Рішення № 57896639, 24.05.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24.05.16р. Справа № 904/2209/16За позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ", м.Київ

до Публічного акціонерного товариства "Дніпроазот", м.Дніпродзержинськ

про стягнення 6 826 713,72 грн.

Суддя Петренко Н.Е.

Секретар судового засідання Найдьонова Я.О.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, представник за довіреністю № 14-88 від 18.04.14р.

від відповідача: ОСОБА_2, представник за довіреністю № 27/016-юр від 05.01.16р.;

ОСОБА_3, представник за довіреністю " 11/016-юр від 05.01.16р.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" (далі-позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Дніпроазот" (далі-відповідач) про стягнення 6 826 713,72 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу № 2430/14-КП-5/3 від 29.01.14р., в частині вчасних розрахунків за поставлений природний газ.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.16р. порушено провадження у справі № 904/2209/16, прийнято позовну заяву та призначено судове засідання на 10.05.16р.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.16р. відкладено судове засідання на 24.05.16р.

13.05.16р. до суду від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, що підтверджують ведення відповідачем претензійно-позовної роботи щодо отримання оплати за поставлену теплову енергію для здійснення оплати за отриманий від позивача природний газ.

24.05.15р. до суду від позивача надійшли письмові заперечення проти зменшення пені.

Повноважний представник позивача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі. Крім того, повноважний представник позивача заперечував проти зменшення пені, виходячи з доводів викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи.

В свою чергу, повноважні представники відповідача заявлені позовні вимоги не визнали та просили суд відмовити позивачу в їх задоволенні у повному обсязі. Крім того, повноважні представники відповідача просили суд у разі задоволення позовних вимог зменшити розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій на 90%.

У судовому засіданні 24.05.16р. оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, згідно зі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, подані документи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

29.01.14р. між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 2430/14-КП-5/3 (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого, позивач зобовязується передати у власність відповідачу у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України позивачем за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ (надалі - газ), на умовах цього Договору.

Відповідно до п. 1.2 Договору газ, що продається за цим договором, використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ).

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що позивач передає відповідачеві з 01.01.14р. по 31.12.14р. газ обсягом до 3 442,000 тис. куб. м., у тому числі по місяцях кварталів.

Як зазначено у п. 3.3 Договору, приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу відповідачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу відповідача.

Згідно з п. 3.4 Договору, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, відповідач зобов'язується надати позивачеві підписані та скріплені печатками відповідача та газорозподільного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Позивач не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути відповідачеві та газорозподільному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмові від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

За приписами п. 5.1 Договору ціна (граничний рівень ціни) на газ і тарифи на його транспортування встановлюється НКРЕ.

У п. 5.2 Договору зазначено про те, що ціна за 1000 куб. м газу становить 3 113,00 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того:

- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%;

- податок на додану вартість за ставкою - 20%.

Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 287,00 грн., крім того ПДВ - 20% - 57,40 грн., всього з ПДВ - 344,40 грн.

До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 3 462,26 грн., крім того ПДВ 20% - 692,45 грн., всього з ПДВ - 4 154,71 грн.

Положеннями п. 6.1 Договору передбачено, що оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

За невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим Договором (п. 7.1 Договору).

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що у разі невиконання відповідачем умов п. 6.1 цього Договору позивач має право не здійснювати поставку газу відповідачу або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання відповідачем п. 6.1 умов цього Договору він зобов'язується сплатити позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до п. 9.3 Договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

Цей Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.01.14р. і діє в частині реалізації газу до 31.12.14р., а в частині розрахунків - до їх повного здійснення (п. 11.1 Договору).

11.04.14р., 14.05.14р., 06.06.14р., 05.09.14р., 07.11.14р., 05.12.14р. між сторонами були укладені Додаткові угоди до вищезазначеного Договору, якими були внесені зміни щодо вартості переданого природного газу.

Як зазначає позивач, на виконання умов вищезазначеного Договору, позивач передав у власність відповідача передбачений Договором газ на загальну суму 11 020 733,79 грн., що підтверджують відповідні Акт приймання-передачі природного газу (а.с. 29-40).

Позивач звертає увагу суду на те, що відповідач за поставлений природний газ у встановлені строки не розрахувався.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань по Договору, в частині своєчасного розрахунку за отриманий природний газ, позивачем на підставі п. 7.2 Договору була нарахована пеня у розмірі 1 515 914,96 грн.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем були нараховані інфляційні втрати у розмірі 5 082 166,08 грн. та 3% річних у розмірі 228 632,68 грн.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 1515914,96 грн., інфляційні втрати у розмірі 5 082 166,08 грн., 3% річних у розмірі 228 632,68 грн., а всього 6 826 713,72 грн.

Відповідач заявлені позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити позивачу в їх задоволенні у повному обсязі, виходячи з наступного.

Як вказує відповідач, розрахунок пені, інфляційних втрат та 3% річних зроблений позивачем з порушенням вимог, які пред'являються до порядку розрахунку сум пені, 3% річних та інфляційних нарахувань, з огляду на наступне.

По-перше, день фактичної сплати заборгованості не повинен включатися в період часу, за який здійснюється стягнення пені, інфляційних нарахувань та 3% річних (п. 1.9. постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

По-друге, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (п. 3.2. постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Відповідачем був здійснений контррозрахунок пені, інфляційних втрат та 3% річних, відповідно до якого:

- пеня складає 1 498 000,58 грн.,

- інфляційні втрати складають 4 568 673,90 грн.,

- 3% річних складають 227 726,87 грн.

Крім того, відповідач вказує про те, що позовні вимоги щодо стягнення пені повністю покриваються вимогами зі стягнення інфляційних втрат, які фактично є збитками внаслідок несвоєчасного розрахунку за Договором.

Посилаючись на ч. 1 ст. 232 Господарського кодексу України та п. 7.2 Договору відповідач зазначає про те, що позивачем заявлено до стягнення і штрафні санкції у вигляді пені і збитки, понесені позивачем внаслідок несвоєчасного розрахунку за отриманий природний газ, у вигляді інфляційних втрат. З огляду на що, відповідач вважає безпідставними заявлені позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат, в частині, яка дорівнює нарахованим штрафним санкціям в розмірі 1 515 914,96 грн.

Відповідач зауважує, що несвоєчасна оплата отриманого від позивача природного газу була обумовлена об'єктивними причинами, які не залежали від відповідача. Так, природний газ, який придбавався відповідачем від позивача за Договором, використовувався для виконання соціально-економічних зобов'язань, покладених на відповідача, як на правонаступника ДВО «АЗОТ», яке було перетворено шляхом приватизації у ВАТ «ДНІПРОАЗОТ». Теплоенергоцентраль (ТЕЦ), за допомогою якої виробляється теплова енергія, була передана на баланс відповідача під час приватизації з умовою забезпечення теплом населення, підприємств, організацій та інших споживачів, розташованих у Південному (Баглійському) районі міста Дніпродзержинськ, які не мають можливості отримати теплову енергію від інших джерел внаслідок їх відсутності. Оскільки відповідач не визначений місцевими органами самоврядування теплопостачальною організацією, вироблену з отриманого від позивача природного газу теплову енергію відповідач продавав теплопостачальній організації - ТОВ «Теплосервіс», яка забезпечувала надання послуг з теплопостачання відповідним споживачам. Однак, протягом значного періоду часу, у тому числі за 2014 рік, вищезазначена теплопостачальна організація ТОВ «Теплосервіс» не здійснювала повний та своєчасний розрахунок за отриману від відповідача теплову енергію. Станом на 30.04.15р. загальна сума дебіторської заборгованості ТОВ «Теплосервіс» перед відповідачем за поставлену теплову енергію складала 96 704 110,74 грн., у тому числі за договорами купівлі-продажу теплової енергії № 646/13-79 від 30.10.13р., № 646/14-91 від 24.01.14р., № 646/14-107 від 01.10.14р., за якими вироблялася теплова енергія з природного газу, який був поставлений за Договором, станом на 30.04.15р. складала 7 703 706,08 грн. При цьому загальна вартість газу, який був поставлений за Договором, склала 11 020 733,79 грн. Зазначене підтверджується актами звірки розрахунків, що додаються до відзиву.

Внаслідок неналежної сплати ТОВ «Теплосервіс» вартості отриманої теплової енергії, відповідач був позбавлений можливості своєчасно розрахуватися за природний газ, який отримувався від позивача. Проте, усвідомлюючи необхідність здійснення розрахунку та для дотримання загальногосподарського інтересу, відповідач, маючи значну суму дебіторської заборгованості за поставлену теплову енергію, яка була вироблена з отриманого від позивача природного газу, знайшов фінансові ресурси, хоча і з запізненням, та здійснив повну оплату поставленого позивачем газу за Договором.

Як вважає відповідач, викладені обставини несвоєчасного розрахунку є суттєвими та об'єктивними, оскільки відповідач не мав достатніх фінансових ресурсів своєчасно сплатити вартість природного газу за Договором внаслідок неотримання коштів за вироблену теплову енергію для споживачів міста Дніпродзержинськ.

Відповідач просить суд звернути увагу на складне фінансово-економічне становище всіх вітчизняних виробників, яке існує на сьогодні в Україні і є загальновідомим фактом. Оскільки відповідач кожного дня вишукує фінансові інструменти для підтримання власного виробництва, забезпечення виконання соціальних програм та гарантій працівникам і мешканцям міста, стягнення та сплата пред'явлених значних сум штрафних санкцій призведе до значного погіршення економічного стану підприємства і, можливо, до тимчасового невиконання соціальних програм та гарантій.

У випадку нарахування неустойки, яка на погляд відповідача, є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч.ч.1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити. Відповідач вважає, що наявність у позивача можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

З огляду на вищенаведене, враховуючи:

- статус відповідача як єдиного виробника теплової енергії для житлового масиву «Соцмісто» м.Дніпродзержинськ;

- повну оплату відповідачем отриманого від позивача природного газу за Договором;

- важливість збереження господарської діяльності відповідача та позивача, як підприємців;

- те, що природний газ придбавався для забезпечення надання послуг з теплопостачання підприємствам, організаціям та іншим суб'єктам господарювання, що здійснювалося в якості соціально-економічних зобов'язань відповідача, а не для отримання прибутку у підприємницькій діяльності;

- наявність значної суми дебіторської заборгованості перед відповідачем за вироблену з природного газу, що отриманий за Договором, теплову енергію;

- те, що господарські правовідносини між позивачем та відповідачем носять тривалий, взаємовигідний, конструктивний характер;

- те, що пеня - це фінансова санкція, яка спрямована на спонукання сторони, винної у порушенні зобов'язання, до його виконання та дотримання в подальшому, а не засіб безпідставного збагачення;

- матеріальні інтереси обох сторін,

керуючись ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України та ст.ст. 22, 83 ГПК України, відповідач просить суд зменшити розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій за Договором на 90%.

Позивач заперечував проти зменшення пені, виходячи з наступних підстав.

По-перше, як на підставу зменшення пені відповідач посилається на нібито об'єктивні причини, які не залежали від відповідача. При цьому даними обставинами є, на думку відповідача, заборгованість перед ним контрагента ТОВ «Теплосервіс». Однак, посилаючись на заборгованість ТОВ «Теплосервіс», відповідач не навів жодних пояснень не вчинення ним дій для усунення даної заборгованості, як то звернення до суду тощо, що свідчить про відповідну поведінку сторони спору.

По-друге, посилання на складне фінансове становище вcix вітчизняних виробників є загальними твердженнями та не мають бути підставою для застосування ст. 233 ГК України. Більш того, відповідачем не надано жодного належного документа, що б підтверджував відсутність коштів, майна тощо.

По-третє, посилаючись на ст. ст. 224, 226 ГК України, ст. ст.179, 190 ЦК України позивач зазначає про те, що грошові кошти, які належать позивачу, є предметом матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки, а тому вони відносять до визначення майна згідно ст. 190 ЦК України та ст. 224 ГК України.

Враховуючи приписи ст. 625 ЦК України позивач вказує про те, що інфляційні нарахування на суму простроченої заборгованості є фактично понесеними матеріальними втратами кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів, а тому інфляційні втрати за такою операцією купівлі-продажу природного газу повною мірою охоплюються поняттям збитків в розумінні ч. 2 ст.224 ГК України, зокрема, відносяться до категорії - «втрата або пошкодження її майна».

Виходячи з викладеного вище, керуючись положеннями ст. 224 ГК України, до збитків позивача за операцією купівлі-продажу природного газу за спірним договором слід віднести фактично понесені інфляційні втрати в poзмірі 5 082 166,08 грн.

Позивач зауважує, що право на зменшення неустойки (штрафу, пені) виникає у господарського суду виключно за наявності значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків i тільки у разі наявності такого перевищення. При цьому з'ясувавши наявність перевищення розміру неустойки перед розміром збитків суд повинен ще встановити існування інших обставин, зокрема: об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтepeciв сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Оскільки відповідно до матеріалів справи poзмір неустойки (пені у poзмірі 1 515 914,96 грн.) значно менше розміру збитків (інфляційних втрат у розмірі 5 082 166,08 грн.), застосування ст. 83 ГПК України є неправомірним.

Крім того, позивач просить суд врахувати наступні обставини.

Здійснюючи покладене державою завдання з забезпечення галузей національної економіки та населення природним газом, позивач діє у жорстких рамках затверджених тарифів на закупівлю та постачання природного газу споживачам.

Зокрема, через встановлення державою тарифів на газ для населення, що є економічно необґрунтованим та нижчими за собівартість, позивач зазнає значних збитків. Постачаючи підприємствам, що виробляють теплову енергію для населення, за 6 місяців 2015 року позивач зазнав збитків на загальну суму 9 934 804 тис. грн.

Позивач перебуває у вкрай тяжкому фінансовому стані, наведені обставини підтверджуються звітом про фінансові результати за 6 місяців 2015 року, згідно якого збиток позивача за звітний період - 4 468 389 тис. грн., прибуток - 0 грн.

Відповідно до балансу станом на 30.06.15р., поточна дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги становить 34 358 548 тис. грн., що збільшилась у порівнянні з 2014 роком - 30 124 651 тис. грн. Крім того, основним видом діяльності позивача є саме закупівля та постачання природного газу на території України.

Згідно балансу станом на 30.06.15р. довгострокова кредиторська заборгованість перед банками становить 43 387 681 тис. грн., що значно збільшилась у порівнянні з 2014 роком - 26 188 307 тис. грн.

Позивач забезпечує галузі національної економіки i населення природним газом. Тобто, позивач як підприємство державного сектору економіки є об'єктом, що має стратегічне значення для економки, суспільства i безпеки держави. Відсутність можливості вчасно розраховуватись за природний газ, а як наслідок - відсутність можливості вчасно надати послуги з постачання природного газу спричинить значне соціально та економічно негативні наслідки для всієї України.

Крім того, у 2014 року через окупацію Автономної Республіки Крим, позивач зазнав знецінення інвестицій у ПАТ "Чорноморнафтогаз" та у частки підприємств, що знаходяться у Криму, у сумі 899806 тис. грн. та знецінення запасів природного газу, розташованого у підземних сховищах на території Криму у cyмi 1 903 484 тис. грн.

Через несанкціонований відбір природного газу на території проведення антитерористичної операції, визначених Законом України "Про тимчасові заходи на період проведення АТО" № 1669 від 02.09.14р., позивач зазнав збитків у poзмірі 1 431 624 тис. грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 Цивільного кодексу України).

За приписами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Положеннями ст. 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Господарський суд вважає за необхідне зазначити про те, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі вищевказаної норми закону, позивачем були нараховані інфляційні втрати у розмірі 5 082 166,08 грн. та 3% річних у розмірі 228 632,68 грн.

Господарський суд бере до уваги Рекомендації Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України №62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Розрахунок інфляційних витрат судом перевірений та визнаний таким, що зроблений вірно та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Щодо розрахунку 3% річних, то суд вважає, що він зроблений невірно, оскільки день фактичної сплати заборгованості не повинен включатися в період часу, за який здійснюється стягнення 3% річних (п. 1.9. постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Після перерахунку проведеного судом, з урахування вищевказаного висновку, 3% річних складають 227 168,67 грн.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково, а саме у розмірі 227 168,67 грн.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що у разі невиконання відповідачем п. 6.1 умов цього Договору він зобов'язується сплатити позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

На підставі п. 7.2 Договору позивачем була нарахована пеня у розмірі 1 515 914,96 грн., розрахунок якої судом також був перевірений та визнаний таким, що зроблений невірно, оскільки нарахування пені припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (пеня нараховується лише за 182 дня).

Після перерахунку проведеного судом, з урахування вищевказаного висновку, пеня складає 1502 787,17 грн.

Згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України та п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має право зменшити розмір штрафних санкцій (пені).

Санкції за прострочку виконання грошових зобов`язань передбачені статтями 217, 230, 231 Господарського кодексу України. При цьому, ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України встановлює виняток із загального правила ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 614 Цивільного кодексу України, які закріплюють принцип вини як підставу відповідальності боржника. За невиконання грошового зобов`язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій або бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Тобто, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов`язання за будь - яких обставин.

Господарський суд вважає за можливе на підставі п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України зменшити розмір пені на 50% від належної до стягнення суми, що буде становити суму пені - 751 393,59 грн. При прийнятті судом рішення щодо зменшення розміру пені, суд врахував всі обставини справи, та доводи відповідача, які мають істотне значення, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан позивача та відповідача, інтереси сторін, що заслуговують на увагу, доводи позивача та відповідача, враховуючи інтереси боржника. Крім того, суд взяв до уваги, те що:

По-перше, відповідач є єдиним виробником теплової енергії для житлового масиву «Соцмісто» м.Дніпродзержинськ;

По-друге, природний газ придбавався для забезпечення надання послуг з теплопостачання підприємствам, організаціям та іншим суб'єктам господарювання, що здійснювалося в якості соціально-економічних зобов'язань відповідача, а не для отримання прибутку у підприємницькій діяльності;

По-третє, відповідач намагається здійснити збільшення грошових надходжень шляхом проведення претензійної роботи.

По-четверте, відповідач розрахувався з позивачем за поставлений газ до звернення з позовом до суду.

По-п'яте, крім пені позивач також нарахував інфляційні втрати та 3% річних, що є співрозмірним в контексті інтересів обох сторін.

Викладене є підставою для задоволення позову частково.

За приписами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються пропорційно задоволеним вимогам.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Аналогічна правова позиція підтримана постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 530, 549, 599, 610, 612, 625, 629, 655, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 218, 231, 232, 233 Господарського кодексу України, ст. ст. 4, 32-34, 43-44, 48-49, 82-84, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дніпроазот" (51909, Дніпропетровська обл., м.Дніпродзержинськ, вул. С.Х. Горобця, буд. 1, код ЄДРПОУ 05761620) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул.Б.Хмельницького, буд. 6, код ЄДРПОУ 20077720) пеню у розмірі 751 393,59 грн. (сімсот п'ятдесят одна тисяча триста дев'яносто три грн. 59 коп.), інфляційні втрати у розмірі 5 082 166,08 грн. (п'ять мільйонів вісімдесят дві тисячі сто шістдесят шість грн. 08 коп.), 3% річних у розмірі 227 168,67 грн. (двісті двадцять сім тисяч сто шістдесят вісім грн. 67 коп.), витрати по сплаті судового збору у розмірі 102 181,83 грн. (сто дві тисячі сто вісімдесят одна грн. 83 коп.).

В решті позовних вимог - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 25.05.16р.

Суддя ОСОБА_4