Ухвала суду № 57896249, 17.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2016 року м. Київ К/800/41934/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого судді суддів:Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, Першого приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, треті особи - Державна казначейська служба України, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою представника Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кузьміної Ірини Сергіївни на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У січні 2015 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, Першого приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, треті особи - Державна казначейська служба України, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому, з урахуванням уточнень, просили: скасувати постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рагімової А.Н. від 23 жовтня 2014 року про закінчення виконавчих проваджень ВП №43590431, ВП № 43590519 та відновити виконавчі провадження по виконанню рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2012 року по справі № 2а-11343/10/0470; визнати протиправною бездіяльність Першого приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, яка виразилася у невиконанні з 06 червня 2014 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2012 року по справі № 2а-11343/10/0470 (виконавчі провадження ВП №43590431, ВП № 43590519); визнати протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, Першого приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції в частині порушення визначених Законом України «Про виконавче провадження» строків проведення виконавчих дій; визнати протиправною бездіяльність Першого приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, яка виразилась у залишенні без розгляду та відповіді скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 15 грудня 2014 року; зобов'язати Перший приморський відділ державної виконавчої службі Одеського міського управління юстиції розглянути скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 а від 15 грудня 2014 року, надавши на неї вичерпну та обґрунтовану відповідь, а також запитувану інформацію та документи; зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України та Перший приморський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції надати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2012 року по справі № 2а-11343/10/0470.

В обґрунтування позовних вимог зазначили, що державним виконавцем протиправно закінчено виконавчі провадження на підставі пункту 8 частини 1 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки фактично судове рішення виконано не було. Крім того, відповідачами не вчинено передбачених законом заходів примусового виконання рішення суду та не проведено перевірку виконання рішення боржником.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2015 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Рагімової А.Н. від 23 жовтня 2014 року про закінчення виконавчих проваджень ВП №43590431, ВП №43590519.

Визнано протиправною бездіяльність Першого приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, яка виразились у невиконані з 06 червня 2014 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2012 року по справі №2а-11343/10/0470 (виконавчі провадження ВП №43584984, ВП №43585628).

Визнано протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, Першого приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції в частині порушення строків проведення виконавчих дій, визначених Законом України «Про виконавче провадження».

Визнано протиправною бездіяльність Першого приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, яка виразилась у залишенні без розгляду та відповіді скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 15 грудня 2014 року.

Зобов'язано Перший приморський відділ державної виконавчої службі Одеського міського управління юстиції розглянути скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 15 грудня 2014 року, надавши на неї вичерпну та обґрунтовану відповідь, а також запитувану інформацію та документи.

Зобов'язано Відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України та Перший приморський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції у десятиденний строк з дня отримання судового рішення, яке набрало законної сили, подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звіт про виконання судового рішення у даній справі. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі представник Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_6, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову. В обґрунтування доводів касаційної скарги зазначає, що державний виконавець здійснив всі необхідні заходи для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення суду, а тому оскаржувані постанови про закінчення виконавчих проваджень винесено правомірно та в межах повноважень, передбачених законодавством. Вказує, що жоден нормативно-правовий акт не зобов'язує перевіряти державного виконавця виконання рішення суду, а тому, отримавши від боржника повідомлення про виконання судового рішення, державний виконавець правомірно виніс постанови про закінчення виконавчих проваджень.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2012 року у справі №2а-11343/10/0470 зобов'язано Міністерство оборони України повернути ОСОБА_5 та ОСОБА_4 додатки, додані до їх звернень від 10 грудня 2009 року, від 22 січня 2010 року, від 25 червня 2010 року.

Постановами головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Рагімової А.Н. від 06 червня 2014 року ВП №43590431 (де стягувачем є ОСОБА_5.) та ВП №43590519 (де стягувачем є ОСОБА_4.) відкрито виконавчі провадження з примусового виконання виконавчого листа №2а-11343/10/0470, виданого 20 травня 2014 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом про зобов'язання Міністерства оборони України повернути ОСОБА_5, ОСОБА_4 додатки, додані до їх звернень від 10 грудня 2009 року, від 22 січня 2010 року, від 25 червня 2010 року.

15 жовтня 2014 року на адресу Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України надійшов лист Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних сил України від 01 жовтня 2014 року №303/4/16/1457 з повідомленням про виконання рішення суду у повному обсязі та повернення ОСОБА_5 і ОСОБА_4 додатків, доданих до їх звернень від 10 грудня 2009 року, від 22 січня 2010 року, від 25 червня 2010 року.

23 жовтня 2014 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Рагімовою А.Н. винесено постанови про закінчення виконавчих проваджень ВП №43590431 та ВП №43590519 на підставі пункту 8 частини 1 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження».

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що дії державного виконавця щодо винесення постанов від 23 жовтня 2014 року про закінчення виконавчих проваджень ВП №43590431 та ВП №43590519 є передчасними, оскільки державний виконавець не пересвідчився у виконанні рішення суду саме боржником, яким є Міністерство оборони України, і матеріали справи не містять доказів отримання стягувачами додатків до їх звернень, що не може свідчити про виконання рішення суду.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регулюються Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606.

Відповідно до статті 1 вищевказаного Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За правилами частини 1 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до частини 1 статті 11 вказаного Закону державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом (частина 2 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження»).

Статтею 8 Закону України «Про виконавче провадження» визначено сторін виконавчого провадження, якими є стягувач і боржник.

Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.

При цьому, частиною 1 статті 9 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що сторони можуть реалізовувати свої права і обов'язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників. Особиста участи фізичної особи у виконавчому провадженні не позбавляє її права мати представника, крім випадку, коли боржник згідно з рішенням зобов'язаний вчинити певні дії особисто.

Пунктом 8 частини 1 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Згідно частини 3 статті 49 вказаного Закону про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до пункту 3.17 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який (яка) його видав(ла), державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Рагімова А.Н. винесла оскаржувані постанови про закінчення виконавчих проваджень ВП №43590431 та ВП №43590519 після отримання повідомлення Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних сил України від 01 жовтня 2014 року №303/4/16/1457 про виконання ним судового рішення у повному обсязі.

При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що під час винесення постанов про закінчення виконавчих проваджень у зв'язку з фактичним виконанням рішення суду державний виконавець не пересвідчився у повному виконанні боржником рішення суду. Матеріали справи не містять доказів отримання стягувачами додатків до їх звернень, що не може свідчити про виконання рішення суду.

З огляду на встановлені обставини справи, вірними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що дії суб'єкта оскарження щодо винесення постанов від 23 жовтня 2014 року про закінчення виконавчих проваджень ВП №43590431 та ВП №43590519 не відповідають вимогам чинного законодавства і порушують права та законні інтереси позивачів.

Доводи та мотиви, викладені представником відповідача у касаційній скарзі, не ґрунтуються на законі, були перевірені судами першої та апеляційної інстанцій і їм дана належна правова оцінка.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Тому колегія суддів, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу представника Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кузьміної Ірини Сергіївни залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2015 року - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: Судді: Я.Л. Іваненко М.І. Мойсюк В.В. Тракало