Рішення № 57897380, 16.05.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.05.2016Справа №923/259/16

Суддя Господарського суду міста Києва Карабань Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватного підприємства «Приватне підприємство - Агрофірма «АМУР»

до 1) Херсонської обласної державної адміністрації;

2) Головного управління Державної казначейської служби України

у Херсонській області;

3) Державної казначейської служби України

про стягнення 177 785,63 грн,

За участю представників сторін:

від прокуратури: Вакулюк Д.С. (посвідчення № 041070 від 03.02.2016);

від позивача: Маркобок В.І. (керівник);

Мілько Т.В. (довіреність б/н від 25.08.2015);

від відповідача 1: не з'явились;

від відповідача 2: не з'явились;

від відповідача 3: не з'явились,

ВСТАНОВИВ :

21.03.2016 року до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява приватного підприємства «Приватне підприємство - Агрофірма «АМУР» (далі - позивач) до Херсонської обласної державної адміністрації (далі - відповідач 1) та Головного управління Державної казначейської служби України у Херсонській області (далі - відповідач 2) про стягнення 158 924,29 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач пояснив, що внаслідок неправомірних дій відповідача 1, а саме неприйняття рішення про припиняння права постійного користування земельними ділянками на підставі добровільної відмови позивача, позивач був вимушений сплачувати єдиний податок з урахуванням оподаткування земельних ділянок, від яких бажав відмовитись, чим йому були завдані збитки.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути за рахунок Державного бюджету України 158 924,29 грн на відшкодування майнової шкоди, завданої відповідачем 1, шляхом списання грошових коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

Провадження у справі № 923/259/16 порушено ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2016, розгляд вказаної справи призначено на 04.04.2016.

29.03.2016 через загальний відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2016 в задоволенні вказаного клопотання судом було відмовлено.

01.04.2016 через загальний відділ діловодства суду від представника позивача надійшли клопотання про долучення до матеріалів справи документів, витребуваних ухвалою суду від 23.03.2016, та клопотання про відкладення розгляду справи, які були задоволені судом.

Від представника відповідача 1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та проведення судового засідання в режимі відеоконференції, яке 04.04.2016 було подано ним повторно. Вказане клопотання було задоволено судом в частині відкладення розгляду справи, в частині проведення судового засідання в режимі відеоконференції ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2016 в задоволенні клопотання судом було відмовлено.

04.04.2016 представники сторін в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2016 залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Державну казначейську службу України (далі - третя особа), розгляд справи, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), відкладено на 25.04.2016.

05.04.2016 через загальний відділ діловодства суду від представника відповідача 2 надійшло клопотання про заміну неналежного відповідача, в якому відповідач 2 просив замінити його як неналежного відповідача на належного - Державну казначейську службу України.

20.04.2016 через загальний відділ діловодства суду від представника відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, який 21.04.2016 був поданий ним повторно. У вказаних відзивах відповідач 1, зокрема, зазначив, що посилання позивача на рішення Господарського суду Херсонської області від 29.09.2015 по справі № 923/1577/15 є безпідставним, оскільки вказане рішення прийнято в межах позовних вимог та не встановлює факту незаконності дій або бездіяльності відповідача 1. В задоволенні позову просив відмовити.

22.04.2016 через загальний відділ діловодства суду від представника відповідача 1 надійшли документи, витребувані ухвалою суду від 04.04.2016, для долучення до матеріалів справи.

Від представника відповідача 2 через загальний відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач 2 зазначив, що не укладав із позивачем будь-яких правочинів, з яких у відповідача 2 могли б виникнути грошові зобов'язання перед позивачем. У зв'язку з цим, вважав, що не порушив права та законні інтереси позивача і не завдав йому шкоди, тому вважав вимоги про відшкодування майнової шкоди за рахунок Державного бюджету шляхом списання грошових коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби та залучення його до участі у справі в якості відповідача безпідставним. Просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити, замінити відповідача 2 на належного відповідача - Державну казначейську службу України, розгляд справи здійснювати без його участі.

25.04.2016 через загальний відділ діловодства суду від представника позивача надійшли документи, витребувані ухвалою суд від 04.04.2016, для долучення до матеріалів справи. А також клопотання про збільшення розміру позовних вимог, якому позивач просив суд стягнути за рахунок Державного бюджету України 177 785,63 грн на відшкодування майнової шкоди, завданої відповідачем 1, шляхом списання грошових коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України. Вказане клопотання, на підставі ст. 22 ГПК України, було прийнято судом до розгляду.

У судовому засіданні представник позивача подав клопотання, просив залучити до участі в справі іншого відповідача - Державну казначейську службу України. Позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, вважав його необґрунтованим та безпідставним. Просив суд в його задоволенні відмовити.

Представники відповідача 2 та третьої особи в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2016 залучено до участі у справі в якості співвідповідача - Державну казначейську службу України (далі - відповідач 3), розгляд справи, на підставі ст. 77 ГПК України, відкладено на 16.05.2016.

11.05.2016 через загальний відділ діловодства суду від Скадовської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Херсонській області для долучення до матеріалів справи надійшли документи, витребувані ухвалою суду від 25.04.2016.

13.05.2016 через загальний відділ діловодства суду від представника відповідача 1 надійшли доповнення до відзиву на позовну заяву, в яких відповідач 1, зокрема, зазначив, що розрахунок розміру позовних вимог виконаний позивачем не вірно. Вважав, що підстави для задоволення позову відсутні.

16.05.2016 через загальний відділ діловодства суду від Прокуратури Херсонської області надійшла заява про вступ у справу. Вказана заява обґрунтована тим, що предметом розгляду даної справи є стягнення грошових коштів за рахунок Державного бюджету України.

Відповідно до ч. ч 1, 3 с. 29 ГПК України, прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України, про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб. При цьому прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво) повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 25 Закону України «Про прокуратуру».

Для участі у справі, провадження в якій уже порушено, прокурор подає до господарського суду відповідну заяву.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

З огляду на викладене та враховуючи, що предметом спору у даній справі є відшкодування шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень, за рахунок коштів Державного бюджету України, суд дійшов висновку проте, що заява Прокуратури Херсонської області про вступ у справу підлягає задоволенню.

Через загальний відділ діловодства суду від представника позивача надійшли письмові пояснення по суті спору, в яких позивач обґрунтовував наявність чотирьох умов відповідальності: протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди.

Крім того, представником позивача були подані пояснення щодо відзивів на позовну заяву, щодо відзиву відповідача 1 позивач зазначив, що посилання на рішення Господарського суду Херсонської області від 29.09.2015 по справі № 923/1577/15 не є безпідставними, оскільки у ньому вказано про порушення відповідачем 1 приписів земельного законодавства, а саме ст. 142 Земельного кодексу України, та прав позивача як землекористувача. Щодо відзиву відповідача 2 зазначив, що оскільки положеннями ст. 1173 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана органом державної влади, відшкодовується за рахунок держави, залучення до участі у даній справі відповідача 2 є обґрунтованим.

Представники позивача в судовому засіданні подали клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке судом було задоволено. Позовні вимоги, з урахуванням заяви про збільшення їх розміру, підтримали, просили суд позов задовольнити.

Представник прокуратури в судовому засіданні надав пояснення по суті спору, проти задоволення позовних вимог заперечував.

Представники відповідачів у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

В судовому засіданні 16.05.2016 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

06.05.2015 приватне підприємство «Приватне підприємство - Агрофірма «АМУР» (далі - позивач) звернулось до Херсонської обласної державної адміністрації (далі - відповідач 1) із заявою про добровільну відмову від права постійного користування земельними ділянками, які були передані позивачу для товарного сільськогосподарського використання на підставі Державних актів на право постійного користування землею серії І-ХС № 001906, серії І-ХС № 001907, серії І-ХС № 001908 від 20.11.2000 (далі - заява від 06.05.2015).

Проте відповідач 1, у відповідності до ст. 142 Земельного кодексу України, не прийняв відповідного рішення про припинення права користування земельними ділянками.

У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду з позовом, за результатами розгляду якого Господарським судом Херсонської області було прийняте рішення від 29.09.2015 по справі № 923/1577/15. Вказаним рішенням було припинено право постійного користування земельними ділянками позивача за Державними актами на право постійного користування землею серії І-ХС № 001906, серії І-ХС № 001907, серії І-ХС № 001908 від 20.11.2000.

Разом з тим, у зв'язку з оскарженням рішення Господарського суду Херсонської області від 29.09.2015 по справі № 923/1577/15, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 08.12.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 09.02.2016, реєстрація скасування вказаного речового права позивача відбулась тільки у лютому 2016.

Позивач вважає, що розгляд його заяви від 06.05.2015 за аналогією права мав відбутись згідно до Закону України «Про звернення громадян», а саме протягом одного місяця, відтак згідно з твердженнями позивача термін розгляду його заяви сплив 07.06.2015.

У позовній заяві, а також заяві про збільшення розміру позовних вимог, позивач зазначає, що з моменту закінчення строку розгляду його заяви від 06.05.2015 (тобто з 07.06.2015) та до кінця 2015, а також протягом 48 днів користування земельними ділянками у першому кварталі 2016 року (тобто до моменту внесення запису про скасування речового права позивача до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно), позивач сплатив єдиний податок у розмірі 177 785,63 грн.

У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду, та з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просив стягнути за рахунок Державного бюджету України 177 785,63 грн на відшкодування майнової шкоди, завданої відповідачем 1, шляхом списання грошових коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Із аналізу наведеної норми вбачається, що однією з підстав виникнення зобов'язання є заподіяння шкоди іншій особі. На відміну від зобов'язань, які виникають із правомірних актів, цей вид зобов'язань виникає із неправомірних актів, яким є правопорушення, тобто протиправне, винне заподіяння шкоди деліктоздатною особою. Деліктне (позадоговірне) зобов'язання виникає там, де заподіювач шкоди і потерпілий не перебували між собою у зобов'язальних відносинах або шкода виникла незалежно від існуючих між сторонами зобов'язальних правовідносин (постанова Верховного суду України від 18.03.2015 по справі № 3-18гс15).

Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 1173 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Таким чином, на відміну від загальної норми статті 1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох загальних умов відповідальності (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальна норма статті 1173 ЦК України допускає можливість відшкодування шкоди незалежно від вини заподіювача шкоди - суб'єкта владних повноважень, тобто за наявності трьох елементів складу правопорушення (протиправної поведінки у вигляді незаконних рішень, дій чи бездіяльності, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками).

Разом з тим, одночасна наявність названих трьох елементів складу правопорушення є обов'язковою для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків (аналогічна позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 24.01.2012 по справі № 38/67, від 01.03.2011 по справі № 13/68-10 та абз. 3 п. 2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/215 від 01.04.1994).

Збитками є грошове вираження майнової шкоди (з таким висновком погодився Верховний суд України у постанові від 18.03.2015 по справі № 3-18гс15).

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

При цьому, положеннями ч. 1 ст. 225 ГК України, до додаткових витрат, понесених стороною, яка зазнала збитків, віднесено штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо.

Крім того, ч. 2 ст. 22 ЦК України встановлено, що збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Суд зазначає, що податок - це встановлений вищим органом державної законодавчої влади обов'язковий платіж, що сплачується юридичними особами і громадянами в бюджет у розмірах і в строки, передбачені законом. Податок встановлюється виключно державою і базується на актах вищої юридичної сили.

Відповідно до ст. 10 Податкового кодексу України (далі - ПК України) до місцевих податків належать, зокрема, єдиний податок.

Згідно з п. 292--1.1 ст. 292-1 ПК України об'єктом оподаткування для платників єдиного податку четвертої групи є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

Пунктом 292-1.3 ст. 292-1 ПК України встановлено, що підставою для нарахування єдиного податку платникам четвертої групи є дані державного земельного кадастру та/або дані з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Судом встановлено, що позивач з метою припинення права постійного користування землею звернувся до відповідача 1 із відповідною заявою від 06.05.2015.

При цьому, право позивача на постійне користування земельними ділянками, що виникло на підставі Державних актів на право постійного користування землею серії І-ХС № 001906, серії І-ХС № 001907 та серії І-ХС № 001908 від 20.11.2000, фактично було припинено у грудні 2015, а саме згідно до рішення Господарського суду Херсонської області від 29.09.2015, залишеного в силі постановою Одеського апеляційного господарського суду від 08.12.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 09.02.2016.

Відомості про припинення права позивача на постійне користування земельними ділянками були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно:

- щодо Державних актів на право постійного користування землею серії І-ХС № 001906 та серії І-ХС № 001907 від 20.11.2000 - 16.02.2016;

- щодо Державного акту на право постійного користування землею серії І-ХС № 001908 від 20.11.2000 - 17.02.2016, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 53545415 від 18.02.2016, № 53418470 та № 53438908 від 17.02.2016, копії яких долучені до матеріалів справи.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що з моменту звернення до відповідача 1 із заявою про припинення права простійного користування земельними ділянками, яке виникло на підставі Державних актів на право постійного користування землею серії І-ХС № 001906, серії І-ХС № 001907, серії І-ХС № 001908 від 20.11.2000, та до моменту набрання рішенням Господарського суду Херсонської області від 29.09.2015 по справі № 923/1577/15 законної сили, у позивача існували зобов'язання, пов'язані із фактичним використанням земельних ділянок.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Щодо розподілу господарських витрат суд зазначає таке.

Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Відтак, судові витрати, що підлягають розподілу між сторонами, відсутні.

Керуючись статтями 32, 33, 34, 44, 49, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В :

1. В задоволенні позову Приватного підприємства «Приватне підприємство - Агрофірма «АМУР» відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 25 травня 2016 року.

Cуддя Я.А. Карабань