Ухвала суду № 57896254, 19.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2016 року м. Київ К/800/588/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі

суддів: Леонтович К.Г., Калашнікової О.В., Сороки М.О.,

розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 травня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 грудня 2015 року у справі №161/4216/14-а за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до виконавчого комітету Луцької міської ради, Луцької міської ради, товариства з обмеженою відповідальністю „ВІВ ЛТД", третя особа Житлово-комунальне підприємство №3 про скасування рішення, -

в с т а н о в и л а :

У березні 2014 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися в суд з позовом до виконавчого комітету Луцької міської ради, в якому просили: визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 02.12.1999 року №562 „Про затвердження матеріалів інвентаризації земельної ділянки ТзОВ фірма „ВІВ" ЛТД та ЖКП №3 на АДРЕСА_1" та визнати недійсним договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), укладений між Луцькою міською радою та ТзОВ „ВІВ" ЛТД, зареєстрований Луцьким міським управлінням земельних ресурсів в книзі записів договорів на право тимчасового користування землею 20.09.2000 року за №231.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані рішення виконавчого комітету Луцької міської ради та договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), порушують право ОСОБА_1, як власника офісного приміщення, ОСОБА_2, як власника квартири в АДРЕСА_1 на користування прибудинковою територією житлового будинку за вказаною адресою.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 травня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 грудня 2015 року, закрите провадження у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до виконавчого комітету Луцької міської ради, Луцької міської ради, ТзОВ фірма „ВІВ" ЛТД, третя особа Житлово-комунальне підприємство №3 про визнання протиправним і скасування рішення, визнання недійсним договору, відповідно до п.4 ч.1 ст.157 КАС України.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями ОСОБА_1 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що відсутні підстави для скасування судових рішень, а касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 02.12.1999 року № 562 вирішено затвердити матеріали інвентаризації земельної ділянки ТзОВ фірма „ВіВ" ЛТД та ЖКП № 3 на АДРЕСА_1 та надати в їх спільне користування земельну ділянку за вказаною адресою площею 0,0549 га.

На виконання вказаного рішення укладений договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), між Луцькою міською радою та ТзОВ фірма „ВіВ" ЛТД, який зареєстрований Луцьким міським управлінням земельних ресурсів в книзі записів договорів на право тимчасового користування землею 20.09.2000 року за № 231, яким ТзОВ фірма „ВіВ" ЛТД надана в довгострокове користування на умовах оренди строком на 25 років земельна ділянка на підставі зазначеного рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 02.12.1999 року № 562.

Закриваючи провадження у справі суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що вирішуваний спір не належить до адміністративної юрисдикції.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій виходячи з наступного.

Статтею 14 Конституції України встановлено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Земельного кодексу України земельні відносини це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

За приписами частини другої статті 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до частини третьої статті 140, частини першої статті 144 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Згідно ч.10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Статтею 80 Земельного кодексу України встановлено, що суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності.

Частинами 1 та 2 ст. 83 цього Кодексу встановлено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 КАС до компетенції адміністративних судів віднесено спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Так, термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Земельні відносини поділяються на публічні та приватні. Відповідно, і спори в таких відносинах можуть бути як публічно-правовими, так і приватноправовими (цивільними, господарськими).

Згідно з частиною другою статті 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Статтею 172 цього Кодексу встановлено, що територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Міська рада у справі, яка розглядається, є суб'єктом цивільних правовідносин і має такий самий правовий статус, що й інші учасники цих відносин.

Реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою, що перебувала у її власності, міська відповідно до статті 5 Земельного кодексу України має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вона вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Тобто, при здійсненні повноважень власника землі відповідач є рівноправним суб'єктом земельних відносин, дії якого спрямовані на реалізацію права розпоряджатися землею. У цьому випадку відсутня підпорядкованість одного учасника земельних правовідносин іншому, яка має місце під час здійснення органом місцевого самоврядування владних управлінських функцій.

Частиною четвертою статті 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Зазначені положення Основного Закону кореспондуються з пунктом "в" статті 5 Земельного кодексу України, згідно якого земельне законодавство базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до частини шостої статті 319 ЦК України держава не втручається у здійснення власником права власності.

Тобто, пряме адміністрування з боку органів влади є неприпустимим.

Суди обґрунтовано звернули уваги на те, що правовідносини, які склалися між сторонами, стосуються права та підстав набуття права користування, а саме права оренди на спірну земельну ділянку.

Так, міська рада як власник землі вільна у виборі суб'єкта щодо надання йому цього права в порядку, встановленому законом.

Водночас, відповідачі владних управлінських функцій не здійснювали і суб'єктами владних повноважень у цих відносинах не були.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 157 КАС суд закриває провадження у справі, якщо її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи наведене, суди дійшли вірного висновку про те, що позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї із сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав на неї, не може бути розглянутий за правилами, встановленими КАС України,

Враховуючи викладене, суди першої і апеляційної інстанцій дійшли до вірного висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі.

Згідно ч.3 ст.220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 травня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст.237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: