнані незаконними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова № 0003881702/0 від 02.09.2009 p., № 0003881702/1 від 04.11.2009 р, № 0003881702/2 від 25.11.2009 р. в частині визначення податкового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" на суму 138049,64 грн., з яких - основний платіж - 92033,09 грн., штрафні (фінансові) санкції - 46016,55 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 25 листопада 2013 року у справі № 2-а-43702/09/2070, постанову Харківського окружного адміністративного суду 18 червня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду 30 листопада 2010 року змінено, викладено резолютивну частину постанови Харківського окружного адміністративного суду від 18 червня 2010 року в такій редакції: "Позов задовольнити повністю. Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова № 0003881702/0 від 02.09.2009 p., №0003881702/1 від 04.11.2009 р, № 0003881702/2 від 25.11.2009 р. про визначення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 141642,00 грн., в т.ч. 94428,00 грн. основного платежу та 47214,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій".

Звертаючись до суду першої інстанції із даним позовом позивач, зазначає, що у зв'язку з винесенням незаконних податкових повідомлень-рішень, що стало підставою для захисту та відновлення позивачем своїх прав, останньому були завдані матеріальні збитки та моральна шкода у розмірі 17 861,30 грн., у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду в сумі 8930,65 грн., в тому числі витрати пов'язані з прибуттям до судових засідань, до відповідача та до інших установ в сумі 2687,49 грн., витрати пов'язані з використанням мобільного зв'язку та Інтернет для підготовки документів, вивчення законодавства та інших дій пов'язаних з захистом від порушень відповідача в сумі 1362,36 грн., витрати на роздрукування документів в сумі 535,32 грн., витрати на оплату послуг Укрпошти за пересилання документів в сумі 43,50 грн., витрати на оплату державного мита та судового збору 160,78 грн. та справедливу компенсацію за час, витрачений для оскарження незаконних дій/рішень відповідача та за час витрачений на відновлення своїх порушених прав в сумі 4141,20 грн., та моральну шкоду в сумі 8930,65 грн. ( всього 17 861,30 грн.).

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Стаття 56 Конституція України проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави матеріальної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди встановлено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Шкода, завдана юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цього органу (стаття 1173 Цивільного кодексу України).

Отже, правила щодо відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, його посадовою або службовою особою встановлені статтями 1173, 1174 ЦК України, згідно яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою при здійсненні ними своїх повноважень відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Таким чином, даними правовими нормами встановлено, що державою підлягає до відшкодування шкода, яка завдана незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, його посадової або службової особи.

Таким чином, на відміну від загальної норми статті 1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми статей 1173, 1174 ЦК України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.

Враховуючи вищевказане, предметом доказування є належним чином доведені факти незаконності дій органу державної влади чи його посадової особи, виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіянням шкоди.

Так, заявлена позивачем до стягнення сума матеріальної шкоди становить 8930,65 грн., та складається з витрат, пов'язаних з прибуттям до судових засідань, до відповідача та до інших установ в сумі 2687,49 грн., витрат, пов'язаних з використанням мобільного зв'язку та інтернет-зв'язку для підготовки документів, вивчення законодавства та інших дій пов'язаних з захистом від порушень відповідача в сумі 1362,36 грн., витрат на роздрукування документів в сумі 535,32 грн., витрат на оплату послуг Укрпошти за пересилання документів в сумі 43,50 грн., витрат на оплату державного мита та судового збору 160,78 грн.

Так, позивач, заявляючи до стягнення з відповідача зазначені витрати, вказує, що останні були здійснені при захисті та відновленні порушених прав під час оскарження податкових повідомлень-рішень у адміністративних судах.

Статтею 87 КАС України визначено, що до судових витрат належать судовий збір та витрати, пов'язані з розглядом справи.

Відповідно до статті 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать: витрати на правову допомогу; витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

У статті 91 КАС України зазначено, що витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представнику сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

Дослідивши матеріали справи та надані позивачем докази, колегія суддів дійшла висновку, що витрати, пов'язані з прибуттям до судових засідань, до відповідача та до інших установ в сумі 2687,49 грн., витрати, пов'язані з використанням мобільного зв'язку та інтернет-зв'язку для підготовки документів, вивчення законодавства та інших дій пов'язаних з захистом від порушень відповідача в сумі 1362,36 грн., витрати на роздрукування документів в сумі 535,32 грн., витрати на оплату послуг Укрпошти за пересилання документів в сумі 43,50 грн., витрати на оплату державного мита та судового збору 160,78 грн., є судовими витратами, пов'язаними з розглядом справи у адміністративному суді, а не шкодою, як про це зазначає позивач.

Приписами ст. 94 КАС України передбачено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, враховуючи наведене позивач не був позбавлений можливості заявляти про відшкодування зазначених вище витрат під час розгляду справи про оскарження податкових повідомлень-рішень у адміністративних судах та отримати відшкодування таких судових витрат, оскільки вони за своєю правовою природою не є шкодою, а є саме витратами, пов'язаними з розглядом справи.

Крім того, колегія судддів зазначає, що дослідивши надані позивачем докази на підтвердження понесених витрат на поповнення мобільного рахунку, використання мережі Інтернет, заправку транспортного засобу, поповнення поїзної картки метрополітену, позивачем не доведено належними та допустимими доказами причинно-наслідкового зв'язку між понесеними витратами з оскарженням податкових повідомлень-рішень.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення 4141,20 грн. витрат за час, витрачений для оскарження незаконних дій/рішень відповідача та за час витрачений на відновлення своїх порушених прав.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому, збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності. При цьому збитки не є санкцією заздалегідь визначеного розміру. Тягар доведення наявності і обґрунтування розміру упущеної вигоди покладається на позивача, який повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Тобто упущена вигода розглядається як гарантований, безумовний і реальний доход.

Заявляючи до стягнення 4141,20 грн., позивач зазначає, що зазначені кошти є втраченим ним заробітком у зв'язку з витрачанням робочого часу на виготовлення та подання документів для оскарження податкових повідомлень-рішень.

Розрахунок заявлених витрат позивачем здійснений виходячи з кількості витраченого часу на виготовлення та подання документів та розміру мінімальної заробітної плати.

При цьому, колегія суддів зазначає, що пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі відсутності порушення його прав.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Аналогічна правова позиція викладена у оглядовому листі Вищого господарського суду України від 14 січня 2014 року №01-06/20/2014 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків".

Дослідивши наданий позивачем розрахунок втраченого заробітку, колегія суддів встановила, що він ґрунтується на розрахунку можливого прибутку з урахуванням мінімальної заробітної плати та кількістю витраченого робочого часу. Тобто, заявлена сума неотриманого заробітку є лише припущенням позивача.

Відповідно до частини 1 статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Позивач є фізичною-особою підприємцем.

У фізичних осіб, що є підприємцями, неодержаним доходом, який може бути стягнений у складі збитків, є чистий дохід, тобто різниця між неодержаним (але таким, який міг бути отриманий при відсутності порушення з боку боржника) валовим доходом (сумою виручки в грошовій чи натуральній формі) та тими витратами, що безпосередньо пов'язані з одержанням доходу і які громадянин повинен був зробити у зв'язку з одержанням доходу.

Позивачем не надано жодного доказу, який би підтверджував, що позивач щомісячно отримує дохід у розмірі мінімальної заробітної плати, або у іншому розмірі.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення 4141,20 грн. втраченого заробітку (упущеної вигоди) є необґрунтованою, оскільки не підтверджене жодними належними доказами, а наданий позивачем розрахунок упущеної вигоди є лише припущенням.

Крім того, позивач звернувся з вимогою про стягнення з Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова моральної шкоди в сумі 8930,65 грн.

Так, позивач зазначає, що дії ДПІ у Київському районі міста Харкова пов'язані з винесенням незаконного податкового повідомлення-рішення призвели до перебування позивача у стані постійного приниження та морального тиску.

Відшкодування моральної шкоди передбачено ст. 23 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Приписами ч. ч. 1, 2 ст. 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відшкодування шкоди здійснюється у разі, наявності у діях відповідача всіх елементів складу цивільного правопорушення у їх сукупності: неправомірної поведінки особи, наявності шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, вини завдавача шкоди.

При цьому, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, полягає у тому, що наслідки у вигляді шкоди настають лише через неправомірну поведінку відповідача.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (постанова пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 року № 4).

Частиною 3 ст. 23 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

При визначенні розміру моральної шкоди судам слід виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності. При цьому визначений розмір грошового відшкодування має бути співрозмірний із заподіяною шкодою (п. 27 постанови пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" від 27.02.2009 року № 1).

Проте, позивачем не надано належного обґрунтування заподіяння йому моральних страждань, доказів морального тиску. Більше того, позивач обґрунтовує розмір моральної шкоди, виходячи з розміру матеріальної шкоди.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідач 1, при проведені перевірки ФОП ОСОБА_2 та при винесені податкових повідомлень-рішень № 0003881702/0 від 02.09.2009 p., № 0003881702/1 04.11.2009 p., № 0003881702/2 від 25.11.2009 p., діяв в межах повноважень та у спосіб, передбачений Законом України "Про державну податкову службу в Україні" та Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (чинними на момент виникнення відносин).

При цьому, проведення перевірки, складання акту перевірки, винесення відповідних податкових повідомлень-рішень за результатами перевірки є реалізація функцій, прав та обов'язків органів державної податкової служби, які врегульовані нормами законодавства України та були здійснені відповідачем 1 без перевищення чи зловживання наданими йому повноваженнями.

Оскарження позивачем податкових-повідомлень рішень є реалізацією права позивача на захист своїх прав, яким позивач скористався, подавши відповідні скарги та оскарживши податкові повідомлення-рішення у судах.

Як зазначалось вище, приписами ч. ч. 1, 2 ст. 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Позивачем не доведено, що дії Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова суперечили чинному на той час законодавству України, були незаконними, вчинені з перевищенням повноважень, тощо, а тому суд дійшов висновку, що позивачем не доведене вину Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова.

Враховуючи те, що належних доказів наявності передбачених законом підстав для відшкодування моральної шкоди, зокрема, факту її заподіяння у заявленому розмірі протиправною поведінкою відповідача, суду не надано, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2015 року у справі № 922/4906/13 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно із ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2015 року залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2015 року у справі № 922/4906/13 - без змін.

3. Матеріали справи № 922/4906/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді Є.Ю. Пономаренко

В.В. Андрієнко