Рішення № 57897070, 18.05.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.05.2016Справа №910/4663/16

За позовом: публічного акціонерного товариства "ОДЕСНАФТОПРОДУКТ";

до: державного підприємства "УКРТРАНСНАФТОПРОДУКТ";

про: стягнення 645.723,52 грн.

Суддя Балац С.В.

Представники:

позивача: Биструшкін В.Ю. - за довіреністю від 06.04.2016 № 01/195;

відповідача: Пясецький Д.В. - за довіреністю від 07.12.2015 № 01/1051.

С У Т Ь С П О Р У :

Публічне акціонерне товариство "ОДЕСНАФТОПРОДУКТ" звернулося до господарського суду міста Києва із позовом до державного підприємства "УКРТРАНСНАФТОПРОДУКТ" про стягнення 645.723,52 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено грошове зобов'язання за укладеним між сторонами спору договором зберігання від 09.12.2014 № 09/12-14, що призвело до виникнення у відповідача перед позивачем заборгованості за вказаним договором в сумі 645.723,52 грн., з яких: 560.960,00 грн. - основна заборгованість та 84.763,52 грн. - пеня.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.03.2016 позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 910/4663/16. Розгляд справи призначено на 04.04.2016.

В судовому засіданні 04.04.2016 оголошено перерву до 11.04.2016.

Господарський суд міста Києва, в порядку передбаченому ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, ухвалою від 11.04.2016 відклав розгляд даної справи на 18.04.2016.

В судовому засіданні 18.04.2016 оголошено перерву до 18.05.2016.

Відповідач скориставшись своїм правом, наданим ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, надав суду відзив та письмові пояснення, якими позов відхилив повністю з урахуванням того, що акт приймання-передачі наданих послуг від 21.07.2015 та протокол узгодження ціни від 21.07.2015, на які посилається позивач, суперечить предмету договору зберігання від 09.12.2014 № 09/12-14, оскільки в тексті вказаного договору зберігання не передбачено, що предмет договору включає в себе накопичення нафтопродуктів, їх навантаження та перевалку. Також відповідач вказує, що згідно акту приймання-передачі від 19.05.2015 до договору поставки від 09.03.2015 № 09/03-15 нафтопродукти, що були передані відповідачем позивачу на зберігання були передані у власність товариству з обмеженою відповідальністю "ВЛАДА-НК", тому на час підписання між позивачем та відповідачем акту приймання-передачі наданих послуг від 21.07.2015 нафтопродукти не перебували у власності відповідача.

Крім того, керівник відповідача гр. ОСОБА_3 станом на 21.07.2015 був обізнаний про його майбутнє звільнення уповноваженим органом управління (Міненерговугілля України) у зв'язку з закінченням дії контракту та вже був призначений на посаду т.в.о. керівника, відтак останній міг підписувати ті чи інші документи, знаючи про те, що відповідальність за це як керівник державного підприємства нести вже не буде.

Більш того, у двох документах, доданих позивачем на підтвердження своїх вимог, датованих одним і тим же числом (21.07.2015 протокол узгодження ціни та акт наданих послуг) посада ОСОБА_3 значиться по різному (генеральний директор та т.в.о. генерального директора), що є підставою для сумнівів у достовірності даних документів.

В судовому засіданні 18.05.2016 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши доводи повноважних представників сторін по суті спору та дослідивши наявні докази у матеріалах даної справи, господарський суд міста Києва,

В С Т А Н О В И В :

Між публічним акціонерним товариством "ОДЕСНАФТОПРОДУКТ", як зберігачем (далі - позивач) та державного підприємства "УКРТРАНСНАФТОПРОДУКТ", як поклажодавцем (далі - відповідач) укладено договір зберігання від 09.12.2014 № 09/12-14 (далі - Договір) відповідно до предмету якого позивач зобов'язується приймати та зберігати нафтопродукти та інші товарно-матеріальні цінності (далі - товар), який передається відповідачем, і повернути їх відповідачу у схоронності за першою вимогою (п. 1.1 Договору).

Пунктом 3.1 Договору визначено, що відповідач оплачує послуги позивача в два етапи: перший авансовий платіж 50 % відповідач здійснює після приймання товару в резервуари позивача згідно з актом приймання (актом зливу) останнього, остаточний розрахунок за зберігання та за супутні витрати (у разі їх виникнення) відповідач здійснює після навантаження товару на транспорт.

Відповідно до п. 3.2 Договору, вартість послуг зі зберігання визначається в протоколах узгодження ціни за зберігання, який є невід'ємною частиною Договору.

Положеннями п. 5.1.2 Договору передбачено, що у разі прострочення відповідачем платежів, передбачених Договором, останній сплачує позивачу пеню у розмірі 0,5 % від несплаченої суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Пунктом 2 протоколу узгодження ціни від 21.07.2015 до Договору передбачено, що оплата послуг позивача здійснюється протягом 80 банківських днів з дати виставлення рахунку.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтями 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного Кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускаються (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Оскільки виходячи із змісту правовідносин, останні є відносинами зберігання, тому права і обов'язки сторін визначаються, у тому числі, положеннями глави 66 Цивільного кодексу України.

Положеннями ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Так, на виконання зобов'язань за Договором та на його умовах позивачем надані відповідачу послуги з навантаження/накопичення дизельного пального в липні 2015 в обсязі 2.000,00 тон на загальну суму 660.960,00 грн. Наведена фактична обставина підтверджується актом приймання-передачі наданих послуг від 21.07.2015, який підписаний сторонами та скріплений відбитками їх печаток (засвідчена копія вказаного акту наявна в матеріалах справи). Також позивачем виставлений відповідачу рахунок на оплату послуг від 21.07.2015 № 289/2015-565 на загальну суму 660.960,00 грн., засвідчена копія якого наявна в матеріалах справи.

Спір між сторонами даного судового процесу виник внаслідок порушення відповідачем обов'язку з оплати наданих позивачем послуг за Договором, відповідач у строки, встановлені вказаним правочином, послуги на користь позивача оплатив частково в сумі 100.000,00 грн., в результаті чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в сумі 560.960,00 грн.

Враховуючи, що у правовідносинах сторін даного спору має місце допущене з боку відповідача прострочення грошового зобов'язання, позивачем заявлено позовну вимогу про застосування до відповідача штрафної санкції у вигляді пені в сумі 84.763,52 грн.

Виходячи з викладених вище обставин та наявних у матеріалах даної справи доказів, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з урахуванням такого.

Приписами частини 1 статті 946 Цивільного кодексу України встановлено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Суд відзначає, жодного підтвердження факту оплати відповідачем наданих послуг за Договором в сумі 560.960,00 грн, сторонами спору до суду не подано.

Таким чином, факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований, а відтак, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача основної заборгованості в сумі 560.960,00 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню повністю.

Заперечення відповідача викладені в поданому до суду відзиві та додаткових поясненнях судом відхилені з огляду на таке.

Відповідно до п. 1 протоколу узгодження ціни від 21.07.2015 до Договору, вартість послуг (ставка) за навантаження/накопичення складає 330,48 грн. за одну тону нафтопродуктів, прийнятих позивачем у власні резервуари на підставі відповідного акту (актів) приймання-передачі. Як вбачається з акту приймання-передачі наданих послуг від 21.07.2015, який підписаний сторонами та скріплений відбитками їх печаток, позивачем відповідачу надані послуги саме з навантаження/накопичення дизельного пального, що прямо передбачено в укладеному між сторонами спору протоколі узгодження ціни від 21.07.2015 до Договору, який є невід'ємною його частиною, що свідчить про фактичне надання вказаних послуг відповідачу на загальну суму 660.960,00 грн., вид яких не суперечить умовам укладеного між сторонами спору Договору.

Щодо тверджень відповідача про те, що нафтопродукти, які були передані відповідачем позивачу на зберігання станом на час підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг від 21.07.2015 не перебували у власності відповідача суд зазначає, що факт передачі відповідачем переданих позивачу на зберігання нафтопродуктів у власність іншим юридичним особам не звільняє відповідача від виконання обов'язку за Договором в частині оплати фактично отриманих послуг за Договором.

Також судом враховано, що відповідачем частково оплачені кошти за надані за Договором послуги, а твердження відповідача про те, що послуги з навантаження/накопичення дизельного пального не надавалися грунтуються лише на припущеннях.

Інші доводи відповідача, викладені у відзиві та додаткових поясненнях останнього судом не приймаються до уваги, оскільки не відносяться до предмету доказування у даній справі.

Вирішуючи спір в частині позовних вимог про застосування до відповідача господарської санкцій у вигляді пені, суд виходить з такого.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Виходячи з припису ч. 6 ст. 232 ГК України, пеня нараховується за шість місяців прострочення виконання зобов'язання, починаючи з першого дня такого прострочення.

Суд, дослідивши здійснений позивачем розрахунок пені, визнав його арифметично невірним.

Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню в сумі 83.966,75 грн, за таким розрахунком суду, здійсненого за період, на який позивачем нараховувалася пеня, та з урахуванням правил, встановлених ст. 253 ЦК України та ч. 6 ст. 232 ГК України:

Сума боргу Період простроченняКількість днів простроченняРозмір подвійної облікової ставки НБУСума пені за період прострочення660.960,00 12.11.2015 - 10.12.20152944 %23.106,44560.960,00 11.12.2015 - 10.03.20169044 %60.860,31 Загальна сума пені складає 83.966,75 грн.

Обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується і відповідача, який повинен був довести належними засобами доказування факт відсутності порушення зобов'язання.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, то у відповідності до приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з державного підприємства "УКРТРАНСНАФТОПРОДУКТ" (04070, м. Київ, вул. Фролівська, буд. 1/6; ідентифікаційний код: 34355770, з будь-якого його рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь публічного акціонерного товариства "ОДЕСНАФТОПРОДУКТ" (65039, Одеська обл., м. Одеса, вул. провулок 2-й Артилерійський, буд. 6; ідентифікаційний код: 03482749, на будь-який його рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконавчого провадження) основну заборгованість в сумі 560.960 (п'ятсот шістдесят тисяч дев'ятсот шістдесят) грн 00 коп.; пеню в сумі 83.966 (вісімдесят три тисячі дев'ятсот шістдесят шість) грн 75 коп.; витрати по сплаті судового збору в сумі 9.673 (дев'ять тисяч шістсот сімдесят три) грн 90 коп.

3. В іншій частині позову відмовити повністю.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 25 травня 2016 року

Суддя С.В. Балац