Рішення № 57897453, 16.05.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.05.2016Справа №910/2709/16

Суддя Господарського суду міста Києва Карабань Я.А. розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АККУ-ЕНЕРГО»

про стягнення заборгованості у розмірі 2 196 873,78 грн,

за участю представників сторін:

від позивача: Мернік О.В. (довіреність № ББУ/ПУ68/ББ/16 від 24.03.2016);

від відповідача: Подольський В.О. (довіреність № б/н від 15.02.2016),

Безсмертний В.Д. (угода про надання правової

допомоги від 15.02.2016),

В С Т А Н О В И В:

18.02.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява публічного акціонерного товариства «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» (далі - позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю «АККУ-ЕНЕРГО» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 2 196 873,78 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач пояснив, що 20.04.2015 між ним та відповідачем був укладений договір поставки № 1863-ПУ (далі - договір), згідно з умовами якого відповідач зобов'язувався передати позивачу продукцію та/або обладнання виробничо-технічного призначення (далі - товар) у кількості та у строки, передбачені умовами договору, а позивач зобов'язувався вказаний товар прийняти та оплатити.

Проте, відповідач передав позивачу товар у обсязі, меншому ніж було передбачено умовами договору, та з порушенням встановлених ним строків поставки.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 1 408 382,28 грн пені та 788 491,50 грн штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2016 порушено провадження у справі № 910/2709/16 та призначено її розгляд на 14.03.2016.

14.03.2016 у судовому засіданні представник позивача надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 22.02.2016 не виконав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2016 розгляд справи, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), було відкладено на 28.03.2016.

28.03.2016 представник позивача в судовому засіданні надав документи, витребувані ухвалою суду від 14.03.2016, для долучення до матеріалів справи, позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Представники відповідача проти задоволення позову заперечували.

Крім того, представниками сторін було подано спільне клопотання про продовження строку розгляду спору, яке судом було задоволено, на підставі ст. 69 ГПК України.

У судовому засіданні 28.03.2016, на підставі ст. 77 ГПК України, було оголошено перерву до 20.04.2016.

20.04.2016 через загальний відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач, зокрема, зазначив, що сторонами було погоджено інші строки поставки товару ніж визначені умовами договору, а саме 01.07.2015 та 20.11.2015. Відтак вважав, що строків виконання свого зобов'язання не порушив, а позов вважав необґрунтованим та безпідставним, в його задоволенні просив суд відмовити.

Вважав позов необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає.

Крім того, представником відповідача було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке було задоволено судом, а також клопотання, в якому відповідач просив суд стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 300 000,00 грн, розгляд якого судом було відкладено.

У судове засідання представники сторін з'явились, надали пояснення по суті спору. Представник позивача заявив клопотання про відкладення розгляду справи, яке судом було задоволено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2016 розгляд справи, на підставі ст. 77 ГПК України, було відкладено на 11.05.2016.

29.04.2016 через загальний відділ діловодства суду від представника відповідача надійшли письмові пояснення, в яких відповідач, зокрема, зазначив, що положення ст. ст. 538, 692 ЦК України не вимагають від кредитора попередження про зупинення виконання зустрічного зобов'язання.

11.05.2016 через загальний відділ діловодства суду від представника позивача надійшли заперечення щодо відшкодування витрат на правову допомогу відповідачу.

Крім того, представником позивача були подані письмові пояснення щодо відзиву на позовну на позовну заяву, доводи відповідача вважав надуманими та безпідставними.

Також представником позивача було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке судом було задоволено.

Представником відповідача також через загальний відділ діловодства суду були подані письмові доповнення до відзиву на позовну заяву, в яких відповідач вказав, що у зв'язку із неналежним виконанням позивачем зобов'язання з оплати товару, поставленого відповідачем, виконання обов'язку останнього з виробництва та поставки позивачу решти товару опинилось під загрозою зриву.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, представники відповідача проти задоволення позову заперечували.

У судовому засіданні 11.05.2016, на підставі ст. 77 ГПК України, було оголошено перерву до 16.05.2016.

12.05.2016 через загальний відділ діловодства суд від представника відповідача надійшли письмові пояснення щодо розміру витрат на адвокатські послуги.

16.05.2016 у судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити. Представники відповідача проти задоволення позову заперечували, вважали його необґрунтованим та безпідставним, просили суд в його задоволенні відмовити.

В судовому засіданні 16.05.2016 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

20.04.2015 між публічним акціонерним товариством «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» (далі - позивач або покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю «АККУ-ЕНЕРГО» (далі - відповідач або продавець) був укладений договір поставки № 1863-ПУ (далі - договір), згідно з умовами якого відповідач зобов'язувався передати у власність позивача продукцію та/або обладнання виробничо-технічного призначення (далі - товар), а позивач зобов'язувався прийняти та оплатити вказаний товар вчасно та в повному обсязі.

Відповідно до п. 4.1 договору поставка товару здійснюється партіями в асортименті, кількості, за цінами, якісними характеристиками і у строки, узгодженими сторонами у специфікаціях даного договору.

Пунктом 4.7 договору передбачено, що датою поставки вважається дата, вказана представником покупця на відповідних товаророзпорядчих документах, наданих постачальником.

Специфікацією до договору, складеною 20.04.2015, була передбачена поставка товару на загальну суму 15 769 830,06 грн, а саме:

- тягових акумуляторних батарей 8ТРzS640/120V (2х60 V) болтове з'єднання з системою Акваматік - у строк до 30.06.2015;

- тягових акумуляторних батарей 7ТРzS630/120V (2х60 V) болтове з'єднання з системою Акваматік - у строк до 28.08.2015;

- елемент тяговий 2V/7ТРzS630 залитий електролітом (болтове зєднання) - у строк до 28.08.2015.

Згідно з твердженнями позивача, викладеними у позовній заяві, відповідач зобов'язання з поставки товару виконав неналежним чином та в порушення умов договору передав позивачу товар, у кількості меншій, ніж встановлено специфікацією від 20.04.2015, та з порушенням встановленого терміну здійснення поставки.

Так, відповідач передав позивачу товар на загальну суму 6 716 977,17 грн, що підтверджується видатковими накладними від:

- 01.07.2015 № РН-0701009, № РН-0701003, № РН-0701002, № РН-0701001, № РН-0701010 на загальну суму 2 030 029,75 грн (далі - видаткові накладні від 01.07.2015);

- 17.08.2015 № РН-0817007, № РН-0817008, № РН-0817009, № РН-0817010, № РН-0817011 на загальну суму 2 778 847,12 грн (далі - видаткові накладні від 17.08.2015);

- 09.09.2015 № РН-0909001, № РН-0909002, № РН-0909003, № РН-0909004 на загальну суму 1 908 100,30 грн (далі - видаткові накладні від 09.09.2015).

У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 1 408 382,28 грн пені та 788 491,50 грн штрафу.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 263 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарсько-торговельною є діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг.

Господарсько-торговельна діяльність опосередковується господарськими договорами поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, енергопостачання, купівлі-продажу, оренди, міни (бартеру), лізингу та іншими договорами.

Згідно з ч. ч. 1, 6 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 ГК України).

30.06.2015 сторонами була укладена додаткова угода до договору поставки № 1863-ПУ від 20.04.2015 (далі - додаткова угода).

У відзиві на позовну заву відповідач, зокрема, стверджує, що пунктом 1 вищевказаної додаткової угоди сторони визначили новий строк виконання зобов'язання з поставки - 01.07.2015. При цьому дата - 30.06.2015, вказана у таблиці, наведеній у додатковій угоді, є технічною помилкою, оскільки сторони забули змінити дату в таблиці.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до положень пункту 1 додаткової угоди на підставі п. 8 специфікації від 20.04.2015 на суму 15 769 830,06 грн з ПДВ у зв'язку із зміною курсу євро по відношенню до гривні більше ніж на 2% на дату, що є робочим днем НБУ та передує даті поставки « 01» липня 2015 року (курс євро до гривні на 20.04.2015 згідно з НБУ становить 1 євро = 22,7717 грн, курс євро до гривні на 30.06.2015 згідно з НБУ становить 1 євро = 23,5414 грн) сторони погодились змінити ціну на деякі позиції специфікації. А таблиця наведена у додатковій угоді в графі «Строк поставки» містить відомості - «до 30.06.2015».

Таким чином, суд вважає, що шляхом укладення додаткової угоди сторони дійшли згоди змінити лише ціну та, відповідно, загальну вартість товару, але не дату поставки.

Крім того, відповідач зазначив у відзиві на позовну заяву, що 18.08.2015 співробітниками сторін у телефонному режимі була досягнута угода про перенесення кінцевої дати поставки з 28.08.2015 на 20.11.2015. На підтвердження викладеного долучив до матеріалів справи, зокрема, лист № 281/08/15 від 19.08.2015 та деталізовану інформацію дзвінків за номером 380504444784 за період серпень-вересень 2015 (далі - деталізована інформація дзвінків).

Так, листом № 281/08/15 від 19.08.2015 відповідач повідомив позивача про те, що він згоден перенести кінцеву дату поставок продукції за договором поставки № 1863-ПУ від 20.04.2015 з 28.08.2015 на 20.11.2015, даний лист просив вважати невід'ємною частиною договору.

Проте, будь-якого письмового звернення позивача до відповідача з приводу зміни строків виконання зобов'язання щодо поставки товару, або відповіді позивача на лист № 281/08/15 від 19.08.2015, матеріали справи не містять.

Згідно з ч. 1 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Статтею 654 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Крім того, суд зазначає, що деталізована інформація дзвінків не містить відомостей щодо змісту розмов, а відтак не є належним та допустимим доказом обставин, на які посилається відповідач.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів.

Частиною 1 ст. 36 ГПК України встановлено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 34 ГПК України).

З огляду на викладене, суд вважає наведені доводи відповідача спростованими.

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що позивачем були порушені строки оплати товару, переданого йому за договором. У зв'язку з цим, на підставі ч. 3 ст. 538 та ч. 5 ст. 692 ЦК України, відповідач призупинив виконання свого зобов'язання з поставки та повідомив про це позивача листом № 13/10/15-1 від 13.10.2015. А також звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості. Вказаний позов був частково задоволений рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2016 по справі № 904/49/16, при цьому судом, зокрема, було встановлено, що ТОВ «АККУ-ЕНЕРГО» (відповідачем), на виконання договору поставки № 1863-ПУ від 20.04.2015, було передано ПАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» (позивачу) товар за тими ж видатковими накладними від 01.07.2015, 17.08.2015 та 09.09.2015, що містяться в матеріалах даної справи, а заборгованість ПАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» (позивача) перед ТОВ «АККУ-ЕНЕРГО» (відповідачем) становить 6 116 977,17 грн.

З огляду на викладене, відповідач вважав, що не допустив порушення строку поставки ані щодо товару, поставленого 09.09.2015, ані щодо товару, який не поставив.

Відповідно до ч. 3 ст. 538 ЦК України, у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Згідно з ч. 5 ст. 692 ЦК України, якщо продавець зобов'язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 594 ЦК України встановлено, що кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.

Кредитор, який притримує річ у себе, зобов'язаний негайно повідомити про це боржника (ч. 1 ст. 595 ЦК України).

Враховуючи, що судом встановлено факт часткової передачі у власність продавцем покупцю товару, який мав бути оплачений останнім, але покупець не виконав свого обов'язку, продавець не відмовляючись від виконання договору, мав право на підставі норми закону змінити умови взятого на себе зобов'язання, а саме: зупинити передання іншого товару за договором до повної оплати всього раніше переданого товару, тим самим застосувавши норми про забезпечення виконання зобов'язань (постанова Вищого господарського суду України від 26.06.2008 по справі № 6/522)

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що відповідач, як кредитор, правомірно скористався своїм правом притримати товар та зупинити виконання свого зобов'язання з поставки до повної оплати позивачем всього раніше переданого товару.

Разом з тим, ч. 1 ст. 595 ЦК України покладає на кредитора обов'язок негайно повідомити боржника про своє рішення притримати товар.

Відповідач, в порушення вищевказаної вимоги закону, повідомив про зупинення виконання свого зобов'язання з поставки листом № 13/10/15-1 від 13.10.2015, тобто після передання товару за видатковими накладними від 09.09.2015.

Відтак, право зупинити виконання зустрічного зобов'язання не може поширюватись на товар, переданий позивачу за видатковими накладними від 09.09.2015.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 7 вказаної статті, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6.2 договору передбачено, що у випадку не здійснення поставки товару або поставки товару із порушенням строків, передбачених у договорі або відповідній специфікації, постачальник несе наступну відповідальність:

6.2.1 у випадку прострочки поставки товару в межах 10 (десяти) календарних днів, постачальник, за письмовою вимогою покупця, сплачує покупцю штраф у розмірі 5% від вартості товару, що поставляється за відповідною специфікацією;

6.2.2 у випадку прострочки поставки товару більше ніж на 10 (десять) календарних днів, постачальник, за письмовою вимогою покупця, починаючи з 11 (одинадцятого) календарного дня, сплачує неустойку в розмірі 0,1% від вартості непоставленого товару або товару, поставленого з порушенням строків, за кожний день прострочки.

Дослідивши положення наведеного пункту договору та ст. 549 ЦК України, суд дійшов висновку про те, що підпунктом 6.2.2 п. 6.2 договору передбачено стягнення пені.

Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, суд встановив, що він виконаний невірно, з порушеннями умов договору.

Відповідно до п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено «по 1 серпня 2014 року» або «включно до 1 серпня 2014 року», то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.

Крім того, суд зазначає, що пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення платежу. День фактичної поставки товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені (постанова Верховного Суду України від 15.01.2015 по справі № 3-204гс14).

Судом встановлено, що:

- товар, переданий за видатковими накладними від 01.07.2015, був поставлений з порушенням встановленого строку поставки - до 30.06.2016, на 1 день. Відтак, враховуючи положення п. 6.2.2 договору, пеня за вказаними видатковими накладними не нараховується;

- товар, переданий за видатковими накладними від 17.08.2015, був поставлений без порушення встановленого строку поставки - до 28.08.2015. Відтак, застосування штрафних санкцій не здійснюється;

- товар, переданий за видатковими накладними від 09.09.2015, був поставлений з порушенням встановленого строку поставки - до 28.08.2015, на 12 днів. Відтак, враховуючи положення п. 6.2.2 договору, пеня за вказаними видатковими накладними нараховується в розмірі 0,1% від вартості товару, поставленого з порушенням строків, за кожний день прострочки починаючи з одинадцятого дня прострочки, а саме: за період з 07.09.2015 по 08.09.2015 (2 дні) і становить 3 816,20 грн (1 908 100,30 х 0,1% х 2) за розрахунком суду;

- на товар, який поставлений не був, розповсюджується право відповідача, як кредитора, який правомірно ним володіє, притримати товар у себе до повного виконання боржником (позивачем) зобов'язання з оплати вже переданого йому товару. З огляду на те, що в матеріалах справи відсутні докази виконання в повному обсязі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2016 по справі № 904/49/16, за яким з позивача на користь відповідача стягнуто заборгованість за товар, переданий на виконання договору поставки № 1863-ПУ від 20.04.2015 за видатковими накладними від 01.07.2015, 17.08.2015 та 09.09.2015, суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов'язання з поставки решти товару, з урахуванням положень ч. 5 ст. 692, ч. 1 ст. 594 ЦК України, не настав. Отже нарахування штрафних санкцій на вартість непоставленого товару не здійснюється.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача пені є обґрунтованою, проте підлягає частковому задоволенню в розмірі 3 816,20 грн.

Перевіривши розрахунок штрафу, наданий позивачем, суд встановив, що він виконаний вірно, з дотриманням умов договору та вимог законодавства України.

Отже, вимога позивача щодо стягнення з відповідача 788 491,50 грн штрафу є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в розмірі визначеному позивачем.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

20.04.2016 відповідач звернувся до суду із клопотанням про відшкодування судових витрат, просив суд стягнути з позивача на користь відповідача 300 000,00 грн витрат на правову допомогу. Позивач у задоволенні клопотання відповідача просив суд відмовити, про що зазначив у запереченнях, поданих 11.05.2016.

До вищевказаного клопотання відповідачем була долучена угода про надання правової допомоги від 15.02.2016, укладена між відповідачем та адвокатським об'єднанням «КОНСУЛАТ» (далі - угода від 15.02.2016), згідно з умовами якої адвокатське об'єднання зобов'язувалось надати відповідачу правову допомогу та виконати його доручення, а саме здійснити представництво та захист прав і інтересів відповідача перед усіма суб'єктами приватного та публічного права, в тому числі в судових органах України, при вирішенні спору за позовом № 1/340 від 08.02.2016 ПАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» (позивача) про стягнення пені та штрафу за порушення строків виконання зобов'язання.

Також, на підтвердження розміру здійснених витрат на правову допомогу, відповідач долучив до матеріалів справи копію платіжного доручення № 477 від 23.03.2016 на суму 300 000,00 грн.

Пунктом 7 угоди від 15.02.2016 передбачено, що ця угода вважається виконаною після набрання законної сили відповідним судовим рішенням, прийнятим за результатами розгляду спору, включаючи (у разі необхідності) проходження виконавцем (адвокатським об'єднанням) всіх судових інстанцій (суд першої інстанції, суд апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції, Верховний суд України, Європейський суд з прав людини), а також виконавчого провадження. Після виконання даної угоди сторонами складається та підписується протягом 3-х робочих днів акт наданих послуг (виконаних робіт).

В матеріалах справи відсутній Акт наданих відповідачу послуг адвоката за підготовку та участь при розгляді справи в суді першої інстанції.

Таким чином, суд вважає, що зазначене вище платіжне доручення не є належним доказом оплати юридичних послуг саме та виключно за розгляд справи в суді першої інстанції.

Інших доказів узгодження сторонами вартості послуг з правової допомоги за розгляд справи в суді першої інстанції відповідачем не надано та в матеріалах справи відсутні.

При цьому суд зазначає, що не наділений повноваженнями самостійно визначати розмір вартості наданих адвокатом послуг за розгляд справи за умови неузгодження розміру цих послуг між клієнтом та адвокатом.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що клопотання відповідача про відшкодування йому витрат на правову допомогу в розмірі 300 000,00 грн задоволенню не підлягає.

Частиною 1 ст. 49 ГПК України встановлено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що вимоги позивача задоволені судом частково, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 11 884,62 грн. В іншій частині судовий збір покладається на позивача.

Керуючись статтями 33-34, 43-44, 49, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В :

1. Позов публічного акціонерного товариства «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «АККУ-ЕНЕРГО» (04209, м. Київ, вул. Полярна, буд. 12-А; ідентифікаційний код 31902769) на користь публічного акціонерного товариства «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» (51400, Дніпропетровська обл., м. Павлоград, вул. Леніна, буд. 76; ідентифікаційний код 00178353) 788 491,50 грн (сімсот вісімдесят вісім тисяч чотириста дев'яносто одну грн 50 коп.) штрафу; 3 816,20 грн (три тисячі вісімсот шістнадцять грн 20 коп) пені; судовий збір у розмірі 11 884,62 грн (одинадцять тисяч вісімсот вісімдесят чотири грн 20 коп.).

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 25 травня 2016 року.

Суддя Я.А. Карабань