Постанова № 57898083, 19.05.2016, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.05.2016 Справа № 904/41/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Паруснікова Ю.Б. (доповідач);

суддів: Чередко А.Є., Верхогляд Т.А.

при секретарі судового засідання: Саланжій Т.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, представник за довіреністю від 31.12.15 №249 «д»;

від відповідача: ОСОБА_2, представник за довіреністю б/н від 16.02.2016

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.03.2016 по справі № 904/41/16 (суддя Кеся Н.Б.)

за позовом: Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансінвестторг», м. Дніпропетровськ

про стягнення 398248,50 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 09.03.2016 в задоволенні позову відмовлено. Повернуто позивачу з Державного бюджету України 04,02 грн. судового збору у звязку зі зменшенням суми позовних вимог, за відповідним зверненням останнього.

Приймаючи рішення по справі, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем в позовній заяві зазначено, а представником відповідача у судовому засіданні визнано, що за фактом оплати кінцевий строк поставки настав на 3 банківський день після оплати. При цьому суд дійшов до висновку, що під час дії договору сторони дійшли згоди про попередню оплату товару та його поставку протягом трьох банківських днів після його оплати.

Судом встановлено, що порушення відповідачем умов договору поставки щодо повної та своєчасної поставки товару за договором № 1209-02 від 12.09.2012 на суму 171147,12 грн. виникло з 14.12.2012, а за договором № 1209-03 від 12.09.2012 на суму 11266,00 грн. виникло з 18.12.2012, що є підставою для стягнення вказаних сум, а також згідно п. п. 7.3.4. договорів поставки є підставою для нарахування та стягнення (з урахуванням заяви про зменшення суми позовних вимог) з відповідача на користь позивача пені, 3% річних та інфляційних втрат.

При цьому відмовляючи в задоволенні позову в повному обсязі, судом констатовано факт спливу загального строку позовної давності (про який заявлено відповідачем, а. с. 56) до позовних вимог за договором № 1209-02 з 14.12.2015 та договором № 1209-03 з 18.12.2015, оскільки позивач звернувся з позовом до суду через поштову установу 30.12.2015, тобто після спливу строку позовної давності.

Не погоджуючись з рішенням позивач звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

В обґрунтування скарги апелянт посилається на незаконність та необґрунтованість прийнятого судом рішення, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, що є порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Апелянт вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано статті 261, 693 ЦК України не розмежовано момент порушення зобовязання з передання товару та момент порушення зобовязання з повернення передплати, тому помилково визначено перебіг строку позовної давності не з моменту порушення зобовязання з повернення передплати (01.01.2013 наступного дня після припинення договорів), а з моменту порушення строку передачі товару. Внаслідок не врахування вказаних обставин суд дійшов до хибного висновку про сплив позовної давності.

Крім того, апелянт наголошує на тому, що ним у судовому засіданні не визнавалася обставина порушення зобовязання з поставки товару по закінченню 3-х банківських днів після перерахування передплати за договорами. На думку скаржника, вказані обставини спростовуються наявною в матеріалах справи заявою про зменшення позовних вимог, згідно якої початком періоду для нарахування 3% річних та інфляційних втрат ним зазначено дату з 01.01.2013, тобто після припинення строку дії договорів.

Вищезазначене на думку апелянта є підставою для скасування та прийняття нового рішення, яким слід задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.04.2016 апеляційну скаргу прийнято до провадження і призначено до розгляду в судовому засіданні на 28.04.2016.

28.04.2016 та 17.05.2016 ТОВ «Трансінвестторг» надав до Дніпропетровського апеляційного господарського суду відзив та додаткові заперечення на апеляційну скаргу, відповідно до яких просить колегію суддів залишити рішення місцевого господарського суду по даній справі без змін, а скаргу позивача по справі без задоволення.

19.05.2016 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Судова колегія в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставинам справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення слід залишити без змін, з огляду на наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи 12.09.2012 між позивачем Дочірнім підприємством «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (покупець) та відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Трансінвестторг» (постачальник) укладено два аналогічних за змістом договори поставки: № 1209-02 та №1209-03 (далі договорів), відповідно до умов яких (п. 1.1.) постачальник зобовязався поставити та передати у власність замовника, а замовник зобовязався прийняти та оплатити товар, а саме: продукти нафтоперероблення рідкі (бензин А-76, А-80, дизельне паливо далі - товар), вказані у специфікаціях, які є невідємними частинами даних договорів.

Згідно п. 1.2. договорів, кількість та ціна товару, що підлягає поставці за цими договорами зазначається у видаткових накладних та специфікаціях.

Згідно з п. 4.3 за згодою сторін розрахунки за договорами можуть також здійснюватись шляхом здійснення 100 % попередньої оплати вартості товару, що підлягає поставці.

Відповідно до п. 5.1. договорів поставки постачання товару здійснюється замовнику партіями з дотриманням міжнародних правил тлумачення комерційних термінів «Інкотермс» (в редакції 2010 року), на умовах постачання EXW франко-склад постачальника та/або СРТ перевезення оплачене до пункту призначення, на підставі письмової заявки замовника. У письмовій заявці вказуються: найменування товару; кількість товару; умови поставки згідно з умовами Інкотермс 2010.

Письмові заявки замовника сторонами до справи не надано.

Пунктом 5.2. договорів передбачено, що постачальник здійснює поставку кожної партії товару (крім першої) на умовах, що передбачені відповідною додатковою угодою (специфікацією) до цих договорів, протягом трьох банківських днів з моменту підписання такої додаткової угоди (специфікації).

Матеріали справи не містять підписаних сторонами специфікацій до договорів.

Відповідно до п. 7.3.12. договорів всі сплачені покупцем кошти за не отриманий товар підлягають терміновому поверненню в повному обсязі покупцеві протягом семи днів від дня предявлення відповідної вимоги.

Згідно з п. 10.1. договори поставки набирають чинності з моменту їх підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діють до 31 грудня 2012, а в частині розрахунків до повного виконання сторонами своїх зобовязань відповідно до умов цих договорів.

Також пунктом 10.8. договорів передбачено, що вразі припинення дії договорів всі сплачені за не отримані товари кошти підлягають терміновому поверненню покупцю.

На виконання умов договору поставки № 1209-02 позивач 10.12.2012 перерахував відповідачу 600000,00 грн., що підтверджується випискою з особового рахунку позивача за 10.12.2012 (а. с.25).

13.12.2012 відповідач за своїм місцем знаходження передав позивачеві товар на суму 428852,88 грн., що підтверджується накладною № 1312-01 (а. с. 23). Накладна підписана позивачем та відповідачем і скріплена печатками обох підприємств.

На момент вирішення спору відповідач не передав позивачеві товар за договором поставки № 1209-02 на суму 171147,12 грн.

На виконання умов договору поставки № 1209-03 відповідач виставив рахунок від 12.12.2012 на оплату бензину А76/80 у кількості 41220 л. на загальну суму 428852,88 грн. (у тому числі ПДВ), а позивач 12.12.2012 перерахував відповідачу 400000,00 грн., що підтверджується випискою з особового рахунку за 12.12.2012 (а. с. 24).

16.12.2012 відповідач передав за своїм місцем знаходження товар позивачеві на суму 388734,00 грн., що підтверджується накладною № 1612-01 (а. с. 22). Накладна має підпис позивача та відповідача та скріплена печатками обох підприємств.

На момент вирішення спору відповідач не передав позивачеві за договором поставки № 1209-03 товар на суму 11266,00 грн.

Вищезазначене і є причиною виникнення спору в даній справі.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу (далі ЦК України) зобовязаннями є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від виконання певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу; одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається.

Відповідно до частин 1-3 статті 193 Господарського кодексу (далі ГК України), субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, правовідносини за яким регулюються, зокрема, параграфом 1 глави 30 ГК України.

Частиною 6 статті 265 ГК України визначено, що до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України.

Згідно ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Строк виконання обовязку продавця передати товар встановлено ст. 663 ЦК України, відповідно до якої продавець зобовязаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Суд першої інстанції дійшов до висновку, що під час дії договору сторони дійшли згоди (позивач стверджує у позовній заяві) про те, що за фактом оплати кінцевий строк поставки настав на третій банківський день після оплати (відповідачем визнано цей факт під час судового засідання).

При цьому обставини, на які у своєму позові послався позивач, та які визнані у судовому засіданні відповідачем, суд першої інстанції визнав такими, що в силу ч. 1 ст. 35 ГПК України можуть не доказуватися перед судом, якщо в останнього не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання сторонами.

Таким чином, місцевий господарський суд визначив, що порушення відповідачем умов договору № 1209-02 щодо повної та своєчасної поставки товару на суму 171147,12 грн. виникло з 14.12.2012, а договору № 1209-03 на суму 11266,00 грн. з 18.12.2012.

Колегія суддів не погоджується з рішенням суду в цій частині з огляду на наступне.

Як зазначалося вище, згідно умов п. 5.2. договорів постачальник здійснює поставку кожної партії товару (крім першої) на умовах, що передбачені відповідною додатковою угодою (специфікацією) до цього договору, протягом трьох банківських днів з моменту підписання такої додаткової угоди (специфікації).

Матеріали справи не містять підписаних сторонами специфікацій до договорів, а тому слід вважати, що строк виконання зобовязань щодо поставки за договорами не встановлено та відповідно до ст. 530 ЦК України строк оплати повинен визначатися моментом вимоги.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 693 ЦК України, договором на покупця може покладатися обовязок здійснення попередньої оплати за товар, тобто оплати товару до його передання продавцем.

Умовами договорів (п. 4.2.) за згодою сторін розрахунки по даному договору можуть також здійснюватися шляхом здійснення 100% попередньої оплати вартості товару, що підлягає поставці.

Оскільки позивачем здійснено попередню оплату товару то право вимоги щодо поставки товару (за умови неузгодженості сторонами строку поставки) виникло у позивача з моменту здійснення попередньої оплати.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Непередання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановлений строк, надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. При цьому, можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки є виключно правом покупця, а не продавця.

Згідно статті 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Загальна заборгованість відповідача перед позивачем за договорами поставки № 1209-02 від 12.09.2012 та № 1209-03 від 12.09.2012 становить 182413,12 грн.

Відповідно до ст. 229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобовязання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобовязаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобовязання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до положень статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частиною 2 статті 551 ЦК України передбачено що в разі, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з п. п. 7.3.4. договорів поставки № 1209-02 від 12.09.2012 та № 1209-03 від 12.09.2012 постачальник за порушення строку поставки товару за вимогою покупця зобовязаний сплатити останньому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від ціни непоставленої у строк частини товару за кожний день такого прострочення.

Згідно з розрахунком позивача (з урахуванням заяви про зменшення суми позовних вимог) сума пені за період з 01.06.2015 по 31.12.2015 за договором № 1209-02 складає 52066,24 грн., а за договором № 1209-03 складає 3427,35 грн.

На підставі ст. 625 ЦК України позивач нарахував відповідачу (з урахуванням заяви про зменшення суми позовних вимог) суму 14981,24 грн. 3% річних, яка нарахована за період з 01.01.2013 по 01.12.2015 та 135206,23 грн. інфляційних втрат за період січень 2013 року - грудень 2015 року за договором поставки № 1209-02, а також за аналогічний період за договором №1209-03 суму 986,16 грн. 3% річних та 8900,14 грн. інфляційних втрат.

25.12.2015 позивач направив на адресу відповідача лист-вимогу про стягнення заборгованості на суму 182413,12 грн. (а. с. 59-60).

З урахуванням вищенаведеного вимоги позивача (з урахуванням останньої заяви про зменшення позовних вимог, а. с. 77-80) щодо стягнення з відповідача суми заборгованості за не поставлений товар у сумі 182413,12 грн. є правомірними.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності відмови позивачу в задоволенні позову в частині стягнення суми основного боргу, у звязку зі спливом строку позовної давності з огляду на наступне.

23.02.2016 відповідач подав заяву, в якій просить суд застосувати наслідки спливу строків позовної давності, передбачені ст. 267 ЦК України (а. с. 56).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю в 3 роки.

Згідно ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобовязаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобовязаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право предявити вимогу про виконання зобовязання.

Як зазначалося вище право вимоги поставки продукції, а відповідно і сум попередньої оплати у позивача виникло з моменту здійснення попередньої оплати, а саме 10.12.2012 (на суму 600000,00 грн.) та 12.12.2012 (на суму 400000,00 грн.).

Позов предявлено позивачем 30.12.2015, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності.

Доказів зупинення, переривання перебігу строку позовної давності позивачем не надано, як і не надано доказів на поважність причин пропущення позовної давності.

В силу ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача суми 15967,40 грн. - 3% річних, 144106,37 грн. інфляційних збитків, 55493,59 грн., у позові слід відмовити з огляду на наступне.

Згідно п. 5.2. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення виконання грошових зобовязань» обовязок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобовязання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобовязання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобовязань, а з інших підстав.

Нарахування позивачем до стягнення з відповідача суми пені за порушення строку поставки товару, колегія суддів вважає неправомірним, оскільки як зазначалося вище сторонами не встановлено строк виконання зобовязань щодо поставки товару за договорами, вимога в порядку ст. 530 ЦК України предявлена лише 30.12.2015, а тому нарахування пені до вказаної дати слід вважати неправомірним, у звязку з ненастанням строку оплати.

Посилання позивача на умови п. 10.8. договорів поставки, згідно якого в разі припинення дії договору всі сплачені за не отримані товари кошти підлягають терміновому поверненню покупцю, суд не приймає до уваги з огляду на наступне.

Посилаючись на вказаний пункт договору позивач вважає, що право вимоги щодо повернення попередньої оплати у нього виникло після закінчення строку дії договору.

Такі посилання є помилковими, оскільки згідно ст. 692 ЦК України, якщо продавець який одержав суму попередньої оплати товару не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару, або повернення суми попередньої оплати.

Вказана норма передбачає альтернативне право покупця вимагати або передання товару, або повернення сум попередньої оплати.

При цьому таке право вимоги покупця виникає у нього саме у звязку з не виконанням продавцем обовязків щодо передачі товару.

Таким чином обчислення строку позовної давності повинно провадитьсь саме стосовно обовязку щодо передачі товару, оскільки у продавця за умовами договору купівлі-продажу існує обовязок щодо передачі речі, а не грошове зобовязання.

Зі спливом строку позовної давності щодо вимоги по передачі товару слід вважати таким, що сплив строк позовної давності до вимоги щодо повернення попередньої оплати, як альтернативної вимоги.

З урахуванням вищезазначеного умови п. 10.8. договорів не мають правового значення щодо порядку обчислення строків позовної давності в даній справі.

Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу і задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 101, 103, 105 ГПК України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на рішення господарського суду Дніпропетровської області 09.03.2016 по справі № 904/41/16 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.03.2016 по справі № 904/41/16 залишити без змін.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 24.05.2016.

Головуючий Ю.Б. Парусніков

Судді: А.Є. Чередко

ОСОБА_3