Постанова № 57898072, 19.05.2016, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.05.2016 р. Справа №904/184/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: судді Науменка І.М., доповідача

суддів: Євстигнеєва О.С., Кузнецова В.О.

секретар судового засідання: Ковзиков В.Ю.,

від позивача: ОСОБА_1, представник, довіреність № б/н від 19.03.16р.;

від відповідача: ОСОБА_2, представник, довіреність № б/н від 25.12.15р.

розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю Птахофабрика Крила Таврії на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.03.2016р. у справі №904/184/16

за позовом ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю Агенція Комплексної безпеки Каскад, м.Нікополь Дніпропетровської області

до відповідача ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю Птахофабрика Крила Таврії, с.Південне Дніпропетровської області

про стягнення 103 020,31 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 09.03.2016р. (суддя Петренко Н.Е.) у справі №904/184/16 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю Птахофабрика Крила Таврії на користь ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю Агенція Комплексної безпеки Каскад заборгованість за надані охоронні послуги у розмірі 64 504,00 грн. пені, інфляційні втрати в сумі 36 036,43 грн., 2 479,88 грн. 3% річних та 1 827,00 грн. судового збору.

Обґрунтовуючи рішення, господарський суд першої інстанції виходив з доведеності належними доказами у справі факту недотримання відповідачем умов договору про надання послуг з фізичної охорони обєктів №03/14-СБ від 04.07.2014р. та, як наслідок, наявності правових підстав для застосування приписів ст.625 ЦК України.

Не погодившись з вищезгаданим рішенням, відповідач звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій наполягає на неправомірності даного рішення; стверджує, що належні докази надання позивачем відповідачеві послуг з охорони обєктів в матеріалах справи відсутні. Зокрема, скаржник стверджує, що табелі обліку фактично відпрацьованого часу складені працівниками виконавця (позивача) з порушенням чинного законодавства України, не містять всієї необхідної інформації, а отже, доказом надання позивачем відповідачеві певного обсягу послуг слугувати не можуть. З огляду на наведене, апелянт просить згадане вище судове рішення скасувати та прийняти у справі нове рішення про відмову в позові повністю.

В свою чергу, у відзиві на апеляційну скаргу позивач викладені в ній заперечення повністю відхиляє, вважає надані ним докази належними та допустимими, а оскаржуване рішення правомірним, з огляду на що правових підстав доля задоволення апеляційної скарги не вбачає.

Відповідно до ст.101 ГПК України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Отже, вивчивши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні уповноважених представників сторін, колегією суддів встановлено наступне:

04.07.2014р. між позивачем та відповідачем було укладено договір про надання послуг з фізичної охорони об'єктів №03/14-СБ (далі - договір), відповідно до умов п.2.1 якого відповідач доручає, а позивач зобов'язується виконувати комплекс заходів власними штатними силами (охоронниками) та іншими засобами, передбаченими чинним законодавством України, з метою фізичної охорони об'єктів та збереження майна відповідача, що знаходиться на об'єктах, в період часу та на умовах, визначених цим договором (надалі - послуги).

На виконання умов вищезазначеного договору позивач надав відповідачеві послуги з фізичної охорони обєктів у повному обсязі у період з 04.07.2014р. по 16.09.2014р. включно. Зокрема, на підтвердження факту надання охоронних послуг у період з 04.07.2014р. по 31.07.2014р., сторонами підписано акт надання послуг №8 від 31.07.2014р. на суму 28 188,00 грн. Проте, відповідач за отримані послуги розрахувався лише частково, а саме, в сумі 17 000,00 грн. (22.08.2014р. в сумі 3 000,00 грн., 28.08.2014р. в сумі 10 000,00 грн., 07.11.2014р. в сумі 2 000,00 грн., 11.11.2014р. в сумі 2 000,00 грн.).

Наведені вище факти підтверджені також наявними в матеріалах справи звітами про дебетові та кредитні операції за рахунком №26001050233841 за період з 22.08.2014р. по 11.11.2014р. Таким чином, на час звернення позивача до суду заборгованість відповідача за актом №8 від 31.07.2014р. становила 11 188,00 грн.

З метою розрахунку відповідача з позивачем за надані охоронні послуги в період з 01.08.2014р. по 16.09.2014р., позивачем було складено акт надання послуг №10 від 31.08.2014р. та виставлено відповідний рахунок на оплату №10 від 31.08.2014р. на суму 35 712,00 грн., акт надання послуг №11 від 16.09.2014р. та рахунок на оплату №11 від 16.09.2014р. на суму 17 604,00 грн., які разом з актом звірки взаємних розрахунків за період з 04.07.2014р. по 16.09.2014р. листом з вих. №110/1 від 01.10.2014р. були надіслані відповідачеві.

Наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення №5320002712086 підтверджує факт отримання відповідачем 24.10.2014р. зазначеної вище кореспонденції.

Більш того, 20.11.2014р. позивачем рекомендованою кореспонденцією з описом вкладення було повторно надіслано на адресу відповідача лист з вих.№2511/1 від 25.11.2014р. з доданим до нього актом звірки взаємних розрахунків за період з 04.07.2014р. по 16.09.2014р., що був отриманий адресатом 08.12.2014р. (повідомлення про вручення поштового відправлення №5323000046649).

Натомість відповідачем направлені в його адресу акти надання послуг №10 та №11 підписані не були (докази зворотного матеріали справи не містять), таким чином, заборгованість відповідача за зазначеними вище актами №10 та №11 становить 53 316,00 грн.

Враховуючи зазначене вище, господарським судом першої інстанції було встановлено, що загальна заборгованість відповідача перед позивачем за надані ним охоронні послуги складає 64 504,00 грн., доведена наявними у справі доказами та підлягає до стягнення з відповідача.

Окрім того, за неналежне виконання відповідачем умов договору щодо своєчасного та повного розрахунку за надані послуги, позивачем на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України нараховано інфляційні втрати у розмірі 36 036,43 грн. та 3% річних у розмірі 2 479,88 грн., розрахунок яких місцевим господарським судом також визнано правомірним та таким, що підлягає до стягнення.

Отже, вирішуючи в ході апеляційного провадженян питання щодо відповідності зазначеного вище рішення суду вимогам чинного законодавства України, колегія суддів апеляційнЩо ж до викладених в апеляційній скарзі заперечень, колегія суддів виходила з наступного:

Так, як вбачається з тексту відзиву на позов та тексту апеляційної скарги, відповідач заявлені позовні вимоги визнав частково, а саме, на суму 11 188,00 грн. Окрім того, відповідач не заперечує проти стягнення з нього за неналежне виконання умов договору 393,57 грн. 3% річних у та 5 638,75 грн. інфляційних втрат. Разом з цим, решту позовних вимог відповідач (апелянт) заперечує, вважає необґрунтованими та безпідставними.

Зокрема, неповний розрахунок з позивачем відповідач пояснює фактом виявлення ним в липні 2014р. за результатами інвентаризації товарно-матеріальних цінностей недостачі птиці (обєкту охорони), а саме, 20.07.2014р. на суму 3 681,86 грн., 22.07.2014р. на суму 8 045,03 грн., 29.07.2014р. на суму 1903,12 грн., що підтверджується складеними розписками до методичних рекомендацій з інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів, розрахунків та незавершеного виробництва сільськогосподарських підприємств. Таким чином, різниця між сумою послуг та сумою сплачених коштів була притримана відповідачем до моменту з'ясування причин недостачі.

Однак в подальшому, з огляду на ухилення позивача від виконання обов'язків з охорони об'єкту, відповідачем у період з 01.08.2014р. по 31.12.2014р. зазначені вище охоронні послуги виконувались самостійно (власними силами). Даний факт підтверджується наказом відповідача про суміщення посад №74 від 01.08.2014р. та наказом про скасування суміщення посад №б/н від 31.12.2014р.

Відповідач (апелянт) вважає, що складені позивачем на підтвердження надання послуг у серпні, вересні 2014р. табелі обліку використання робочого часу, спірний факт надання послуг з охорони не доводять. З огляду ж на ненадання позивачем передбачених договором послуг з охорони в серпні вересні 2014р., акти надання послуг за серпень 2014р. №10 від 31.08.2014р. та за вересень 2014р. №11 від 16.09.2014р. відповідачем підписані не були. Більш того, факт отримання направлених в його адресу позивачем актів, а також, рахунків - фактур, табелів обліку фактично відпрацьованого часу, відповідач заперечує, підтверджуючи наведене роздруківкою інформації з сервісу Українського Державного підприємства поштового зв'язку Укрпошта.

Зазначене вище, на думку відповідача (апелянта), позбавляє його обовязку приймати ненадані позивачем у період з 01.08.2014р. по 16.09.2014р. послуги та сплачувати їх вартість в розмірі сумі 53 316,00 грн.

Натомість, за результатами апеляційного перегляду колегія суддів з твердженнями апелянта погодитись не може, з огляду на викладене нижче.

Відповідно до ст.ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В свою чергу, згідно ст.627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, як встановлено колегією суддів, жодного належного та допустимого доказу того, що укладений між сторонами договір визнаний судом недійсним, відповідачем (апелянтом) не представлено.

Окрім того, додатковою угодою №1 до договору сторони внесли зміни лише до п.11.1 останнього, який виклали в наступній редакції: "п. 11.1. Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 9:00 год. до 16.09.2014р.". Таким чином, апеляційна інстанція погоджується з висновком місцевого господарського суду з приводу того, що договір був обов'язковим для виконання сторонами до 16.09.2014р. включно.

Необхідно зазначити також, що за п.4.1 договору відповідач зобов'язаний: при виявленні порушень цілісності приміщень (дверей, вікон, замків, стін), що включені до дислокації (додаток №1) об'єктів, негайно повідомити позивача (п.4.1.2.); залучати уповноважених представників позивача до роботи в комісії по зняттю залишків та визначення суми збитку, заподіяного майну відповідача внаслідок неналежного виконання (невиконання) позивачем зобов'язань за цим договором (п. 4.1.3); повідомляти позивача про всі недоліки та порушення умов цього договору (п.4.1.7); своєчасно сплачувати послуги позивача (п.4.1.8).

Тобто, умовами договору сторони визначили ряд необхідних дій, які повинні були бути вчинені відповідачем у разі завдання йому шкоди або збитків.

Більш того, згідно п.4.2.9 договору, позивач зобов'язаний протягом 10 календарних днів лише після надання відповідачем позивачу наступних документів відшкодувати відповідачу збитки, завдані внаслідок невиконання/неналежного виконання договору: лист (звернення) відповідача; довідка про балансову належність товарно-матеріальних цінностей; розрахунок розміру нанесеного збитку; акт інвентаризації зняття залишків товарно-матеріальних цінностей та майновому збитку; акт про виявлення порушень цілісності об'єктів.

Разом з цим, доказів дотримання відповідачем узгоджених даними пунктами договору вимог, зокрема, пред'явлення позивачеві визначеного п. 4.2.9 договору пакету документів, матеріали справи не містять.

При цьому, необхідно зауважити, що за приписами п.9.2.6 договору, розмір збитків має бути підтверджений відповідними документами і розрахунками вартості вкрадених, знищених чи пошкоджених товарно-матеріальних цінностей, складених відповідачем.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем жодних документів на підтвердження спричинених йому збитків, розрахунків вартості вкрадених, знищених чи пошкоджених товарно-матеріальних цінностей позивачеві також надано не було (докази зворотного відсутні).

Відсутні в матеріалах справи й докази звернення відповідача за фактом розкрадання до правоохоронних органів, а також, до суду з позовом про стягнення збитків.

Окрім того, як вірно зазначено місцевим господарським судом, п.п.5.1.3, 9.2.5 договору передбачають право позивача брати участь у роботі комісій у складі з уповноважених представників сторін при обстеженні об'єктів з метою встановлення вини позивача, а також розмірів майнових збитків, спричинених через неналежне виконання позивачем зобов'язань за цим договором. Разом з цим, доказів такої участі позивача в обстеженні об'єктів з метою встановлення вини позивача, а також розмірів майнових збитків, спричинених через неналежне виконання позивачем зобов'язань за цим договором, апелянт суду також не надав.

У підсумку, необхідно зауважити, що для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи, шкідливий результат такої поведінки (збитки), причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, вина правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Тобто, відповідач повинен був довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. Однак, належних доказів спричинення збитків саме позивачем (протиправність поведінки позивача) відповідач не довів. Причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками також відсутні.

Згідно з п.9.2.2 договору, відповідальність позивача за завдану відповідачу майнову шкоду регулюється відповідним статтями гл.82 Цивільного кодексу України та настає за умов наявності вини позивача.

Надані ж відповідачем в якості доказів вини позивача розписки, з огляду на викладені вище обставини справи, а також, враховуючи їх складення без участі представника позивача або третьої незалежної сторони, цілком обґрунтовано не прийнято до уваги господарським судом першої інстанції.

Колегія суддів звертає увагу також на відсутність в матеріалах справи жодного доказу звернення відповідача за спірний період (з 01.08.2014р. по 16.09.2014р.) до позивача з вимогою належного виконання його працівниками службових обов'язків по охороні об'єктів; доказів звернення до позивача за спірний період (з 01.08.2014р. по 31.08.2014р.) до позивача з наміром розірвати достроково в односторонньому порядку укладений між сторонами договір за неналежне виконання позивачем своїх обов'язків за договором тощо. Наявний же в матеріалах справи лист відповідача з вих.№ 130 від 12.09.2014р. доводить намагання останнього достроково розірвати укладений між сторонами договір лише з 16.09.2014р. В той же час, жодних претензій чи/або зауважень до наданих позивачем послуг у спірний період даний лист не містить.

Отже, за приписами ч.1 ст.853 Цивільного кодексу України, замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акту визнані судом обґрунтованими.

Як встановлено вище колегією суддів, акти з надання послуг за №10 від 31.08.2014р. та за №11 від 16.09.2014р. з копіями табелів обліку фактично відпрацьованого часу працівниками позивача були направлені в адресу відповідача та останнім отримані (поштове відправлення №5320002712086 та №5323000046649). Таким чином, після отримання даних актів відповідач повинен був підписати останні чи/або направити в адресу позивача обґрунтовану відмову в їх підписанні, однак, цього не зробив.

Що ж до тверджень відповідача (апелянта) про відсутність рахунків на оплату послуг, апеляційна інстанція вважає за доцільне зауважити, що рахунок-фактура є лише документом, який містить платіжні реквізити для перерахування коштів, а отже, ненадання останнього відкладальною умовою в розумінні ст.212 Цивільного кодексу України та простроченням кредитора в розумінні ст.613 Цивільного кодексу України не являється. Отже, наявність або відсутність рахунку від обов'язку сплатити заборгованість за договором відповідача не звільняє.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Слід зауважити при цьому, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, на підставі наведеного позивачем було нараховано інфляційні втрати у розмірі 36 036,43 грн. та 3% річних у розмірі 2 479,88 грн., розрахунок яких господарськими судами першої та апеляційної інстанцій перевірений та визнаний таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, в ході апеляційного провадження викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача свого підтвердження не знайшли, виявились безпідставними та спростованими фактичними обставинами та наявними у справі первинними документами. Натомість, оскаржуване рішення прийнято за умов надання належної юридичної оцінки наявним у справі доказам, у звязку з чим підстави для його зміни чи/або скасування у апеляційної інстанції - відсутні.

Враховуючи результат вирішення спору, покладення місцевим господарським судом судових витрат на відповідача приписам ст.49 ГПК України не суперечить. В свою чергу, з огляду на залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати на апеляційне оскарження покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст.49, 101, 103-105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.03.2016р. у справі №904/184/16 залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю Птахофабрика Крила Таврії залишити без задоволення.

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 24.05.2016р.

Головуючий суддя І.М. Науменко

Суддя О.С. Євстигнеєв

Суддя В.О. Кузнецов